Інтуїція
Інтуїція (лат. intuitio, eid’intueor – уважно вдивляюсь) – здатність людини безпосередньо, раптово, без логічно розгорнутого дискурсивного мислення осягати сутність явищ або питань, які привертають її увагу чи були предметом тривалого зосередження. Без І. неможливе ні виникнення художнього твору, ні його повноцінне естетичне сприйняття. Сучасні дослідники, враховуючи історію вивчення суті і функцій І., називають такі її прикмети: в процесі творчості акти, що стимулюють І., не усвідомлюються; І. з’являється разом з емоційним збудженням, у стані натхнення; І. активізує всю чуттєву сферу, поглиблює пам’ять; здебільшого І. проявляється в талантів, які не завжди мають вичерпну інформацію про явище, яке їх зацікавило; І. має цілеспрямований характер і без попереднього досвіду неможлива; І. проявляється швидко, інколи навіть блискавично. Поет і вчений Олег Ольжич твердив, що “істотою творчої інтуїції” є те, що вона “дозволяє митцеві в процесі роботи піднестися на мить на вищий ступінь відчуття й розуміння дійсності, до яких не доросла його свідомість та інтелект”. Якби письменник не зміг втілити результатів інтуїтивного осяяння (інсайту) в текст, а літературознавець за допомогою логічних засобів не передав би читачам, то І. як дар і факт свідомості пропала б намарне. Один із засновників інтуїтивізму Б. Кроче писав: “Ми не можемо хотіти чи не хотіти нашого естетичного осягнення, але ми можемо зберігати і передавати іншим здійснену його об’єктивацію або не робити цього зовсім”. Отже, для літературознавця важливі у психологічній проблемі інтуїції такі питання: яку питому вагу у творі займають підсвідомо-інтуїтивні і усвідомлено розраховані елементи, яку функцію вони виконують; наскільки вони чіткі і як за допомогою зображально-виражальних засобів вони фіксуються в тексті, збуджуючи і спрямовуючи інтуїцію читача чи літературознавця-інтерпретатора(див.: Схематичність твору, Конкретизація твору в читацькому сприйманні); як розвивати чи стимулювати інтуїцію літературознавця і спрямовувати її потоки на структуру художнього твору?
Related posts:
- Актуальність художнього твору Актуальність художнього твору (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – суголосність художнього твору (передусім; – його тематики, проблематики) з сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання (рецепції). А. х. т. – один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці. Проте актуальність у мистецтві не […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві Д.. конкретизується як художньо-естетичний Д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого Д. У структурі художньо-естетичного Д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- Взаємодія Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. Дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до […]...
- Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розуміння суті художнього образу. В розумінні образу як способу буття художнього твору різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності […]...
- Кореляція Кореляція (лат. со – префікс, що означає об’єднання, сумісність, і relatio – відношення) – співвіднесення процесів творення, виникнення та сприймання художнього твору. К. – процес багатогранний і поліфазний, виступає одним із механізмів оцінки художнього твору, інтерпретації його сутності і своєрідності. Корелятивність творення і сприймання виявляється в тому, що письменник певним чином орієнтується на реального чи […]...
- МОВНІ ЗАСОБИ Л. ГЛІБОВА Мовні засоби, якими користувався Л. Глібов, лексичні, фразеологічні та синтаксичні, працювали на створення єдиного стилю газети. Його мова емоційно забарвлена, експресивна. Творча індивідуальність автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності й оцінка їх – усе це позначилося на доборі та організації мовних засобів. Авторові вдалося органічно поєднати мовні засоби публіцистики, що вимагала […]...
- Тема Тема (грецьк. thеma – те, що лежить в основі) – коло подій, життєвих явищ, змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Т. художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте, побачене митцем. Т. іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє […]...
- ХУДОЖНІЙ ЧАС І ПРОСТІР Художній твір не існує поза категоріями часу і простору. – Час (хронос) художнього твору завжди відрізняється від реального історичного часу. У творі час може виражатися за допомогою датування, вказівки на тривалість подій і діалогів героїв: “Це було у 1941 році” (О. Бердник, “Чаша Амріти”). ! Автор може застосовувати прийоми “розтягування”, “уповільнення” часу, згортати його до […]...
- Сон як художній прийом У першій половині 19 століття, в період початку становлення романтизму в російській літературі, в художніх творах почав активно застосовуватися такий художній метод як сон. Сон як художній прийом Цей художній прийом виконує багато функцій у творі. По-перше, він може виступати алегорією і іносказанням, завдяки яким відбувається повчання читача, або формування логічних ланцюжків у структурі твору. […]...
- Що таке композиція в літературі? Композицією в літературі називають процес побудови художнього твору, розподіл його частин відповідно до певної системи і встановленій послідовності. Але композиція не повинна розглядатися як послідовність розділів, сцен і т. д. Композиція являє собою цілісну систему певних способів, форм художнього зображення, обумовлену змістом твору. Інакше кажучи, композиція – це побудова, розташування і співвідношення частин, епізодів, персонажів, […]...
