Гуманістична педагогіка
Найбільш впливовою в останні десятиліття є гуманістична педагогіка, яку пов’язують з ім’ям американця Абрахама Маслоу (Maslow, 1908-1970), одного з лідерів так званої гуманістичної психології. В аналізі будь-якої діяльності, включаючи науку і освіту, Маслоу робив наголос на дослідження індивідуальності, особистісні особливості, мотивацію діяльності. Згідно холистически-динамічної (від holos – ціле, Дінаміс (грец.), – Рух, сила) концепції мотивації, істинно людські потреби полягають у творчості і самоактуалізації, а задоволення потреб біосоціальних характеру – лише передумова для них (згадаймо Марксова “свободу від” і “свободу для”). Об’єктом персонології Маслоу є “психічно здорова людина, мотивований на досягнення особистих цілей і розкриває в цьому свій творчий потенціал” (Маслоу // Новітній філософський словник. Мінськ., 1999. С. 405). Питання в тому, які ці “особисті цілі”. У потребах розрізняються “базисні” – постійні (в безпеці, відтворенні й т. Д.) І похідні, що змінюються “мета-потреби” (в справедливості, благополуччі, організації соціального життя). Базисні потреби розташовані у висхідному порядку від “нижчих” матеріальних до “вищих” духовних і на кожному новому рівні стають актуальними, насущними (actual) лише в міру їх послідовного задоволення.
Потреби біологічного виживання – фізіологічні, прихильності і любові – соціальні, самоповаги і визнання – персональні, самоактуалізації – духовні (причому Маслоу відрізняє останню від самореалізації та незалежності, ставлячи їх нижче). Більшість людей має здатність до самоактуалізації, але лише у 1%, в оцінці Маслоу, вона в якійсь мірі реалізується. Психологічний зростання розглядається як послідовне задоволення дедалі більше високих потреб, в міру звільнення від нижчих, що сковували. Виключно важливу роль у цьому процесі може і повинно грати освіту, зарядивши на все життя. Варто навести назви основних праць А. Маслоу: “Мотивація і особистість” (1954), “Психологія буття” (1968), “Мотивація і індивідуальність” (1970), “Вищі устремління людської природи” (1971).
Своїм шляхом до схожих висновків дійшов американський психолог німецького походження Еріх Фромм (1900-1980). Цей послідовник Фрейда, почавши з психоаналізу, через “Втеча від свободи” (1941), “З полону ілюзій” (1962), “Анатомію людської деструктивності” (1973) йшов до дослідження “Шляхів з хворого суспільства” і головною своїй роботі “Мати чи бути? “(1976). “Добробут – не стільки економічна, скільки моральна проблема” – один найважливіших висновків Фромма. Філософ і психолог, свого часу покинув батьківщину через фашизму, в розпал холодної війни писав, що Америці, замість того щоб втягувати СРСР у гонку озброєнь на знос, економічний і духовний, людяніше і просто вигідніше було допомогти йому хоча б в часткової реалізації хрущовського призову “Наздогнати і перегнати Америку!” – у випуску холодильників, телевізорів, товарів широкого вжитку, продовольства. Тоді не тільки розтанув би лід недовіри між двома великими державами (недавніми союзниками в боротьбі проти фашизму), але ще й, забезпечивши базисні потреби своїх громадян, Радянський Союз перестав би тримати в напрузі весь світ.
Причини деструктивності, агресивності не тільки на індивідуальному, але й державному рівні Фромм бачить, насамперед, у “хворому суспільстві”. Він навіть доводив, що не випадково на чолі тоталітарних режимів знаходилися люди (Гітлер і Сталін), що представляють “клінічні випадки некрофілії” (любові до смерті).
На відміну від хвороб тоталітарного суспільства, хвороба “суспільства масового споживання” вбачається в тому, що мотивацією людських вчинків все більше стає не “бути” (кимось, чимось), а “мати” (щось), не відстати від інших. Навіть освіту при такому підході розцінюється як товар, твори мистецтва – як засіб вкладення капіталу. Розвиваючи Марксову критику капіталізму з його “поневолює, нелюдськими” потребами, озброївшись тепер засобами реклами, мас-медіа, Фромм відкрито визнавав себе послідовником Маркса (звичайно, не в вульгаризованому радянському варіанті). На шляху до свободи, самореалізації важливо мати “внутрішній стрижень”, “бога в душі”. Фромм навіть вважав реальним можливість “віруючих атеїстів” – вірять в людину, в себе. Така можливість досягається гуманістичним освітою, вихованням гуманістичної етики, поваги до людей і до самого себе. Далеко не випадково у критично налаштованої молоді 60-х років великою популярністю користувалася пісня Джона Леннона, де він співає, що не вірить ні в Бога, ні в СРСР, ні в США, ні в Кеннеді, ні в “Бітлз”, а тільки в себе (“just believe in me”).
Про биосоциальной природі агресивності, страхів і тривог, “міцно тримають сучасної людини” – через наростаючу потребу до ліків, алкоголю, наркотиків, їжі, видовищ, писав у роботі “Вісім смертних гріхів людства” (1971) австрійський біолог Конрад Лоренц (1903-1989 ). Заклопотаність дегуманізацією суспільства, освіти і виховання червоною ниткою проходить у видних представників гуманістичної педагогіки американців А. Комбса і К. Роджерса. Першорядними в освіті та вихованні вони вважають врахування інтересів, психіки, індивідуальних особливостей, дбайливе ставлення до особистості – як умов формування творчо і вільного мислячого і діючої людини. Роджерс у своїй “я-концепції” пропонує вчити дитину надходити відповідно своїм справжнім думкам і почуттям, які слід дбайливо підтримувати і направляти.
Придушення свободи дітей і навіть тварин зараховується в США до правовим порушенням. Людей, що вперше потрапили туди, завжди дивує відсутність заборон у відношенні до дітей – і ефективність цього простого, але не просто нам Дающий виховного засобу. “Я б не радив так робити”, – кажуть дитині, і, він прислухається, замислюється. Давно прийнято в шкільних програмах більшості західних країн сексуальне виховання. У знаменитому фільмі “Польоти над гніздом зозулі” блискуче показано, як причиною психологічного надлому, розпаду особистості буває надмірно суворе, авторитарне виховання з дитинства, нескінченні заборони і покарання, нудне моралізаторство. “Злих людей не повинно бути, в кожному такому випадку винні упущення у вихованні або норми виховання, прийняті в даному суспільстві” – можна укласти словами Роджерса.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)