Грудень – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Related posts:

1. Провесна – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Провесна Вихрує десь хурделиця лиха. Та вже стернею й талим снігом пахне – То дужий вітер з-над лиманів тягне Й грудьми гарячими на землю наляга. І гуси й пісня: Ой, гиля-гиля! Сподівана, знайома, березнева. Тужавіє і струнчиться гілля, Випростуються заспані дерева Й ажурними безлистими лісами Зростають хмари високо в зеніт. Пора цвітіння молодечих літ Твоїми, […]...
2. Осіннє – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Осіннє Лементує мева над лиманом – Чуєш, наче ридма птах рида. Вересневим вже кінець оманам, Глянь – рідіє осока руда На заплавних прибережних багнах, Вже на пальцях полічити дні, Як індійське літо сонцем пахне, Те, що бабиним було мені. Тут над плавнями не лине павутиння І огудини не палить дітвора – Все ж мені найкращою […]...
3. Прощання – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Прощання Я знаю – спинимось на тій гіркій межі, Що так непорівно розділить наше горе. Чому ж мовчати і вагатися? Скажи Останнє слово – тихе і суворе. Ти кажеш: все мине, як ніч минула ця, Зів’яне все, як брості ці ясмінні, А я бажав, щоб назавжди серця Були як зорі – світлі і незмінні. Та […]...
4. Мати – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Мати В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки трикратний хресний помах. О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі, До вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки, Ідуть на подвиг у ясну годину. Відвага прадідів у грудях вироста, І […]...
5. Спогад – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Спогад Це, певно, старість все частіше Мене в минуле порива… Світанку тополина тиша Й молитви матері слова. Хвилююче й незрозуміле Оте: “…распнийся же за ни…” Так серце солодко щеміло, Як чув: ” ще позорюй, засни…” Її цілунку шепіт-дотик, На чілці лагода долонь І в колисковій сірий котик Муркітливо нагонить сон… Прокинься! Це ж миттєвий спалах […]...
6. Чуже місто – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Чуже місто Під сонцем вечірнім багряняться шиби, У стрижених парках виблискує листя, На гаснучім небі, мов мертві риби, Гойдаються хмари свинцево-сріблисті. Дай руку, кохана. Ми разом ітимем, Втікатимем хутко, немов від погоні, З провулків, отруєних злістю і димом, Від хат, де лише на вузьких підвіконнях Старанно підливані квітнуть герані – Нудного життя дешевенька окраса, Де […]...
7. Андрію Леготу – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Андрію Леготу З якого краю і з яких сторін Причувся цей прибій морської хвилі? Немов не він шурує втерту рінь, А шерехтять лани уже доспілі. Чи це чиясь, а не моя стопа Заклякла на гарячому камінні, Куди прибій уперто підступа У ритмі колихання і кипіння? Сахнеться хвиля й хутко відпливе З гарячого окрайця суходолу Й […]...
8. Ранок після бою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок після бою Кіннотникам армії УНР присвячую І Пригадай, як чіткими четвірками Шикувалася сотня наскоро, Як назустріч летів нам Того вітру тривожного спів – Не пахким чебрецем, До нудоти їдким йодоформом Був напоєний подих Розлогих південних степів. Пригадай, як лічили копита Ніким не раховані милі… Знаю, друже, Ми згадуєм завжди про них І про те, […]...
9. На смерть Галини Журби – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На смерть Галини Журби Навік завмерли брови в спогаді суворім, Руці вже не виводить дивне дійство слів, Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим Про Київ рідний і такий же рідний Львів. Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік, Що це й робили Ви безоглядно, по праву, […]...
10. Дружині – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Таким весняним все було колись І ми такі обоє молодії! Та наші весни в вирій подались – Всевладна осінь нами володіє. Нема – ще буде! ª – вже відбулось… Та диво! Душу зовсім не вражає Вмовкання тих весняних відголось, А тішить тиша мудрого врожаю. Все зібрано, що уродило нам В гарячу пору росту й дозрівання, […]...
