І. Чирко. Давньокитайська література – ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ

Китайська література – одна із найдавніших літератур світу. Тісно пов’язана з історією народу, вона зароджувалася в часи, коли споріднені племена стародавніх китайців почали переходити до осідлого життя, поступово освоюючи родючі рівнини середньої течії великої Хуанхе. Майже п’ять тисячоліть тому тут склався конгломерат племен, виникла високорозвинена неолітична культура Яншао (місцевість, де під час розкопок знайдено датовані III тис. до н. е. історичні пам’ятки), яка поступово перейшла в культуру бронзового віку.

Уже за тих часів у країні виникла потреба в писемності. Вона складалася в процесі трудової діяльності людей. Всіляк зарубки та позначки для пам’яті доповнювали малюнки тих чи інших предметів, істот (саме від них бере початок китайське ієрогліфічне письмо; зразки його у вигляді різьблення на кістках тварин та панцирях черепах, призначених для ворожіння, знайдено при розкопках. Сюди ж належать і дарчі та величальні написи на давньому бронзовому посуді. Зібрані, розшифровані та проаналізовані давні письмові матеріали стали важливим джерелом знань про далеке минуле китайського народу. Вони також свідчать, що тривалий розвиток китайської культури, у тому числі й літератури, почався задовго до періоду “великих зрушень”.

Деякі історики та культорологи вважають, що понад три з половиною тисячоліття тому у розвитку цивілізації старого світу сталися певні зміни. В Єгипті, після вигнання завойовників-гіксосів започаткувалася нова епоха, епоха значного розквіту цивілізації. Те ж саме сталося в цей період і в Індії, коли туди прийшли арійці. Третій осередок світової цивілізації утворився у Південно-Східній Азії; це доісторичне царство Шань-Інь (1766-1122 рр. до н. е.)

Справді, нова політична організація нового суспільства в ці роки сприяла значному зростанню виробництва, зміні суспільних стосунків, розвитку культури. Важко сказати, що стало поштовхом, але в названих регіонах майже одночасно почали створюватись геніальні твори, які стали гордістю світової культури. У стародавній Індії зазвучали гімни “Рігведи”, в Іонії – малоазійській частині еллінського світу – формувалися майбутні “Іліади” та “Одіссея”. Що ж до Китаю, то в нових суспільних умовах народ складає численні пісні, а пости, що слугували князям та Цареві, прославляють їх в одах та гімнах, частина яких згодом увійшла до найдавнішої пам’ятки китайської літератури “Шицзін”, тобто “Книга пісень”.

Поза сумнівом, народна творчість не обмежувалася лише поетичними творами. Існували, певно, й казки, притчі, міфи, всілякі перекази й оповідки тощо. Проте проза, певно, мала менший еволюційний вплив, важче запам’ятовувалась, втрачала багато чого при усній передачі. Та й пізніше, коли народну творчість почали записувати ієрогліфами, цінителі віддавали перевагу поетичному слову, хоча поет Танської доби Бань Ту (32-92 рр.) зазначав, ніби в імператорській бібліотеці збереглося і 1380 збірок всіляких оповідей. На жаль, із цих скарбів до нас мало що дійшло.

У рабовласницькому суспільстві епохи Наш-Інь певний розвиток мали й ритуальні танці, музика та пісні, які супроводжували урочистості і носили синкретичний характер. І хоч вони теж не збереглися, але вже й записане пізніше про життя в князівських та імператорських дворах залишки переказів і міфів, що передавалися з покоління в покоління неспростовно доводять, наскільки багатим і розмаїтим було культурне життя тих віддалених часів.

Характерною рисою китайської літератури й мистецтва, та й культури взагалі, є спадкоємність і сила традицій. Цю особливість визначала система освіти, яка вимагала від тогочасних учених обов’язкового знання основних літературних пам’яток попередніх епох. Юнаки в найстародавніших школах вивчали пісні, обряди, стрільбу з лука; потім до цих дисциплін долучилося вміння правити колісницею, писати ієрогліфи та рахувати. Слід зазначити, що в Китаї упродовж тисячоліть поняття “літератури” включало не лише художню творчість, а й усе записане ієрогліфами.

У XII ст. до н. е. влада інських царів через численні війни з підлеглими племінними угрупуваннями та сусідніми народами поступово слабне, і водночас посилюється як економічна, так і військова міць підлеглого царства Чжоу, яке, зрештою, розгромило військо інців і поширило владу на всю територію племінного союзу. Встановлення нової династії ознаменувало важливу епоху історії китайського суспільства. Чжоувці, безперечно, в значній мірі успадкували духовну й матеріальну культуру іньського племінного союзу, з ієрогліфічним письмом сприйняли і літературні традиції. Адже від самого зародження китайська класична література не відмежовувалась від життя свого народу, їй завжди були притаманні принципи реалізму. Кращі її здобутки сповнені ідеї патріотизму, народності, гуманізму. Ці ідеї надихали як придворних поетів, так і народних співців на створення справжніх шедеврів. Започатковані з давнини чергові традиції передавалися з покоління в покоління. Тож і правителі царства Іжоу, зміцнюючи свою державу, дбали не лише про військо та адміністративний апарат, а й про систематизацію і запис ранішніх історичних і філософських творів. А також поезії, речей розповідного жанру, оскільки китайці розглядали літературу, як життєдійну силу, здатну впливати не тільки на настрої людей, а й на управління державою та суспільні взаємини.

Записати ієрогліфами про славне минуле народу, його духовний світ, умови життя, про складні взаємини в конгломераті споріднених племен, постійну боротьбу за виживання і розбудову країни, про освоєння родючих земель обабіч могутньої Хуанхе, яка розливалася під час мусонів і змітала не лише зелені поля, а й сотні поселень, та про багато іншого було непросто.

Кістки тварин і панцирі черепах не могли вмістити на собі всього цього: досі їх використовували для гадань, звертаючись із запитаннями до неба й оракулів, то ж для запису на них “мирських” справ вони не годилися. Спробували писати на дерев’яних планках, але дерево недовговічне. Дещо міцнішим виявилися планки із колотих вздовж бамбукових стебел. На них писалом продряпували знаки, а потім підсилювали тушшю. У верхніх кутиках планок просвердлювали дірочки, через які пропускали шовкову шворку. Зброшуровані таким чином книжки в’язали у в’язки. Вони займали багато місця. Про праці одного стародавнього філософа казали, що їх возили на п’яти возах. Кількість таких творінь була незначна, користуватися ними було важко.

Книжкові справи дещо поліпшилися, коли в III ст. до н. е. Почали писати пензлями на шовковій тканині. А на початку нової ери винайшли дешевший матеріал – папір. Першою письмовою пам’яткою, що дійшла до наших часів, був літопис “Весна та осінь”, у якому за наказом царя коротко нотувались події 772-481 рр. до н. е. За нею почали з’являтися інші записи. Чимало з того, що опісля почали називатися книгами; хоч і створювались у давні часи, записане було значно пізніше, а доти не одно сторіччя існувало в усній формі. До таких відносять, наприклад, “Промови царств” (X-V ст. до н. е.).

