ГУНДУЛИЧ, Іван
(1589 – 1638)
ГУНДУЛИЧ, Іван (Gundulic, Ivan – 09.01.1589, Дубровник – 08.12.1638, там само) – хорватський поет.
Один із найвидатніших представників дубровницької літератури, Іван Гундулич народився у Дубровнику в аристократичній родині. Батько – Фран Гундулич, відомий історик, зацікавив сина античністю, зокрема її літературою, а також сучасною поезією. Навчався Гундулич у дубровницькій гімназії, де особливо захопився творчістю Т. Тассо. З 1608 р. він – член Великої Ради Дубровника, займав ряд державних посад.
Літературні смаки Гундулича формувалися на античних взірцях, на кращих творах італійської лі-тератури, а також на сучасній йому вітчизняній ренесансній літературі.
У літературі ім’я Гундулича відоме з 1610 p., коли з’явилися його перші переклади творів Т. Тассо та інших італійських письменників. У цей самий період він виступив і як автор драм на античні сюжети: “Галатея”, “Клеопатра”, “Аріадна”, “Адоніс” та ін. Драми здобули популярність і йшли на сцені театру в Дубровнику.
Після 1620 р. Гундулич пережив творчу кризу, яка була пов’язана з контрреформацією, з наступом католицизму в країнах Європи, в тому числі в Дубровнику. Гундулич у цей час створив релігійно-дидактичні твори “Покаянні псалми царя Давида” (“Pjesni рокоте kralja Davida”, 1621), віршовані “Сльози блудного сина” (“Suze sina razmetnoga”, 1622) та ін. Під впливом обставин письменник зрікся своїх драматичних творів і поезії як “гріховних”.
Усе це суперечило тим гуманістичним ідеалам, на яких був вихований Гундулич. Свідченням перелому в настроях поета була його драма “Дубравка” (“Dubravka”), поставлена на сцені в 1628 р. У ній Гундулич розвинув слов’янську проблематику, яка пізніше стала провідною в його творчості. Саме в цій драмі відобразилися волелюбні думки поета, його підтримка національно-визвольної боротьби, яку вели слов’янські народи проти чужоземного ярма. В алегоричній формі поет прославляє своє рідне місто, висловлює волю його громадян до свободи:
О красна, кохана, солодка свободо,
Ти дар, у якому всі блага народу,
В тобі була істина нашої слави,
Коштовна прикрасо старої Дубрави,
Ні срібло, ні злато, ні людські щедроти,
Не зможуть купить твої чисті красоти!
(Тут і далі пер. О. Шевченка)
Поет застерігає своїх земляків від захоплення розкішшю, таврує падіння моралі, пороки суспільства, які, на його думку, підривають, руйнують, розкладають традиції свободи, що віками формувались у Дубровнику.
Гундулич у своїй творчості порушував питання боротьби християнства і мусульманства. За його словами, перекладаючи “Визволений Єрусалим” Т. Тассо, він хотів розкрити цю тему “всьому нашому слов’янському народові”. Ця боротьба надихнула поета на створення грандіозної епічної поеми “Осман” (“Osman”, 1621-1638), яка стала вершиною його творчості.
Традиції гуманістичної літератури, поєднавшись у поемі з елементами народнопоетичної творчості, стали естетичною основою твору, а ідеї патріотизму, національно-визвольної боротьби слов’янських народів проти османського ярма – його політичною платформою.
У поемі зображені реальні історичні події – в 1621 р. турецькі війська під керівництвом султана Османа II почали загарбницький похід проти Польщі. Під містом Хотином польські війська, до складу яких входили представники й інших слов’янських народів, відбили турецький напад. Такий історичний стрижень поеми.
Твір Гундулича багатоплановий, у ньому десятки дійових осіб (історичних і вигаданих), події переносяться з ратних полів під Хотином до Цареграду, з володінь молдавського воєводи до Греції і в слов’янські землі. Автор створив широке художнє полотно, де сучасність поєдналася з ретроспективним зображенням минулого, з думками про майбутнє.
Основна ідея, яку вклав у поему Гундулич, – заклик до боротьби слов’янських народів проти турецького ярма. Поет прославляє свободу, яка дасть народам мир, висловлює ідею слов’янської єдності. Ідеалізований образ рідного міста Дубровника став символом волі, незалежності:
За непослух цар сердитий
Незліченні кине лави,
Щоб Дубровник той скрутити,
Ввергнути в пожар кривавий.
Та Дубровник зі свободи
Сплавив силу й міць корони,
Гордий, непідкупний зроду,
Честі й слави він не ронить…
Так стоїть Дубровник вільний
Зі своїм прадавним троном,
Вірою й законом сильний,
Поміж Левом і Драконом…
Гундулич співчуває слов’янським народам, що стогнуть під ярмом чужоземного загарбника:
…Всі сусіди знемагають
У ярмі тяжкої долі –
Вольності вони не мають,
Що у тебе на престолі…
Слов’янський світ у поемі у всьому протистоїть світу турецькому, який поет змальовує жорстоким, підступним, темним. Водночас Гундулич бачить розклад феодального ладу у Туреччині і передбачає її падіння. Через антитурецьку спрямованість твір не міг бути надрукований за життя поета, він поширювався в рукописних списках і вийшов друком лише в 1826 р.
Поема позначена значним впливом народного фольклору, особливо там, де поет змальовує природу, створює образи простих людей:
…І дівчата й молодиці
Із сільськими парубками
Йдуть гуртом на вечорниці,
Закосичені квітками.
То в танку вони кружляють,
То ведуть солодкі співи,
То у різні ігри грають,
Всі щасливі та вродливі…
Художні вартості, епічна широта, глибоке проникнення у тогочасне життя слов’янських народів дають підстави віднести цей твір до найвищих досягнень не лише слов’янських літератур доби Відродження, а й до скарбниці світової літератури. Поема пройшла випробування часом, вона перекладена багатьма мовами народів світу.
Поемою “Осман” цікавився І. Франко, а тему битви використав О. Маковей в історичній повісті “Ярошенко”. Українською мовою окремі твори Гундулича переклали О. Шевченко, В. Кордун.
За В. Моторним
(1 votes, average: 5.00 out of 5)