ІМ’Я НА МАПІ МІСТА (ДРАЙ-ХМАРА)

Олег БУДЗЕЙ, “ПОДОЛЯНИН”

Є чимало образних означень Кам’янця – “Квітка на камені”, “Подільська перлина”. Але, напевно, найкраще означення місту дав поет Михайло ДРАЙ-ХМАРА: “Поема, вирізьблена із граніту”. Його сонет “Кам’янець”, написаний 1930 р., – це маленька симфонія, справжній поетичний пам’ятник місту:

Немов химера кам’яна, в погорді

Ти знявся вище від потужних скель,

Вигадливий і гожий, як рондель,

Чудний, як карб на оттоманській чорді.

Довкола Смотрич, наче кінь на корді,

А в центрі мінарет, мов журавель,

Що нерухомо став серед осель,

Замріявшись у голубому фйорді.

Яка застиглість і суворість форм!

Яка довершеність пропорцій, норм!

Поема, вирізьблена із граніту.

Але заглянь у темні очі веж:

Там жах середньовіччя, тьми і гніту,

І кров, і гвалт, і заграви пожеж.

Тож не дивно, що 1 червня 1992 р. міськвиконком, прислухавшись до порад топонімічної комісії, одній з вулиць Нового плану дав ім’я Драй-Хмари.

ІМЕНА, ІМЕНА…

Первісне ім’я вулиці – Хрестова. Ймовірно, цю назву, дану в ХІХ ст., пов’язано з Хрестовою горою, що, як зазначає Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА, розташовувалася на південний схід від Старого міста. З історії Кам’янця відома й вірменська церква Св. Хреста (XVI-XVII ст.), котра, як стверджував Євтим СІЦІНСЬКИЙ, стояла десь на полях вірменської громади, на південний схід від Кам’янця, “на кам’яній горі”.

16(28) серпня 1875 р. міська управа запропонувала назвати вулицю Сергієвською, але цю пропозицію не було реалізовано.

Від 23 березня 1923 р. це вулиця Михайличенка (27-річного письменника Гната МИХАЙЛИЧЕНКА 21 листопада 1919 р. у Києві розстріляли денікінці). 17 лютого 1967 р., коли практично всі вже забули, хто такий Михайличенко, вулиці “на ознаменування 50-річчя Великого Жовтня” дали нове ім’я – Ленінської “Искры”.

Перейменування, здійснене 1 червня 1992 р., наткнулося на певний спротив. Бо ж практично ніхто не знав, хто такий Драй-Хмара (на відміну від Данила ГАЛИЦЬКОГО, Лесі УКРАЇНКИ, Михайла ДРАГОМАНОВА, Михайла ГРУШЕВСЬКОГО, Івана ОГІЄНКА, Євтима СІЦІНСЬКОГО, чиї імена тоді теж з’явилися на мапі міста). Вже 28 лютого 1995 р. пленум міської ради ветеранів запропонував перейменувати вулицю Драй-Хмари на вулицю Григорія ТОНКОЧЕЄВА, який у 1953-1962 рр. працював першим секретарем міськкому КПУ, а в 1964-1968 рр. – головою міськвиконкому.

Атаки на вулицю Драй-Хмари посилилися 2001 р., коли виповнилося 75 років із дня народження (13 березня) і 10 років із дня смерті (17 червня) довголітнього (1963-1985) першого секретаря міськкому КПУ Олександра ЛЄСОВОГО, а також 80 років із дня народження (5 лютого) і 10 років із дня смерті (30 січня) першого начальника (1967-1983) Кам’янець-Подільського військового училища Василя ЄРМАКОВА. І все гучніше залунали голоси: перейменувати вулицю Драй-Хмари на вулицю Лєсового. Або ще краще (і масштабніше): ім’я Лєсового надати мікрорайону Жовтневому, а вулиці – ім’я генерала Єрмакова. Бо і перший секретар, і генерал стільки зримого та корисного зробили для Кам’янця. А от Драй-Хмару ніхто навіть не знає…

ПОЛІГЛОТ

Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Сьогодні, коли найвищі українські посадовці (як, для прикладу, міський голова Києва чи перший віце-прем’єр) дозволяють собі не володіти державною мовою, знання такої кількості мов видається надмірним.