І ще одне стримувало запис творів. Мова розвивалася значно швидше за письмо, тож не всяку думку можна було записати, бракувало ієрогліфів. Записувачам доводилось вигадувати нові знаки, перебудовувати речення, вживати синоніми, вишукувати способи фіксації слів меншою кількістю ієрогліфів, записувати двоскладові та трискладові слова одним знаком, тобто вдаватися до своєрідного “шифрування”. Подібна лаконічність у викладі думок призвела до того, що через деякий час записаний текст вимагав коментарів, як слід розуміти те чи інше місце в тексті. І все ж, можна бути певним, що попри численні труднощі та перешкоди було написано чимало книжок, дещо дійшло навіть до наших днів. Як найбільшу історичну та літературно-художню цінність мають дві з них: “Шуцзін” та “Шицзін”.

Вивчення пам’яток стародавньої культури дозволяє простежити процеси розвитку китайського красного письменства протягом кількох сторічь – від первісного синкретичного мистецтва до його розчленування і виділення з раннього дійства того, що називають пісенно-поетичною творчістю; від красномовства на доісторичному рівні до розвитку ораторського мистецтва і до художньої прози, яка поступово виділяється з прози історичної та філософської; від усної творчості до писемної, від народного безіменного до індивідуального авторського.

З династії Чжоу почалося збирання розпорошених частин конгломерату споріднених китайських племен, зміцнення їх єдності, взаємозв’язків та взаємозалежності економічного життя. Настав час подумати про ідеологічну та духовну єдність народу. Тож у країні поступово формуються основні філософські вчення і морально-політичні системи (даосизм, конфуціанство тощо). Кожна течія громадської думки прагнула собі місця в суспільному житті, тому її представники намагались одібрати й систематизувати з культурних надбань минулого те, що імпонувало їм, використати його в боротьбі з супротивниками. Цим можна пояснити появу зібрань документів, творів літератури й мистецтва, які згодом стали класичними зразками. Цей процес прискорився, коли на арену вийшли такі великі мудреці й мислителі як Лау-цзи, Конфуцій, Мо-цзи та інші. В історії духовного розвитку, науки та мистецтва. Тому джоуський період ще називають колискою китайської класики, в якій викохувалася конфуціанська ідеологія.

Китайські історичні матеріали свідчать, що “Шуцзін” мав спершу назву “Шаншу” (“шан” – “давній”, “античний”, “шу” – “записи”), але за часів династії Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.) книгу було канонізовано конфуціанцями й перейменовано на “Шуцзін” (“цзі” – “канон”, “класичний твір”). Проте з приходом до влади цінського імператора Шихуана (221-210 рр. до н. е.), який уперше перетворив країну на централізовану імперію, конфуціанські канонічні книги, серед них і “Шуцзін”, були спалені, а чимало конфуціанців за виступи проти деспотії Цінь Шихуан-ді зазнали жорстоких переслідувань. Кого було заслано на будівництво Великого муру, яке започаткував імператор, а кого живцем закопано в землю. Тоді в Китаї з’явилося прислів’я: “Книжки – у вогонь, учених – до ями”.

Після смерті імператора почалося відродження найцінніших творів класичної літератури. Дещо збереглося повністю або частково, хоча за приховування книжок загрожувала страшна кара: дещо відновлювалося по пам’яті. 1788 р. до н. е. відомий тогочасний вчений Фу Шен частково реконструював і “Шуцзін” (29 розділів), оскільки майже увесь збірник він знав на пам’ять. 154 р. до н. е. знайдено ще одну частину давнього запису. Нащадок Конфуція Кун Аньго на підставі дешифрування знайденого тексту та порівняння його з тим, що пригадав Фу Шен, склав 25 розділів і долучив свій коментар. Обидві версії існували майже триста років, а потім зникли. Лише за імператора Юань-ді (317-322 рр.) вчений Мей Цзі знову опублікував збірник.

Якщо зважити на перекази, щодо редагування збірника свого часу доклав рук і Конфуцій (551-479 рр. до н. е.), то важко сказати, в якому вигляді він дійшов до нас. Слід мати на увазі й те, що філософ і вчений сунської доби Чжу Си (1130-1200 рр.) засумнівався в цілковитій вірогідності поновленого тексту, відповідності його першотворові. Подібні думки літературознавці висловлювали пізніше.

Нині “Шуцзін” нараховує 58 розділів. Серед них ті, що викликають сумнів, оскільки в них йдеться про найдавніший період історії Китаю, про XXIV-VIII ст. до н. е. Вже перше знайомство з матеріалом підтверджує, що це не історичний, і не філософський твір. Скоріше збірник адміністративних документів, всіляких промов, звернень до народу, едиктів, відозв і навіть повчальних постанов. Тобто це всього-навсього зібрання історичних матеріалів різного характеру й змісту. Та й документи, що мають історичне значення, також не систематизовані, не пов’язані між собою тематикою чи змістом, розташовані непослідовно. Деяк з них об’єднує вихваляння далекого минулого, звеличення легендарних правителів, як завдяки мудрості та хоробрості створили велику державу і встановили в ній ідеальні порядки. Традиційно саме до цих часів відносять легендарних міфічних царів Яо, Шуня, Юйя, Вень-вана, У-вана та інших.

Зміст уміщених у книзі матеріалів показує, що створювалася вона тривалий час і, очевидно, значний період існувала в усних переказах. Тож, виходячи, мабуть, із цих міркувань, окремі дослідники перекладають її назву як “Книга переказів”. І лише десь на рубежі IV-III ст. до н. е. накопичення ієрогліфів, яких, як гадають, на тоді нараховувалося близько трьох тисяч, дало можливість зафіксувати усні тексти в один звід. Проте згадки про такі історичні перекази зустрічаються в інших літературних пам’ятках десь уже до 717 р. до н. е. А таке датування дає підставу заперечувати участь Конфуція в її створенні, бо він жив значно пізніше, і вважати, що укладачами були видатні вчені й царедворці з оточення тих чи інших правителів давнього Китаю, які прагнули зберегти для прийдешніх поколінь якомога більше правдивих фактів з історії народу.

Починається “Шуцзін” із розділу “Таншу”, де значне місце відведено “Кодексу Яо”, легендарного імператора найдавніших часів, звеличенню його наукової особи і мудрих діянь. У такому ж дусі написано розділ “Юйшу”, де йдеться про “Кодекс Шуня”, який успадкував владу від Яо і правив країною в дусі свого попередника, що зафіксовано в китайській хронології за XXIII ст. до н. е. Його наступником став ще один славетний цар Юй, гідний своїх попередників, про що свідчать записи розділу “Ди Юймо”, тобто “Закон Великого Юйя”. За тогочасним звичаєм влада не була спадкоємною: від одного правителя до іншого вона переходила велінням попередника, який сам обирав найгіднішого наступника.

