Істина між нами – МАРТА БІСТІ

Они сошлись. Волна и камень,

Стихи і проза, лед и пламень

Не столь различны меж собой.

/О. Пушкін/

Вечоріло. Сусанна ледь чутно ступала по зеленій траві. Це була надзвичайна картина. Ну, звичайно, якщо ви кожен день бачите дівчину з крилами, що веде за собою єдинорога хащами джунглів Амазонки, то вас це не зацікавить.

Дівчина була біла. Ні, я не маю на увазі колір шкіри і не намагаюсь висловитись поетично. Вона була насправді біла, як молоко, і тільки волосся її виблискувало чудовим сріблом в проміннях згасаючого світила.

– І що я тут роблю? – тим часом розмірковувала Сусанна. – Оресте, ти не знаєш?

Єдиноріг заперечно похитав головою.

– От і я не знаю, – зітхнула дівчина.

На її плече сів величезний комар. Вона скинула його вказівним пальцем.

– Ніяк не можу звикнути до земного життя, – пожалілася вона своєму граційному другові.

Пройшовши ще декілька метрів, Сусанна продовжила розмірковувати вголос:

– Якби ж я хоч щось могла вдіяти! Дивитись на все це – і залишатись осторонь, бездіяльною. Оскільки якщо я що-небудь зроблю, то підведу Батька! Він не може порушити Конвенції, адже тоді стане нічим не ліпшим за Люцифера.

Ага, картина почала вияснятися! Отже, Сусанна – ангел, і я не виражаюся фігурально. Чую заперечення інтелектуалів: ангели жіночої статі жодного разу не згадувались на сторінках Євангеліє.

Що ж, пані та панове, дозвольте вам відкрити очі. Ви, либонь, чули історію гріхопадіння Люцифера? Це сталося від того, що він зі своїми прибічниками спокусився красою земних жінок. Не будем з’ясовувати, хто в цій ситуації більше винен. Факт лишається фактом: з тих самих пір ведеться постійна напружена боротьба між Батьком Світла і Батьком Темряви. Обравши одну з найбільших планет Всесвіту, Сатана перетворив її на Пекло навпротивагу Божому Раю. Пеклом заправляють чорти – породження людської уяви, їхніх нічних страхіть. Демони – насправді зовсім інша, так би мовити, раса. Створивши для своїх друзів безліч пристрасних демониць, Люцифер оселив їх на сусідній планеті, де вони отримали волю робити все, що тільки їм заманеться.

З того часу Бог втямив, що для подальшої страховки від подібних зрад необхідно створити для ангелів компанію з протилежної статі… звичайно ж, для духовних розмов.

Конвенція, про яку згадувала Сусанна, – це угода між Богом і Сатаною про невтручання у земне життя. Людина сама має усвідомити, чого вона прагне по смерті. А в день Армагедону ми отримаємо відповідь на запитання: хто переміг?..

Зрозуміло, Сатана не виконував домовленості. Сусанна закусила білу губу. Ні, не впускати злість.

Якщо хтось думає, що ангели – це беземоційні істоти, то цей хтось дуже помиляється. Вони більш близькі до людей, ніж то видається з першого погляду. Й ангели, й демони є магічними істотами: перші є уособленням найкращих наших рис, другі – найгірших.

Зовсім стемніло. Сусанна поквапом прямувала до своєї маленької хатинки, загубленої серед листя невідомого їй дерева.

Але що це? Єдиноріг рвучко зарухав ніздрями, з них клубочками пішла пара.

– Що таке, Оресте?

Дівчина занадто добре знала свого улюбленця: він ніколи не помиляється. Десь поряд причаїлась нечисть…

Погляд її впав на величезний темний палац.

– Його тут не було!

Сусанна спантеличено дивилась на кам’яні стіни кольору смоли. Він безглуздо і недоладно височів своїми готичними баштами серед бурхливої рослинності Амазонки, що так випромінювала чисту земну красу.

