“Іліада”: аналіз поеми Гомера
Дія “Іліади” Гомера сконцентровано навколо центральної теми поеми, заявленої в перших рядках поеми: “Гнів, богиня, Устань Ахіллеса, Пелеева сина…”. “Гнів Ахілла” є своєрідним композиційним стрижнем “Іліади”. Спершу гнів – це образа Ахілла на вождя греків Агамемнона, який відібрав у героя прекрасну наложницю Брисеиду, образа, що спонукає Ахілла віддалитися від битви в покарання грекам. Ця образа, втім, дозволяється вже в XIX пісні “Іліади”, коли герой приймає повернуту Агамемноном Брисеиду і запропоновані вождем греків заспокійливі дари. Проте до цього моменту тема гніву набуває нове трактування; від рук вождя троянців Гектора гине найближчий друг Ахілла Патрокл, і головний герой повертається в битву, який рухається прагненням помститися. Цей новий “гнів” може бути задоволений тільки смертю Гектора, який і гине від рук Ахілла в XXI пісні (описом його похорону завершується поема).
У численних подальших інтерпретаціях ці змінюють одне одного почуття ставали мало не першими в європейській літературі прикладами опису ображеної любові і болю за загиблого друга. Стосовно до самої поемі “Іліада”, аналіз якої нас цікавить, така індивідуально-психологічне трактування виявляється сильно модернізованою. Обидва варіанти основної теми реалізують центральний епічний мотив “Іліади” – мотив честі героя. Брісеіда – військова видобуток Ахілла, і її от’ятіе ображає його честь воїна і вождя. Точно так же вбивство Патрокла – це теж “удар” по самому Ахілла, бо Патрокл заміщає його в битві, проводом його дружиною і, більш того, бореться в обладунках Ахілла і на його колісниці. Із загибеллю Патрокла Ахілл втрачає і свої обладунки (їх забирає Гектор) – символ його родової військової слави. Відповідно помста Гектору знову-таки стає знаком відновлення похитнутого статусу вождя і героя.
Таким чином, своєрідним композиційним стрижнем поеми “Іліада”, аналіз якої ми проводимо, є тема честі, тісно пов’язана з образами основних епічних героїв. Ще однією її реалізацією стає образ основного противника Ахілла – Гектора (правда, в цьому випадку додається ще один істотний мотив: Гектор діє не тільки як воїн-герой, але і як ватажок троянців, вождь і захисник Трої). Тому його вчинки продиктовані не тільки найважливішим для воїна прагненням до слави, але і почуттям “сорому” перед своїм народом. Відповідно загибель Гектора, якої завершується поема, осмислюється як передвістя поразки і падіння міста. Тим самим “Іліада”, по суті описує кілька моментів битви, дає панораму ходу війни, в тому числі віщуючи і її остаточне завершення.
Ця помічена ще Аристотелем особливість “Іліади”: в малому проміжку вмістити картину всієї війни – підкріплюється характерним для епічної поезії в цілому прийомом “вставних епізодів”, що описують численні попередні події, в тому числі що лежать і за межами власне троянський міф. Такому розширенню горизонтів епічного оповідання служать спеціальні фігури героїв-оповідачів – Нестора, Фенікса і ін. Тій же меті служать і спеціальні сцени, які сприймаються часом як явний анахронізм: наприклад, “огляд зі стін”, коли Олена (на десятому році війни) показує царю троянців Приаму всіх вождів грецького війська.
У такій загальноміфологічній перспективі стає зрозумілою і, безумовно, головна в поемі “Іліада” Гомера тема смерті. Троянський міф по суті являє собою есхатологічне розповідь про “останній битві”, в якій з волі богів (пор. Згадка про “волі Зевса” на початку поеми) має загинути покоління героїв (той же сюжет представлений, наприклад, у давньоіндійській “Махабхараті”) . Не випадково, що саме тема смерті головує в композиційній структурі поеми. Як неодноразово зазначалося, її початок (опис мору в стані греків) симетрично фіналу (похорону Гектора). Образ смерті обрамляє поему, визначаючи її кільцеве будова (всередині нього існують і інші симетричні пари; наприклад, знаменитому “Каталогу кораблів” у II пісні відповідають “гри на похоронах Патрокла” в XXIII і т. п.). Більш того, цей мотив пронизує всю тканину поеми: постійні віщування загибелі, звернені не тільки до Гектора, але і до Ахілла, чия загибель формально залишається за межами поеми; цим мотивом відзначені і кульмінаційні точки поеми (поєдинки, в яких гинуть спочатку Патрокл, а потім Гектор). При цьому характерно, що велика битва описується не стільки як протистояння чужих народів (що відповідало б уявленням вчених, які бачать у подіях “Іліади” історичне підгрунтя – експансію греків в Малу Азію в кінці II тис. До н. е.), скільки як міжусобиця : у грецьких і троянських героїв спільне коріння, вони нерідко виявляються родичами (той же Ахілл каже: “Троя мені не вороги”). У цю картину міжусобної чвари виявляється вплетеною тема жінки як приводу для війни і розбрату: з одного боку, причиною походу греків стало викрадення Парісом Олени; з іншого – Брісеіда стає приводом для розладу в таборі самих греків, що стає свого роду “проекцією” загальною теми братовбивчої брані.
Схему “останньої битви” підкреслює і безумовний паралелізм двох сюжетних планів “Іліади”: людського і божественного. Так званий “божественний апарат” багато в чому організовує дію поеми, причому всі події в світі людей знаходять своє відображення в божественному світі. Двом героїчним таборах відповідають дві “партії” богів, відповідно стоять за греків і за троянців (це божественне протистояння знаходить найбільш яскраве втілення в XX пісні, традиційно іменується “битвою богів”). При цьому в божественному протистоянні головну роль грає мотив образи і викликаного ним гніву: Гера і Афіна ображені досконалим свого часу вибором Паріса, Посейдон – нанесеним йому безчестям (колись він був змушений стати рабом троянського царя) і т. д. Особливу роль всередині цієї системи божественних противників грає фігура Зевса, що займає позицію вищого судді і реалізує приречення долі, що предстає як якась справедливість, рівна для всіх. Цей принцип вищого рівноваги, підтримуваного Зевсом, найбільш яскраво втілюється в сцені зважування жеребів героїв перед поєдинком Гектора і Ахілла. На цьому завершимо аналіз “Іліади” Гомера.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)