З-поміж звернень до народу слід виділити документи приписування славетним царям Вень-Вану (“Царю освіченому”) та його сину У-Вану (“Царю войовничому”). Багато літературних джерел відзначають, що в період їхнього правління в країні панував спокій, люди жили щасливо і в добробуті, оскільки обидва царі любили свій народ. Один з трактатів дає запис бесіди царя з радником. Повелитель цікавився, як домогтися, щоб люди були щасливими й шанували свого правителя.

Радник відповів, що слід любити народ і не утискувати його, не чинити йому зла; творити, а не руйнувати; берегти людське життя, а не губити його; забезпечувати людей, а не грабувати їх; приносити їм радість, а не страждання. Тому У-Ван у зверненні до народу проголошує першість людини над її оточенням: “Небо та земля першоджерела всього творива. Але з усього створеного людина – найобдарованіша”.

Подібні висновки, поради, настанови й закони мають інші розділи книги. Серед них особливе місце займає “Хунфань” (Конфуцій трактує його як “Великий закон про управління”), в якому викладено філософські погляди стародавніх мислителів, їхнє світосприймання, ставлення до навколишнього світу. Системі їхніх поглядів на життя і довкілля властиві до певної міри елементи матеріалізму (можливо, не свідомого), її зведено у дев’ять розділів.

В одному з розділів йдеться про п’ять основних елементів (вода, вогонь, дерево, метал, земля), що з них, як на тогочасних китайців, створене все земне. Згодом на цій засаді вироблено концепцію буття як нескінченого обігу цих п’яти елементів-стихій, і доктрину суспільного розвитку та змін форм державного устрою в різні історичні епохи.

Впродовж багатьох віків “Шуцзін” як своїм напівзагадковим змістом, так і високохудожніми, майже поетичними, формами викладу, лаконічністю й мудрістю привертав до себе численних учених, політиків, представників правлячих кіл та громадських діячів неабиякий вплив на громадське й духовне життя країни. І це попри те, що тільки близько половини тексту піддавалося розшифровці та тлумаченню. Таке становище маємо не лише тепер, коли від створення цього збірника минуло стільки віків, і мова зазнала неабияких перетворень, а й тоді, у давнину, коли вчені сушили голови, намагаючись збагнути й пояснити зміст тих чи тих розділів. Було написано розлогі коментарі до певних розділів, що іноді суперечили один одному. Причина крилася в особливостях китайської мови, її граматичній будові, та ще в ієрогліфіці, яка лише створювалась.

Стародавні автори, пишучи твори, прагнули до лаконічності, обмежували себе в вживанні лексичних одиниць, як необхідно було записувати ієрогліфами. А коли ще й зважити, що в китайській мові відсутні категорії роду й числа, відмінкові форми, ознаки приналежності слова до певної морфологічної категорії, а також багатозначності слів та ієрогліфів, якими їх записували, то зрозуміло, що за таких умов інколи досить важко збагнути текст, зрозуміти думку, “зашифровану” в тому чи іншому реченні. Та й відбувався швидкий розвиток мови, тому не видно, що коментатори досить часто трактували тексти залежно своїх поглядів і приналежності до філософських течій чи шкіл. Особливо це стосується конфуціанців. Давні тексти вони прагнули використати для проблем конфуціанської системи етико-моральних і політичних поглядів, тож і “Шуцзін” вони включили до своїх канонічних книг.

Зібрані в “Шіцзіні” документи – вкрай цінні і як джерела історії країни, і як перші писемні пам’ятки найдавніших часів. Не дивно, що чимало дослідників, вивчаючи ці матеріали, вважають їх історичними, інші ж – художніми творами. Мають слушність ті й ті. Якщо зважити лише на зміст, то поза сумнівом, історії в цих документах належить визначальне місце. Але в той же час не слід забувати, що це літературна пам’ятка. Багато текстів можна віднести докрасного мистецтва, до зразків давньокитайської прози, яку можна визначити як риторичну. Виклад здійснюється плавною розміреною мовою. Ця розміреність базується на чергуванні рівномірних рядків, як правило, з чотирьох мор. Можлива однотонність усувається введенням подекуди рядків з іншою кількістю мор – трьох чи двох.

У тексті незрідка використовуються паралелізми і протиставлення образів, понять, висловів. Виклад думки розпадається на окремі частини – своєрідні строфи. Таким чином перед нами – проза, але проза поетична, в якій широко використані засоби словесного мистецтва, а це дозволяло письменникам найдавніших часів досягти неабиякої виразності слова. Особливо виразні ці риси китайської прози в тих розділах “Шуцзіна”, які, немає сумніву, дійшли до нас у первісному вигляді. Шанський імператор Пань-ген, що правив після 1300 року до н. е. (на думку деяких вчених) звернувся до народу з пропозицією переселитися на інший берег Хуанхе, до царства Інь, оскільки той берег вищий і не страждає від нищівних повеней. Відтоді вся країна, як і сама династія, стала називатися Інь.

Розділ “Пань-ген”. Частина друга

Пань-ген розпочав (підготовку до) переправи через річку Хуанхе, щоб переселити народ. Він зібрав людей, аби застерегти (тих, хто) не бажав (іти) слідом за ним, і від щирого серця звернувся до них з великою промовою. Увесь його численний народ, зібравшись послухати його), не смів поводитись непристойно в царському палаці. Пань-ген з’явився на узвишші і звелів людям наблизитись.

Він сказав: “Вислухайте мої слова з розумінням і не робіть марних (спроб) вчинити непослух моїм наказам. У стародавні часи, серед моїх предків – мудрих правителів, не було жодного, хто б не дбав про народ; (а народ) зберігав спокій правителя і поділяв його турботи, і рідко (бувало так, щоб хто-небудь) діяв всупереч (наказам правителя, що відповідають) природній зміні пір року. (Коли небо) насилало великі біди на (нашу країну) Інь, то й колишні правителі не залишалися (на старих місцях). Те, що вони чинили, вони чинили для користі народу і тому переселялися (на нові місця). Чому ж ви не згадуєте того, що донесли до вас перекази (про діяння) моїх давніх предків-правителів? (Нині я) беру на себе турботу про вас (переселятися до Інь) лише заради загального щастя та спокою, а не тому, що ви чимось провинили і вас треба покарати.

Якщо я закликаю (вас) з любов’ю поставитися до нового місця поселення, то (роблю це) тільки для вашої користі, як вияв великого слідування вашій волі1. Якщо ж нині прагну переселити вас, (то роблю це для того, щоб) дати спокій нашій країні й зміцнити її. А вас обходить те, що мордує моє серце, (не бажаєте) шанобливо подумати, щоб своєю щирістю зворушити мене, одну людину. Ви лише виснажуєте (свої сили) і завдаєте собі страждань. Адже якщо ви, пливучи в човні, не перепливете річку (в належний час, то тільки) завдасте шкоди своєму майну. Ваша щирість не відповідає (моїй щирості), це може призвести лише до нашої спільної загибелі. Ви не бажаєте вникнути (в цю справу), самі в собі розпалюєте гнів – хіба від цього щось вийде на краще?

