ІСТОРИЧНА ТЕМАТИКА У ТВОРЧОСТІ В. ГРЕНДЖІ-ДОНСЬКОГО
Олеся Барчан
Історична тематика творчості В. Гренджі-Донського (ми маємо на увазі і художню, і публіцистичну творчість) посідає помітне місце. Про це свідчить навіть поверхова констатація його творів, пов’язаних із історією Закарпаття. Так, ще в 1923 р. він написав історичну поему “Князь Лаборець”. Потім появилися поема “Червона скала (Князь Богдан)”, “Народний переказ про Хустський замок”, віршована драма “Останній бій”, історичне оповідання “Сава Тур”, легенди “Олена Верховинка” і “Золоті ключі Східної землі”, драма “Попадя”. Одним із останніх творів на історичну тематику цього періоду є повість “Петро Петрович” (1937). В. Гренджа-Донський опрацьовував не лише сюжети із давньої історії, але писав і про недавнє історичне минуле, про щойно пережите. Наприклад, В. Гренджа-Донський писав про події 1918-1919 рр. в Ясінях, про Гуцульську Республіку (збірка “Назустріч волі”, п’єси “Сотня Мопаренка”, “Ренегат”, цикл “Нема набоїв” тощо). Недавньому минулому була присвячена і повість “Ілько Липей – карпатський розбійник” (1936), оскільки її героя автор знав ще в дитинстві.
Твори В. Гренджі-Донського на історичну тематику стали вже об’єктом дослідження учених. Так, В. Ілько і М. Олашин досліджують погляди В. Гренджі-Донського на історичний розвиток Закарпаття. Історичні мотиви у творчості письменника і поета досліджував І. Шинкар. Про історію Закарпаття у творчій спадщині В. Гренджі-Донського пише у своїй монографії В. Рекіта, в якій є, зокрема, розділ “Давня, нова та новітня історія краю в інтерпретації Василя Гренджі-Донського”. Зрештою, майже всі дослідники, що вивчали чи вивчають творчість В. Гренджі-Донського, не обминають увагою історичну тематику, втілену в різноманітних жанрах, як це зробив, наприклад, О. Мишанич [4, с.63-91].
Сучасники високо оцінювали історичну прозу В. Гренджі-Донського, насамперед, його повісті “Ілько Липей – карпатський розбійник” і “Петро Петрович”. Відомий літературний критик В. Бирчак так писав про останню: “Оцю повість можна оцінювати з різних точок, можна закинути деякі анахронізми, можна навести приклади, де автор невповні випрацював поодинокі мотиви – та мимо всего треба зазначити, що цю повість читаємо гладко і живо і що в розвою творчости В. Гренджі-Донського вона становить великий крок” [1, с.57]. А як оцінюють історичну тематику в творчості В. Гренджі-Донського наші сучасники? І. Шинкар уважає одним із кращих творів на історичну тему поему “Червона скала”, оскільки в ній висловлено ідею оборони рідного краю від чужоземних напасників, ідею єдності всіх українських земель. Щодо повісті “Петро Петрович”, то дослідник підкреслює, що письменник, описуючи боротьбу закарпатських українців на чолі з Петром Петровичем, романтизує події з початку XVI ст. Підсумовуючи, дослідник зазначає: “…твори В. Гренджі-Донського на історичну тематику займають помітне місце в його літературній спадщині. Вони ніби перегортають всю історію українського Закарпаття. В. Гренджа-Донський оспівував минувшину рідного краю з тим, щоб будити, зміцнювати свідомість та гордість народу. Ідеалізуючи минуле, він намагався показати, що поневолене закарпатоукраїнське населення має свою історію, свою давню славу, що на нього колись вимушені були зважати недоброзичливі сусіди”.
В. Ілько й М. Олашин звертають увагу на той факт, що В. Гренджа-Донський історією спеціально не займався, але у багатьох своїх творах використав як основу події з історії Срібної Землі. Звичайно, не можна не погодитися з його висновком про те, що історичні мотиви творчості В. Гренджі-Донського “свідчать, що митець палко любив свою рідну Срібну Землю, цікавився її минулим. Своїми творами він намагався прищепити нащадкам цю велику любов до Закарпаття і до України в цілому. Посіяне ним насіння щедро проростає в серцях наших сучасників, що будують незалежну Українську державу, про яку все життя мріяв письменник-патріот” [3, с.56].