11. Де рідний дім – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Де рідний дім – де слід його? Там попіл і полин, А серце зве до рідного: Полинь туди, полинь! Та тільки врешті що там я На старість здибав? Рай? Ні! Підлою ніщотою Занедбаний мій край. Народ мій все ще дихає Та поки що мовчить. Не сапою там тихою – Нахабно, вочевидь Комуністична […]...
12. Матері – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Матері За сполохами, за громами, За вибухами, за димами, За дорогами, за роками, За сторіками, стоморями Голосу твого не почути, Образу твого не забути, Бо мова твоя затихла, А врода твоя застигла: Теплі руки, пропахлі тістом, Біла шия з разком намиста, Ніжні губи, усміхнені тихо, Мудрі очі, що бачили лихо Розлуки, наповнені горем, Вже прощальним […]...
13. Ранок – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок Його зозуля на крилі принесла І птаство будить у гаї “ку-ку”, Рибалка-вітер променисті весла Занурює у повінь гомінку Густих ланів, росистих, колосистих Висвистуючи пісеньку на жарт. Вклоняється тополя дзвінколиста Березам лагідно, а маки сиплять жар. І линуть, линуть хмари звідусюди, І сонце крила золоті звело. Мале хлоп’я (і з нього будуть люди!) Біжить стрічати […]...
14. Настроєве – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Навала хмар на овиді й в зеніті, Дощу диханням виповнена вщерть, Неквапно сунеться… Густі набряклі ниті Розмотує небесна круговерть. І ми в таку неблагосну годину Лишаєм затишок домашнього тепла, Рушаючи в мандрівку несходиму, Що нас так довго у житті вела… Уже й не знати – звідки і куди ми Отак задумано бредемо навмання – Рівниною […]...
15. П. В. Одарченкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ П. В. Одарченкові У Вас і прізвище, нівроку, наче дар – О, дарче! – перш звучить мені у ньому, І тільки згодом згадую свідомо, Що це ж жіночий рід йому початок дав… У нашій мові є жіночі сила і краса, Того ж самого роду й українська мова, І все величне в ній – від правди […]...
16. Інша зима – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Інша зима Склистий сніг, так схожий на сіль, І не сіється він, а січе, Інших зим незагоєний біль Не зникає з моїх очей. Не забути до скону тих зим – Не таких як оця зима. Сніговії морозяний дим Степ увесь до небес підійма. Канонад вогнепальний вир Батареї б’ють навісні Й свіжі ями гарматних вирв Пахнуть […]...
17. Вже світає, а ти ще не спав – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Вже світає, а ти ще не спав, Не заплющив безсонням роз’ятрені очі, Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче, Й кряче зграя прожерливих ´ав. За вікном неба синій квадрат – На погожу, як видно, займається днину, Час вставати і теплу лишати перину І не слухать про спокій порад. Час гаряче лице остудить, Проковтнути якийсь […]...
18. Івану Багряному – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Івану Багряному ( в сьому річницю смерти ) Ні, не вінків – сердець було б замало! Могила – трав’янисте покривало, Плита стоїть надгробна прямокутна Й лиця подоба до плити прикута. Рясні дощі полощуть мертвий камінь, Живу траву напоюють струмками, А ранні роси пестять ніжні квіти, Що їх дружина посадила й діти. Це сьомий рік. Зійшлись, […]...
19. Напис на книжці – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Напис на книжці А. Л. Далекий друже, Леготе Андрію, Прийміть поетові поета дар. Я часто згадую й постійно мрію Про хати Вашої гостинний чар. Читаєм вірші – Ви і Ваші гості. Ваш вірш мене у ранню юнь веде, Яскріє дотеп Гіммельрейха Костя, Блищать каскади Олександра Де. І яблуні у Вашому подвір’ї У надвечір’я нам дарують […]...
20. Миколі Француженкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ ( з нагоди 70-річчя ) Всі круглі дати і усі нулі Нехай вже не бентежать Вас ніколи – Вони такі ж бо немічні й малі, А Ви, мій друже, вірний мій Миколо, З когорти, що в юнацтві обіруч, Як кажуть, узяло життя за роги Й серед воєнних бур й житейських круч Не збилося із світлої […]...
21. Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Доньці Аллі З покривлених покрівель рине в ринви злива, Змиває спеку й пил з просмолених дахів, Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо В один у серці поєдналися мотив. В хвилини ці я, хвилювання повен, Готов, штанята закасавши до колін, Струмком пускати паперовий човен Й за ним босоніж бігти навздогін. І є таке бажання те нестримне […]...
22. На могилі Симона Петлюри – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На могилі Симона Петлюри Вузькі алеї й нагробки – впритул. Старого цвинтаря планована тіснота. За мурами не чути міста гул, А тут лише одна дошкульна нота Бринить на серці, наче на струні, І крає душу похоронним ритмом – Чому у цій байдужій стороні Ти смерть прийняв з лицем відкритим? Ти впав, як личить лицарям, в […]...
23. Я не просив осінньої обнови – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Я не просив осінньої обнови Як хліба нашого насущного в Отця. Вона ж явилася – чудесна і чудова – Негадано, неждано мить оця! Я не вимолював натхнення миті І не настроював себе на творчий лад, В якому образи палкі і сумовиті Займуться й згаснуть, як осінній сад. Я зовсім не благав на […]...
24. Відгриміло. Тільки ваговито – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Відгриміло. Тільки ваговито Та старанно в шиби стука дощ, І зелено-серпанкові віти Розгойдались над асфальтом площ. Тільки, бач, не мерехтливим дивом, Із якого злива пил змела, – Глянцюватим темним негативом Врода кленів на асфальт лягла. Подивлюсь – і відплива тривога З серця, що змирилось поготів З тим, що щастя, видно, нетривкого Ще […]...
25. Либонь усе життя на перехрестях – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Либонь усе життя на перехрестях, У пам’яті – стежки, шляхи, путі, А серце вперто знов таки береться Лихою звабою – світ за очі піти! Туди, де, стрінувшись негадано-неждано, Нам знов судилось навмання іти Алеями, де з лагідних каштанів Злітало квіття на твої й мої сліди, Де у мінливім надвечірнім світлі Пелюстки пролітали […]...
26. Сніг у великому місті – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Сніг у великому місті Ляга обметицею на асфальт первинок, Уже бульвар поволі сполотнів І береста обчімханого віник Змітає білу інсуляцію з дротів. Гойдаються перед очима витирачки – Гумові маятники, гострі і тугі, А на обочинах обачні навкарачки Вже накладають на опони ланцюги. Передбачаючи зимову невигоду В години “пік” – світань і вечорів,- Крізь зуби пошепки […]...
27. Поміж зустріччю і розлукою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Поміж зустріччю і розлукою Вже і серця свого не слухаю, І розлуки витримую піст, Поміж зустріччю і розлукою Календарний будую міст. Спершу тижні лічу, потому дні – Ніч за ніччю і день за днем – Поки стужені і потомлені У обійми знову впадем, І зіниці в зіницях втопимо, Замішаєм цілунків сіль Із сльозами світлими схопимо […]...
28. Біля нагробка Євгена Маланюка – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Біля нагробка Євгена Маланюка Двоякісне перо – стилет і стилос – Навіки випало з поета мертвих рук. Невже ж цим звершилось і завершилось – Могила, нагробок і тихий Баунд Брук? Й остання пільга і остання ласка Для душ небагатьох, що спиняться отут,- Посмертна і чужа до непізнання маска Управлена різцем у нагробка плиту? Ні! Вірш […]...
29. Таким – бува – народжується вірш – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Таким – бува – народжується вірш, Де кожне слово знак, а не лише ознака. Поглянеш ранком і очам не віриш: Вохріє на деревах вересневий накип. І пошум верховіть не той, що був колись, Зелений порив не вихриться вгору – Додолу падає завилькуватий лист, На травнику гаптуючи узори. Ще тиждень-два і мотлохом сумним […]...