Ваші помисли недалекі, і тому ви не здатні подумати про біди. Цим ви накликаєте на себе велике лихо. У вас є лише сьогоднішній день і немає майбутнього. Як же ви зможете зберегти життя, дане небом? Тож я наказую вам бути одностайними (у ваших помислах зі мною), а не виявляти нерозважливих думок і почуттів, якби не нашкодити самим собі, побоююсь, аби хто – небудь не ввів вас в оману і не розбестив ваші серця. Я ж іду назустріч (вашим сподіванням, щоб) продовжити ваше життя, дане небом. Хіба я примушую вас (переселятися) силою? Я лише хочу використати (переселення в Інь для того, щоб) усіх вас, численний народ, підтримати і прогодувати.

Я пригадую ревні зусилля моїх предків, (нині) правителів у царстві духів, для ваших предків. У мене великі можливості забезпечити вас їжею і, використовуючи (переселення), дбати про вас. Якщо я схиблю в управлінні (країною) і ми довше лишимось тут, то мій великий предок2 тяжко покарає мене за таку провину й спитає: “Чому ти так знущаєшся над моїм народом?” А якщо ви, численний народ, не дбатимете самі про своє життя і не матимете єдиної думки зі мною (щодо) задумів, то мої предки-правителі нашлють на вас тяжку кару за такий злочин і спитають: “Чому (ви) не згодні з нашим юним внуком і не сприяєте йому?” Тому, коли той, що володіє світлою доброчесністю, покарає вас із неба за вашу провину, ви не знайдете слів, аби виправдатись.

У давні часи мої предки-правителі наполегливо працювали для ваших дідів і батьків. Ви ж ті люди, яких я утримую; якщо ви виявите непокору, (відкидаючи моє прохання про переселення), то (ця непокора) живе у вашому серці. Мої предки-правителі забезпечували спокій вашим дідам і батькам, тому ваші діди й батьки, напевне, перестануть (вами опікуватися), зречуться вас і не порятують від смерті.

А от ви, мої (чиновники), що займаєтесь управлянням країною і ділите зі мною владу (в жадобі своїй) лише збираєте черепашки3 та нефрити. Ваші батьки й діди, поза сумнівом, звернуться до мого великого предка з великою скаргою на вас і скажуть: “Суворо покарай наших внуків”. Вони підкажуть (йому), і мій великий предок пошле на вас незмірно тяжке лихо.

Так от, я розповів вам (про свої наміри), від яких я не в силі відступитись. Ставтесь шанобливо до моєї великої турботи про вас; і ніколи не пориваймо нашої дружби, не чужаймося один одного. Візьміть участь у моїх задумах і помислах, щоб усім разом керуватись ними. Нехай кожен із вас утвердить в своєму серці гідну поведінку. Якщо ж серед вас знайдуться люди недоброзичливі і недостойні, які чинять безлад і без шаноби ставляться (до моїх наказів); дурисвіти й лицеміри, бунтівники й зрадники, то я (велю) повідрізувати їм носи або й винищити їх (разом з їхніми родинами), не залишивши живим жодного з їхніх нащадків. Я не дозволю аби зерно (зла) було перенесено до наших нових поселень!

(А тепер) ідіть і живіть собі на радість! Я спробую нині переселить вас (до Інь, щоб там) назавжди облаштувалися ваші родини”.

Розділ “Великий закон”

Тринадцятого року його правління4 (чжоуський У-Ван) питав у інського сановника Цзі-цзи. Він тоді сказав: “На жаль, Цзі-цзи, небо в заповітному мовчанні установило правила для простих людей, щоб допомогти їм налагодити спокійне життя, проте я не знаю того порядку, який (має існувати) в етичних нормах (поведінки кожної окремої людини) та в правилах стосунків між людьми”.

Цзі-цзи відповів тоді (такими) словами: “Я чув про те, що в стародавні часи Тунь припинив свій шлях і тим призвів до хаосу п’яти (рушійних) начал5. Тоді небесний владика дуже розгнівався і не наділив його великим законом із дев’яти розділів, тому етнічні норми та правила взаємостосунків підупали. Як наслідок Тунь помер у засланні, (а його син) Юй продовжив (батькову справу) і успішно завершив (боротьбу з повінню). І тоді небо послало йому великий закон із дев’яти розділів, яким установлювався порядок в етичних нормах (поведінки кожної людини окремо) і в правилах стосунків між людьми.

У першому розділі (Великого закону) йдеться про п’ять начал; у другому – про шанобливе ставлення до п’яти здібностей (людини); в третьому – про серйозне ставлення до восьми державних справ; у четвертому – про гармонійне ставлення до п’яти основ часу; в п’ятому – про творче ставлення до державності правителя; в шостому – про ставлення до трьох моральних якостей; в сьомому – про розумне ставлення (до сумнівів); у восьмому – про вдумливе ставлення до різних вказівок (явищ природи); у дев’ятому розділі – про надихаюче ставлення до шести (нещасливих) крайнощів.

Перший розділ: про п’ять начал

Перше начало – вода, друге – вогонь, трете – дерево, четверте – метал і п’яте – земля. (Постійна властивість) води – бути мокрою і текти вниз; вогню – горіти і здійматися вгору; дерева – (піддаватися) згинанню та випростанню; металу – підкорятись (зовнішньому впливові) і змінюватись; (природа) землі проявляється в тому, що вона приймає посів і дає врожай.

Те, що мокре і тече вниз, породжує солоне; те, що горить і здіймається вгору, породжує гірке; те, що піддається згинанню і випростанню, породжує кисле; те, що підкоряється і змінюється, породжує гостре; те, що приймає засів і дає врожай, створює солодке.

Другий розділ: про п’ять здібностей (людини)

Перша – зовнішність, друга – мова, третя – зір, четверта – слух, п’ята – мислення. (Властивість) зовнішності – це достоїнство, мови – дотримання істини, зору – гострота, слуху – тонкість, мислення – проникливість. Достоїнство породжує суворість (поведінки), дотримання істини породжує акуратність, гострота (зору) породжує прозірливість, тонкість (слуху) породжує обачність, проникливість породжує мудрість.

Третій розділ: про вісім державних справ

Перша державна справа – харчі, друга – товари, третя – жертвопринесення, четверта – (справи, що підпорядковані) з суспільних робіт, п’ята – (підпорядковані) начальнику з культу та освіти, шоста – (справи, що підлягають) начальнику з суду та покарання, сьома – правила приймання (державних) гостей, восьма – військова.

Четвертий розділ: про п’ять основ часу

Перша (основа) – рік, друга – місяць, третя – день, четверта – (двадцять вісім сузір’їв) та (двадцять) знаків зодіаку, п’ята – обчислення для встановлення календаря.

