Home ⇒ 👍Підручники ⇒ І. Шанковський. Антологія Сто поетів – сто пісень – ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ

І. Шанковський. Антологія Сто поетів – сто пісень – ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ

“ГІАКУ-НІН-ІШШУ” (“Сто поетів – сто пісень”) це один з найдавніших збірників японської поезії, писаних у роді “танка”. Упорядкував цей збірник двірський учений і поет Садас Фужівара1 1235 н. е. Сам Садас Фужівара увійшов до збірника тан-кою 972.

Уже так склалось єство японської нації, що до поезії японці підходять з неабиякими церемоніями й по нинішній день. Либонь нема японця, який нічого не знав би про традиційну поезію “танка”, нема й такого, який ніколи не чув би про цей збірник. Це, зрештою, так само закономірно, як і те, що нема українця, який нічого не чув би про “Слово о полку Ігоревім”.

Японська поезія родом своїм силабічна, як була нею й наша поезія часів барокко3. У танках, як правило, немає рими, не знайти там ані алітерації, ані того, що в нас зветься ритмікою. Танки лише суворо дотримуються визначеного числа складів.

Японські поети користувалися формою цього усталеного розміру протягом сторічь. Розгляньмо, отже, характер цієї досконалої мініятюрної поезії.

Танка містить у собі п’ять рядків, число складів точно 31, при чому порядок їх такий: 5-7-5-7-74.

Ось зразок танки, яка не ввійшла до цього збірника, її написав поет Санетомо Мінамото в день, коли вбивця з-за рогу зарубав його в містечку Камакура:5 5 – Ідете інаба 7 – нушінакі ядо то 5 – наріну томо 5 – нокіба но юме йо 7 – гару во васуруна.

(Покинутим здається рідний дім, я відійшов, помандрував наниз.

О сливо, що ростеш попри карниз, – весною розквітай мені при нім.

Молю за це богів єством усім!)

Наводивши тут переклад, відразу зазначу, що вкластися в точний розмір танки і в той же час передати українською мовою багатющий зміст мініятюрної поезії – попросту неможливо. Для перекладу я вибрав п’ятистоповий ямб, рядки в моїх переспівах силабо-тонічні, і вони римуються таким порядком: а-б-б-а – а, або а-б-б-а-б, або ж іншими подібними комбінаціями, щоб бодай символічно віддати цю систему 5-7-5-7-7. Точним бути я намагаюсь, отже, тільки у відданні змісту з його соковитістю епітетів та метафор, так, як я їх розумію і відчуваю.

Треба при тому відзначити, що сама мова японських поетів має розвинені властивості для гри словами, для утворення подвійного значення окремих слів, каламбурів тощо. Тим то допуститися неточности в перекладі дуже легко5.

Японські поети, наприклад, кохаються у вживанні слів6, які служать для того, щоб надавати якому-небудь рядкові елегантного шліфу, і при цьому розуміється, що хоча його написано тільки раз, зоно читається двічі. Таке знайдемо, приміром, у танці 16, де слово “мацу” написано лише раз, але воно має подвійне значення, ховає в собі два інакші поняття. Це так, якби хтось сказав по-українському: “Симпатія це, хоча й непотрібно згадувати, те, чого я не матиму ніколи”.

Відомі в японській поезії також і “крилаті слова” – епітети7 або ж гра слів, де перші два-три рядки не мають ніякого зв’язку, крім подібности вимовляння, зі змістом танки8.

Збірник Тіаку-нін-ішшу”, взагалі велика більшість японської традиційної поезії виключає можливість вживати слова з китайської мови, що ними рясніє мова щоденного вжитку9.

Японська літературна мова позбавлена й тіні вульгаризмів, як от виразу “мотекоє” (“принеси”). Це, до речі, перше, чого я навчився, перебувавши десять років тому в Японії, саме, що треба сказати “мотте-кітте, кудасаї” (“прошу принести”), але ніколи – “мотекоє”!

