Історія Київської Русі

У VI-IX століттях у східних слов’ян на території сучасної України почало складатися ранньофеодальні держави. Його столицею кілька століть був Київ, заснований (за переказами, на яке опирався літописець Нестор у “Повісті временних літ”) князем Києм зі своїми братами Щеком і Хоривом та сестрою Либідь. Ядром цього утворення, яке, згідно з літописом, іменувалося Руссю (а пізніше Київською Руссю) був східнослов’янський племінний союз полян. “Полян тепер називають Руссю”, – писав Нестор в “Повісті временних літ”. На чолі кожного племені стояв князь – військовий вождь, ватажок кінної дружини. Влада князів обмежувалася віче (загальні збори вільних жителів). Завдання князя і дружини полягала в забезпеченні безпеки східнослов’янських земель, проте вони брали участь у набігах на землі інших народів. У міру розкладання родових общин виділяється шар родової знаті, в залежність від якої потрапляють дрібні землевласники.

Іншим компонентом виникнення державності стали варяги – поліетнічним дружини, які займалися набігами в басейнах Балтійського і Чорного морів. У 882 році варязький князь Олег захопив у варягів Аскольда і Діра Київ, затвердив династію Рюриковичів і потім об’єднав східнослов’янські племена в державу Київська Русь.

Крім Києва в Російську державу входили землі 15 племінних союзів з центрами в містах Переяславль, Чернігів, Смоленськ, Новгород, Ростов, Галич та ін.

Попри велику різницю між князя Святослава, що вчинила похід в межиріччі Оки і Волги, відбувається приєднання до Києва в’ятичів (965 рік). У 965-967 роках Святослав розгромив Хозарський каганат, племінні союзи предків осетин і черкесів, в 967-968 роках опанував землями в низов’ях Дунаю, а в 970 році дійшов до Адріанополя на Балканах. Однак Святославу не вдалося утвердитися на Дунаї. При поверненні з Дунайської Болгарії навесні 972 року дружина Святослава напали печенігів, що прийшли в степ після розгрому хазар, і князь був убитий.

Зміцненню основ князівської влади сприяло поширення християнства в Київській Русі. У 957 році обряд хрещення прийняла велика княгиня Ольга, а її онук Володимир Святославович в 988 році повелів своїм підданим прийняти християнство. До цього часу в державі вже існувала писемність на основі кирилиці. Ухвалення християнської релігії, в яку були привнесені деякі язичницькі обряди, сприяло розвитку загальної східнослов’янської культури і державності. У роки правління Володимира Святославовича (980-1015 роках) Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи. Володимир призначав своїх синів княжити в найбільші центри держави. Боротьба за київський престол між його спадкоємцями завершилася затвердженням на київському престолі Ярослава Володимировича (1019-1054 роки).

Ставши за допомогою новгородського війська князем Київської Русі, Ярослав (прозваний згодом Мудрим) ввів звід законів Руської Правди, яка, доповнена його спадкоємцями, лягла в основу права східнослов’янських народів. Руська Правда регулювала майнові відносини, визначала систему покарань, містила статті про устрій влади. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найвищого розквіту. Королі західноєвропейських країн того часу прагнули до встановлення дружби з великим князем. Його син Всеволод був одружений на дочці візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, а дочки вийшли заміж за королів Франції, Норвегії та Угорщини. За правління Ярослава Мудрого в Києві були побудовані Золоті Ворота, Софійський Собор, при якому навчалися богослови, філософи, юристи, медики, а також організована величезна бібліотека; при ньому ж було покладено початок Києво-Печерському монастирю.

У 1036 році Ярослав розгромив печенігів, проте незабаром їм на зміну прийшли половці.

Після смерті Ярослава Мудрого в Київській Русі почалися міжусобні війни за київський і ін. “Столи”. Слабшаюча Русь ледве стримувала набіги половців, найманців з Польщі (при князя Ізяслава). Погіршення стану городян і смердів вело до повстань (1068 та 1113 роках). Усобиці завершилися прийняттям 1097 року принципу “кожен тримає отчину свою”, за яким входили до складу Русі уділи закріплювалися за певними князями та їхніми нащадками, що сприяло тенденції до роздробленості. Одночасно князівське оточення (бояри) встановлюють контроль за землями і їх населенням.

Остання спроба об’єднання російських земель на чолі з Києвом була зроблена запрошеним із Переяслава боярами на князювання Володимиром Мономахом (1113 рік), який був онуком Ярослава Мудрого, сином Всеволода Ярославовича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. В період його правління (1113-1125 роки) князівські міжусобиці були припинені. Внутрішні реформи Володимира Мономаха (інституційно оформлені як Статут Володимира Всеволодовича, який увійшов в Руську Правду) вводив обмеження на владу феодалів, полегшував становище смердів, заохочував ремесла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історія Київської Русі