П’ятий розділ: про довершеність правителя

Правитель (мусить спочатку) утвердити свою вищу досконалість, щоб опісля зібрати в собі ті п’ять проявів щастя, які (йому належить) використати для повсюдного поширення і для обдарування ними його численного народу. Тоді його численний народ буде приваблений його довершеністю і обдарує правителя збереження цієї довершеності. Лише тоді, коли правитель утвердить свою довершеність, в його численнім народі не буде злочинних товариств, а поміж людей не виникатиме прагнення об’єднуватися в групи (для змови). Якщо в його численнім народі знайдуться (люди, які вміють) давати поради, діяти і дотримуватись (належних норм поведінки), то правитель мусить пам’ятати про них. (Людей, які хоч і) не об’єднуються з вищою довершеністю, але не погрузли в злочинах, правитель має наблизити до себе. І коли (їхнє внутрішнє) вдоволення проявитись в їхній зовнішності і вони скажуть: “Те, що ми любимо, це чеснота”, – правитель має обдаровувати їх щастям. І тоді ці люди об’єднаються з вищою довершеністю правителя.

Не можна кривдити самотніх та бездітних і залякувати здатних та освічених. Якщо поміж людей знайдуться такі, що мають здібності і (вміють) діяти, слід спонукувати їх до дальшого вдосконалення їхньої поведінки, і країна розквітне. Усіх сановників слід зробити багатими і тоді вони стануть ще кращими. Якщо Ви, царю, не в змозі спонукувати (здібних) приносити користь країні, то ці люди стануть чинити злочини. Ті ж, хто не любить чеснот, навіть якщо Ви, царю, й не обдаруєте їх щастям, втягнуть вас у злочинні дії.

Без пристрасті і без нерівності

Корись царській справедливості;

Вільний від особистої прихильності,

Прямуй царським шляхом.

Вільний від особистої неприязні

Також прямуй шляхом, що цар показав;

Для позбавлених пристрастей та прихильності

Великий і широкий царський шлях;

Для позбавлених пороків і однобічностей

Вірний і прямий царський шлях;

На ньому збираються всі, хто прагне завершеності,

До нього звертаються і ті, хто прагне довершеності.

(Цзи-Цзі) казав так: “Слова, що всюди поширюють довершеність правителя, – це етнічні норми, це настанови, які йдуть від небесного владики. Увесь численний народ, отримавши настанови про довершеність (правителя), слідуватиме їм, здійснюватиме їх, щоб наблизитися до сяйва (довершеності) сина неба і скаже: “Син неба – це батько й мати народу, і тому він правитель Піднебесної”.

Шостий розділ: про три моральні якості

Перша (якість) – (уміння виготовляти речі) правильними і рівними, друга – (вміння) бути твердим, третя – (вміння) бути м’яким.

(Коли країна перебуває в стані) миру та спокою, (нею) слід управляти вмінням робити (речі) правильними і рівними; (якщо вона) вперто не бажає іти (за своїм правителем, нею слід правити з допомогою) вміння бути твердим; (якщо вона перебуває в стані) гармонії і йде (за правителем, нею слід правити з допомогою) вміння бути м’яким. (Що ж до тих, хто) виношує злочинні задуми і неслухняний (слід керувати) вмінням бути твердим; (щодо тих, хто) знатний і освічений (слід керуватись) умінням бути м’яким.

Лише цар має розподіляти щастя (у вигляді нагород і підвищень по службі), лише правитель має право грозити владою, лише правитель має право на вишукані наїдки. Підлеглий не має права наділяти щастям, грозити владою, мати вишукані наїдки. Якщо ж правом наділяти щастям, наганяти страху і (отримувати) вишукані наїдки володіє підлеглий, то це завдає шкоди родині і є лихом для країни. Тоді люди стають себелюбними й гріховними, а народ стає недовірливим та упередженим і чинить злочини.

Сьомий розділ: про використання сумнівів

(Необхідно) відібрати й призначити ворожбитів на панцирях черепах і ворожбитів на стеблах дерев і наказати їм ворожити.

(Тріщини на панцирях черепах утворюють символи) дощу, або неба, що розпогоджується після дощу, або ясної погоди, або імлистого туману, або зловісних хмар, що пливуть (небом і перехрещуються). (Стебла деревію складаються у форму, яка символізує або) чтень і означає сприятливу усталеність – щасливе предвістя, (або) хуей і означає майбутнє каяття – погану прикмету. Взагалі існує сім (показань): п’ять (отриманих через) ворожіння на панцирях черепах, і двоє, (отриманих через) ворожіння на стеблах деревію, – (це дає змогу) заздалегідь дізнатися про помилки (й уникнути їх).

(Слід призначити цих ворожійтів, аби вони ворожили на панцирях черепах та стеблах деревію. Ворожити (мусять) три чоловіки, а брати до уваги необхідно слова двох із них, (відповіді яких зберігаються).

Якщо у Вас, володарю, виникнуть серйозні сумніви, то обміркуйте їх спочатку в своєму серці, потім обговоріть їх із своїми сановниками та чиновниками, порадьтесь зі своїм численним народом і спитайте відповідь у ворожбитів на панцирях черепах та стеблах деревію. Якщо ваше рішення і рішення, (отримане через ворожіння) на (панцирях) черепах, і рішення (через) ворожіння на стеблах деревію, і рішення сановників та чиновників, і рішення численного народу будуть однакові, то це називають великою згодою. Тоді добробут і могутність стануть Вашою долею, щастя буде супутником Вашим синам та внукам.

Якщо зійдуться ваше рішення і рішення (через ворожіння) на панцирях черепах, і рішення (через) ворожіння на стеблах деревію, а в супереч їм підуть сановники та чиновники і рішення численного народу, то щастя (все одно) всеодно сприятиме (Вашим діям).

Якщо рішення сановників і чиновників, і рішення (через ворожіння) на панцирях черепах і рішення (через) ворожіння на стеблах деревію зійдуться, а їм суперечитиме Ваше рішення і рішення численного народу, то (все ж) щастя сприятиме (вашим починанням).

Якщо рішення численного народу і рішення (через ворожіння) на панцирях черепах, і рішення (через) ворожіння на стеблах деревію зійдуться, а їм суперечитиме Ваше рішення та рішення сановників і чиновників, то і тоді щастя сприятиме (Вашим починанням).

Якщо, проте, Ваше рішення і рішення (через ворожіння) на панцирях черепах співпадуть, а рішення (через) ворожіння на стеблах деревію, і рішення сановників та чиновників, і рішення численного народу суперечитимуть їм, то щастя сприятиме (лише Вашим) внутрішнім починанням, зовнішні ж починання зазнають невдачі.

Якщо ж рішення (через ворожіння) на панцирях черепах, і рішення (через) гадання на стеблах деревію (будуть негативні) і розійдуться з (рішенням) лкадей, то щастя сприятиме вам у бездіяльності, діяльні ж починання зазнають невдачі.

