Історичне оповідання Арслан киз (Дівчина-левиця) як прояв культурної емансипації кримськотатарського народу – ТВОРЧІСТЬ Б. ЛЕПКОГО ТА І. ГАСПРИНСЬКОГО

Мета: познайомити учнів з історичним, соціологічним підгрунтям історичного оповідання “Арслан киз” (“Дівчина-левиця”), визначити питання емансипації кримськотатарського народу, яких торкнувся письменник; розвивати навички роботи з додатковими джерелами інформації, аналізувати, класифікувати інформацію і обирати головне, збагачувати словниковий запас учнів, вміння виступати перед аудиторією; підвищувати цікавість до предмету, видатних діячів культури.

Теорія літератури: історичне оповідання.

Обладнання: таблички: “Соціолог”, “Політолог”, “Лінгвіст”, “Літературознавець”, “Історик”, текст історичного оповідання “Арслан киз”.

Тип уроку: урок-конференція, рольова гра.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово модератора (його роль виконує вчитель)

Модератор – спеціаліст, який організує спілкування під час конференцій.

Урок-конференція присвячена темі “Історичне оповідання “Арслан киз” (“Дівчина-левиця”) як прояв культурної емансипації кримськотатарського народу”.

IІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ (КОНФЕРЕНЦІЯ)

Соціолог

Емансипація (лат. Emancipatio) – звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння в правах.

Історик

В основі оповідання, знайомство з яким ми сьогодні почнемо, один з епізодів Уйгурсько-Дунганського повстання 1864-1877 років.

Джунгарія і Східний Туркестан у 50-х роках XVIII століття були завойовані маньчжурською династією Цин, яка правила в Китаї, і включені до складу Циньської імперії під назвою Синьцзян (“Новий кордон”)

Корінне населення Джунгарії та Східного Туркестану – уйгури, дунгани та інші народності повстали проти панування маньчжурських та китайських феодалів. це повстання почалося 7 червня 1864 року з озброєного виступу дунганів у місті Куча. Влітку-восени 1864 року такі ж самі стихійні повстання уйгурів і дунган відбулися у Хотані, Кашгарі та інших містах Синьцзяна. Основною рушійною силою повстань були селяни і міська біднота, але керівництво захопили представники мусульманського духівництва та феодальної знаті. Результатом повстання пригнічених народів стало створення чотирьох ханств: трьох уйгурських та одного дунганського. У травні 1867 року був створений Таранчинський султанат. До літа 1867 року Нкуб-бек родом з Коканда, правитель Кашгарського ханства об’єднав уйгурські ханства в єдину державу Йеттишар, до якого пізніше прієдналося також Дунгарське ханство. Якуб-бек конфіскував землі маньчьжуро-китайських феодалів і навіть полегшив податковий тягар для населення.

Політолог

Зовнішня політика Якуб-бека використовувала протиріччя між Туреччиною, Англією та Росією. Політика лавірування між ними лягла в основу зовнішньої політики правителя. Він намагався добитися визнання Англією незалежності йеттишара. Якуб – бек сподівався також розширити кордони новоутвореної держави, спираючись на підтримку з боку Англії. Але у 1877 році повстання було придушено цинськими військами під керівництвом Цзо Цзунтана.

Літературознавець

Про ці події в оповіданні Ісмаїла Гаспринського “Арслан киз” розповідається так: “Східний Туркестан розділився на дві частини, на так звані Старе Місто й Нове місто. У Старому Місті мешкає мусульманське населення, а в Новому – китайські солдати й чиновники. Частина населення Нового Міста – дунганці, родом і мовою китайці, що прийняли іслам. Дуганці, оголосивши революцію у внутрішніх землях Китаю, наробивши там переполоху, підняли бунт і в Кашгарі та Кульджі, прагнучи звільнитися від китайської тиранії. У той час як повсталі мусульмани, подолавши на значному обширі китайських вояків, узяли владу до своїх рук, китайці довкола Учтурфана зосередили чималі сили й оточили місто. А в Кашгарі навпаки – мусульмани блокували китайців, що перебували в Новому Місті. Китайці не зважувались лишати Нове Місто, аби знову ширити й утверджувати свою владу над мусульманським населенням. Проте й мусульмани не були спроможні взяти фортецю й остаточно прогнати ворога. Отак і жили, стежачи одне за одним й остерігаючись одне одного. Мусульман спиняли китайські гармати. Та ще більшою мірою хитрі базікання китайських проводирів. Ті лякали населення, мовляв з Китаю от-от надійде велике військо, та обіцяли всім, хто прихилиться до них, усілякі благоденства й привілеї, до того ж за допомогою грошей і щедрих дарунків переманювали на свій бік вчених та військових старшин Старого Міста. Відтак мешканці Кашгару розділилися на дві партії – одна вважала за ліпше дружити з китайським військом і зносити його владу, друга заохочувала до взяття фортеці й вигнання китайців. На чолі першої партії були міський старшина Таштімур-бек та головний суддя, у другій всім заправляли інші судді, керівники медресе та ще деякі поважні особи. Позаяк основна влада в місті, а також військо і зброя були в руках Таштімур-бека, перша партія мала більшу силу й бездіяльно марнувала час.