Які ж мови знав Драй-Хмара? Майже всі слов’янські (адже його спеціалізацією як ученого було слов’янознавство). Це – українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку давніх мов – старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав новітні європейські мови – румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.

Тож не дивно, що в доробку Драй-Хмари є переклади художніх творів із російської, білоруської, польської, чеської, німецької, французької, фінської мов. На жаль, десь у надрах репресивних органів загубився або й пропав його переклад “Пекла” – першої частини “Божественної комедії” Данте. Звісно, перекладав він не з підрядників, як це робило й робить багато перекладачів, а з оригіналів.

ПРІЗВИЩЕ

Справжнє прізвище поета – ДРАЙ. Це козацьке прізвище походило, очевидно, від дієслова “драти” (серед козаків було чимало прізвищ на “ай”: найвідоміше – Мамай). Але 1915 р. в Петербурзі, нещодавно перейменованому на Петроград (щоб і не пахло німецьким духом, бо ж 1914 р. Росія і Німеччина оголосили одна одній війну), прізвище “Драй” дуже скидалося на німецьке “drei” – три. Тож професорський стипендіат Петроградського університету Михайло Драй додає до свого прізвища слово “хмара” і відтоді стає ДРАЙ-ХМАРОЮ.

ДИТИНСТВО

Михайло Драй народився 28 вересня (10 жовтня) 1889 р. у с. Малі Канівці Золотоніського повіту Полтавської губернії.

Батько Панас Драй передплачував і читав газети, якийсь час був писарем і полагоджував юридичні справи селян. Мати Ганна Драй походила із заможного козацького роду Брагинців. У Драїв було багато власної землі, левада, ліс, два будинки.

Коли Михайликові не було й п’яти років, померла мати. За спогадами Марії КОЛОДУБ (сестри Михайла), тоді в їхньому селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато праці вдома – велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й нагло померла.

А ось що розповідає Оксана АШЕР (донька поета) в біографічному нарисі про батька: “Ще змалечку Михайлик був неймовірно щирий і довірливий… Батько купив йому сіру смушеву шапку. П’ятилітній Михайло був дуже гордий з неї. Він надів її і пішов гратися з сільськими хлопчиками. Та заздрісні діти стали сміятися з нього, а потім намовили його набрати в шапку води. Він послухав їх, але після цього шапка збіглася і була вже ні до чого”.

ДРУЗІ

Батько відвіз 9-річного Михайла в с. Панське до вчителя, щоб той підготував хлопця до вступу в гімназію. Хлопець від суворого й жорстокого вчителя втік додому. Початкову освіту Михайло здобув у Золотоноші, а 1902 р. вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до Колегії Павла ГАЛАГАНА в Києві.

Колегія відповідала чотирьом старшим класам гімназії. Це був чудовий навчальний заклад, на зразок англійського коледжу; викладали в ньому найкращі педагоги Києва. Заснував його 1871 р. поміщик Григорій ГАЛАГАН у пам’ять свого передчасно померлого сина Павла. Вступати до колегії могли лише особи православного віровизнання. Навчалось у ній усього 40 учнів, по 10 у кожнім класі. “Колегіяти” жили всі разом у пансіоні при школі і мали все безплатно: науку, першорядний харч і гарну, європейського зразка уніформу. Щоліта, під час канікул, учням улаштовували цікаві екскурсії – на Кавказ, у Крим, по Волзі, а по закінченні колегії кожен випускник одержував на початкове влаштування по 50 рублів. Не дивно, що попасти до цієї прекрасної школи було мрією кожного гімназиста, що переступив перші чотири класи. Наплив на іспити завжди був дуже великий, і вийти переможцем із конкурсу було річчю нелегкою.