Не відрізняється від цих оцінок чимось новим і принциповим і позиція В. Рекіти. Він теж підкреслює, що письменник і публіцист спеціально історією не займався, але використовував події з історії Срібної Землі як основу своїх творів. В. Рекіта теж звертає увагу на те, що історичні розвідки письменника займають помітне місце в літературному доробку письменника – “вони ніби перегортають сторінки історії давньої минувшини краю” [5, с.15]. Він використовує апробовані і традиційні критерії – на його думку, В. Гренджа-Донський “оспівує”, “ідеалізує” тощо. Але і з його висновком про те, що історичні твори В. Гренджі-Донського “виконали насамперед національно-освітню місію щодо населення, яке протягом століть відчувало свою близькість до народу по той бік Карпат… ” [5, с.15], про те, що цей “чималий доробок історичних творів про давнину Закарпаття був одним із багаточисленних чинників того, що в 1938-1939 рр. закарпатці “дозріли” до свого державного і національного життя, показавши цілому світові, що і в Карпатах живе й політично розвивається невід’ємна складова великого українського етносу” [5, с.15], треба погодитися.
Таким чином, згаданих дослідників об’єднує те, що вони, по-перше, відзначають вагомість історичної тематики, історичних мотивів у творчості В. Гренджі-Донського; по-друге, вони відзначають пізнавальне і виховне значення його художніх творів на історичні теми; по-третє, дослідники творчості розглядають художні твори означеної тематики В. Гренджі-Донського у суспільно-політичному контексті того часу (йдеться про 20-30-ті рр. ХХ ст.), але все ж вони сприймають його, у першу чергу, як письменника, а не як публіциста. Можна зауважити певний парадокс – дослідники не пишуть про публіцистичність художніх творів на історичну тематику, вони ніби не зауважують публіцистичного звучання цих творів, хоча в їх оцінці переважають критерії, що більш доцільні і прийнятні в осмисленні місця саме публіцистичного твору в політичному і духовному житті народу.
Аналізуючи такий об’єкт дослідження, як художні і публіцистичні твори В. Гренджі-Донського, варто звернути увагу на такі чинники, на існування таких моментів:
Мотивація використання історичних сюжетів у художніх творах;
Актуальність змісту і характеру історичних подій, використаних у художніх творах;
Наявність паралельного використання історичних сюжетів, тем, подій у художніх і публіцистичних творах;
Співвідношення художнього і публіцистичного моментів у художніх творах;
Наявність історичного мислення у В. Гренджі-Донського як письменника і публіциста, особливості цього мислення.
У всякому разі, проблема історичної тематики в художній (а також і в публіцистичній) творчості справді складна й неоднозначна. Один із сучасників В. Гренджі-Донського, відомий французький поет Поль Валері (нема сумнівів у тому, що В. Гренджа-Донський знав його твори) в “Замітках про велич і занепад Європи” (1930) вважав історію прислужницею політики, джерелом шовінізму й націоналізму, писав, що з історії не можна взяти жодних уроків, сама вона шкідлива, це найбільш небезпечний продукт, що його виробляє хімія інтелекту” [1, с.10].
На відміну від цього скептичного, навіть негативного ставлення до історії, українська публіцистична і політична думка 20-30-х рр. ХХ ст. демонструвала інший підхід, інше ставлення до історії. (Щоправда, ми здаємо собі справу з того, що можна по-різному розуміти поняття “історії” – і як науку, і як просто минувшину, як те, що відбулося; безперечно, це різні речі, різні поняття, але між ними нема непереборної перешкоди, бо історія як наука осмислює і узагальнює те, що було, з’ясовує тенденції історичного процесу і т. д., а заперечуючи пізнавальність історії як науки, ми заперечуємо і пізнавальність (і повчальність) й історії як минулого, як сукупності фактів, як неперервного (а іноді він стає перервним – із закінченням якогось історичного періоду) і взаємопов’язаного процесу.
