Історія розвитку педагогіки

Виховання в первісно-общинному періоді було тісно пов’язане з побутом, і людина ще не був здатний виділити цей предмет в окрему галузь науки.
Антична Спарта – це місто, де чільну роль грав спорт, то і метою виховного та педагогічного процесу вважалося виховання і підготовка мужніх і витривалих воїнів, які пізніше могли стати рабовласниками.
У Спарті готували воїнів, тому займалися вихованням хлопчиків у спеціалізованих установах.
Дівчатка виховувалися вдома, але, так само як і хлопчики, повинні були бути фізично розвиненими, підготовленими до управління рабами. Освіта обмежувалося навчанням письма та рахунку.
На відміну від Спарти, метою виховання в Афінах стає розумовий, моральне, естетичне і фізичний розвиток людини, оскільки вважався ідеальним той, хто прекрасний і в фізичному, і в моральному відношенні. До 7 років усі діти виховувалися в сім’ї. Велика увага приділялася фізичному розвитку дітей.
У стародавньому Римі існувала практика сімейного освіти, коли все навчання велося в стінах будинку.
Вчителі на дому займалися з дітьми багатих і знатних батьків літературою. Виховання хлопчиків і дівчаток проводилося спільно до досягнення ними віку 4-5 років, потім їх розділяли. Вихованням дівчаток займалися матері, годувальники, няні. Головне їхнє заняття – рукоділля, музика, танці. Так тривало до заміжжя. Простежується дуже характерне світське виховання.
Хлопчиків виховували батьки, вихователі. Їх навчали володіти зброєю і привчали до чоловічих занять.
Діти небагатих громадян могли отримати освіту в платних і приватних школах. Виникають граматичні школи, де навчалися сини багатих батьків.
Середньовіччя (XIV-XVIII ст.).
Яскраво виражений релігійний характер носило виховання в період Середньовіччя, освіта багато в чому втратило прогресивну спрямованість.
Тому метою виховання було виховання смиренного, терплячого, покірного людини.
Духовенство дуже негативно і агресивно відносилося до античної культури, школі, мистецтву, наукам. Основна ідея релігійного католицтва в той час – це виховання “у страху божому”. Так як дитина народжується в гріху і має відношення до “первородного гріха”, то гріх слід перемагати тільки смиренням. Ченці і священики, яким доручалося виховання дітей, навчали в дусі християнської релігії, вчили читати і писати латинською мовою. Діти зазубрювали молитви, піддавалися важким фізичним покаранням і весь час пам’ятали про тяжкість гріха і божої каре за непокору.
Більш світське виховання отримували діти феодалів і лицарів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Історія розвитку педагогіки