Час подій нашої оповіді – це час Кокандського ханства, де правили хаджі – праведники, нащадки самого пророка. Коканду мав підкорятися й Кашгар. Тож кашгарський люд, вчинивши заколот, послав кокандському хаджі листа з проханням про допомогу. Відповідь з Коканда про те, що сам хаджа от-от прибуде з військом та гарматами, також стримувала кашгарців від рішучого нападу на Нове Місто. Утримувались від рішучих дій також курці й торгівці, які проте, підтримуючи з Кокандом ділові стосунки, ставали в пригоді як посильні. Таштімур-бек і головний суддя, що прихилялися до китайських правителів, не схвалювали бунту кашгарців. Вони розуміли, що при встановленні Ісламського правління, за якого до влади прийде хан, зміниться їхнє становище. Хоч у глибині душі вони, може, й неприязно ставилися до китайського воєначальника, усе ж і не думали відмовлятися від його дарунків. якби мусульмани збагнули, у чім тут річ, то об’єдналися б, напали б на Нове місто, і у ворога забракло б сил їм протистояти. Китайців рятували лиш підступні хитрощі їхнього проводиря.

Уже давно не було війни, та місто щодня, щогодини перебувало під страхом. Брами зачинені, на укріпленнях – повсякчас вартові. Для прибульців та від’їжджаючих лиш двічі на день відчинялись ворота. Мусульмани, що перебували в Новому місті, боялися китайців. Китайці ж боялися мешканців Старого Міста.

Про причини повстання автор розповідає так: “За кількасот літ китайської тиранії позбавлені права голосу мусульмани дійшли мало не до стану худоби. Хабарництво й цинічна безкарність обраних мусульманами чиновників довели населення до відчаю. Нещасні люди були переконані, що вже ніколи не скинуть китайської тиранії, як і зажерливості мусульманських можновладців, боялися підняти очі, аби глянути на світ. Вони тільки й думали щодня, як заробити собі на кусень хліба”.

“На найменший непослух ворог відповідав численними вбивставами, вирізав навіть цілі міста, нещадно грабував мусульманське населення. Тож зрозуміло, що в простих кашгарців були опущені руки. Вони вже ні на що не сподівалися. А можновладці були байдужі до долі Кашгару”.

Лінгвіст

Для кращого розуміння змісту твору та історичних подій слід познайомитися з тлумаченням незрозумілих слів. До вашої уваги невеличкий словничок.

Аксакал – у тюркських народів первісно голова роду, старійшина, у феодальні часи – представник старої патріархальної знаті. Пізніше – виборний староста, а також шанована людина. Термін використовується в Середній Азії та на Кавказі.

Арик – гідротехнічна споруда у вигляді каналу.

Бек – дворянський титул у деяких народів Близького Сходу та Середньої Азії.

Газават – у Османській імперії, інших країнах ісламу – священна війна за іслам, “священна війна”.

Емір – титул відповідає титулам князь, володар, господар.

Меджліс – законодавчо-представницький орган, аналог парламенту. Існує переважно в арабських та ісламських країнах.

Мулла – знавець Корану і мусульманського ритуалу, мусульманський священик; учитель релігійної школи; грамотна, вчена людина.

Саз – музичний інструмент типу лютни або бандури (за формою, але менший за розміром). Розповсюджений у народів Закавказзя, Ірану, у Туреччини та інших народів Сходу, також у татар и башкирів.

Текіє – мусульманський монастир.

Хаджа – у Середній Азії людина, яка веде свій рід від арабських місіонерів іслама.

Шейх – титул правителів князівств і вождів кочових племен в Аравії.

Модератор

Тепер потрібно з’ясувати питання: чому в другій половині ХІХ століття Ісмаїл Гаспринський піднімає питання емансипації уйгурів і дунгарів?

Соціолог

Кінець 1860-х рр. був часом, коли після низки поразок, яких зазнали народи Сходу від європейських колонізаторів, у мусульманському світі почала вкорінюватися думка про важливість освіти, необхідність оновлення громадського й духовного життя. У суспільстві прокидалося почуття національної гідності підкорених народів, поширювалися ідеї розгортання широкої антиколоніальної боротьби. Такі суспільні настрої сприяли появі лідерів нового типу, які, маючи знання Заходу, були вірними релігійним традиціям свого народу. Одним із таких провідників був І. Гаспринський, у якого відданість культурі, мові й релігії свого народу органічно поєднувалася з прагненням освоїти все багатство європейської і російської культури. Розповідаючи у творі про події в іншій країні, народ якої піднявся на боротьбу проти гнобителів, Гаспринський намагався вирішити проблеми свого народу.