Ми вважаємо, що становлення молодого В. Гренджі-Донського як публіциста відбувалося під впливом поглядів галицьких публіцистів, а найбільш відомими у міжвоєнну добу були Д. Донцов, І. Кедрин, В. Кучабський, С. Томашевський, М. Стахів, З. Пеленський, Д. Паліїв, М. Шлемкевич, О. Ольжич. Його становлення відбувалося під впливом тих подій, що відбувалися у Східній Галичині. Зрозуміло, що не можна стверджувати, що названі публіцисти мали уніфікований, єдиний погляд на історію, на історичний процес. Була суттєва різниця між, скажімо, поглядами Д. Донцова на історію, який вважав, що нема фактів, а є тенденції, що факти – це крейдяне коло, яке лише курка не наважиться переступити (стаття “Шатость малоросійськая” у кн. VIII “Літературного наукового вісника” за 1923 р.), і поглядами на історію таких професійних істориків, як В. Кучабський і С. Томашевський, поглядами на історію таких відомих публіцистів, як І. Кедрин і З. Пеленський, які намагалися об’єктивно оцінювати історичний процес.
Звернення до історичної тематики, а якщо вужче – до прикладів із історії, використання історичних паралелей та аналогій як аргументу – це була органічна риса, притаманна українським публіцистам Східної Галичини. Вони володіли сформованим історичним мисленням, головними засадами їх погляду на історію були:
Оптимістичне сприймання історичного процесу, бачення перспективи;
Ідея державності (в окремих випадках у формі автономії, хоча це далеко не рівноцінні поняття, а в певному контексті вони навіть полярні, протилежні);
Ідея соборності;
Ідея людини (самовідданої, героїчної, жертовної, патріота) як рушія історичного процесу.
Про виробленість, про високий рівень історичного мислення цих публіцистів свідчить і той факт, що у сотнях статей вони порушували не лише складні питання сучасності, але й ті питання, що мали чисто теоретичне значення.
Ми не можемо повною мірою сказати цього про публіцистику В. Гренджі-Донського, але все ж ми маємо всі підстави говорити про особливості його поглядів на історію, про особливості використання історичних подій у художніх творах, про публіцистичне осмислення історичних фактів, подій, явищ.
Безперечно, звернення В. Гренджі-Донського до історичної тематики не відбувалося внаслідок якоїсь внутрішньої неусвідомленої потреби, це не було результатом ні натхнення, ні осяяння. Це була усвідомлена необхідність, бо навіть у своїх художніх творах на історичні теми він був, радше, публіцистом, ніж письменником.
Не важко зробити висновок про актуальність історичних сюжетів, про їх сучасне (на той час, зрозуміло) звучання. Скажімо, повість “Петро Петрович”. Час подій – XIV ст. Це був складний період у житті й Угорщини, і Закарпаття, оскільки відбувалася боротьба за угорський престол. Петро Петрович, земплинсько-ужгородський наджупан, очолив боротьбу проти Карла Роберта, неаполітанського князя і шукав підтримки у галицького князя Юрія Львовича, якого закликав сісти на угорський престол. Ідея об’єднання “руських” земель – ось що було визначальним для цього твору, як і ідея сильної особистості, якою був головний герой. Обидві ідеї були не просто актуальними, вони належали до розряду ідейно-концептуальних засад західноукраїнської публіцистики того часу. Зауважимо, що автор найменше думав про історичну достовірність, про правдоподібність. Він актуалізував, осучаснював відому постать, відому подію минулого в інтересах сучасного йому українського життя. Це можна помітити і в інших художніх творах, у яких йдеться про давнє минуле (“Князь Лаборець”, “Червона скала”, “Сава Тур”, “Олена Верховинка”). Звичайно, що в іншому ключі написано художні твори, присвячені Гуцульській Республіці. В. Гренджа-Донський сам визнавав, що героїчна боротьба 1918-1919 рр. була його улюбленою темою. Оскільки йшлося про події, що відбувалися буквально кілька років тому, то їх реальність, правдоподібність значно вища, хоча це не суперечить художньості. Письменник – не історик, він має право на суб’єктивне тлумачення історії, на домисел, на творчу фантазію. Але якщо це його природне право, то в публіциста є не лише право, а й обов’язок – використати той чи інший історичний факт у політичній боротьбі, з практичною метою, для виховання у свого народу певних (без сумніву високих, благородних) моральних рис, що й робив В. Гренджа-Донський. Оптимальним є той варіант, коли художність і публіцистичність не просто переплітаються, взаємодоповнюється, а тоді, коли вони є органічною цілісністю. На нашу думку, частіше домінує В. Гренджа-Донський – публіцист, а не В. Гренджа-Донський – художник, але це був знак часу, це була вимога часу.