Їй стало цікаво, що ж замислив Сатана. Вона була ще дуже молода – п’ятнадцять століть – тому ще жодного разу не подорожувала Землею. Навіть з демонами не зустрічалася вживу. Цікавість взяла гору над здоровим глуздом, і Сусанна підійшла до високих химерних дверей.

Чорні кам’яні двері відчинилися самі собою. Дівчина здригнулася. Вперше її вкусив страх. Але вона відігнала його. Що з нею може статися? Вона ж безсмертна!

Орест неохоче почвалав за нею у величезне чорне царство. Всередині палац видався їй ще більшим. Морок навіки, здавалось, поселився навіки серед чорних стін, зачаївся поміж готичних скульптур. Тільки де-не-де попід стелею висіли вогні… Так-так, саме вогні. Без свічі або лампи – просто вогні. Але чомусь від них Сусанні не було світло…

Біля величезного каміну на всю стіну, спиною до неї, стояв оголений до поясу чоловік. Чоловік-демон. Дівчина була впевнена у цьому. В жодного земного чоловіка, а тим більш у ангела, немає такої диявольськи красивої статури, смаглявої шкіри, блискучого чорного волосся і… вогню в очах. Він повернувся.

Від цього вогню їй стало гаряче. Сусанна ще ніколи не бачила такого полум’я в зіницях і навіть не знала, що воно таке і як називається.

Тим часом цей вогонь наближався до її очей, тонкі, істинно демонські губи до її блідих уст…

Жар… Раптом почулося іржання. Сусанна швиденько прийшла до тями і озирнулася.

Та було запізно. Вона побачила лише маленьку білу плямку, яка швидко розчинялася в повітрі.

– Оресте… Ні…

До неї раптом дійшло, що сталося.

– Чутливі нині пішли єдинороги. Від одного іно поцілунку! – почула вона навдивовижу м’який голос, від якого мурахи поповзли шкірою.

– Орест… розчарувався… в гори… не повернеться, – через ридання беззв’язно промовила Сусанна. – О Господи! Вибач мені, якщо можеш!

Охоплена нелюдським жахом, вона впала навколішки і заплющила очі.

– Не хвилюйся. Він ніц не бачив. Це територія Люцифера. А Сатана не цікавиться збоченням ангелів.

Сусанна несміливо розтулила повіки. Де вона?

Дійсно, помешкання зовсім не було подібним на похмурий середньовічний замок або пристанище нечистої сили. Тепер дівчина знаходилась в сучасній модернізованій віллі з усіма атрибутами ХХ століття: телефон, телевізор, пластикові меблі.

– Перепрошую за маленький спектакль – не міг втриматись, – вимовив тим часом демон, вже одягнений, як людина: в чорних джинсах і того ж кольору футболці; весь одяг обтягував його тіло ідеально. – Дуже закортіло справити враження на невинне янголятко.

Тут дівчині стало не по собі. Краще б він був середньовічним чудовиськом! Назвати її наївним янголятком…

Тю! А хто ж вона, зрештою, є, якщо могла навіть уявити собі демона, що не користується достоїнствами сучасного комфорту?

– Круто, – сухо вимовила вона. – Але мені було б дуже цікаво довідатись, що потрібно слузі Диявола в джунглях Амазонки.

Демон гмикнув.

– По-перше, не слузі, а ВНЗ.

– ВНЗ?

– Виконавець найважчих завдань, – пояснив демон.

– А по-друге?..

– Що по-друге?

– Коли кажуть “по-перше”, то зазвичай існує і “по-друге”.

Він усміхнувся воістину демонською посмішкою.

– Ніколи не вір демонам. Вони живуть за іншими правилами.

– Так. І що ж по-друге?

– Молодець.

– По-друге… – не вгавала Сусанна, якій ця гра почала набридати.

– В мене тут завдання.