30. Пахне хлібом трава – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Де кохалися ми до згуби, Пахнуть хлібом твої Груди, очі, долоні, губи. Пахне хлібом маля, Що любов його народила. […]...
31. Місяць грудень Місяць грудень – шапка української зими. Це місяць довгих ночей і перших міцних морозів, опівночі року. У стародавній Русі місяць грудень називали “холодець”. Назва вірна, адже цей місяць дійсно студений, морозний. У римлян він був десятим з початку року і називався децембер. Звідси і сталося – грудень. Народна мудрість говорить: “Грудень год кінчає, зиму починає”, […]...
32. Грудень 1932 – ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ Слова, що прості і суворі, (А інші – негідні слова), Як їхні децизії скорі, Як велич того Різдва, Як їхня перервана мова У мурах глухого двора, Бо лаврами діл, а не слова Вінчає велика пора. За нами розгубленість мертва, Де страх і покора – закон. Там втрат не буває, де жертва – Здобутий в огні […]...
33. ГРУДЕНЬ – БОГДАН РУБЧАК З холодної столиці своїх очей Дивлюся на країну м’якої землі – Положистих піль, сунічних лісів І хтивих рік. З камінної твердині свого буття Хотів би я вийти брамою уст На незайманий шлях: до селищ сердець Знак принести. Шаршаву огорожу свого чола Відкрити, наче тишу нічну свиріль, І соболем, лисом, совою, сном Прийти до них. Та […]...
34. ДО БРАТА – ВОЛОДИМИР СОСЮРА На мові нашій дня печать. Вона – як сяйво серед ночі… Її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любовно… Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для […]...
35. ТАК НІХТО НЕ КОХАВ – ВОЛОДИМИР СОСЮРА *** Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання.. Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна І тремтить од солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей, Що горять […]...
36. СОН – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом, Щоб справити велике свято; Багато нас самих сиділо за столом, І ще прийшло гостей багато. І гості ті були неначе й не чужі, Але було й одміну знати, Як кинулись вони прожогом до їжі, Забувши нас і привітати. І бенкет розпочавсь; як хижі ті вовки, Глитали гості нашу […]...
37. ЛІЛІЧКО! – ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ Вместо письма Дым табачный воздух выел. Комната – Глава в крученыховском аде. Вспомни – За этим окном Впервые Руки твои, исступленный, гладил. Сегодня сидишь вот, Сердце в железе. День еще – Выгонишь, Может быть, изругав. В мутной передней долго не влезет Сломанная дрожью рука в рукав. Выбегу, Тело в улицу брошу я. Дикий, Обезумлюсь, Отчаяньем […]...
38. Я пам’ятаю: у забої – ВОЛОДИМИР СОСЮРА * * * Я пам’ятаю: у забої Рубали вугіль шахтарі, Де каганець боровся з тьмою, Як промінь ранньої зорі. Там, над землею, неба шати, Весняних сповнені окрас. Як важко лежачи рубати Блискучий вугіль раз у раз! Але повіяв на дороги Свободи вітер весняний, І шахтарям на допомогу Прийшли машини у забій. Вони помножили нам сили […]...
39. Темними ріками – Володимир Свідзинський БАЛАДА III Темними ріками Ніч тече по долинах, Прудко біжить по зворах, Мутно піниться на косогорах. По зарослім болоті Клятий іде, На короткій оброті Золотого коня веде. Злякано дуб кордубатий На нелюдське обличчя Настовбурчив сухе патиччя, Як звір підіймає шерсть, Тяжко чалапає клятий, Аж погинається персть. – Ступай, мій коню, На незайману оболоню. Три роси […]...
40. ЛІЛІЧКО! – ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ – 11 КЛАС (Замість листа ) Дим тютюновий повітря виїв. Кімната – Розділ у крученихівському1 пеклі. Згадай – за цим вікном тобі я Вперше руки, нестямний, пестив. Сьогодні сидиш ось, серце в залізі. День і ще – посваришся, Щоб швидше тікав. У тьмяній передній довго не влізе Зламана дрожем рука у рукав. Вибіжу, Кину на вулицю тіло. Дикий, […]...