І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ… (1845) – ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Поема-послання
Аще кто речетъ, яко люблю Бога,
А брата своего ненавидить, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна.
Глава 4, стих 20
І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
В. Касіян. Ілюстрація до поеми-послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
“І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..” – “Добре, брате,
Що ж ти такеє?”
“Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм”.
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: “Ви моголи”.
“Моголи! моголи!”
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: “Ви слав’яне”.
“Слав’яне! слав’яне!”
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї Дас[т]ьбі…
Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
“І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!”
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
К. Штанко. Ілюстрація до поеми-послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним.”
2. Ознайомтеся з літературно-критичним матеріалом до поеми – послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” і законспектуйте його.
Про жанр послання ви вже знаєте із ранньої творчості поета. До цього жанру Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання “І мертвим, і живим…” стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків із нього стали афоризмами: “В своїй хаті своя й правда, /І сила, і воля”, “Нема на світі України, / Немає другого Дніпра…”, “Одцурається брат брата/І дитини мати”, “Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя”, “І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь”…
Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору – з епіграфа: “Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, – лжа оце”. Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію в покріпаченій Україні.
Цікавим у поемі-посланні є образ автора. Процитуємо з цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: “Цей образ неоднозначний: “автор” обертається до читача обличчям то юродивого – печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний, /І день і ніч плачу / На розпуттях велелюдних…”)І, то пророка (“Схаменіться! будьте люди, /Бо лихо вам буде”), то апостола-проповідника (“І чужому научайтесь…”), загалом – поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії”.
Композиційно поема поділяється на 5 частин.
І частина | Епіграф | Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, – лжа оце. |
ІІ частина | Вступ, у якому ліричний герой (автор) закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України | Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає… |
ІІІ частина | Критика тогочасної еліти | Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. |
IV частина | Узагальнення й проповідницький монолог автора | Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. |
V частина | Кінцівка, у якій лунає заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ | Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю! |
1 Пор.: “А я, юродивий, на твоїх руїнах/ Марно сльози трачу…” (“Чигрине, Чигрине.”).
Провідними є такі мотиви твору: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
3. Ознайомтеся з матеріалом про вислови, що стали крилатими, і навчіться їх виразно читати.
У посланні є багато рядків, які стали афоризмами. У них сконцентровано основні проблеми тогочасної дійсності.
“В своїй хаті своя й правда, /1 сила, і воля”. Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже в нього є своя мова, культура, історія. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.
“Нема на світі України, / Немає другого Дніпра…”. Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою – прийомом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: “А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра…”
“Одцурається брат брата/ І дитини мати”. У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: гірше ляха розіпнуть Україну свої діти. Полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.
“Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя”. Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів “німець узловатий”. Що означає характеристика узловатый? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: “Річ у тім, що раціоналізм – типова риса саме німецького національного характеру. Відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка захоплено читали німецьких філософів-атеїстів1 Фейєрбаха й Штрауса. Отже, це – бездушний холодний розум. Куций, бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. Узловатий – такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти”.
“І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь”. Цей крилатий вислів напучує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб “розкрились / Високі могили/Перед вашими очима…”.
1 Атеїст – той, хто заперечує існування Бога; безбожник, безвірник.
У кінці поеми-послання поет благає: “Обніміте ж, брати мої, / Найменшого брата…”, бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.
Зауважте!
Поема-послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” рясніє прикладами алюзії. Наприклад, у поемі згадується Коллар. Підготовлений читач має знати, що Ян Коллар (1793-1852) – чеський учений і поет, який послідовно обстоював думку про єднання слов’янських народів.
4. Виконайте завдання.
1. Сарказм – це
А насмішка, замаскована зовні благопристойною формою
Б прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним
В сатиричний малюнок загостреного, критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу
Г їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства
2. Установіть відповідність.
Художній засіб | Приклад |
1 гіпербола 2 епітет 3 метафора 4 антоніми | А Славних прадідів великих Правнуки погані! Б Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! В І потече сторіками Кров у синє море… Г Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте… Д Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! |
3. Установіть послідовність уривків у поемі.
А І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь.
Б Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя.
В Нема на світі України, / Немає другого Дніпра…
Г В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля.
4. Що таке послання як жанр літератури?
5. Кому Т. Шевченко адресує послання?
6. Які рядки послання стали крилатими? Прокоментуйте їх.
7. У яких іпостасях постає оповідач (ліричний герой) у поемі? Чому цей образ такий мінливий?
8. Які композиційні особливості має послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”?
9. Прокоментуйте епіграф до послання.
10. Назвіть провідні мотиви твору.
11. Прокоментуйте рядки.
Раби, подножки, грязь Москви, / Варшавське сміття – ваші пани / Ясновельможнії гетьмани.
12. Знайдіть приклади алюзії в поемі й укажіть, з якою метою автор використовує цей прийом.
5. Виконайте домашнє завдання.
Вивчіть напам’ять уривок із послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” (від початку до слів “Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались…”).
Жіноча доля у творах Т. Шевченка
1. Прочитайте поезію “Сон” (“На панщині пшеницю жала…”).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)