- Цілісність літературного твору Цілісність літературного твору – інтегральна якість довершеного літературно-художнього твору, елементи якого взаємодіють. між собою за принципом органічних систем: набувають естетично валентного сенсу тільки в контексті цілого. Це можливе тому, що задум письменника постає у вигляді образного осяяння, яке випереджує й опосередковує поетапне і поелементне втілення задуму в сюжетно-композиційну структуру, що має просторово-часові виміри. Пафос твору, […]...
- Аперцепція Аперцепція (лат. ad – до, percipere – сприймати) – у психології – уважне, зосереджене сприймання зовнішнього щодо людини світу на основі попереднього досвіду, на противагу перцепції як несвідомому, автоматичному сприйманню. Розмежування термінів “А.” і перцепція привертає увагу літературознавців до увиразнення відмінностей між сприйманням художнього твору підлітками і дорослими читачами, неосвіченими і філологічно вишколеними читачами з […]...
- Стиль Стиль (лат. stilos – грифель для писання) – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Мистецтвознавство під С. розуміє те спільне, що об’єднує творчість ряду митців, споріднену тематикою, способом створення художнього світу. Тут С збігається з мистецьким напрямом, течією. Оскільки літературно-стильову течію започатковує оригінальний митець з яскраво вираженим світобаченням, неповторним письмом, […]...
- Мотивування Мотивування – один із проявів закону детермінації в художній творчості, діє в різних аспектах: як обгрунтування появи мотиву в художньому творі чи комбінації мотивів, що рухають фабулу і сюжет; як обгрунтування, пояснення поведінки персонажів, будь-яких змін у внутрішньому світі, мовленні, портреті персонажів, оповідача, ліричного суб’єкта. У першому випадку звертають увагу на послідовність розвитку тематики твору, […]...
- Атрибуція Атрибуція (лат. attributio – визначення, приписування) – одна з проблем текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. покликана з’ясувати достовірність (автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які спорадично виникають довкола імен, скажімо, […]...
- Адресат Адресат – одержувач листа. В естетичній комунікації – сприймач художнього твору, його реципієнт. На відміну від психологічного (сприймач), прагматичного (споживач), соціологічного (реципієнт, публіка), літературознавче поняття А. розрізняє реальних адресатів (читачів фізичних), на яких свідомо чи потенційно розраховує письменник, пишучи твір, та А. як естетичну позицію, ідеального читача. Від характеру орієнтації на нього значною мірою залежать […]...
- Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
- Декламація Декламація – мистецтво виразного, художнього виголошення, читання літературного твору. Широко культивувалося в школах України ще з XVI-XVIII ст., в яких вивчали риторику і піїтику, виголошували “орації” (промови), декламували вірші під час вітання знатних осіб, урочистих церемоній, великих церковних свят. Поширеною була Д. віршованих діалогів, шкільних релігійних драм. Декламатори виголошували тексти піднесено, пишномовно, з трафаретними жестами, […]...
- Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом — рухом у […]...
- Конкретизація літературного твору Конкретизація літературного твору (фр. concretisation, від лат. concretus – ущільнений, згущений, затверділий) – читацьке сприймання літературного твору. У цьому процесі пізнавальні чинники поєднуються з естетичними, створюючи естетичне переживання. Термін К. запровадив Р. Інгарден (1893-1970), враховуючи схематичність літературного твору, що містить неокреслені місця, і потенційні моменти, які у процесі читання вимагають смислового наповнення. Так, якщо в […]...
- Пейзаж – Система образів художнього твору – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Пейзажем (франц. Paysage, від Pays – країна, місцевість) називається образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовій організації. Найважливіша функція пейзажу полягає в тому, що він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюваних у ньому героїв, персонажів. Змістовий обсяг поняття […]...
- Кінцівка Кінцівка – заключна частина художнього твору або його фрагменту, в якій підсумовується логіка розвитку сюжетних колізій. У байці таку функцію виконує мораль, у прозі – епілог, ліриці – останні строфи чи рядки переважно афористичного наповнення (рядок “Вміє розставатись той, хто вмів любить” з вірша М. Рильського “Яблука доспіли, яблука червоні”). Подеколи К. позначається на архітектоніці […]...
- ЦИТУВАННЯ Цитування (лат. citatum від cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Зокрема, І. Франко в поемі “Лісова ідилія”, присвяченій М. Вороному, вкладає в його уста такі слова: […]...
- Сприймання творів художньої літератури Сприймання творів художньої літератури – опосередкований естетичним досвідом конкретно-чуттєвий, емоційно наснажений процес осягання тексту твору. Повноцінне С. т. х. л. складається як, власне, повторне читання, коли реципієнт відтворює у своїй уяві формально-змістову цілісність, художньо-стильову своєрідність самостійно сприйнятого твору в контексті творчості автора і т. п. Сприймання літературного твору в процесі читання відбувається як поступально-зворотний процес, […]...
