ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК – БИЛИНИ ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ – БИЛИНИ І БАЛАДИ – Хрестоматія 7 клас

БИЛИНИ

Билина – героїчна, інколи соціально-побутова епічна пісня, поширена в IX-XIII ст. У народі подібні пісні називали “старинами” або “старинками”. Термін “билина”, як вважають, був уведений у 30-40 рр. XIX ст. І. Сахаровим, який взяв його з вислову “Слова о полку Ігоревім”: “по былинам сего времени” (до того часу подібні твори називали “богатирськими казками”). Основний зміст билин – розповідь про героїчні подвиги та діяння руських богатирів (переважно з народу) у боротьбі з поневолювачами рідної землі (південні кочові племена, монголо-татарська орда, різні фантастичні істоти). Билинний богатир виступає як узагальнений образ ідеального героя, у якому втілені й певні риси реальних осіб далекого минулого, а в образі його дій у фантастичному перебільшенні долинає відгомін реальних історичних подій.

Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Микитовича, Альошу Поповича); 2) соціально-побутові, у яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент (“Вольга і Микула”, “Дюк Степанович”, билини про Садка). Окрім цього, усі билини поділяють на два основні цикли – київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події). В українських казках, переказах та легендах збереглися герої билин (наприклад, Ілля Муромець). Дослідники відзначають вплив билин на твори героїчного епосу українців – думи та історичні пісні.

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК

Ой, що з того із города з Мурома

Та із того з села Карачарового

Виїжджав міцний кремезняк-богатир.

Він заутреню відстояв у Муромі –

В стольний Київ-град

На обідню хотів устигнути.

Ось під’‎їхав він до самого Чернігова,

А довкола того руського города

Та й нагналося чужинецьких сил,

Що аж чорно від них, мовби поночі.

І нікому через те тут ні пішки пройти,

Ані добрим конем не проїхати.

Як наїхав богатир на військо чуже,

Заходився він його колошматити –

Та конем топтать, та списом колоть,

Поки не потовк усіх до єдиного.

І тоді під’‎їхав він до Чернігова.

Повиходив тут люд чернігівський,

Городські ворота відчиняв йому –

І в Чернігів його кликав воєводою.

На прохання ж ті відказав Ілля:

“Ой, ви славні городяни чернігівські!

Не іду я до вас на воєводство сідать,

А їду служити князю київському.

То ж мені ви, люди добрі, допоможете,

Коли скажете, як їхати до Києва,

Щоб прямою найкоротшою дорогою”.

А чернігівські люди й говорять йому:

“Ти послухай нас, мужній витязю,

Слухай наших порад, Ілля Муромець.

Та дорога пряма давно завалена,

Стовбурами-колоддям захаращена.

А по тій по доріжці прямісінькій

Та ніхто і пішки не йде,

І на добрім коні не проскакує,

Бо отам, край болота Чорного

Та побіля берізки похилої,

Біля річки, що зветься Смородинка,

Побіля хреста з кедра ливанського,

Що зовуть на Русі Ливонідовім,

В старім дубі, у дуплі, Соловей сидить,

Соловсй-розбійник, Одихмантіїв син.

Він висвистує по-солов’‎їному,

Він кричить, розбійник, по-звірячому.

І від посвисту отого солов’‎їного,

Від отого звірячого покрику

Вся густа трава никне-скручується,

Усі квіти-блакити осипаються,

Усі темні ліси до землі падуть,

А з людей хто почув – усі мертві лежать.

Хоч доріжка пряма – півтисячі верст,

А як їхать в об’‎їзд – ціла тисяча”.

Вислухав Ілля Муромець чернігівців

І пустив коня богатирського

Навпростець, прямою дорогою.

Його білий кінь, чорна гривонька,

Та й на гору з гори перескакує,

Із горба на горб переплигує,

А озера-річки попід ноги горта.

Під’‎їжджає богатир до Смородинки,

До болота наближається Чорного,

До тонкої до берізки похиленої,

Та до того хреста Ливонідового.

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ РОЗБІЙНИК   БИЛИНИ ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ   БИЛИНИ І БАЛАДИ   Хрестоматія 7 клас

Микола Реріх. Ілля Муромець

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ РОЗБІЙНИК   БИЛИНИ ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ   БИЛИНИ І БАЛАДИ   Хрестоматія 7 клас

Віктор Васнецов. На заставі (Три богатирі)

Засвистав тут Соловей по-солов’‎їному,

Закричав розбійник-злодій по-звірячому,

Аж трава до землі прихилялася,

І всі квіти в тій траві обсипалися,

Похилились до землі ліси-праліси,

Іллі Муромця богатирський кінь

Об коріння став спотикатися.

А старий козак Ілля Муромець

Міцно в руку тоді батіжок бере –

Б’‎є коня свого по ребрах крутих:

“Ой, ти, вовчий харч, ти, мішок трави!