Відсутність вульгаризмів у японській літературній мові слід пояснювати либонь тим, що за давніх часів у поезії вправлялися тільки шляхтичі, двірські урядовці й священики і що тільки вони мали на це дозвіл. Інакше кажучи, все, що дійшло до нас, було писане високими двірськими достойниками. Простолюддя тих часів, за японськими звичаями, не повинно було навіть знати, що на світі існує форма танки чи взагалі поетична форма вислову. Феодальні закони країни веліли, щоб до поезії, культури, мистецтва допускалася сама провідна верства.

Однак, існує легенда про принца Ота Докван10. Вона оповідає, що цей принц поїхав одного разу в гори на полювання, і ловців (він був у супроводі почоту) застала там буря. А що ловці не були споготовані на лиху погоду, то й промокли добряче. Якось добившись до придорожного готелю, принц постукав у двері й попросив у служниці, що відчинила йому, якої-небудь накидки. Дівчина подалась назад до гостиниці, проте незабаром повернулась і, почервонівши, подала принцеві квітку “ямабукі” (рід жовтої гірської троянди) на розгорнутому віялі, з низьким уклоном. З-за такої, здавалося б, нетактовності супроти своєї особи принц спалахнув гнівом і, нічого не сказавши, обернувся й пішов. Довго ще палав його гнів, аж поки один придворець із почоту не згадав і не продеклямував йому таку танку:

Нонае яе

Гана ва саке домо

Ямабукі но

Мі но гітоцу дані

Нака зо канашікі.

Це ямабукі, виквіт чистоти.

Він пелюстки, щоправда, вміє ткати

І листя найзеленіше плекати,

Але, на жаль, хоч знає він рости –

Його не жати! З нього – жадні шати.

Останнє речення у достотному перекладі означає: “мені ніяково, але я не маю ні одного зерна”. Але якщо з двох слів “мі” та “но” зробити одне слово “міно”, то тоді дослівний переклад буде такий: “мені ніяково, що ямабукі не має накидки”. Ось таким соромливо-делікатним способом служниця відрекла принцеві, мовляв, у готелі немає того, що йому було потрібно. І принц потім довго згадував про те, що проста слугиня у заїзді край дороги виявила таку чутливу душу і таке… тонке знаття поезії!

Збірник складається з любовних віршів або мініятюрних описів природи. Вражає майстерність образів, доглибність роздумів, висока культура поетів. У спокійних висловах читач відчуває той патосний вир, наснагу, які даються людям глибоких почуттів, відчуває ввесь чар вишневого та сливового цвіту, який, проте, мусить в’янути й опадати. Чує читачеве серце любовний рев гірських оленів, сприймає дотик зів’ялого червоного листя кленів, сумовите кукування зозуль, усю журну велич гірських краєвидів.

Коли ж око читача призвичаєне дивитись оптимістично, то тоді він з певністю оцінує отой японський усміх, що його на Заході звикли називати “маскою, яка ховає справжні почуття”.

Слід згадати ще про порядок у перекладі ймень авторів, які входять до цього збірника. В японській мові прізвище автора пишеться першим, тоді слідує прислівник “но” (“з”), а щойно тоді решта імени. Але через те, що такий порядок міг би належно оцінити тільки японський читач, імення над перекладами подаються за європейським порядком: спершу ім’я, потім прізвище. Над японськими ж текстами, подаваними українською абеткою, імена авторів зберігають оригінальний порядок.

У деяких випадках Садає Фужівара подає тільки титули авторів, бо ймення були вже тоді недоступні або ж автор був загальновідомий усім саме своїм титулом.

Наприкінці хочу ще подати кілька вказівок щодо читання оригінальних текстів, поданих українською абеткою. Адже може бути так, що читачеві зустрінеться знайомий японець, і він захоче порадувати його читанням уголос. Тож у японській мові наголошується кожна голосівка, незалежно від їх кількості у слові. Японська мова не знає дифтонгів – довгі голосні, над якими в цій книзі поставлено риску11, вимовляються так, наче б там стояли поруч дві однакові, обидві наголошені голосівки. Затямивши це, можна легко читати поправною японською мовою.