– В джунглях? Погіршення екології? Не така вже я наївна. Це не найважче завдання.

– Гей! Мені не вистачало ще тут ангела-поліцая. Давай домовимось так: ти не заважаєш мені, я не втручаюсь у твої справи. Згода?

– Домовленість з демоном? – Сусанна скептично похитала головою. – Ти дійсно тримаєш мене за ідіотку.

– Так… Ти швидко вчишся. До речі, мене звуть Блез.

Це ім’я йому дуже пасувало.

– А я Сусанна.

– Тобі пасує. Скільки тобі тисячоліть?

– Мммм… Мені 15 століть.

Блез вирячив очі.

– Ти хочеш сказати, що Батько Правди відпустив таку малу дитину на Землю?!.

Сусанна густо почервоніла, що було дуже помітно на її молочній шкірі.

– Це покарання, – нарешті вимовила вона, опустивши очі долу.

– Покарання? – демон був щиро здивований. – За що ж?

– Я поспівчувала Венері.

– Поспівчувала… Кому?!! То тобі неймовірно поталанило, Люцифер би за таке просто спопелив поглядом, буквально.

Ви, мабуть, здогадалися, що Венера – це так звана богиня кохання. Насправді вона є ще одним грішним янголом. Політика Бога зі створенням ангелів-жінок не виправдалася, і Венера тому доказ. Річ у тім, що ані Сатана, ані Господь не визнають кохання, тому Венера не потрапила до жодного з ворожих таборів, автоматично стаючи ренегатом на своїй планеті. Не зв’язана ніякими обіцянками і домовленостями, вона керується лише власними принципами. Колись давно, завбачивши незвичні стосунки між деякими людьми, їй і самій закортіло відчути щось подібне. Не знайшовши підтримки ані серед ангелів, ані серед демонів, вона зачастила на Землю, намагаючись чимось зарадити закоханим парам.

В очах Господа кохання – це ще одна релігія, де ідолом стає істота, на яку спрямовані почуття. Більше того: кохання – осередок розпусти, а секс – ритуал поклоніння. І не відав він, що кожен ідол був водночас і жертвою…

Щодо Сатани, то він вважав кохання за занадто чисте і надавав перевагу елементарній розпусті.

– І скільки ти тут пробудеш?

– Поки не впевнюся у всій огидності кохання і не звільнюся від єресі і вільнодумства, – похмуро повторила вирок Сусанна.

– І скільки ти тут уже?

– З 1940 року.

– О… – демон замислився. – Я теж тут був у ті роки. В мене було завдання.

– Яке? – поцікавилась дівчина.

– Ти справді хочеш знати? Тобі не сподобається.

– А все ж, яке?

– Організувати війну і розпалити ненависть ватажка до Божого народу.

Перед очима Сусанни постали картини війни, яким вона мимоволі стала свідком. Плачучі діти, скривавлені тіла, відірвані кінцівки… жорстокість і смерть… То це він!

Вона інстинктивно відступила на крок.

– От бачиш, – Блез посміхнувся краєм губ. – Я попереджав. І це не найстрашніші мої діяння.

Сусанна чимдуж побігла звітам. Їй здавалося, що ось-ось почує злісний сміх за спиною. Але вже скоро вона була в своїй хатинці і навіть не пам’ятала, як злетіла туди.

Без Ореста було одиноко. Адже він підтримував її вже майже 60 років заслання. Намагаючись стерти з пам’яті палкий поцілунок, Сусанна лягла спати.

Прокинулась вона від гучного іржання. Першою думкою було, що Орест передумав і повернувся. Але навіть крізь сон вона помітила, що іржання було надто голосним для єдинорога.

– Пегас?..

– Ні, Блез.

Розплющивши очі, вона побачила свого вчорашнього знайомого. Він сидів на підвіконні, встромивши в неї лезо свого погляду.

– Що ти тут робиш? І давно ти тут? І що це за іржання?

