ІКАР – Микола Вороний

Світлій пам’яті Левка Маціевича, першого українського літуна

Icare – dixit – ubi es? Quo te regione requiram.

Ovidiut1

О Ікаре нещасливий!

О Дедалів славний сину,

Я мов бачу в цю хвилину

Вид і погляд твій звабливий!

Світлий образе, блискучий!

Ти стоїш переді мною

Гордий силою міцною

І одвагою могучий.

Не спинила тебе рада

Батька любого старого…

В сяйві сонця золотого –

Там була твоя принада!

З давніх літ вона манила,

І зробилась ідеалом,

І юнацьким чистим палом

Тобі душу охопила.

Світло сонця чарівливе.

Джерело життя земного!

Світло сонця золотого –

І ласкаве, і пестливе!

В нім знадна могуча сила.

І для нього ти покинув

Землю, батька і полинув,

Як почув у себе крила.

Не лякався ти Міноса.

Ти шугав собі в просторі

І не знав, що в темнім морі

Знайдеш смерть коло Самоса.

Віск розтанув… і, безкрилий,

Впав ти, хлопче необачний!

Та за вчинок свій безлячний

Став душі моїй ти милий.

Бо на крилах мрій щасливих

Я до сонця теж літаю

І на землю теж спадаю

З високостей чарівливих.

Але тим я не журюся…

Бо кохаю сонце красне,

Бо кохаю світло ясне,

Ним живу, йому молюся!

І коли мене покине

При кінці живуща сила –

Вільний дух мій вийде з тіла

І до сонця знов полине.

В сяйві ясного проміння

Він потоне і посполу

З ним спадатиме додолу –

На земні всі сотворіння.

1 Ікаре, в якій околиці маю тебе шукати? – сказав.- Де ти є? Овідій (латин.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ІКАР – Микола Вороний