З прочитаного про японську поезію я вважаю за свій обов’язок скласти признання науковим працям Едвіна О. Райшауера та Джозефа К. Ямагіви, проф. Б. Г. Чемберлена, проф. Клея МакКавлі та п. С. Ушігасакі, англійським перекладам танок Вільяма Н. Портера. Усі ці автори, до речі, застерігаються, що їхнє насвітлення, погляди, інтерпретації танок правлять за вияв власних переконань. Це важливо знати тому, що в японській мові існують суперечності у значеннях поодиноких слів, а то й епітетів, через що розуміти зміст і його інтерпретувати можна по-різному. Та, зрештою, так буває нерідко з старими текстами, зокрема з пам’ятками нашої давньої літератури: адже й досі по-різному пояснюються й тлумачаться “темні місця” того ж таки “Слова о полку Ігоревім”.

Переклад “Гіаку-нін-ішшу” це перша спроба дати читачеві повнотою один з найстаріших збірників японської традиційної поезії. Разом з тим це перший повний переклад цього збірника, зроблений котроюсь слов’янською мовою.

Тим то ознайомлення українського читача, аматора поезії з цією працею буде бодай соняшним зайчиком на майже темному екрані українсько-японських літературних зв’язків.

________________________

1 Edwin О. Reischauer and Joseph К. Yamagiwa. Translations from Early Japanese Literature. Harvard University Press, Cambridge 1951. Див. також Ігор Шанковський. Дисонанси. Видавництво “Київ”, Філядельфія, I960, примітки до перекладів з японської поезії.

2 Переклади танок і хронологія – авторів подаються в цій книзі за тим самим порядком, що й в оригіналі. Час охоплює собою приблизно рр. 670-1235 н. е.

3 Про структуру української бароккової поезії див. Особливо Дмитро Чижевський. Історія української літератури. УВАН, Нью-Йорк, 1956.

4 Robert Н. Brower and Earl Miner. Japanese Court Poetry. Stanford University Press, Stanford 1961. Для порівняння я подаватиму через усю книгу вимову оригінальних рядків українською абеткою. Райшауер та Ямагіва, цит. тв. – Про цю подію див. Примітки до танки 93.

5 3а це я заздалегідь прошу вибачення в серйозного дослідника і беру, отже, на себе відповідальність за свої переклади як за авторизовані.

6 У примітках я приймаю для таких випадків термін “слово-стрижень”.

7 Для цих випадків я приймаю означення “слово-подушка”.

8 Наприклад “слова-подушки” див. танку 17, наприклад гри слів – танку 27.

9 Райшауер та Ямагіва, цит. тв.

10 William N. Porter. A Hundred Verses from Old Japan. The Clarendon Press 1909.

11 3 технічних причин ця риска в різних шрифтах нашого видання має дещо відмінні форми. – Прим. вид.

Сто поетів – сто пісень (фрагменти)

Танка 3

Какі-но-мото но гітомаро

Ашібіхі но

Ямадорі но о но шідаріо но

Нага-нагаші йо во гіторі ка мо нему.

Достойник кокіномото

Хвіст у гірського славиться фазана, його не видно в леті із-за пліч.

Так довгою мені здається річ

Тих роздумів, що ниють, наче рана,

На самоті в жорстоко довгу ніч.

Цього поета знайдено немовлям під деревом хурми, що по-японському зветься “какі” (звідки й пішло його наймення). З часом він став, двірським достойником імператора Момму, який панував 697-707. Какіномото й досі вважається одним з кращих поетів періоду давньої японської поезії. По його смерті названо його “богом поезії” і побудовано на його честь дві святині: одну в Ічіно-мото, другу в Акаші, поблизу міста Кобе. Помер Какіномото 737 року.

Четвертий рядок японського тексту має слово “нагаші”, яке можна перекладати як прикметник “довгий” або як дієслово “тинятися”, “скитатися”. При тому слово “йо” може означати або “ніч”, або “життя”. Отже, цей рядок, який я розумію як “довга-довга ніч”, можна також перекладати як “життя триває-триває” (волочиться!). “Ямадорі” в дослівному перекладі це “гірський птах”, “ашібікі” це (як пояснювано вже у вступній статті) слово-подушка, яке треба розуміти як “вершина-гора”, що, проте, в переносному значенні править за перший склад слова “фазан”.