- Естопсихологія Естопсихологія – напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов’язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Традиції і новаторство в літературі Традиції і новаторство в літературі – взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності, історико-літературного процесу. Традиція (лат. traditio – передача) в будь-якій сфері людської діяльності – те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі в процесі тривалого П розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи, […]...
- Психологія творчості Психологія творчості – відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П. т. – міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX-XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні […]...
- Цитування – ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС Цитування (лат. Citatum від Cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Зокрема, І. Франко в поемі “Лісова ідилія”, присвяченій М. Вороному, вкладає в його уста такі слова: […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Читання художнього твору не лише читання – Самостійна робота з книгою – Наодинці з давньою словесністю Для студента-філолога читання художньої літератури є професійною справою. Проте навчально-професійне читання має суттєві особливості. Передусім важлива мета читання літературного твору: його належить осмислити як художній факт, явище у творчому доробку письменника, літературному процесі епохи, історії національної і світової літератур. Засвоюючи художній текст, слід урахувати і ймовірні ситуації в перспективі: практичне (семінарське) заняття, екзамен, пізніше – […]...
- Зав’язка Зав’язка – елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору. 3., як правило, розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів. У ряді творів їй передує експозиція. Якщо ж вона відсутня або дуже стисла, то 3. набуває особливої гостроти. Основний конфлікт започатковується випукло, зримо. Міцно стиснута пружина сюжету у 3. роману І. Багряного “Сад Гетсиманський”, де автор […]...
- Образ як форма буття художнього твору – Визначення художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Група вторинних значень поняття “образ” з’являється у зв’язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за допомогою фарб (у живописі), звуків (у музиці), слів (у літературі). Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у принципі, будь-який естетично […]...
- Варіанти тексту Варіанти тексту (лат. varians – мінливий) – у широкому розумінні – текстові відмінності між автографами, копіями, списками чи друкованими виданнями одного і того ж твору, У вужчому значенні – видозміни тексту внаслідок його виконання (приміром, сценічного) чи переписування (різні списки Києво-Печерського патерика) тощо. У сучасній літературній практиці найбільш поширений перший приклад, в якому найчастіше виявляються […]...
- Ансамбль книги Ансамбль книги (фр. ensemble – разом) – певна сукупність результатів літературно-художньої, історико-філологічної, науково-публіцистичної, образотворчої і художньо-промислової діяльності, що утворюють ідейно-естетичну єдність. Означаються три типи ансамблів книги: 1 – містить тільки твори художньої літератури, функціонально зорієнтований на максимальний ідейно-емоційний вплив самого тексту художнього твору і оперативність включення його в актуальний контекст; 2 – ілюстровані видання художніх […]...
- Засоби словотворчого увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ До засобів словотворчого увиразнення належать слова або форми слів, наявність яких у тій чи іншій мовлення національній мові не фіксована словниками й контекстом загального вживання і які створюються прозаїком або поетом у процесі індивідуальної мовної творчості, не виходячи в більшості випадків за її межі. Забарвлені подібним індивідуальним уживанням новотворені прозаїком або поетом слова позначаються терміном […]...
- Хронотоп Хронотоп (грецьк. chrоnos – час, topos – місце) – взаємозв’язок часових і просторових характеристик зображених у художньому творі явищ. Час у художньому світі (творі) постає як багатовимірна категорія, в якій розрізняють фабульно-сюжетний час і оповідально-розповідний (нараційний) час. У такий спосіб виявляють розбіжність між тим, коли згадані, описані події відбулись і коли про них повідомив оповідач […]...
- Вибуття основних засобів Способи вибуття основних засобів: 1. Реалізація (продаж). 2. У разі фізичного зносу. 3. Недостача (рахунок 94). 4. Внесок в статутний капітал іншої організації і інші. Для вибуття об’єктів основних засобів використовується рахунок 01.2. Даний субрахунок відкривається тільки в момент вибуття об’єкта. Господарські операції при вибутті об’єктів основних засобів: 1 – списана первісна вартість об’єкта основних […]...
- Що таке епос в літературі? Епос – це оповідний рід літератури. Розрізняють такі жанрові різновиди епічних: казка, повість, новела, оповідання, роман і т. д. Епосу як літературного роду властиво відтворювати зовнішню по відношенню до автора, об’єктивну дійсність в її об’єктивній сутності. Епос будується на різноманітних способах викладу – розповіді, описі, діалог, монолог, авторські відступи. Епічні жанри з часом стають все […]...
- Аплікація Аплікація (лат, applicatio – приєднання) – введення у літературний текст цитат (прислів’я, приказки, афоризми, фрагменти з художнього твору та ін.) почасти у зміненому вигляді. Прикладом А. можуть бути рядки із сонета М. Зерова “Князь Ігор”, взяті із “Слова про Ігорів похід”: А любо Дону шоломом зачерпти! Одважний князю, ти не знаєш смерти, Круг тебе гуслі […]...