INTERMEZZO – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ: У ПОШУКАХ МАТЕРИКА КРАСИ – ВІДКРИТТЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
Історія створення. Автобіографічна основа
Новела “Intermezzo” написана в 1908 р. Це час, коли письменник уже хворів, але постійно ходив на службу, тому його не покидала думка про відпустку. Він звертається із проханням до знайомих і друзів із побажанням прийняти його на відпочинок. Відгукнувся давній приятель М. Коцюбинського, відомий український меценат Євген Чикаленко, запросивши прозаїка до себе в маєток у село Кононівку на Полтавщині (тепер – Черкаська область). Так цей біографічний факт посприяв з’яві художнього твору з присвятою кононівським полям.
Ідейно-тематичні домінанти
Щоб зрозуміти зміст новели, як і будь-якого іншого твору, найперше треба звернути увагу на його “візитівку” – заголовок. “Intermezzo” в перекладі з італійської означає “перерва”. Це музичний термін на позначення невеликої інструментальної п’єси, яка виконувалася між актами трагедії або опери.
Тема новели – перепочинок героя на лоні прекрасної сільської природи.
Проте письменник обирає властивий для його творчої манери спосіб – його цікавлять не стільки зовнішні події, скільки душа людини, яка стомилася (саме вона і стає тими “підмостками”, на яких розгортається своєрідне дійство). Тому закономірно виникає питання: а в чому причина такої втоми та відповідно, і втечі на природу. Пояснення цього знаходимо на самому початку оповіді. По-перше, вона розпочинається невластивим для епічного твору переліком алегорично-символічних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Серед них переважають образи природи, поєднані з урбаністичним образом, а найголовнішим є Моя утома. По-друге, вже на початку герой промовляє, що його найбільше стомили “незчисленні “треба””, “безконечні “мусиш””: “Дарма, чи те “треба” мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною вже керує”. Далі цей мотив розгортається – найбільшу втому герою приносять люди: “Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо їм не стає на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину”. Він, потрапивши в екстремальну ситуацію душевної втоми, прагне самотності, тиші, спокою.
Водночас у новелі розгортається ще одна тема – заперечення жорстокого впливу цивілізації на людину, бунт проти урбанізованого середовища: “Ти [людина. – Автори.] бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина”. Людина, відірвана від природного середовища, перетворюється на загнаного звіра, який кричить і метушиться. Відтак у творі починає потужно звучати мотив гармонічного буття людини, можливий лише в єднанні з природою. Важливо знову ж підкреслити, що чудові пейзажні картини пропущені крізь суб’єктивне сприйняття героя – вони світлі, сонцесяйні, мінливі у своїй незбагненній красі. Його свідомість настільки заполонена принадами довкілля, гармонією літньої ідилії, що мимоволі відштовхує страшні реалії життя, наприклад, інформацію про повішених. Соціум протиставляється природній людині, яка живе в красі й за законами краси. Цю думку письменник підкреслить ще раз: “Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю. Бо поза всякими програмами і партіями – земля належить до мене. Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже, – всю я вміщаю в собі. Там я творю її наново, вдруге – і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї”. Водночас автор порушує важливу й популярну для модернізму тему призначення письменника, ного психологи.
М. Коцюбинський пропонує свою версію розуміння творчої праці. Безумовно, герой новели – натура артистична, але це жива людина, яка може переживати і сумніви, і розчарування, і втому, і зневіру. Зокрема, його дратують суспільні фальш, брехня, облудні гасла. Від них він утікає на лоно природи. Спілкування з нивами, землею та небом “виліковують” душу митця, і ліричний герой повертається до людей, бо перерва-втеча не лише допомогла душевно зміцнитися, а й затягнулася. Власне, про переконання художника слова, його світоглядний девіз письменник сказав ще на початку твору, виділивши цю фразу: “Я не можу бути самотнім”. Тому логічним є завершення душевної кризи ліричного героя: “Прощайте. Иду поміж люди. Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає…”.
Головна ідея твору – органічним є зв’язок творчої людини із сучасниками й сучасною їй дійсністю.
Усвідомлення цієї істини приходить до героя під час несподіваної зустрічі зі “звичайним мужиком” – герой вислуховує його сповідь і ловить себе на думці, що вже не хоче втікати від людей, бо його душа відкрита назустріч їм, а значить, і життю, різноманітним його проявам, навіть найстрашнішим, найогиднішим.