Танка 4

Ямабе но акагіто

Таго-но-ypa ні

Учі-ideme міреба

Шіротає но

Фужі но такане ні

Юкі ва фурі-цуцу.

Акагіто Ямабе

Помандрував я берегом морським, повз Таго йшов і радощі леліяв і бачив, як вершини шпиль замріяв, святої Фужі білий херувим – крізь пелюстки пухнастих сніговіїв.

Акагіто Ямабе був сучасником автора попередньої танки й суперником його на звання “бога поезії”. Таго – приморська місцевість у провінції Ізу, що славиться прекрасним виглядом на святу гору Фужі. Український читач уже мав нагоду познайомитися з творами Акагіто Ямабе: вибір моїх перекладів творів цього поета друкувався в журналі Нові дні, ч. 4; квітень 1965, там же друкувався й переклад цієї танки в іншому варіянті.

Танка 5

Copy Мару Таю

Оку яма ні

Моміжі фу мі ваке

Наку шіка но

Коє кіку токі зо

Акі ва канашікі.

Жрець Шінто Copy Мару

Я чую оленя могутний рев,

Що лине понад прірвою гірською.

І жалібно зривають, як рукою, зів’яле листя кленів із дерев –

Вітри, і зносять хвилею морською.

Про автора цісї танки не знаємо нічого, але припускають, що він жив і писав перед 800 роком.

Олені й зів’яле листя кленів часто зустрічаються в давній японській поезії, коли автор бажав описати осінь.

Танка 6

Чу-нагон Якамочі

Kacacaгi но

Ватасеру гаші ні

Оку шімо но

Шірокі во міреба

Йо зо фуке ні керу.

ДОРАДНИК ЯКАМОЧІ

Коли догляну на сорочім мості,

Що князь-мороз у паморозі ліг

І плащ сріблястий простелив до ніг,

То знаю: ніч розтане в високості

І ранок зійде незадовго в гості.

Якамочі був губернатором провінції Кіюшу і володарем північної та східної Японії, де на той час ще не зазнали навіть найпримітивнішої цивілізації. Він помер 785 року. При імператорському палаці в Кіото є місток, що зветься “сорочим”. Але автор, мабуть, написав цю танку під впливом легенди про ткалю й пастуха.

Існує легенда, що ткаля (зоря Вега) була колись молодою дівчиною і жила по тому боці річки Молошного шляху (як “Марічка” в нашій пісні). Вона шила одежу для богів. Одного разу над нею змилосердилося сонце й спричинило те, що з нею одружився пастух (зоря Аквілла), який жив по другому боці річки Молошного шляху. Але що з-за цього одруження богам бракло одежі, вони розлучили молодят і дозволяли ткалі відвідувати чоловіка тільки раз на рік, сьомої ночі сьомого місяця. Легенда оповідає далі, що цієї ночі злітається безліч сорок і утворює живий місток через річку, аби ткаля могла перейти натойбік і відвідати любого чоловіка. І тоді лягає паморозь перед світанком.

Танка 23

Оє Но Чісато

Цукі міреба

Чіжі ні моио косо канаші кере

Вага мі гітоцу но

Акі ні ва аранедо.

ЧІСАТО ОЄ

Сумус місяць під осінню нічку

І сповиває думи в неба шалі.

І кожен смертний знає власні жалі:

Дарує осінь болю жовту стрічку

І ніч вергає у похмурі далі.

Припускають, що Чісато Оє жив наприкінці їх сторіччя, був сином канцлера держави й надзвичайно плідним поетом. Напевно відомо, що він був філософом і служив двірським опікуном імператора Сеїва, який володарював 859-876.

Танка 24

Кван-ке

Коно табі ва

Нуса мо торі-єзу

Тамуке-яма

Моміжі но нішікі

Камі но мані-мані.

