Історія Бангладешу
Досягнення незалежності Британської Індії в серпні 1947 супроводжувалося її розділом за релігійною ознакою на дві самостійні держави – Індійський союз і Пакистан. До Пакистану відійшли населені мусульманами північно-західні і північно-східні райони. Останні склали провінцію Східна Бенгалія (з 1955 – Східний Пакистан). Вона займала в державі нерівноправне економічне та політичне становище (хоча проживало в ній більше 1/2 населення всієї країни). Зростанню бенгальського націоналізму сприяла спроба центральних властей зробити єдиною державною мовою країни урду, на якому в Східному Пакистані практично ніхто не говорив. Знадобилися роки гострих дискусій і кривавих зіткнень, щоб в 1954 бенгальський мова була визнана поряд з урду державною мовою Пакистану.
Невдоволення населення Східного Пакистану своїм матеріальним становищем, політичною дискримінацією викликало рух за розширення провінційних прав, а потім і створення власної держави. Рух очолила партія “Авамі ліг” (“Народна ліга”), створена в 1949. У 1966 її керівником став видатний державно-політичний діяч, прихильник широких прав провінції Шейх Муджибур Рахман. Обстановка різко загострилася після загальних виборів у грудні 1970, на яких перемогу здобула “Авамі ліг”. Військовий режим генерала А. М. Яхья Хана відмовився перерозподілити владу у відповідності з волевиявленням народу і спробував вирішити проблему військовим шляхом. Армія обрушилася на “Авамі ліг” (діяльність якої була заборонена), на інші національно-демократичні організації. Муджибур Рахман і деякі його соратники були кинуті у в’язницю. По всій провінції відбувалися зіткнення між військами і загонами повстанців (“мукти Бахін”). Маса біженців кинулася до Індії. У відповідь на репресії пакистанських військових властей 26 березня 1971 була проголошена незалежність нової держави – Б. Дії загонів “мукти Бахін” з індійською військовою допомогою призвели до повної капітуляції пакистанських військ 16 грудня 1971. 10 січня 1972 в Б. повернувся Муджибур Рахман. 4 листопада 1972 Установчі збори прийняли Конституцію, яка вступила в силу 16 грудня 1972. Муджибур Рахман очолив уряд країни.
Молодій державі дісталося важка спадщина, породжене кількома століттями колоніального поневолення, десятиліттями нерівноправного положення в Пакистані, а також руйнівними військовими діями на території країни. Обстановка ускладнювалася через погіршення світової економічної кон’юнктури, а також величезних за масштабами стихійних лих. Проводячи позитивні соціально-економічні заходи, керівництво Б. все більше спиралося на адміністративно-політичні заходи. У грудні 1974 в країні було введено надзвичайний стан. У січні 1975 парламентська форма правління була замінена президентською. Муджибур Рахман зайняв пост глави держави, зосередивши в своїх руках всю повноту влади. У лютому 1975 він розпустив усі партії, і на основі “Авамі ліг” створив єдину партію – “Селянсько-робочу народну Лігу Б.” (Баксан). Однак подібні заходи нічого не дали простим людям, лише породили в них почуття невдоволення. У такій обстановці 15 серпня 1975 в країні стався переворот, здійснений групою військових. Муджибур Рахман і багато членів його сім’ї були вбиті. У країні було введено військовий стан. У військовій адміністрації значна була роль начальника штабу армії (командувача Сухопутних силами) генерала Зіаур Рахмана. У листопаді 1976 він став главою військової адміністрації, а в квітні 1977 – президентом країни. У новій обстановці посилилися праворелігіозние сили. Був проголошений принцип “абсолютної вірності ісламу”. У 1988 іслам був оголошений державною релігією.
Військові перебували при владі до кін. 1990. За цей час країна не домоглася жодних вражаючих господарських досягнень. Економічні можливості військової бюрократії Б. виявилися досить невисокими. До того ж основна увага військові керівники приділяли політичним проблемам, питанням зміцнення свого становища, боротьбі з суперниками. Та й сама бангладешська армія не представляла собою міцної основи для своїх керівників. В армії часто відбувалися міжусобиці, криваві розбірки, військові зіткнення, змови, спроби путчу. Під час однієї з таких спроб в Читтагонзі 30 травня 1981 загинув генерал Зіаур Рахман. Главою військової адміністрації став начальник штабу армії генерал Х. М. Ершад. У грудні 1983 він прийняв повноваження президента. 15 жовтня 1986 генерал був обраний президентом терміном на 5 років.
У період військового правління політична обстановка в країні була нестабільною. Слабкі, невпевнені в собі військові керівники постійно тасували “політичну колоду”: вводили і відміняли надзвичайний стан, розпускали представницькі органи і знову проводили їхні вибори, забороняли політичні партії, потім дозволяли їх і створювали різні партійні блоки та коаліції, постійно вносили поправки до Конституції. Така обстановка серйозно ускладнювала внутрішньополітичне становище країни, вона негативно позначалася й на розвитку її економіки, зовнішньої політики.
Все це викликало невдоволення широких мас населення, опозицію режиму, широкий рух за відновлення громадянських демократичних форм правління. Масові антиурядові демонстрації, “облога Дакки” слідували постійно. У розпал кризи Х. М. Ершад не отримав підтримки з боку армійського керівництва і 6 грудня 1990 пішов у відставку, а потім за звинуваченням у корупції був посаджений у в’язницю.
У наступний період основною пружиною внутрішньополітичної боротьби було суперництво двох великих партій центристського спрямування – “бангладешський націоналістичної партії” (БНП) і “Авамі ліг”. Перша була створена в 1978 Зіаур Рахманом; після вбивства президента партію очолила його вдова Халеда Зія Рахман. Керівником “Авамі ліг” з 1981 стала Хасина Вазед – дочка Муджибур Рахмана.
На парламентських виборах 27 лютого 1991 перемогу здобула БНП. Халеда Рахман стала першим прем’єр-міністром після закінчення військового правління в країні. БНП перемогла і на наступних виборах 15 лютого 1996. Однак “Авамі ліг” організувала потужну антиурядову кампанію, звинувачуючи БНП в численних порушеннях виборів. Опозиції вдалося домогтися проведення позачергових виборів у червні 1996, на яких перемогла “Авамі ліг”; Хасина Вазед очолила уряд країни. Однак на чергових виборах у жовтні 2001 більшість отримала БНП, Халеда Рахман знову стала прем’єр-міністром країни, очоливши коаліційний уряд в союзі з “Джамаат-і ісламі” і Об’єднаним ісламським фронтом.
У період громадянського правління певною мірою відбулася стабілізація економічної і політичної обстановки в Б. Країні вдалося домогтися самозабезпечення населення продуктами харчування, дещо зменшилася злидні, збільшилася грамотність. Виросли іноземні інвестиції. Незважаючи на гостру боротьбу конкуруючих партій, політичний процес в цілому не виходив за конституційні рамки. Б. підписала і ратифікувала Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ), ряд договорів щодо звичайних видів озброєнь, роззброєння та прав людини.
Внутрішню обстановку ускладнює зростання кримінальних злочинів, посилення ісламського екстремізму. Остання обставина негативно впливає на відносини з Індією.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)