Літературознавець

Саме тому оповідання завершується перемогою героїв – Сулейман-бека і Арслан-киз, до яких з Коканду в Кашгар прибув Гази Якуб-бек, а з ним ще кипчацькі й узбецькі богатирі, які почали відновлення ханства. Китайці ж зняли облогу з міста Учтурфан і відступили. Учтурфан вільно зітхнув. Таке закінчення історії повинно було підняти дух пригнічених народів Сходу і сприяти посиленню почуття національної гідності і зародженню думки про необхідність антиколоніальної боротьби.

Соціолог

В оповіданні Гаспринський торкнувся ще однієї важливої проблеми Сходу – емансипації жінок Сходу.

У мусульманському світі проблеми жінок завжди стояли на особливому місці, у фокусі загальної уваги. На межі ХІХ-ХХ ст. проблеми розкріпачення мусульманської жінки ставились на порядок денний відомими громадськими діячами, ідеологами різних рухів. З великою обережністю вони намагались обговорити, розробити і зайняти найбільш оптимальну позицію в цьому наболілому питанні. На обговорення висувалися різноманітні варіанти звільнення жінки Сходу від традиційного, освяченого багатовіковими звичками, її нерівного стану в суспільстві. Пропонувалось, у першу чергу, поширювати серед мусульманок початкове навчання. Відомо, що в багатьох ісламських громадах існували традиції жіночого навчання і виховання. Зазвичай для них існували спеціальні жіночі початкові навчальні заклади. Однак це було не у всіх і не скрізь. Найбільш сфанатизовані ісламісти відкидали право жінок на навчання, і ця проблема увійшла у сферу обговорення мусульманської інтелігенції, зокрема в Росії, кінця ХІХ – початку ХХ ст. Деякі з них в руслі боротьби за жіночу просвіту самостійно намагались налагодити шляхи для досягнення цієї мети, наприклад, видатний просвітитель кримських татар, відомий громадський діяч тюрко-мусульманських народів Ісмаїл Гаспринський.

Літературознавець

Проблема емансипації жінки Сходу дає про себе знати і в літературі та публіцистиці багатьох тюркомовних народів. Першим серед мусульман Росії поставив питання про дискримінацію жінки класик азербайджанської літератури Мірза Фаталі Ахундов. Тема рівності чоловіка і жінки розглядалася у творах карабахської поетеси Хуршуд Бану Натаван та інших мусульманських поетес (Фат-маханум Кямине і Гончабеїм), поетів та письменників. Засновником жіночої теми у татарській літературі у другій половині ХІХ століття був Муса Ак’егет і Габдрахман Ільясі.

Ісмаїл-бей-Гаспринський першим у кримськотатарській літературі і публіцистиці заявив протест проти дискримінації жінки. Наприклад, у його сатиричній повісті “Африканські листи” або “Країна амазонок” змальовується африканська країна, де під керівництвом деспотичної королеви та старої-візиря чорні амазонки панують над чоловіками, яких уважають створіннями другого гатунку, чий обов’язок – задовольняти домінуючу стать.

Хоча у мусульманському світі таке становище було і неможливим, письменник зберіг звичаї і моральні норми мусульманського світу, притаманні йому на межі ХІХ-ХХ століть.

Подібна до таких амазонок і героїня історичного оповідання “Арслан киз” Гульджемал. Вона виступає в оповіданні зразком того самого лідера, який здатний підняти на боротьбу за звільнення батьківщини як чоловіків, так і жінок.

IV. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Модератор

Наша наступна зустріч буде присвячена саме характеристиці цієї дівчини-левиці, амазонці Гульджемал. А тепер час підбиття підсумків. Ми повинні скласти резолюцію нашої конференції. Після пропозицій учасників конференції формулюється резолюція.

Орієнтовний зміст

Протистояння Сходу і Заходу має багатовікову історію. Колонізаторська політика Заходу була причиною дискримінації народів Сходу, які у другій половині ХІХ століття почали не тільки мріяти про оновлення громадського і духовного життя, а й готуватися до боротьби за звільнення від колоніального гньоту. Пробудження почуття національної гідності і пошук лідерів, які очолять боротьбу за свободу – теми, які хвилювали Ісмаїла Гаспринського. Ще одна важлива для Сходу тема – емансипація жінки – є однією з проблем історичного оповідання: очільником повстання стала жінка. Саме жінки були першими, хто підтримав заклик дівчини-левиці боротися з ворогом.

Отже, можна зробити висновок, що в оповіданні ідеться про пробудження почуття національної гідності, про пошук лідера, який очолить рух за звільнення від колонізаторів, піднімається проблема емансипації жінки Сходу.

V. ПІДСУМОК УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

Продовжте речення:

□ Для мене абсолютно новою була інформація про…

□ Я більше дізнався (лася) про…

□ Обов’язково знайду більше інформації про…

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Скласти цитатну характеристику головної героїні твору.

3. Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про французьку народну героїню Жанну д’Арк.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історичне оповідання Арслан киз (Дівчина-левиця) як прояв культурної емансипації кримськотатарського народу – ТВОРЧІСТЬ Б. ЛЕПКОГО ТА І. ГАСПРИНСЬКОГО