Запитання були дурними – аби не мовчати з відкритим ротом.

– А що за Пегас?

Сусанна зітхнула.

– Мені почулося чи наснилося іржання.

– А!.. Ти маєш на увазі мого пегаса Зеро.

– А я що сказала?

– “Пегас”.

– А це не одне й те саме?

– Гм… Хіба ти не чуєш різниці?

– Абсолютно.

– А, ну так, ти ж ангел.

Він сказав це так, що Сусанна мимоволі відчула себе винною. Поза тим, вона відчувала себе ніяково через те, що під ковдрою була абсолютно голою.

– Мммм… Це все, що ти хотів сказати?

– Та ні, – трохи збентежено відповів Блез, – взагалі-то я прийшов запросити тебе.

– Запросити? Мене? Куди?

– Ну, не знаю, може, в ресторан.

Сусанна широко розчахнула очі.

– В ресторан?!

Настала черга Блеза дивуватись.

– А що тут такого?

– Ну, знаєш, коли демон запрошує ангела…

– Якщо ти хвилюєшся відносно Бога і Люцифера, то даремно. Їм на все плювати з висоти галактики.

Сусанна застигла.

– Можливо, твоєму господарю і байдуже…

– Яка наївність! Та він і оком не гляне на Землю. Набагато легше роздивлятися душі під мікроскопом.

– Ти брешеш!

Блез зітхнув.

– Добре, якщо ти не хочеш, то я піду.

І зник. А Сусанна відчула якийсь дивний жаль.

Чим їй подобалось життя на Землі, так це можливістю довше поспати. Їй зовсім не хотілося повертатись на рідну планету. Звичайно, Господь не міг чути її, але в її душі з народження сидів такий собі “жучок”. І на екрані, як на рентгенівському знімку, Він міг побачити все… Коли вона відлітала, її зазвичай біла душа була зеленкуватого кольору – кольору кохання. Тепер же вона боялася й інших кольорів… Вона могла стати падшим ангелом!

Ні, потрібно серйозно взятися за свою душу. Сусанна почала молитися.

Прокинулась вона від якихось дивних відчуттів. Насолода, муки, солодкі муки… Розплющивши очі, вона побачила демона.

– Що… що ти робиш?

– Тссс…

Вона відчувала, що то гріх, але не могла зупинити його. Із соромом вона збагнула, що то його рука робить із нею ці дивні речі. Пік насолоди – і вона вище зірок. А потім – заплакала. Неначе бачила власними очима чорне незмиваєме п’ятно на білому фоні своєї душі.

– Навіщо? – крізь сльози вимовила вона.

– Я демон, не забувай.

Ні, вона не забула. Хутко підвівшись, дівчина накинула на себе сукню. Як вона могла заснути під час молитви?

– Я прийшов поцікавитись, чи не передумала ти, а знайшов тебе на постелі зовсім голою. Я розумію, що тепер ти вже точно нікуди зі мною не підеш…

– Чого ж? – перебила вона з удаваним ентузіазмом. – Піду. Мені вже нема що втрачати. Я вже не ангел.

Блез похитав головою.

– Ні, ти ангел.

– У ангела душа повинна бути білосніжною, як після “Аріелю”.

– Що ж, тоді ти невідомо хто. В тебе є два виходи: або молитися до посиніння, або піти зі мною.

– З тобою?

– Так. Тоді вже ти не знатимеш клопотів, обіцяю.

– Обіцянка диявола… Втім, не в тому річ. То не для мене.

Секунда – і вона вже була у вбранні черниці.

– Ну… не треба ж мене так соромити. Як я з’явлюся на людях з черницею та ще й поведу її в ресторан?

– І то правда, – зітхнула Сусанна. – Що ж мені робить?

– Довірся мені.

І враз Сусанна перетворилась на сексапільну дамочку в міні-спідниці, з глибоким декольте у блузці і яскравим макіяжем на засмаглому обличчі.