Чи нести не мож, чи іти не хоч, –

Все об корені дерев спотикаєшся?

Може, й посвисту не чув ти солов’‎їного,

І не чув ти покрику звірячого,

Не відчув батога богатирського?”

Тут бере козак Ілля Муромець

Лук гарненький свій та тугесенький,

Тятиву натягає шовковую

Та стрілу накладає гартовану

І стріляє в Солов’‎я-розбійника:

Праве око із надбрів’‎ям вибива йому…

А тоді спустив Солов’‎я на землю сиру,

До правого стремена пристібував, –

Та й поїхав-повіз лісом-полечком

Повз гніздо-дупло Соловієве.

А в гнізді отім Соловієвім

Любим дочкам його тоді випало буть –

Дочкам трьом лісового розбійника.

У-віконце найстарша глянула,

До молодших сестер озвалася:

“Іде батечко наш чистим полечком,

Ще і їде на доброму конику,

Та якогось холопа за собою везе,

До правого стремені пристібнутого”.

Підійшла до вікна середня дочка –

І те старшої слово потвердила:

“Справді, їде роздоллям батечко

Із якимось селючком впольованим,

Ще й прикутим до правого стремені”.

А молодша дочка придивилася,

Придивилася та аж скрикнула:

“Ох, це ж їде той холоп на коні,

Він сидить на коні, та й на доброму,

А при стремені у нього – наш батечко,

До сідла-стремена приторочений, –

Праве око із надбрів’‎ям в нього вибито!”

Загукала вона кревним родичам:

“Гей, мужі ви, мужі, нами люблені,

В роду-племені зяті Соловійові,

А хапайте рогатини – не на звірів іти,

Вибігайте мерщій в чисте полечко

Та звільняйте нашого батечка!”

Позбігались мужі, розбишацькі зяті,

Похапали розсохи-рогатини,

Та й бігом навперейми –

Зловити-убить селюка, що на конику білому.

А розбійник Соловей, Одихмантіїв син,

Їм ще здалека гукає-осторожує:

“Ой, зяті ви, зяті, любі-вірнії,

Ви рогатини мисливські геть покидайте,

А зовіте мені цього витязя

У родинне гніздо Соловієве –

Пригощайте його стравами найкращими,

Напувайте медами солодкими,

Обдаруйте дарами коштовними”.

Зупинив зятів Соловіїв клич:

Вони геть рогатини покидали

Та й запрошують Іллю у гніздо своє,

У розбійницьке гніздо Соловієве.

А козак Ілля їх не слухає,

Лісом-полем і далі він правиться

Найкоротшою дорогою до Києва.

Ось прибув Ілля в стольний Київ-град –

Аж до славного князя на широкий двір.

Володимир-князь в Божій церкві був,

Завертав до палат, помолившися, –

До покоїв своїх, в княжу гридницю –

З княждвірськими людьми пообідати.

А тут добрий козак Ілля Муромець

Зупинив коня та й посеред двора,

Сам іде до палат з білокаменю –

Та й проходить прямісінько в гридницю,

Двері впевнено відчиняючи.

Хрест на себе він клав, як писання велить,

Уклонявся Ілля по-вченому,

І на три й на чотири сторони,

А вже князю Володимиру по-осібному,

Та ще всім князям, попідлеглим йому.

Володимир-князь і запитує:

“Звідки взявся ти тут, мужній витязю?

Як тебе добрі люди на ім’‎я зовуть,

Величають тебе як по батькові?”

І говорить козак Ілля Муромець:

“Я з-під города славного, з-під Мурома,

Із села малого Карачарового,

А зовуть мене Ілля Муромець,

А по батькові син Іванович”.

Володимир-князь обізвавсь на те:

“То повідай нам, козаче Ілля Муромець,

Чи давно ж ти виїхав із Мурома

І якою дорогою в Київ правився?”

Відповів Ілля, розповів Ілля:

“Ой ти, славний Володимире Київський!

На ранковій відправі був я в Муромлі,

На обідню мав устигнуть я до Києва,

Та доріжка мені випала забарною,

Хоч обрав я найкоротшу із усіх доріг –

Просто повз Чернігів-град, прямісіньку,

Що біжить ген до болота Чорного,

Повз ту річку биструю Смородинку

До берези, що низенько схилилася,

До хреста із кедра ливанського”.

Перебив тут його Володимир-князь:

“Добре вдатний ти, бачу, хвалитися,

Коли так нас морочиш, вигадуєш,

Прямо в очі з князя насміхаєшся!

Люди кажуть, довкола Чернігова

Тьма чужинської сили нагналася, –

Напрямки ані пішки пробратися,

Ні на добрім коні не проїхати,

Сірий звір прошмигнути не може,

Ворон-птах пролетіти не здатен.