Сюжет і композиція
За побудовою новела “Intermezzo” – суцільний внутрішній монолог, який умовно розбитий на 11 частин, що об’єднані образом оповідача, особа котрого асоціюється із самим автором, його Я. У цьому монолозі переважають майстерно виписані пейзажі в їх динаміці, кольорах і звуках, у їх чуттєвому суб’єктивному сприйнятті, що є ознакою імпресіонізму.
Тому подієвий ланцюг у новелі ослаблений. Відповідно твір сповнений найтоншими й найвідвертішими саморефлексіями героя, які нагадують коло: усвідомлення неможливості втечі від людей – зневіра і втома – усамітнений відпочинок – повернення до людей. Внутрішній сюжет розбудовується відтак на конфлікті “моєї утоми” і природи, її життєдайної енергії. Перемагає природа, яка врівноважує ліричного героя, повертає йому сили.
Зовнішній конфлікт – між героєм і суспільними умовами: цивілізаційними викликами, соціальними зрушеннями, урбаністичними жахіттями, у центрі яких – людина. Він досягає кульмінації під час зустрічі мужика й ліричного героя та знаменує його повернення до людей, до суспільних проблем: “Я не тікав; навпаки, ми навіть почали розмову, наче давні знайомі. Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені”. Готовність душі творця вбирати людське горе, розуміти його і співчувати йому (адже письменник – це камертон, чутлива струна) засвідчується повтором-зверненням до людини – “говори, говори…”. Що ж почув ліричний герой? В інших людей повмирали хворі діти, а в чоловіка “п’ять ротів”, які треба прогодувати. Селяни прагнули забрати в багатих землю, а бунтарів заарештували, розстріляли, вислали до Сибіру. “Звичайний мужик”, ще легко відбувся: він засуджений лише на рік ув’язнення, а зараз змушений з’являтися до станового, який його нещадно б’є. Таку – за допомогою промовистих деталей – картину реального життя малює селянин. Вона доповнюється психологічним станом людей, влучно узагальненим героєм: найближча людина готова продати, між людьми – як між вовками. І це лише краплина людського горя серед того “зеленого моря” природи, де відпочивав герой. Його чутлива душа художника, творця самій собі ставить риторичні запитання, які, власне, звернені до нього самого і на які він уже знає відповідь: “Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?” Справді, сонце – одне на всіх, лише якість життя в різних людей різна. І неможливо заховатися від гуманістичного покликання митця розуміти людей, бачити їхні проблеми, відчувати їхню душу і писати про це, як і про красу світу, його гармонію, до якої повинні прагнути люди та людство.
Особливості стилю
За своїми стильовими ознаками новела “Intermezzo” імпресіоністична. Це виявляється в її композиції, яка відображає настрої героя, у найтоншому й най детальнішому відтворенні його внутрішнього світу.
Живописне змалювання природи в зміні й русі – також ознака імпресіоністичного письма. Так, в одному з листів до дружини, написаному з Кононівки, прозаїк зазначає: “Не можна сказати, щоб тут було особливо гарно; степ, низьке місце, часто з болотами, лісу нема, купатися не можна, хоч малесенькі ставки є. При домі великий запущений парк, в якому стільки ворон, як у Святому [парк у Чернігові. – Автори.], і так само по цілих днях кричать і все загиджують у полі”. Цей опис реалістичний, з неприємною натуралістичною деталлю. Проте в новелі, створеній за законами художності, пейзаж поетичний, натхненний, співзвучний настроям героя, відтіняє та доповнює їх. Адже завдання автора – передати настрій, створити засобами слова низку зорових картин, які втілюють миттєві враження ліричного героя від природи: неба, сонця, нив. Для цього письменник використовує гармонійні кольори, звуки. Він поетизує досконалість природи. Наприклад: “Ми йдемо серед поля. Три білих вівчарки і я. Тихий шепіт пливе перед нами, дихання молодих колосків збирається в блакитну пару. Десь збоку вогко підпадьомкає перепел, бренькнула в житі срібна струна цвіркуна. Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі. Широко, гарно, спокійно”. Таким же гармонійним письменник-естет хоче бачити світ, у якому, на жаль, багато потворного й абсурдного.