– Ти що?! Зовсім очманів? – закричала Сусанна, обдивившись себе, як тільки могла без люстра.

– Добре, підем на компроміс. Зміни із свого вигляду те, що тобі не до вподоби.

Міні-спідниця опустилася майже до п’ят, замість декольте з’явився комірець, макіяж зник безслідно.

– Ну і як ти вийдеш на люди з білим, мов сніг, обличчям?

За мить Сусанна повернула засмагу.

– Ще куди не йшло, – зітхнув Блез. – Якщо будуть питати, скажу, що спокушаю школярку…

Вони спустилися з дерева, і Сусанна побачила чорного пегаса – Зеро.

– Прошу, – Блез галантно вклонився.

Сусанна знехотя всілася на Зеро боком.

– І як я буду тебе везти? Ти ж впадеш.

– Але спідниця…

– От бачиш! – переможно вигукнув Блез. – Значить, не підійде!

Сусанна вирішила, що нема сенсу сперечатися з демоном. Зітхнувши, вона зміняла спідницю на джинси.

Задоволений, Блез одним стрибком скочив за нею… і вони опинились в елегантному чорному авто посеред гамірного міста. Блез сидів за кермом, Сусанна поряд. Вона зробила вигляд, що такі дива для неї щоденні…

Ресторан під назвою “Золота рибка” був звичайнісіньким вишуканим рестораном з білими колонами, між якими на відносній відстані один від одного розміщалися столики. Сусанна ніколи не була в подібних закладах. Навіть у мріях… “Що я тут роблю? – думала ангел. – Хіба не смішно: ангел і демон вечеряють разом в ресторані. Але сміятися не хочеться. Хочеться плакати. Звідки ця хандра? Знаю. Просто я чудово знаю, що виходу нема. Людина щаслива хоча б тому, що впевнена, буцім її страждання колись припиняться, раніше чи пізніше, у них завжди є “шанс” – снодійне або гостре лезо…”

– Наївні. Але в нас немає навіть цього.

– Не читай мої думки, прошу, – втомлено промовила Сусанна.

– Не можу, ти думаєш надто емоційно. Подивись – усі довкола перейняли твою параною.

І дійсно, веселого гамору, який зустрів їх у ресторані, вже не було чутно. Всі відвідувачі мовчки колупали в своїх тарілках або пили, заглядаючи у свої чарки розгублено-сумним поглядом. Навіть офіціант якось похнюпивсь. І тільки дівчина, яку кинув наречений, тихо плакала за столиком біля вікна.

– Я думав, ангели мають нести щастя.

– Щастя? – Сусанна похитала головою. – І ти, і я знаєм, що ніякого щастя немає. В цьому світі – так точно. Є тільки дві доріжки…

– Що іноді переплітаються.

– Неправда, все чітко відокремлено.

– Крім…

– Я знаю, що ти хочеш сказати. Але його не існує. Кохання, як і щастя, придумали люди.

Блез помовчав.

– По-моєму, – сумно сказав він нарешті, – ти можеш повертатися. Вільнодумство вивітрилося з твоєї голови.

– Ти для цього тут? Для цього, скажи? Щоб я стала цинічною? Ти переміг, демон, переміг.

– Це смішно, і ти це знаєш. Ми не мали зустрітися – ні зараз, ні потім. Я тут не для того.

– А для чого?

– Ти хочеш знати, ти, ангеле божий?

– Так, хочу.

Його губи розтягнулися в жорстокій посмішці, а зуби й очі одночасно блиснули недобрим вогником.

– Що ж – пішли, побачиш усе на власні очі.

Скоро вони знову летіли в повітрі на чорному пегасі. Цього разу Блез не став маніпулювати часом, просто збільшив швидкість. За дві години вони були в Косово.

Перша ж ракета пролетіла крізь них і збила літак. Руки і голови разом із кавалками літака ніби в сповільненій зйомці спускались на землю.