Край болота отам та край Чорного,

Біля славної річки Смородинки,

Біля тої берізки похиленої,

При хресті отім Ливонідовим, –

Там розбійник Соловей, Одихмантіїв син,

Свище, сидячи, по-солов’‎їному,

А кричить, лихий, по-звірячому.

А з того навкруги трави падають,

З того квіти лазурові осипаються,

З того никне до землі навіть ліс густий,

А вже люди перехожі – то й мертві лежать”.

Усміхнувся на те Ілля Муромець:

“Ой ти, князю Володимир Стольнокиївський!

Соловей-розбійник на твоїм дворі;

Із надбрів’‎ям праве око в нього вибите,

А сам злодій – прикутий до стремені”.

Подивований Володимир-князь

Тут скоренько з-за столу підводиться,

Кинув шубу з куниці на одне плече,

А на вухо одне шапку соболиную

Та й виходить на свій на широкий двір –

Солов’‎я-розбійника побачити.

І говорить князь розбишаці тому:

“Засвищи ж ти нам по-солов’‎їному,

Закричи-но, собацюро, по-звірячому”.

Та йому відповів Одихмантіїв син:

“Я сьогодні не в князя обідаю,

То не маю я князя і слухати.

В козака Іллі Муромця пообідав я,

От його Соловей і послухає”.

Володимир-князь стерпів сказане:

“Що ж, козаче бувалий Ілля Муромець!

Накажи тоді Солов’‎ю засвистать,

Повели закричать по-звірячому”.

І говорить Ілля до розбійника:

“Ну ж, злодюго лихий, Одихмантіїв син!

Засвищи-но ти в півсвисту солов’‎їного,

Закричи-но у півкрику звірячого”.

Та розбійник так йому відказує:

“Ой ти, добрий козарлюго Ілля Муромець!

Мої рани криваві затягнулися,

А вуста мої не хочуть ворушитися,

Не виходить в мене свисту солов’‎їного,

Ані справжнього крику звірячого.

Повели ж ти, славний князю Володимире,

Та й налити мені чару зелен-зіллячка;

Мої рани тоді порозходяться

І вуста мої солодкі заворушаться,

І тоді я засвищу по-соловїному,

І тоді я закричу по-звірячому”.

І прохає Ілля Володимира:

“Володимире, князю Стольнокиївський!

Ти звели кому йти у гридницю,

Наливати вина добру чарочку,

І не чару малу – півтора відра,

Та піднести-подати розбійнику”.

Володимир-князь легко йшов назад,

У свою, де обідав, гридницю, –

Наливав отам чарочку зелен-вина,

Та не чару малу – півтора відра,

Ще й медами старими розбавив її, –

І підносив питво Соловієві.

Соловей-розбійник, Одихмантіїв син,

Прийняв чару оту в одну рученьку,

Одним духом її випиваючи,

А тоді й засвистав, наче той соловей,

Наче звір, закричав Одихмантійович, –

Аж зламались на теремах маківки,

Аж віконниці геть розсипались

Від посвисту того солов’‎їного,

А всі люди довкола попадали.

Навіть сам Володимир, князь київський,

Ледве шубою з куниці встиг прикритися.

Тут старий козак Ілля Муромець

Та сідав мерщій на коня свого,

Соловія він віз в поле чистеє,

Відрубав йому буйну голову,

А рубаючи – ще й приказував:

“Тобі годі свистіть по-солов’‎їному,

Тобі годі кричать по-звірячому,

Тобі годі печалити батьків-матерів,

А дружин-молодиць робить вдовами,

Тобі годі сиротити діток малих”.

Та билина отут не кінчається,

Бо кому прокляття, кому славонька

З покоління в покоління, з віку в вік ідуть.

Переспів з російської Миколи Карпенка

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що вам відомо про Іллю Муромця?

2. Які билини про Іллю Муромця ви читали?

3. Які події знайшли своє відображення в билинах?

4. У яких відомих вам творах мистецтва трапляється образ Іллі Муромця?

5. Звідки й куди прямував Ілля Мурормець у билині “Ілля Муромець та Соловей-розбійник”?

6. Чому Ілля Муромець відмовився стати чернігівським воєводою?

7. Чому Ілля Муромець не послухався чернігівців і поїхав навпростець?

8. Хто такий Соловей-розбійник? Чому його прозвали Соловієм?

9. Як Іллі Муромцеві вдалося здолати чудовисько?

10. Як зустрів Іллю князь Володимир? Чому він не повірив богатиреві?

11. Яким у билині зображений князь Володимир?

12. Як Ілля вчинив з розбійником?

13. Які риси руських богатирів оспівуються в билині?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК – БИЛИНИ ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ – БИЛИНИ І БАЛАДИ – Хрестоматія 7 клас