КВАН КЕ

Не мольб слова палкі на шовку ткані приношу до твоєї я святині.

Зате прийми кленове листя нині,

Що в Тамуке росте, ласкава пані, –

Воно як дар миліше для богині.

Ім’я автора означає по-японському “дім з очерету”. Але справжнє ім’я було Мічізане Сугівара. Він був славетним державним діячем під час панування імператора Уди й широко відомим ученим. Його творчість нараховує двадцять томів поезії і двісті томів історичних писань. Але він попав у неласку, його зміщено в 901 році, й він помер два роки пізніше на вигнанні в Кіншу, коли йому було 59 років. Його досі називають в Японії “Тенжін Сама”, що означає “бог каліграфії”: таке бо гарне було його рукописьмо.

“Нуса” – кольоровий шовк, який розтинався на пояси й на якому записувано молитви і даровано святиням. Тамуке-яма но Гашіман – святиня в Нарі. Ця околиця славиться кленами, і треба припускати, що автор хотів сказати, мовляв, червоне листя кленів восени править за кращий подарунок для святині, ніж найпишніший шовк з молитвою. Ще можна пояснювати зміст так, мовляв, “Тамуке-яма” це “жертовна гора”, де приносяться жертви богам.

Тонка 29

Оші-кочі Но Міцуне

Кокоро-aтe ні

Орабая ораму

Гацу шімо но

Окі мадовасеру

Шіра гіку но гана.

МІЦУНЕ ОШІКОЧІ

В саду шукаю білі хризантеми

І не знаходжу на сніжистім морі:

Не розпізнати барв на цім просторі.

Страхає думка, в серці тужні щеми –

Така сьогодні паморозь надворі.

Міцуне жив на початку X сторіччя і був одним з авторів, старовинного збірника танок Кокін-шу (Оди давні й нові). Інформації про цей збірник див. І. Шанковський. Дисонанси. В-во “Київ”, 1960, ст. 63-66.

Танка 30

Мібу но тадаміне

Аріаке но

Цуренаку міеші

Вакаре йорі

Акацукі бакарі

Укі-моно ва наші.

ТАДАМІНЕ МІБУ

Ненависний, холодний місяченько,

Що криє передранні тиховії!

Самотній я зостався, без надії.

Та сто раз гірше – в дня прихід, раненько:

Моїй світання не світає мрії.

Автор святкував ще своє 99-річчя, але до сотні не дожив. Помер 965 р. Він був батьком автора танки 41 і, як і автор попередньої танки, одним із складачів збірника Кокін-шу.

Танка 33

Кі Но Томонорі

Гісаката но

Гікарі нодокекі

Гару но гі ні

Шізу кокоро наку гана но чірураму.

ТОМОНОРІ КІ

Весна-красна вернулася врочисто,

На небі сяє золотисте сонце

І пестить лагідно моє віконце.

А тут хоч плач, бо пелюстки всі чисто

Злітають, мов розірване намисто.

Томонорі Кі, цей надзвичайний майстер танки, був онуком Учі-сукуне Таке, славетного в японській історії самурая (воїна), й братом у перших Цураюкі, автора танки 35. Він також був одним з укладачів збірника Кокін-шу. Помер на початку X сторіччя.

У цій танці він уболіває над вишневим цвітом, на який так люблять споглядати японці. “Гісаката” в оригіналі це те, що ми прийняли називати “слово-подушка”. Воно означає “небо”, але в модерній японській мові не мас якогось особливого значення. Вживають його тепер у сполуці з словами: сонце, місяць, небо і т. д. В цьому випадку воно означає “світло” (сонце сяє з неба).

Не можу втриматись, щоб не навести тут свій ранній переклад цієї танки, зроблений 19. серпня 1955 і досі ніде не друкований:

Прийшла весна, і знову ясно сяє,

І гріє небо життєдайне сонце.

Так любо зазирає у віконце!

Я чуть не плачу: біль ми серце крає,

Бо пелюстками гілля облітає.