Кожну з тем новели М. Коцюбинський по-імпресіоністськи нюансував. Скажімо, чудово відтворено намагання справжнього митця-оповідача, який навіть на відпочинку тонко сприймає все навколо й “занотовує” в уяві, передати спів жайворонків:
“Хочу спіймати, записати у пам’яті – і не виходить. От-от, здається… Тью, тью, ті-і-і… Ні, зовсім не так. Трійютіх-тіх…
І не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б’ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля? “.
І цей уривок, і вся новела в цілому нагадує музичний твір. Письменник досягає такого ефекту завдяки поєднанню кількох тем-мотивів, щедрому використанню асонансів та алітерацій, звуконаслідувальних засобів.
Мова героя-оповідача наближена до розмовної: у ній переважають короткі називні та безособові речення, вигуки, повтори, риторичні фігури. Усе це – з художнього арсеналу імпресіонізму.
Жанр
Твір М. Коцюбинського “Intermezzo” – психологічна новела.
Психологічна новела належить до одного з її різновидів. Для неї характерне зображення динаміки внутрішнього життя героя – виникнення та зміни його настроїв, переживань, діяльності свідомості й підсвідомості. Це змалювання може бути зовнішнє – з погляду безособового оповідача, коли використовується третя особа однини, і внутрішнє – як процес самосвідомості героя. Саме цей другий підхід обирає М. Коцюбинський, реалізуючи його у формі внутрішнього монологу, своєрідної сповіді героя про втому, її причини та наслідки, про розуміння краси світу й гармонії. Оскільки в “Intermezzo” сюжет ослаблений, домінує внутрішній монолог, імпресіоністичний стиль, то її часто порівнюють із поезією в прозі. Це невіршований ліричний твір, у якому, як правило, помітна зосередженість на події, котра відбувається у свідомості чи підсвідомості героя. Така подія – мить із погляду вічності, а з точки зору героя – надзвичайно важлива для його душевної рівноваги, для його розуміння себе та світу. Рими й віршований розмір поезії у прозі не властиві.
“Intermezzo” літературознавці справедливо називають окрасою української новелістики, архітвором, вершинним досягненням імпресіоністичного письма М. Коцюбинського.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Які факти з біографії М. Коцюбинського покладено в основу новели?
2. Прочитайте й прокоментуйте уривок з “Intermezzo”: “Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! викинуть разом із сміттям тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій”.
3. Чи можна назвати твір “Intermezzo” пейзажним?
4. Проаналізуйте “ролі” дійових осіб у новелі.
5. Чому письменник назвав образи природи “дійовими особами”?
6. Схарактеризуйте проблематику “Intermezzo” (проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу) і засоби її розкриття.
7. Чи можна героя новели назвати ліричним? Чому?
8. Проаналізуйте символи в новелі. Яка їх роль у розкритті авторського задуму?
9. Як письменник використав засіб контрасту в новелі?
10. Поясніть, як ви розумієте вислів “симфонія поля”.
11. Прочитайте й прокоментуйте уривок з “Intermezzo”: “Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск”.
Знайдіть у ньому зорові та звукові образи. З’ясуйте їх роль у тексті.
12. Прочитайте ту частину новели, яка починається словами: “Коли лежиш в полі лицем до землі…” і закінчується реченням: “Це було прекрасно”. Випишіть у робочий зошит тропи, використані в ній. Проаналізуйте їх роль у розкритті авторського задуму.
13. Укажіть ознаки імпресіонізму у творчості М. Коцюбинського.
14. У чому виявляється спорідненість “Intermezzo” з поезією в прозі?
15. Прокоментуйте думку С. Єфремова: “”Intermezzo”… я вважаю за найкращий з художнього боку і найглибший з філософського твір Коцюбинського, синтез усієї його творчості”.
16. У чому, на ваш погляд, актуальність новели?
1. Схарактеризуйте жанрову природу “Intermezzo”.
2. Опишіть, як ви уявляєте “дійових осіб” новели: Моя утома, Залізна рука города, Людське горе.
ПОДИСКУТУЙТЕ З ОДНОКЛАСНИКАМИ
Чи може бути людина щаслива тільки в гармонії з природою й самою собою?
ВИ – ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
Ознайомтеся із циклом М. Коцюбинського “З глибини”. Напишіть власну поезію в прозі, поклавши в її основу яскраве враження від ваших літніх канікул, подорожі тощо.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)