Ісаак Ньютон – біографія
Про велику людину завжди важко писати, бо важко зрозуміти масштаби особистості та пояснити причини і рушійні сили тієї гігантської роботи розуму, яка здійснена великою людиною, будь то вчений, письменник, військовий або державний діяч. Ми говоримо в даному випадку про великого вченого-фізики Ісаака Ньютона.
4 січня 1643 в селі Вулсторп, загубленої серед засніжених пагорбів у графстві Лінкольншир (Англія), у вдови небагатого фермера Ньютона почалися передчасні пологи. З’явився на світ недоношена хлопчик був до такої міри малий і слабкий, що мати не сподівалася, що він виживе. Але хлопчик, якого назвали Ісааком, вижив і на здоров’я в подальшому, до самої старості, не скаржився, за винятком нетривалого періоду хвороби в 1689 році. Вижив, на щастя своєї матері (батько помер до народження сина), на щастя всієї європейської і світової науки.
Спочатку ніяких ознак геніальності Ісаак Ньютон не виявляв. Більше того, навчаючись у громадській школі міста Грантема, він показав лише задовільні результати по досліджуваним наукам. Але такі результати можна пояснити просто відсутністю інтересу в учня до досліджуваним предметів через невміле їх викладання в школі. Іншого пояснення бути не може, якщо ми візьмемо до уваги ту потужність інтелекту, яку Ньютон показав надалі.
Йому не виповнилося й вісімнадцяти років, коли він самостійно підготувався до вступу до Кембриджського університету і був у червні 1660 прийнятий в так званий Трініті-коледж цього університету. У ті часи Кембриджський університет був одним з кращих в Європі за рівнем викладання як гуманітарних, так і точних наук. Такий імідж, як тепер прийнято говорити, Кембридж зберігає і в наш час. Тут було б доречно нагадати читачам, що в середині 17 століття відбулася так звана перша англійська революція. У 1649 р на ешафоті скотилася з плечей голова короля Карла I. Потім послідував розгін парламенту, встановилася жорстка військова диктатура протектора Олівера Кромвеля. Після його смерті монархія була відновлена і король Карл II Стюарт (1660-1685) продовжував політику абсолютизму. У 1664-1665 роках чума у Лондоні забрала життя майже чверті жителів міста. Дивно, але в державі, розхитаному до останнього підстави, працювали університети, робилися відкриття, розвивалася, хоча і повільно, наука. У таких умовах почалася наукова діяльність Ньютона.
У 1665 р Ньютон стає бакалавром словесних наук, а в 1668 р отримує ступінь магістра і місце викладача коледжу. У 1669 р його вчитель, знаменитий математик того часу, Ісаак Барроу передає йому кафедру, і з цього часу до 1689 Ньютон читає в Кембриджському університеті лекції з математики та оптиці.
Цікаво, що в юності Ньютон зацікавився заняттями з хімії. Справа в тому, що при відвідуванні громадської школи в Грантеме він жив на квартирі у аптекаря протягом декількох років. Під впливом аптекаря і прокинувся інтерес Ньютона до хімії. Однак головною областю наукових інтересів Ньютона стала механіка. Розвиваючи ідеї Галілея та інших вчених, Ньютон розробив струнку систему законів класичної механіки. Три знаменитих закону Ньютона давно стали невід’ємною частиною шкільних програм з фізики. Вважаємо, що відтворювати тут формулювання цих законів, відомих кожному школяреві, немає необхідності.
Ньютон вивчав рух тіла, кинутого під кутом до горизонту. У результаті розрахунків, з використанням висновків Роберта Гука, він розробив теорему, за якою тіло, що знаходиться під впливом сили тяжіння, завжди описує яку-небудь з кривих, одержуваних при перетині конуса площиною, тобто еліпс, гіпербола, парабола і в окремих випадках коло і пряма лінії. Крім того, він знайшов, що точка, в якій зосереджено дію всіх притягають сил, що діють на рухому точку, (центр тяжіння), знаходиться у фокусі описуваної кривої. Виявилося надалі, що це положення відноситься до руху будь-яких тіл, у тому числі планет Сонячної системи. Таким чином, він вивів теоретично один із законів Кеплера, згідно з яким центри планет описують еліпси, а у фокусі їх орбіт знаходиться центр нашого світила – Сонця. Ньютон переконався, що тепер з’явилася можливість розрахувати і передбачити рух небесних тіл. Так відкритий ним закон всесвітнього тяжіння став початком нової галузі астрономії – небесної механіки. Ньютон зміг розрахувати орбіти супутників Юпітера і Сатурна і, використовуючи ці дані, визначити, з якою силою Земля притягує Місяць. Ці дані майже через 250 років використовувалися при підготовці перших навколоземних космічних польотів.
Ньютон визначив (приблизно, звичайно) масу і щільність планет і самого Сонця. Він розрахував, що щільність Сонця в чотири рази менше щільності Землі і встановив, що найбільш близькі до Сонця планети мають найбільшу щільність.
Ньютон обчислював форму земної кулі і показав, що Земля має форму кулі, розширеного біля екватора і сплюснутого біля полюсів. Учений пояснив спільна дія Місяця і Сонця на припливи і відливи морів і океанів Землі.
Користуючись розрахунками Ньютона, Е. Галлей передбачив появу величезної комети, яка спостерігалася на небі в 1759 році. Вона була названа кометою Галлея.
Ці факти показували, що відкритий Ньютоном закон Всесвітнього тяжіння є одним із загальних законів Всесвіту. Обставини, за яких великий учений зробив відкриття закону всесвітнього тяжіння, овіяні легендами. Одна з них стверджує, що на роздуми щодо закону всесвітнього тяжіння Ньютона навело впало з яблуні стигле яблуко, коли він у літній день сидів у саду в своєму селі Вулсторп, куди він виїхав в 1666 р з Кембриджу, рятуючись від епідемії чуми. Говорили, що та яблуня стала знаменитою і довго охоронялася, а коли засохла, з неї зробили лаву, яка на багато років стала своєрідним пам’ятником науки.
Так це було чи ні, для наступних поколінь було вже не настільки важливо. Важливо, що Ньютон скоїв цей велике наукове відкриття.
З його біографії випливає, що в той же період, коли був відкритий закон всесвітнього тяжіння, Ньютон, перебуваючи в своєму селі і не маючи при собі книг та інших посібників, розробив основи аналізу нескінченно малих, тобто основи диференціального й інтегрального числення.
Остаточно метод аналізу нескінченно малих він відпрацював вже будучи професором математики Кембриджського університету. Дослідники вважають, що свій метод аналізу нескінченно малих (т. Зв. Метод флюксій) Ньютон розробив незалежно від робіт у цій області відомого німецького математика Готфріда Лейбніца. Правда, метод аналізу Ньютона менш зручний для використання в порівнянні з чіткою теорією диференціального обчислення, розробленої Лейбніцем.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)