Танка 34

Фужівара Но Окі-казе

Tape ео ка мо

Шіру гіто нісему

Такасаго но

Мацу мо мукаші но томо нара-наку ні.

ОКІКАЗЕ ФУЖІВАРА

Давно мої вже повмирали друзі, з якими я ділив вино і піт.

Та ось тих самих шум соснових віт

При березі в Такасаго, у лузі –

Я пам’ятаю їх із давніх літ.

Окіказе Фужівара був урядовцем у провінції Сагамі в 911 році. Дата смерти невідома. Про нього згадується в матеріалах до японської літератури як про живу людину ще 914 р.

Такасаго – приморський край у провінції Гаріма, славиться стрункими соснами (про цю місцевість див. танку 73). Сосна символізує в японських повір’ях довголіття. Існує легенда, в якій говориться, що кожних 1000 років сік сосни перетворюється на янтар.

Тонка 35

Кі-но Цураюкі

Гіто ва іса

Кокоро мо шіразу фуру сато ва

Гана зо мукаші но

Ка ні ніоїкеру.

ЦУРАЮКІ КІ

Вертаюся в село, де я зростав: нових облич мій зір уже не знає.

Та запах пелюсток, що долітає

З-за брам твоїх, – незмінний: унаяв

Він пахощі дитинства навіває!

Цураюкі Кі жив 884-946. Це найбільший клясик в японській літературі й перший поет, який почав, писати прозою. Він був головним збирачем і упорядником збірки Кокін-шу. (Про цей збірник уже згадувалося у примітках до танок 29, 30, 33. Автори цих танок допомагали Цураюкі Кі укладати збірник. Він складається з двадцятьох томів і містить 1100 танок. Скомплектовано його 922 року.)

Записано, що одного разу Цураюкі Кі відвідав приятеля після довгої розлуки, і коли той жартома запитав, як він запам’ятав дорогу до його дому по такому довгому часі, – Цураюкі відламав галузку квітучого сливового дерева, що росло в загороді приятеля, притьмом уклав подану тут танку і подав приятелеві галузку й танку без слів. Так вони й порозумілися.

Танка 36

Кіовара но фука-ябу

Нацу но йо ва

Мада йої нагара

Акенуру во

Кумо но ізуко ні

Цукі ядорураму.

ФУКАЯБУ КІОВАРА

Ця літня ніч могла б ще залишитись, хотілось би ще дрібоньку поснить.

На хмари споглядаю я в цю мить –

Котрою ж місяць побажає вкритись?

…Аж ось і ранок стрілами летить!

Про цього автора відомо тільки те, що він був батьком автора танки 42. Час його життя, за здогадом, відносять до X сторіччя.

На мою думку, автор вельми талановитий лірик, і тому надзвичайно шкода, що про нього нема ніяких відомостей.

Танка 51

Фужівара Но СанекатаАсон

Каку то дані

Еява Ібукі но

Саші-могуса

Сашімо шіраї на

Моюру омої во.

Дорадник Санеката Фужівара

Нехай любов як рани на ногах

З горючих страв, із трав твоїх, Ібукі,

Зелена гірко! Гірко крити муки,

Та милій не побачити в сльозах

Мене, хоч серце ниє від розпуки.

Дорадник Санеката Фужівара жив наприкінці X сторіччя.

Танка говорить про рослину “артемізи”, листям якої випалюють чиряки й виразки на ногах. Листок прикладають до виразки, запалюють, і він зразу ж згоряє. Від цього вискакують пухирці, а часом з’являються й болючі рани. Ібукі – гора, яка розділює провінції Омі та Міно, де, власне, росте згадана рослина.

Але слово “ібукі” можна теж перекладати як “ію бекі”, що у сполуці з словами “е-я-ва” означає: “ах, якби я міг признатись”. “Еява” як одне слово означає, тим часом, “надзвичайний”.

Такі труднощі часто зустрічаються при перекладах з японської поезії. Слід звернути ще, приміром, увагу на слово “сашімо” в третьому й четвертому рядках японського тексту. “Саші-могуса” означає рослину артемізи, але “саші мо” значить: “навіть, коли боляче”. “Сашімо” як одне слово значить: “таким робом”, “отже”.

