Home ⇒ 👍Географія ⇒ Історія міста Овруч

Історія міста Овруч

Овруч-центр Овруцького району Житомирської області, розташований на лівому березі річки Норін (ліва притока Ужа, басейн Прип’яті) за 204 кілометри на північний захід від Києва і за 133 кілометри від обласного центру Житомира (по автодорогах). Населення 16614 чоловік (за даними Державної служби статистики України на 1 січня 2013 року).

Походження назви Овруч

Основні літописні варіанти назви Овруча: Вручий (Іпатіївський літопис, 977 рік) [1, стор.62], Давай (Ермолинская літопис кінця XV століття, (6714) 1206) [2, стор.10], Овруч (Густинський літопис, 862 рік, складена в XVII-XVIII століттях) [3, стор.27]. Існують декілька версій про походження назви Овруч. Згідно з однією з них, назва Овруч походить від старослов’янського в’рѢті (бреше), яке означало “кипіти, вирувати” [4, стр.362]. Ось одна з легенд про походження назви Овруч. У часи, що передували княжению Ольги, вручається ні ще містом, тобто НЕ був укріплений тином або валами, а являв собою відкрите селище на лівому низинному березі Норіна. Після розорення древлянських міст Коростеня, НОРИНСЬКИЙ і Городища, які вже не встали більше зі свого попелища, вцілілі городяни, а разом з ними деякі з завойовників, полян, заселили близько Вручаючи (древнього міста) протилежний, піднесений берег Норіна і, зміцнившись тут, назвали своє місто о-Давай, о-вручений, тобто пліч-о-пліч з Вручаємо або Овруч [5]. Як писали Волинські єпархіальні відомості за 1876 рік, в просторіччі Овруч довго називався Давай, ймовірно від невеликої річки, яка протікала з заходу міста і називалася Ручай, а тепер Руч [8].

Стародавній Овруч

Овруч вперше згадується в Іпатіївському літописі за 977 рік під назвою Вручий як місто, де під час міжусобиці загинув князь Олег Святославич. За повідомленнями літопису, в 975 році князь Олег під час полювання у своєму лісі зустрів сина Свенельда (воєводи князя Святослава і радника Ярополка, брата князя Олега), на ім’я Лют, і вбив його. Воєвода Свенельд, бажаючи помститися за свого сина, почав намовляти Ярополка, у той час київського князя, напасти на його брата Олега, який правив у древлянській землі, і захопити його волость. У 977 році Ярополк пішов війною на свого брата Олега. Під час бою, коли війська князя Ярополка стали перемагати, Олег зі своїми воїнами відійшов до міста вручив. Через рів до міських воріт був перекинутий міст, і, як розповідає літопис, під час відступу люди, тіснившись на ньому, зіштовхували один одного вниз. Князя Олега теж зіштовхнули з мосту в рів [1, стор.62].
Овруч у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої

Після того, як в 1362 році литовський князь Ольгерд розгромив на берегах річки Сині Води (зараз територія Кіровоградщини) війська трьох монголо-татарських воєначальників, Подільська і Київська земля, куди в той час входив і Овруч, потрапила під владу Литви. У Києві став правити син Ольгерда Володимир [6, стор.29]. За 1392 білорусько-литовські літописи повідомляють про взяття замків Овруча та Житомира Вітовтом (у той час великим князем литовським). У 1392 році Вітовт, встановлюючи свою єдину владу в Литві і в Русі, відправив посольство до Володимира Ольгердовича, вимагаючи, щоб він приніс йому присягу підданства. Володимир Ольгердович не захотів принести присягу і надумав захищатися. Тоді Вітовт із Скиргайло (братом Володимира Ольгердовича) на початку весни взяли київські передмістя, замки Овруч і Житомир, належали Володимир Ольгердович, правити там почав Скиргайло, а Вітовт з військом пішов до Києва. Роздумав, Володимир Ольгердович пішов на примирення. Вітовт затвердив київським князем Скиргайло, а Володимир Ольгердович дав натомість замок Копил з великими волостями [7, стр.70-71]. У 1470 році, незабаром після підписання Кревської унії між великим князівством Литовським і Польщею, польський король Казимир Ягеллонович перейменував Київське князівство в воєводство і приєднав до нього деякі міста Волині, в тому числі і Овруч, які названі були староствами, і з тієї пори Овруч постійно управлявся старостами. Після Люблінської унії 1569 року, коли Велике князівство Литовське остаточно об’єдналося з Польським королівством, Овруч був названий повітовим містом [8]. Ось як описувався Овруцький замок за 1545: На той час у всьому замку була одна надбрамна вежа, гаківниць в замку 27, ручниц 7 (кріпосні рушниці XV-XVI століть). У довжину замок займав 66 сажнів (близько 142,5 метра), завширшки 43 сажень (близько 92,8 метра). Міст перед замком на палях, тоді під ним був досить глибокий рів [9, стр.35-49]. У 1641 році король Владислав IV видав привілей, в якій він, терплячи на прохання жителів спустошеного до тла українського міста Овруча, підтверджуючи всі дані колишніми польськими королями їм привілеї, відновлює для міста дію Магдебурзького права [8]. З 1649 року Овруч-центр найвіддаленішій сотні Київського полку. Сотня була ліквідована після Андрусівської угоди 1667, згідно з яким велика частина Правобережної України відійшла до Польщі [10, стр.179].

Овруч наприкінці XVIII – XXI сторіччі

Після другого поділу Польщі в 1793 році східна частина Волині увійшла до складу Російської імперії. За указом імператриці Катерини II на колишніх землях Волинського та північної частини Київського воєводства була створена Ізяславська губернія. У 1795 році Ізяславська губернія була перейменована у Волинську [11, стор.6]. До кінця XIX століття населення Овруча становило +7393 чоловік [12, стор.25]. У результаті адміністративно-територіальної реформи 1923 року в межах колишніх губерній замість повітів були створені округи, а замість волостей-райони [11, стор.8]. Був створений Овруцький район у складі Коростенського округу Волинської губернії [11, стор.27]. У 1925 році губернії були ліквідовані, а в 1930 році скасовувалося і ділення УРСР на округи [11, стор.8-9]. У 1930 році був знову створений Коростеньський округ, до якого входив і Овруцький район, вже у складі Київської області [11, стр.538]. З 1937 року Овруч-районний центр новоствореної Житомирській області [11, стор.10].