Серед товаришів Михайла в тому ж класі навчалися майбутні поети й учені Борис ЛАРІН (закінчив 4 класи Кам’янець-Подільської гімназії), Володимир ОТРОКОВСЬКИЙ (народився в с. Кудринці Кам’янецького повіту, закінчив 4 класи Немирівської гімназії), Павло ФИЛИПОВИЧ (закінчив 4 класи Златопільської гімназії). Усі вони назавжди залишилися друзями Михайла.

Навчання в колегії поет згадував як найщасливішу добу свого життя. Тут під впливом учителя російської літератури Іллі КОЖИНА Михайло написав перші вірші російською мовою, деякі з них (зокрема, “Девушка в алой косынке”) надрукував журнал “Лукоморье”, який видавався в колегії.

КАМ’ЯНЕЦЬ

Закінчивши 1910 р. колегію, Михайло вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут він працював у семінарі академіка Володимира ПЕРЕТЦА. 1913 р. за відрядженням Київського університету та Слов’янського товариства юнак їде за кордон для вивчення слов’янських мов і літератур. Він працював в архівах і бібліотеках Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста.

1910 р. Михайло познайомився з гімназисткою Ніною ДЛУГОПОЛЬСЬКОЮ, а 1914 р. одружився з нею. Вінчання відбулося на свято Петра й Павла в с. Тростянчик (нині Вінницької області). Боярами на весіллі були Володимир ОТРОКОВСЬКИЙ і Павло ФИЛИПОВИЧ, почесним гостем – композитор Микола ЛЕОНТОВИЧ.

1915 р. Михайло, закінчивши університет, залишився в ньому для підготовки до професорського звання. Проте у зв’язку з війною Київський університет евакуювали в Саратов, а Михайла відрядили в Петроградський університет.

У травні 1917 р. Михайло Драй-Хмара повернувся в Київ. Коли 1918 р. в Кам’янці-Подільському твориться український університет, 29-річний учений приймає запрошення його ректора Івана ОГІЄНКА і з 15 липня 1918 р. обіймає посаду приват-доцента на кафедрі слов’янської філології. В університеті Михайло Панасович читає слов’янознавство, церковнослов’янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету 1920 р. видає його підручник “Слов’янознавство”. Коли 16 листопада 1920 р. Кам’янець остаточно захопили “червоні” і невдовзі (26 лютого 1921 р.) з університету “викроїли” інститут народної освіти, Михайло Панасович міста не покидає і працює в ІНО. Аж доки не потрапляє під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. 1923 р. учений повертається до Києва, викладає українську мову та літературу в столичних вузах.

Український поет Михайло Драй-Хмара почався саме в Кам’янці (бо до того писав вірші російською мовою). У місті над Смотричем він друкує поезії та переклади в альманасі “Буяння”, у журналі “Нова думка”, в газеті “Червона правда”. Перша збірка віршів Драй-Хмари “Молода весна” мала вийти 1922 р. в Кам’янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Тож першу (і єдину прижиттєву) збірку віршів “Проростень” поет видав 1926 р. у Києві. Сюди увійшли і твори кам’янецького періоду, і пізніші шедеври. Особливо щемливо звучить поетове “Прощання з Поділлям” (1923):

Прощайте, товтри круглогруді,

І ти, гніздо Кармелюка,

Де й досі бойові погуди –

Мов червениці чумака,

І ви, яри крутоберегі,

Де стільки раз лилася кров…

Прощайте, скомнії, береки:

Побачимось не скоро знов.

Минуть роки, і кров зашерхне,

І висхне Збруч, мутна ріка,

І тільки пісня не померкне,

Як гнів і ніж Кармелюка.

20 березня 1923 р. у Кам’янці на Поділлі в Михайла та Ніни Драй-Хмар народилася донька Оксана. Михайло Панасович був ідеальним батьком для своєї доці. Людмила СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА казала, що такої ніжності й уваги до дитини, як у Драй-Хмари, вона в житті своєму не бачила.

ГРОНО П’ЯТІРНЕ

1928 р. Михайло Драй-Хмара надрукував сонет “Лебеді” з присвятою своїм товаришам:

На тихім озері, де мліють верболози,

Давно приборкані, і влітку, й восени

То плюскоталися, то плавали вони,

І шиї гнулися у них, як буйні лози.

Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози

І плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, –

Плавці ламали враз ті крижані лани,

І не страшні для них були зими погрози.

О гроно п’ятірне нездоланих співців,

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

Що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття

Веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,

Де пінить океан кипучого життя.

Під “гроном п’ятірним” малися на увазі поети-неокласики – Максим РИЛЬСЬКИЙ, Микола ЗЕРОВ, Павло ФИЛИПОВИЧ, Освальд БУРГАРДТ (який друкувався під псевдонімом Юрій КЛЕН) і сам Михайло ДРАЙ-ХМАРА. “Сонет Драй-Хмари, – писав у наші дні Іван ДЗЮБА, – прозвучав як мужній голос на захист друзів – з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу”.

Але саме з цього сонета почалися всі неприємності поета. Неприборканих співців більшовицька система не терпіла.

ЗА ТОГО ХЛОПЦЯ

“Жах середньовіччя, тьми і гніту”, про який Михайло Драй-Хмара писав у сонеті “Кам’янець”, дістав поета в Києві 21 березня 1933 р., коли його безпідставно заарештували та нахабно звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації у Кам’янецькому університеті. Однак слідству забракло доказів – і 11 травня 1933 р. ученого випустили, а 16 липня 1934 р. справу припинили та звільнили Михайла Панасовича від підписки про невиїзд. Але ні влаштуватися десь на роботу, ні щось надрукувати опальний професор уже не міг. Другий арешт (6 вересня 1935 р.) і заслання на Колиму на 5 років не забарилися. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив ні на себе, ні на товаришів.

Ось що про смерть поета на Колимі повідав Михайло ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, який до 1937 р. очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР:

– Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, – український поет, професор – знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга – українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде “три тучи”…

…Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто – “емка”. Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.

З “емки” вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, “під мухою”… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, – трах, до п’ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя…

Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: “Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє”… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти “Гад!..” і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…

ОФІЦІЙНО

25 жовтня 1939 р. київський ЗАГС повідомив дружину Драй-Хмари про його смерть, що сталася 19 січня 1939 р. Місця і причини смерті в повідомленні не вказано.

У документах про реабілітацію Драй-Хмари зазначено, що він помер “від ослаблення серцевої діяльності”.

Акти про смерть і поховання Драй-Хмари, які зберігаються в особистій справі ув’язненого в управлінні внутрішніх справ Магаданського облвиконкому, засвідчують, що Михайло Панасович помер 19 січня 1939 р. о 23.15 у приміщенні медпункту лікарської ділянки Устьє Тайожная. Поховано його на правому березі річки Паутовая, могила № 3 в 300 м від річки, а від табірного пункту Горная Лаврюковая до 1 км.

ДОНЬКА – БАТЬКОВІ

У червні 1937 р. Ніну Петрівну з малою Оксаною вислали з Києва в Башкирію – в м. Белебей. Згодом їм удалося перебратися на захід. Ніна Драй-Хмара прожила довге життя і померла 1996 р. у США, встигши відзначити свій столітній ювілей.

Оксана Драй-Хмара (по чоловікові – АШЕР) стала дослідницею творчості свого батька. 1967 р. у Парижі вона закінчила аспірантуру Сорбонни зі ступенем доктора слов’янської літератури за працю про творчість Михайла Драй-Хмари.

Донька змальовує портрет батька: “Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, – починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, – у всьому відчувався артистичний смак”.

Михайло Панасович від природи був спортсменом. Він вправно катався на ковзанах, в юності навіть захоплював глядачів своїм вальсуванням на льоду. А ще був добрим плавцем: легко перепливав Дніпро в Києві. Грав у волейбол, крокет, теніс.

Поет багато мандрував пішки околицями Кам’янця, а потім Києва. Краса природи захоплювала його, дарувала йому душевну рівновагу, викликала поетичне натхнення.

На жаль, через свавілля й терор поет загинув, не проживши й 50 років.

(2 votes, average: 2.50 out of 5)