Восьмий розділ: прорізні прикмети (явища природи)

(Існують явища природи:) дощ, сонячна погода, спека, холод і вітер, (також існують) сезонність (їх дій). Якщо збігаються всі ці п’ять (явищ природи) і кожне з них проявляється (у відповідній) йому послідовності, то буйно ростуть всілякі рослини. (Якщо ж якесь) одне (з них проявляється) надмірно (то це призводить) до лиха, (і якщо яке-небудь) одне (з них проявляється) недостатньо, (то це також призводить) до лиха.

Існують щасливі передвістя. Гідна (поведінка правителя) символізується своєчасним дощем, підтримання (правителем) порядку (в країні) символізуються своєчасною сонячною погодою, далекоглядністю (правителя) символізується своєчасною спекою, (його) обачливість символізується своєчасним холодами, мудрість (правителя) символізується своєчасним вітром.

Існують також нещасливі передвістя. Розпусність (правителя) відгукується безупинними дощами, помилки (правителя) відгукуються затяжною сонячною погодою, лінощі (правителя) відгукуються затяжною спекою, його необачна поспішність відгукується тривалою холоднечею, нерозважливість (правителя) відгукується постійними вітрами.

Він казав (далі так): Правитель (мусить) щороку вивчати (дію цих п’яти явищ природи), сановники й чиновники (мусять це робити) щомісяця, нижчі чини – щодня.

Якщо належна сезонність (дія п’яти явищ природи) не порушується протягом року, місяця і дня, то всі злаки визрівають, управління країною проводяться мудро, видатні люди заживають слави (і займають чиновницькі посади), а країна перебуває в мирі й спокої.

Якщо ж належна сезонність (дія п’яти явищ природи) порушується протягом дня, місяця і року, то різні злаки не мають можливості дозріти, управління країною ведеться абияк і нерозважливо, видатних людей відсувають у тінь, а країна перебуває в тривозі.

Численний народ (мусить вивчати рух і характер) зірок. Є зірки, які люблять вітер, і є зірки, які люблять дощ. (Внаслідок) руху сонця та місяця буває зима і буває літо. Рух місяця поміж зір викликає вітер і дощ.

Дев’ятий розділ: про п’ять (проявів) щастя і про шість (нещасливих) крайнощів

Перший (проявів щастя:) – довголіття, другий – багатство, третій – здоров’я (тіла) і спокій (душі), четвертий – любов до чеснот, п’ятий – спокійна кончина, яка завершує життя.

Шість (нещасливих крайнощів:) перша – вкорочене бідуванням життя, друга – недуга, третя – лихо, четверта – злидні, п’ята – потворність (тіла), шоста – слабість (розуму).

Розділ “Цзюнь Ши”6

Чжоу-гун сказав: “Наймудріший Ши, небо, не наділене співчуттям, наслало нещастя на Інь, і Інь втратило повеління неба (правити піднебесною); ми ж, чжоусці, його здобули. Я не смію стверджувати, що із заснуванням держави настане вічне благоденство, але, кільки небо допомагає тим, хто уповає на нього, я не смію також стверджувати, що кінець держави буде вартий жалю.

О наймудріший, ти сказав: “Усе залежить від нас самих!” Я також не сію покладатися тільки на волю верховного владики і пам’ятаю про небесну відплату зараз, коли серед нашого народу немає невдоволених і непокірних. Усе залежить від людей! Наші нащадки – сини та правнуки, – можливо, не зможуть ставитися з повагою до вищих та нижчих і тому не зможуть продовжити славні діла предків. Хіба ми в нашій державі не можем не передбачити це?

Небесне повеління на правління нелегко отримати, і так само важко покладатися тільки на небо. Лкщи втрачають підтримку неба тому, що вони, як виявляється, не здатні продовжувати шанобливість і світлі доброчесності предків.

Нині я, нерозумний Дань7, не можу чогось поправити, але, щоб напутити нашого юного царя, нагадаю йому про славні діяння наших предків.

(Чжоу-) гун сказав також: “Не можна покладатися (лише) на небо. Ми мусимо продовжувати доброчесність правителя-миротворця, і небо не залишить нас без підтримки, яку воно надавало колись Вен-вану”.

(Чжоу-) гун сказав: “Наймудріший Ши, я чув, що колись Чен Тан8 отримав повеління неба і тоді з’явився якийсь І Інь, що зробив його доброчесність подібною небу; за часів Тай-узя9 був якийсь Бао Хен10, за часів Тай-у11 – І Ше та Чень Ху12, які також наблизили свого правителя до небесного владики. Був У Сянь13, який керував домашніми справами правителя. У Цзу-і14 також був У Сянь, але вже інший. У У-діна15 – Гань Тань16. Усі вони, як один, дбали про справи Інь, тому інські правителі після своєї смерті впродовж багатьох років змогли допомагати небу. Небо не міняло своєї сприятливої прихильності, і династія Шан була сильна. Поміж знаті та сановників не було таких, хто б не удосконалював свою доброчесність і не піклувався б про правителя. Усі вищі чиновники й намісники підвладних областей ретельно ставились до своїх обов’язків. Понад усе вони ставили доброчесність, щоб допомогти своєму державцеві, тож він, єдиний серед людей, управляв чотирма сторонами світу і все корилося йому, як це було визначено на панцирях черепах та стеблах деревію”.

(Чжоу-) гун сказав: “Небо дарує довголіття справедливим і мудрим. Помічники дбали про розквіт Інь, але останній із іньських правителів позбувся небесної благодаті. Тож думай про майбутнє, і небесне повеління, дароване (Чжоу), буде незмінним, і лад запанує в нашій знову заснованій державі!”

(Чжоу-) гун сказав: “Раніше, коли верховний владика покарав Інь, він заохотив доброчесність правителя-миротворителя і втілив у ньому велике повеління. Але Вен-ван зміг установити мир поміж нас, нащадків (я, тільки, завдяки таким помічникам, як То-шу, Хуань Яо, Сань І-шен, Тай Дянь, Наньгун Ко17”.

І ще сказав (Чжоу-гун): “Коли б вони не виявилися здатними служити йому і виконувати його напучення. Доброчесність Вен-вана не зійшла б на людей держави. Вони постійно вдосконалювали доброчесність, знали волю неба, і це їм допомогло Вень-вану засяяти і, убачивши приречення, бути почутим верховним владикою, а потім отримати повеління, дароване доти Інь.

Четверо з цих людей служили в часи У-вана і потім, осягнувши волю неба, покінчили з усіма ворогами правителя. Ці четверо прославили У-вана і повсюди люди звеличували його доброчесність.

Нині ж я, нерозумний Дань, ніби пливу великою річкою і хотів би перебратися через неї разом з тобою, Ши. Я, нерозумний, не займаю престолу, але я не піклуватимуся про нього і вжиті мною заходи не досягнуть мети, а доброчесність старійших не зійде на наш народ, то я буду подібним до того, хто не чує співу птахів; а що вже говорити про всемудрість!”.