Впадає в око ще одна закономірність – у В. Гренджі-Донського є і художні твори, й історично-публіцистичні розвідки, що стосуються однієї теми. Так, у 1930р. він написав драматичний твір “Останній бій”, в якому йдеться про оборону Хустського замку від турків у ХVІ ст., але і в нього є розвідка “Дещо про Хустський замок”, а також “Народний переказ про Хустський замок”. Є в В. Гренджі-Донського повість “Ілько Липей – карпатський розбійник” (1976), написана, як дехто вважає, під впливом повісті І. Ольбрахта “Микола Шугай, розбійник”, але не звертає уваги на те, що повість В. Гренджі-Донського появилася приблизно через рік після смерті героя повісті, конкретної особи. Так ось, до цієї теми В. Гренджа-Донський повернувся ще раз, написавши нарис “Чари Карпатських гір”. Щоправда, це було 1947 року.
На початку 20-х рр. В. Гренджа-Донський активно увійшов у громадсько-політичне життя, а історична тематика цікавила його і як письменника, і як поета, і як публіциста. Не випадково йому належить низка етнографічних розвідок, їх, до певної міри, теж можна вважати частиною історичної проблематики. Це “Поганські звичаї в наших селах”, “Поливальний понеділок на Гуцульщині”. Проте це окрема проблема. Є у В. Гренджі-Донського річ, на підставі якої справді можна говорити про історичне мислення публіциста, про В. Гренджу-Донського як про літописця Карпатської України. Ми маємо на увазі його щоденник “Щастя і горе Карпатської України”. У щоденних записах зафіксовано перебіг і життя Карпатської України, і його особистого життя від 7 жовтня 1938 р. до серпня 1939 р. Історія літератури, науки, політики знає жанр щоденника, але з огляду на деякі моменти і жанрові особливості цей щоденник – унікальний. Дослідження його жанрової природи, психологічного і гносеологічного аспектів – це теж окрема проблема, яка чекає свого розв’язання, хоча В. Задорожний і М. Вегеш уже досліджували цей щоденник як історичне джерело. На нашу думку, його історична цінність цим не вичерпується.
Підсумовуючи, зазначимо, що історична тематика була вагомою частиною художнього і публіцистичного доробку В. Гренджі-Донського. Публіцист часто використовував історичні факти, події у художніх творах, їх актуалізація сприяла публіцистичному звучанню цих творів у напруженому контексті суспільно-політичного життя закарпатських українців 20-30-х рр. ХХ ст., в епоху національного відродження. На нашу думку, у творчості В. Гренджі-Донського домінувало публіцистичне використання і осмислення історичного матеріалу.
1. Бирчак В. Літературні стремління Підкарпатської Руси. – Ужгород, 1937.
2. Блок М. Апология истории. – М., 1986. – 256 с.
3. Ілько В. І., Олашин М. В. Василь Гренджа-Донський про історичний розвиток Закарпаття // Тези доп. та повід. першої наук. конф., присв. життю і діяльності В. С. Гренджі-Донського. 16 грудня 1944 року. – Ужгород, 1995. – С.53-56.
4. Мишанич О. Василь Гренджа-Донський // Карпати нас розлучать. – Ужгород, 1997. – С.67-91.
5. Рекіта В. І. Історія Закарпаття у творчій спадщині Василя Гренджі-Донського. – Ужгород, 2004. – 100 с.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)