Сусанна не чула, як кричала. Ніхто не чув крику ангела серед інших криків.

На землі лежав скривавлений хлопчик не більше дванадцяти років. Він тихо помирав під металевим уламком, на обличчі застигла маска страху і болю.

– Ти, ангеле божий, – з насмішкою повторив Блез, – ти можеш спокійно дивитись не ЦЕ і залишатись бездіяльною?

– Не спокушай мене, демоне. Ти же чудово знаєш – я не можу, – тихо, ледь чутно сказала Сусанна, не відриваючи погляду від хлопчика, який тихо згасав.

– Не можеш чи не хочеш? Не хочеш брати гріх на душу? Тоді дивись, ангеле, дивись.

Блез швидко підійшов до хлопчини і подивився йому в очі. За хвилину він вже тихо спав, рани загоїлися. Він жив. Сусанна з подивом дивилася на демона.

– Навіщо? Він же тобі цього не подарує. Що тепер буде?

– Не знаю, Сусанна, не знаю…

– А хіба не милосердніше було відпустити його до Батька Світла? Звільнити від страждань?

– Не шукай причини, ангеле. В нього був первородний гріх.

Сусанна стояла мовчки.

– Те, що ти врятував хлопця, – врешті холодно сказала вона, – не виправдовує цього жаху, тисячі жертв.

– Правильно, Сусанно. Але хто тут шукає виправдання? Мене вже нічого не врятує. Навіть перемога Люцифера.

Сусанна похитала головою:

– Ти не демон, Блез.

– Я демон, Сусанно, – спокійно сказав він, – а ти ангел, і нічого не зміниш. Ти і я – по різні боки Істини. Ми іграшки, пішки.

Сусанна плакала, безсоромно плакала.

– А де ця Істина?

– Ніде. Її не існує.

– Ми по різні боки НІЧОГО.

Демон відвернувся.

– Я припиняю все це, Сусанно. Радій. Ти принесла користь людям. Якби не ти…

Все стихло. Принаймні, для її вух.

– Блез. Блез, занепасти мене.

Зеро поніс їх назад, у тропічну спеку. Вона йшла в логово тигра, щоб вийти звідти цнотливішою, ніж була.

Лежати на канапі під кондиціонером, коли надворі спека і комарі… торкатися шкіри… кохати… кохати… кохати… дотики… тихі слова… втрачають зміст – який зміст??? – тонуть у стогоні – його чи її? Неважливо – пошук самих себе, пошук істини, пошук істини в собі і себе в істині. Шукали поволі і довго, боячись поспішності і боячись не встигнути. Шукали самовіддано, боячись сумнівів. Шукали обережно, боячись грубства. Вони знайшли одне одного, забули про страх і знайшли істину. Одне в одному – тобто в собі.

– Він усе бачить, – прошепотів Блез – так, ніби приглушення голосу могло врятувати їх від всюдисущих вух, – я відчуваю – бачить.

– Істина… між нами… ніщо…

Це ніщо раптово перетворилося на скляний бар’єр, що виріс із ліжка і роз’єднав їх.

Люцифер і Господь в перший і єдиний раз з’єдналися, щоб роз’єднати.

Скло з її боку поступово почало вкриватися кригою.

– Блез! Кохаю!

Його риси обличчя потонули в полум’ї, яке охопило інший бік. Перетворившись на шматочок льоду, вона розтанула від вогню, на який перетворився демон.

Вогонь і вода ніколи не з’єднаються. Або вона погасить його, або ж він перетворить її на пару.

…А Венера дивилась і плакала. Бо була безсила. Колись вони з’єднаються, ці протилежності, але не раніш, як тоді, коли кохання переможе все, а Любов, любов до ближнього і дальнього, до травинки і мушки, запанує над світом людей. А чи переможе, чи запанує?

Наближалось третє тисячоліття.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)