IMPROMTU PHANTASIE – ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА: ПИШНА ТРОЯНДА В САДУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ – ВІДКРИТТЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
Ідейно-тематичні домінанти
Пригадаймо, що в 1894 р., коли написана новела “Impromtu phantasie”, О. Кобилянська є активною учасницею феміністичного руху на Буковині. Ідеї емансипації жінки вона втілює на той час у двох повістях – “Людина” та “Царівна” й оповіданнях “Природа” і “Некультурна”. Молода авторка першою з українських письменників не лише порушує питання рівних громадянських прав чоловіка і жінки, а й зриває пелену святенництва з тем, які у вітчизняній літературі вважалися неприпустимими для зображення, – теми жіночої чуттєвості й сексуальності. Якщо порівнювати героїнь 40-90-х рр. XIX ст., то їх зображували тільки в іпостасі дружин і матерів. Навіть більше – говорити про їхні інтимні переживання на сторінках творів вважалося непристойністю! Так, наприклад, позбавлена емоцій Олеся в романі П. Куліша “Чорна рада”, а Маруся з однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка настільки цнотлива, що вважає великим гріхом навіть поцілунок із нареченим. Мине всього шістдесят років, і О. Кобилянська не лише наважиться порушити тему жіночої чуттєвості, а й відстоюватиме право жінки на рівноправність обох статей у найінтимнішій царині. Письменниця вразила читача своєю сміливістю й відвертістю, її героїні не соромляться визнати, що для них “багато значила фізична сила і тілесна красота”, чим шокують тогочасного обивателя.
О. Кобилянська відкриває читачам і найпотаємніші сторони свого жіночого Я, заповітні мрії, потяги та жадання. Першу таку автобіографічну відверту спробу вона зробила в новелі “Impromtu phantasie”, що в перекладі означає “експромт-фантазія”. Сама назва твору вказує на спонтанність виникнення творчого задуму й вільний виклад думок. Про таку манеру письма в ранній період свідчать і рядки з автобіографії: “…застановлюватися над словом я не мала терпцю, бо все, що напливало на думку… незрозуміле, молоде до розсміху, рвалось якнайскоріше стати на папері, щоб не запізнитись”.
О. Кобилянська зображує два відтинки життя оповідачки твору. Перший – десятирічною дівчинкою, другий – дорослою жінкою. У першій частині новели авторка зображує кілька епізодів, на прикладі яких розкриває характер героїні. У ній поєднуються меланхолійність, чуттєвість, задумливість, з одного боку, і сміливість, нестримність, вольовий і сильний характер – з іншого. Але при всій парадоксальності вона гармонійна й життєлюбна, почуття переповнюють її, хоч дівчина не завжди їх усвідомлює.
Зображуючи героїню дорослою, О. Кобилянська приділяє увагу двом аспектам – стосункам із чоловіками та її ставленню до життя. І хоч в особистому плані героїня відчуває себе не щасливою від нерозділеного кохання, це не перешкоджає їй насолоджуватися життям, яке вона сприймає як велике диво: “Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната”. Героїня порівнює його з музичним твором, натякаючи на глибині й потаємності своїх емоцій, які не можна виразити словами вповні так само, як не можна однозначно витлумачити й осягнути глибину образів музичного твору. Цю думку О. Кобилянська повторює і в листі до українського культурного та громадського діяча Олександра Колесси від 15 вересня 1895 р., підкреслюючи, що її життя – то “нескінченний монотонний ноктюрн”.
Отже, темою новели є зображення тонкої пристрасної натури жінки, її життєлюбності та глибокого духовного світу, сповненого почуттів.
Ідея – утвердження думки про усвідомлення жінкою свого місця у світі та її права бути щасливою в усій повноті.
Сюжет і композиція твору
Назва “Impromtu phantasie” є алюзією на відомий ноктюрн “Impromtu” Ф. Шопена, улюбленого композитора О. Кобилянської.
Щоб зрозуміти особливості композиції новели, коротко зупинимось на визначенні музичного терміна “ноктюрн”. В епоху романтизму ним називали невелику п’єсу ліричного, мрійливого характеру. Шопенівські ноктюрни мали або тричастинну будову зі зміною темпу виконання (повільно – швидко – повільно), або форму рондо.
У рондо головна тема кількаразово чергується з відмінними один від одного епізодами за схемою: А-В – А – С – А-…- А.
Дещо подібною за будовою є новела “Impromtu phantasie”.
О. Кобилянська відкидає традиційні принципи сюжетотворення й монтує сюжет з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним “Я” авторки. Оскільки подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні.