(Чжоу-) гун сказав: “О наймудріший, поміркуй над цим. Воля неба безмежна у своїй ласці, але в ній приховані і великі труднощі. Те, що я сказав тобі, вкрай важливе, і я не можу допустити, аби наші нащадки збилися з пуття”.

Але життя китайського народу, історія його культури, уявлень відбито не лише в офіційних документах, зібраних у “Шуцзіні”. Значно ширше й багатше, повніше й художніше відображене багатогранне минуле народу в поетичній творчості, особливо в народних піснях. Саме звідти дійшли до нас мальовничі розповіді про першопредків цього народу, про їхню боротьбу за виживання з недуже милосердною природою, формування і становлення їх як нації, а також про культуру, звичаї, побут, взаємостосунки тих, хто започаткував китайську націю. На жаль, до наших часів не збереглися оповіді на зразок українських дум чи російських билин, в яких би йшлося про народних героїв, їхні подвиги, про великі битви за ті території і землі, на яких поступово народжувалася держава.

Можливо вони й були, але загубилися на історичних шляхах чи витіснилися іншими, більш значущими подіями. А можливо ще тисячоліття тому загинули з тими бамбуковими дощечками, на яких були записані. Чи може китайська поезія бере початок не від них, а з ліричних пісень. Адже їх дбайливо зберігали тогочасні цінителі мистецтва, вони не загубилися і через тисячоліття донесли до нас розмаїте життя різних верств населення ще від часів родового та рабовласницького суспільства, і тепер розгорнули перед нами справжню енциклопедію людських почуттів, діянь, взаємостосунків та картинок побуту з усіма деталями та своєрідністю, прикметами тяжкої праці, щоденних радощів і хвилювань, любові й ненависті, народжень і смертей, щирого кохання та зради, мирних буднів і виснажливих війн. Все це було дбайливо зібране, поціноване і зведене в один збірник, згодом названий “Шицзін”, – цю назву перекладають як “Книга пісень”, хоча “ши” означає “вірш, поезія”.

Поетичні твори, які склали збірник охоплюють значний історичний період, починаючи, певно, з раннього етапу царства “Західного Чжоу” (XIІ-Х ст. до н. е.) і до кінця епохи “Чуньцю” (Весни та осені”, VIII-V ст. до н. е.). І все ж невблаганний час не згладив неповторні поетичні образи та барви, не приглумив гостроти думок, виразності почуттів, художньої принадності творів. Пісні та гімни, поза сумнівом, складалися водночас із відповідними мелодіями і, по суті, були органічно пов’язані з музикою, жестами та рухами, які супроводжували їх під час якихось робіт, найчастіше польових, під час урочистих церемоній, релігійних та побутових обрядів, народних свят, масових гулянь, ігрищ.

Видатний китайський історик Сома Цянь (151-81 рр. до н. е.) в своїх “Історичних записках” зазначав, що було зібрано понад три тисячі пісень та віршів в усіх князівствах країни. З них опісля Конфуцій вибрав 305 найкращих, що відповідали “звичаям та належному”, і згрупував у чотири розділи, або частини. Кожна з них є самостійною книжкою зі своїми темами, особливою емоційною атмосферою, художніми засобами. Розділи, названі “Гофин”, тобто “Місцеві мелодії”, пісні племен “Сяся” (“Малі оди”), “Дая” (“Великі оди”) та “Сун” (“Гімни”).

До першої частини входить сто шістдесят поезій п’ятнадцяти різних князівств та царств, що входили тоді до складу країни. Цю частину, на думку літературознавців, можна вважати збіркою найстародавнішої китайської лірики; вона має найбільшу літературну цінність оскільки в ній зібрані переважно народні пісні та приспівки, які як за змістом, так і за формою зберегли первісну чистоту народних уявлень. Безіменні творці цих пісень скромно жили серед народу, оспівували його повсякденні радощі й турботи, тому їхні твори одразу сприймав народ, вони ширилися по країні, і до простих землеробів і пастухів, вельмож і правителів. Вони звертали на фольклорне мистецтво особливу увагу, прагнучи вивчати настрої простолюду і їхні задуми, та ще поповнювати репертуар двірцевих хорових і танцювальних ансамблів.

Конфуцій, немає сумніву, зважаючи на його філософські погляди, досить своєрідно відбирав пісні та інші твори. Спочатку він відкинув тематичні твори, потім надавав перевагу тим речам, які могли підтримати його теорію ідеального ладу, стабільної влади, виконання обрядів та обов’язку. Створюючи цю теорію, він посилався на досвід давнини, яка, на його думку, була “злотим віком” в історії країни. Тому до збірника він включив переважно ті твори, які були ніби документальними свідченнями у вигляді літературних пам’яток, серед них й пісні, оди, обрядові й ритуальні гімни, доброчесного правління Піднебесною (стародавня назва Китаю) легендарними імператорами Яо, Шунем, Юєм та іншими.

Мабуть, найстародавнішими у збірнику є трудова пісня “Подорожник” та ті, Що пов’язані з сільськогосподарськими роботами протягом року; коріння їх сягає глибоко в щедрий грунт народної творчості найдавніших часів, коли односельці нерідко працювали громадою, і пісні своїм ритмом задавали темп спільній праці.

Рвемо та рвемо подорожник –

Приспівуєм: рвемо його.

Рвемо та рвемо подорожник –

Приспівуєм: збираємо його

Рвемо та рвемо подорожник –

Увесь час рвемо його

Рвемо та рвемо подорожник –

Хорошимо сім’я його.

В інших піснях нерідко йдеться про трудові процеси, що регулюють життя селян протягом року.

Місяця першого морозець лякає,

Місяця другого холод дошкуляє,

Без теплого одягу з вовни овечої

Не завершимо рік, бо холоднеча…

Місяця третього орала ладнаємо,

У четвертому в поле виходити маємо

Матимуть клопіт дружина і діти,

Батькові їжу треба в поле носити…

Шостий місяць п’ятого доганяє

Сюрчання коників у травах лунає

Сьомого місяця й цвіркун в полі озветься

А восьмого він до хати перебереться…

Дев’ятого місяця тік приберем,

Десятого врожай дощенту зберем.

Просо, пшеницю, коноплі й квасолю

З поля до хати все привезем…

Суху траву збираємо осінніми днями,

Скругуємо у в’язки пізніми ночами

Не встиг діри в даху залатати,

Як час приспів до весни готуватись…

Як бачимо, тут перераховуються ті роботи, які чекають селянина упродовж року.

Ритм праці відчутний і в пісні про дроворуба. В проміжках між групами сокир чується тихий плескіт гірського потоку, який супроводжується гнівними докорами тому, хто “в час сівби не натрудив своїх рук і в жнива не перетрудився” і запитаннями “чи довго їстими він рис, зібраний чужими руками?” А потім знову лунає гупання сокири, тече струмкий потік, чути докірливий голос пісняра. Докори повторюються рефреном в кінці кожної із чотирьох строф пісні. Читаючи ці твори, дивуєшся навіть формальній довершеності мистецтва віршування, яким володів автор цієї поезії, що жив понад два з половиною тисячоліття тому.