На прикладі цієї танки можна бачити, як дуже захоплювались японські поети можливостями “гри слів”.

Танка 52

Фужівара но Мічі-нобу асон

Акенуреба

Куруру моно то ва

Шірі нагара

Нао урамешікі

Асабораке кана.

Дорадник Мічшобу Фужівара

Мені взнаття: преніжна лагідь-ніч

Заступить світло крізь моє віконце.

Та кожен раз, як будить мене сонце,

Ніяк я, в’ялий, не розправлю пліч:

Ненавиджу світанку світле лонце.

Дорадник Мічінобу Фужівара жив там само десь у X сторіччі.

Цю танку я вже перекладав раніше, трохи іншим методом. Вона ввійшла до другої книжки моїх поезій (Дисонанси, crop. 68). Ранній переклад складався лише з чотирьох рядків. Наведу його тут для порівняння:

Загине день, і знов,

Я знаю, ніч злетить…

Рань ненавиджу, бо

Примусить йти.

Танка 77

Сутоку ін

Се во гая мі

Іва ні секаруру

Такі-гава но

Варете мо суе ні

Аван то зо омою.

Імператор Сутоку

Надвоє річку розділяє камінь,

І два струмки речуть могутнє слово,

І водоспадом кожен мовить ново.

Та бачу: впавши, обома струмками

В одну струю збігаються там знову.

В Японії є містечко Камакура, і там донині стоїть славетна бронзова статуя Будци-Аміди. Містечко це збудував імператор Сутоку, який володарював 1124-1141. Його змусили зректися престолу, – змовників організував батько імператора, сам колишній імператор Тоба,- щоб звести на престіл рідного брата Коноє. Сутоку віддався церковним справам і помер 1164 р. на вигнанні, у провінції Санукі.

Танка символізує розлуку двох закоханих, що мають зустрінутися ще раз.

Танка 78

Мінамото Ho Kaхeтaсa

Аважі шіма

Кайою чідорі но

Наку кое ні

Іку йо незамену

Сума но секі-морі.

Канетаса Мінамото

Між островом Аваї та землею –

Криклива чайка тишину тривожить.

У Сума завше томляться сторожі,

Безсоння випивши на ложах з глею.

І так – аж ранок світло наворожить.

Автор був сином Канесуке і помер бл. 1112 року.

“Чідорі” це польовий кулик, але автор, мабуть, мав на думці чайку, тому що описана подія відбувається на морі, між островом та берегами материка. Аважі – великий острів неподалік берегів Японії та Сума. Місцевість ця на берегах Японії, у провінції Сетцу, навпроти острова.

Танка 97

Фужівара но садає

Кону гіто во

Мацу-чо но ура но інугагі ні

Яку я моші но

Мі мо кагаре-цуцу.

Садає Фужівара

На Мацучо мрійних берегах

Зідхаю, плачу, люба, за тобою.

І холодно вечірньою порою.

Солянки, що просохли на вітрах,

Потріскали, як власні рани болю.

Садає Фужівара – поет і науковець, який упорядкував цей збірник. Аматори поезії вже мали змогу познайомитися з цим автором (див. Дисонанси, ст. 61). Він був сином поета Тошінарі, автора танки 83, і потім посвятився священичому життю. Помер 1242 р., проживши 80 років.

Мацучо – північний берег острова Аваж’ї, але це слово означає також “місце побачень і туги”. “Кагаре” значить “тріскати від спеки” або “випаровуватись” (напр., морська вода на солянках), але воно так само може означати: “любити до нестями”, “тужити”.

Танка 98

Фужівара но Іє-така

Казе сойогу

Нара но огава но

Йугуре ва

Місогі зо нацу но

Шірубші нарі кері.

Ієтака Фужівара

Темніє вечір, лагідний вітрець,

І потічок дзюркоче коло Нари,

І плюскіт богомольців… Як примари!

Купаються при храмі. Під кінець –