За аналогією до контрастів переживань у музичному ноктюрні в новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість – з одного боку, та активність, жвавість, навіть неперед – бачуваність – з іншого. Своєрідним мотто твору є мрійливий, часом сумний настрій героїні, яка “ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима…”. Вона любить спостерігати за хмарами, які кличуть її ввись, до гармонії й досконалості. Ось героїня замріяно споглядає природу, а тут уже кидає виклик природним силам і вирушає посеред бурі купувати наперсток, не боїться упіймати за уздечку норовливого жеребця, що було не до снаги навіть хлопцям.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
За аналогією до музичного твору О. Кобилянська застосовує прийом контрасту не лише для зображення характеру героїні, а й для протиставлення розриву між її великим духовним потенціалом у дитинстві та нереалізованістю в дорослому житті, що відповідало приписам неоромантизму.
Текст новели написано абзацами з мінімальною кількістю речень, що справляє незвичне візуальне враження та імітує музичний твір.
Образ ліричної героїні
Героїня новели “Impromtu phantasie” – душевно тонка й чуттєва натура. Її внутрішній світ зітканий із миттєвих вражень, звуків і напівтонів. Вона тонко сприймає довкілля, музику, а монастирський дзвін, що в новелі виступає, з одного боку, символом музики, з іншого – потягом героїні до високого, духовного, викликає в неї бурю емоцій. Від переживань їй на очі навертаються сльози. У такі хвилини дівчина здається слабкою й беззахисною. А водночас – вона сильна й вольова, своїми вчинками кидає виклик усім – хлопцям, коли впіймала коня, і природі, коли в бурю біжить до крамниці.
Прикметна риса характеру героїні – волелюбність – сформувалася ще в дитинстві. Невипадково авторка порівнює її з молодим арабським конем. Символічним є епізод дитячих розваг, коли дівчину її друзі “запрягали і гнали, немов коня, уперед себе. Се була її найлюбіша забава. Упряжена в шнурки, мчалась, немов батожена, через поля і рови, дико і гарно, і була б з радості та з розпалу летіла, доки б не загинула, на коли б поганяючі не здержували її”.
У зображенні характеру героїні знаходить відображення захоплення О. Кобилянської філософськими ідеями німецького мислителя Ф. Ніцше, зокрема, його теорією надлюдини. Згідно з нею, сутність людини виявляється в її потягу “ins Blau”, тобто до блакиті, до небес, до ідеального.
Розвиток характеру героїні відбувається через сприйняття нею музики. Слухаючи ноктюрн Шопена, вона “почала плакати. Тихо, але цілою душею”, тим самим виявляючи тонку організацію свого внутрішнього світу. Варто зазначити, що в багатьох ранніх творах О. Кобилянської музика – не просто вид мистецтва, це “скована пристрасть”. Вона символізує прояв несвідомого в людині, пробуджує неконтрольовані емоційні переживання, навіть є заміною фізичної любові. Невипадково майстер радить героїні грати п’єсу Шопена, коли їй виповниться двадцять років. Він розуміє, що, тільки пізнавши силу кохання, розвинувши в собі чуттєвість, вона зможе в усій повноті відчути і глибину музичного твору.
Авторка зображує героїню дорослою як розумну, дотепну, незвичайно багату натуру: “Займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси”. Парадоксальність ситуації полягала лише в тому, що дівчина з такою духовною красою була нещасливою, сповненою постійним відчуттям смутку: вона була “занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з “плебейськості””. Отже, при всій своїй силі характеру героїня виявилася занадто вразливою й незахищеною перед життям. Такі неординарні особистості, як вона, відлякували від себе. Про них М. Євшан писав: “Красотою своїх душ вони злоби дня побороти не можуть – поміж ними і життям є прірва”.
Борис Індриков. Ноктюрн
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Доведіть, що “Impromtu phantasie” – автобіографічна новела.
2. Поясніть, з якою метою О. Кобилянська розриває художній час і художній простір у творі.
3. Обгрунтуйте, чому у творі відсутня класична послідовність розвитку сюжетної лінії.
4. Поясніть лейтмотивний образ сліз у новелі.
5. Зверніть увагу на кількаразове повторення образу церковного дзвону у творі. Поясніть його місце в композиції твору та розкритті ідейного задуму авторки.
6. Поясніть, чому про оповідачку авторка пише, що вона “стала лише половиною тим, чим обіцювала стати дитиною…”.
7. Прокоментуйте, чому героїня стверджує: “…я помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю в житті своїм полудня”.
8. Схарактеризуйте образ оповідачки твору.
9. Яку роль у новелі відіграє музика?
10. Назвіть ознаки неоромантизму у новелі.
11. Роздивіться репродукцію картини Б. Індрикова, подану на попередній сторінці. Чи відтворює вона настрій новели? Якщо ви не погоджуєтесь з цим варіантом, доберіть самостійно ілюстрації до цього художнього твору.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)