А в того, в кого засіки вщерть заповнені легко здобутим врожаєм, ми зустрічаємо і в ряді інших пісень, зокрема в розповіді про “Велику мишу”. Знову ж рефреном повторюються докори, посиланні жадібній “великій миші”. Та цього разу автор навіть погрожує кинути свого “сюзерена” й податись до іншого краю, де панує справедливість і доброчесність.

Люди споконвіку мріяли про мир і спокій, про чесність і справедливість. Особливо під впливом розповідей про “золотий вік”, що нібито панував тут у давні часи. Ці мотиви дужі часті в поетичних творах навіть цієї збірки, оскільки труднощі життя осилювали безупинні війни. Повсякчас гули барабани, забирали до війська юнаків і молодих чоловіків, плакали безпомічні солдатки й наречені, що не встигли вийти заміж, сумували й відірвані від рідних осель воїни. Про це мовиться з великою художньою силою не в одній пісні. Але на цьому скорботному тлі іноді звучать й інші мотиви, коли вже не цар і не князі женуть воїнів на війну. Країні загрожують зовнішні вороги, лихо підступає до кожного дому і тоді лунає: “Хто сказав, що немає вбрання для бідняка, який іде в похід?.. Є сорочка у нас, досить однієї на двох…”

Ось такими фарбами в багатьох піснях вималювані картини людського життя далеких сторічь, прикрашеного поезією почуттів та думок. Як у житті, так і в піснях поруч із лихом та бідою крокує щастя і радість. В багатьох піснях йдеться про трепетне й ніжне кохання, вимріяне й несподіване, розділене й не розділене. Часом воно зворушує своєю цнотливістю, а іноді дивує простотою, без – хитрістю і навіть повною безсоромністю. Віршів про кохання чимало – про щастя кохати і бути коханим, про вічність кохання, про пісню, яку хотілося б доспівати зі своїм обранцем до кінця. Але перш ніж сказати про цю пісню автор прагне створити журливий настрій, повторюючи двічі слова “листя пожовкле, яке вітер зриває вдень і вночі”. А тоді несподіване прохання почать все-таки почать пісню, яку дівчина хотіла б проспівати удвох. Повтор деталі, яка, здавалося б, не стосується до змісту, лише підсилює основну думку.

Не забув укладач ввести до збірника й пісні про нещасливе кохання, коли милий зрадив чи загинув на війні. В пісні “Ти юнаком простим прийшов весною…” подружнє життя не склалося. Минуло три роки. “Що ж мені робити тепер? Всьому кінець”. В іншій пісні чоловік загинув, і як не прагне мати видати дочку заміж знову, вона не може забути коханого. Попереду безсонні зимові ночі, довгі літні дні, коли одній доведеться працювати в полі, але настане день, коли вона знову зустрінеться з ним і знайде спокій у могилі…

Друга частина “Шицзіну” – “Малі оди”, їх вісімдесят. Це переважно твори придворних віршувальників, написані для якихось урочистостей, або присвячені певним особам, видатним подіям у їхньому житті. В окремих одах вихвалялися заслуги предків, їхня доброчесність. Деякі з них близькі до народних пісень, а деякі відзначаються пишномовністю, високим стилем.

Третя частина – “Великі оди”, їх тридцять одна. Частина з них присвячена історичним подіям, вихвалянню заслуг славетних предків, засновників Царства Чжоу та тих, хто і далі зміцнював владу, розширював державу, оберігав її від чужинців. Тут також є твори про державні справи, землеробську працю, стихійні лиха.

До четвертої частини збірника входять “Гімни”, їх сорок. Це зібрання стародавніх та урочистих величальних храмових пісень і культових гімнів на честь духів предків та мудрих стародавніх царів. Попри розмаїтість жанрів, Ця поезія має дещо спільне. Форма чжоуських, шанських і луських гімнів часто складається із звертань та закликів до того, що оспівуються, урочистих та величальних порівнянь і персоніфікацій, які досить часто просто риторична фразеологія, або розширена тавтологія. Гімни перелічують величні подвиги та добродійні вчинки стародавніх правителів, князів, особливо засновника чжоуської династії Вень-вана. У поетичну розповідь нерідко вплітаються епічні елементи, урочисті вигуки та молитовні закляття. В лексичному плані гімнам властива метафоричність образів, піднесеність епітетів, порівнянь і особливо гіперболічних елементів все ще в поєднанні з музичним супроводом та масовим танком підносило настрій учасників народних свят та урочистостей.

Величезний поетичний досвід, узагальнений та зібраний докупи в “Шицзіні”, довершеність художніх форм, багатство художньо-зображальних засобів лексичного й синтаксичного рівнів зробили “Книгу пісень” справжньою академією поетичної майстерності, взірцем для багатьох поколінь китайських поетів. Звернення до цієї невичерпної скарбниці й сьогодні допомагає поетам вдосконалювати своє мистецтво. Адже упродовж століть знавці поетичного слова підкреслювали, що “поезія виражає устремління”, маючи на увазі, що головним в поетичному творі є автор, його думки й почування.

___________________________

1 “Велике слідування”, тобто велика мета в інтересах народу, а не якесь його дрібне сьогочасне бажання.

2 Великий предок – певно, йдеться про засновника династії Шань-Інь Чен Тана, що правив у 1766-1754 рр. до н. е.

3 Черепашки у давнину використовувались як гроші.

4 Тринадцятий рік правління чжоуського У-вана – 1122 р. до н. е.

5 П’ять начал (стихій, елементів): вода, вогонь, дерево, метал, земля.

6 Цей розділ являє собою запис промов Чжоу-гуна (помер 1105 р. до н. е.), державного діяча початку правління династії Чжоу і меншого брата засновника її, до ще одного брата Шао-гу на ім’я якого було Ши (помер у 1053 р. до н. е.).

7 Ім’я Чжоу-гуна.

8 Чен Тан – засновник династії Щан-Інь, правив країною у 1766-1754 рр. до н. е.

9 Тай-узя – шпанський важ (князь, цар), правив, певно, у 1753-1721 рр. до н. е.

10 Бао Хен – можливо той же І Інь, ім’я якого було Хен.

11 Тай-у – шпанський важ, правив, очевидно, у 1637 – 1563 рр. до н. е.

12 І Ше та Чень Ху – певно міністри Тай-у.

13 У Сянь – один із сановників періоду правління Тай-у.

14 Цзу-і – шанський важ, правив, очевидно у 1525-1507 рр. до н. е.

15 У-дін – один із найвидатніших правителів Шан-Іня, правив у 1324-1265 рр. до н. е.

16 Гань Тань – міністр і радник У-діна.

17 Йдеться про найближчих соратників джоуського Вень-вана.

(2 votes, average: 4.00 out of 5)