І – Словник літературознавчих термінів – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009

Словник літературознавчих термінів
І

Ідéя художнього твóру (від грец. Idea – першообраз) – провідна думка, вищий смисл, у якому художній твір переконує читача. Сукупність ідей твору становить його ідейний смисл.

Імажúзм (від англ. Image – образ) – модерністська течія, що виникла в англійській та американській поезії напередодні Першої світової війни. У різний час з нею пов’язували свій естетичний пошук такі поети, як Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Ф. Флінт, Дж. Глетчер, В. Вільямс, Д. Лоуренс та ін. Імажисти культивували “звільнений образ”, що існує в асоціативному просторі, практикували принципи “точного зображення”, яке грунтується на предметності и конкретності, “чистій образності”, несуттєвості тематики, ясності мови.

Імажинíзм – течія в російській поезії, пов’язана з імажизмом, яка з’явилася 1919 р. Принципи її сформульовані в маніфесті, що був надрукований у журналі “Сирена” (Воронеж, 1919) від імені засновників нової течії (С. Єсенін, Р. Івнев, О. Марієнгоф, В. Шершеневич та ін.), які потім заснували видавництво “Імажиніст”, видавали поетичні збірки, журнали. Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – “образ” і вважали, що поезія – це лише “ритміка образів”. С. Єсенін виступав за злиття образної та реальної стихії в одне ціле. Група формально існувала до 1927 р., а С. Єсенін вийшов з її складу ще 1922 р. Імажиністи мали певні досягнення в царині форми, метафоризації поетичної мови, засвоєння традицій фольклору тощо. Крім того, вони проголосили незалежність мистецтва від держави, пріоритет вільних пошуків у літературі, що збагатило їхню творчість.

Імпресіонíзм (від франц. Impression – враження) – літературно-мистецька течія раннього модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

Виник у Франції у другій половині XIX ст. насамперед у живописі (назва походить від картини К. Моне “Враження. Схід сонця”, 1873). Найвідоміші представники – художники К. Моне, Е. Мане, О. Бенуар, Е. Дега та ін. – своїм головним завданням вважали відтворення особливостей явлення зовнішнього світу, суб’єкта споглядання, витончену передачу миттєвих вражень і настроїв сприйняття світу. К. Піссаро зазначав: “Я малюю тепер те, що відчуваю”.

Згодом імпресіонізм поширився в країнах Європи та Америки. Він був доволі плідним у музиці (М. Равель, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.). К. Дебюссі писав: “Займаються метафізикою, а не музикою… Не дослухаються навколо себе до нескінченного гулу природи… Ось, на мою думку, новий шлях. Це мистецтво – вільне, іскристе, мистецтво вільного повітря, порівняне зі стихіями, вітром, небом, морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття, які переживаю: інше мало для мене важить…”

У літературі представниками імпресіонізму були брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, 17. Верлен (Франція), С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія), С. Віткевич, С. Жеромський (Польща), М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна), І. Бунін, А. Чехов (Росія) та ін.

І   Словник літературознавчих термінів   Хрестоматія   Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення   Матюшкіна Т. П.   2009

Прийоми імпресіонізму використовували в художній практиці й митці інших течій і напрямів – символізму, реалізму, неоромантизму тощо.

Інвéрсія (від лат. Inversio – перевертання, переставлення) – одна зі стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає у незвичному розміщенні слів у реченні з навмисним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову, логічного виділення окремого слова або частини речення. Інверсія використовується також з метою ритміко-мелодійної організації твору. За аналогією із стилістичною виділяють ще ритмічну та композиційну інверсію. Переважно інверсія вживається в ліриці, де вона часто буває зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритм і мелодику поетичного твору.

Інтер’єр (від франц. Interieur – внутрішній) – різновид опису в художній літературі; змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться, щоб показати умови життя і побут персонажів. Інтер’єр конкретизує місце подій, допомагає окреслити соціальний стан, духовні запити та смаки персонажа тощо, є важливим засобом характеристики дійових осіб літературних творів.

Інтерпретáція худóжня (ВІД лат. Interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – тлумачення літературного твору, роз’яснення його головної думки, ідеї, концепції тощо. Предметом інтерпретації можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, персонажі, окремі речення і навіть слова), співвіднесені з відповідним контекстом твору; 2) увесь літературний твір як цілість з метою відшукати те завуальоване, приховане, що поєднує усі компоненти в одне ціле і робить твір неповторним; 3) творчість письменника або 4) певний літературний період чи напрям, що допоможе роз’яснити особливості конкретного твору. Інтерпретація існувала вже за античної доби (“алегоричне” тлумачення текстів), у середні віки, в епоху Відродження (“критика тексту”). У художній діяльності інтерпретація має місце при творчому використанні чогось раніше створеного: літературна обробка міфів і легенд; перебудова текстів при перекладах, в адаптаціях до сучасності давніх літературних пам’яток; стилізації, пародії, запозичення, наслідування тощо. Літературознавча інтерпретація насамперед передбачає аналітичний доказ смислу і специфіки твору, що розглядається з урахуванням світогляду письменника, його зв’язків із сучасною епохою та існуючою культурно-художньою традицією.

Інтертекстуáльність – один з основних термінів в аналізі художніх творів постмодернізму, за допомогою якого стверджується наявність діалогу між текстами будь-якої природи. Теоретики структуралізму й постструктуралізму стверджують, що все може бути прочитано як текст: і література, і культура, і суспільство, и історія, і сама людина. Культура є єдиним інтертекстом, який, у свою чергу, слугує передтекстом будь-якого нового тексту. Через призму інтертекстуальності світ стає великим текстом, у якому все колись уже було сказано, а нове можливе лише як змішування певних елементів в інших комбінаціях.

Інтрúга (франц. Intrigue, від лат. Intrico – заплутую) – спосіб організації подій у художніх творах, який найчастіше використовується в драматургії. Інтригою називають також підступні дії проти якоїсь особи або групи людей, які є ефективним засобом створення сюжетної напруженості у творі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

І – Словник літературознавчих термінів – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009