Гротеск – Автологічний тип художнього образу – Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставляються реальне та ірреальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично-перебільшуваному, загостреному вигляді. Власне кажучи, будь-який художній образ є умовним, побудованим на перебільшенні, оскільки в ньому відтворюється така дійсність або в такому її вигляді, в якому вона ніколи не існувала насправді. Проте гротеск доводить умовність і невідповідність чуттєвого образу дійсності до майже повної нісенітниці, якщо дивитися з точки зору об’єктивної логіки. Наприклад, гротескні деталі одного з інтер’єрів, зображених в оповіданні Е. По “Лігейя”: “Велетенські саркофаги з чорного граніту, привезені із царських гробниць Луксора, кришки яких були Прикрашені скульптураМи; саркофаги ці стояли Вертикально в кожному із П’яти кутів спальні”.

В широкому значенні гротеск – це вимисел в його, так би мовити, “чистому” вигляді, злет творчої фантазії, що породжує гротескні картини, як правило, не обмежений ніякими вимогами ймовірної відповідності їх законам дійсності. Образно кажучи, зображуване гротеском можна визначити як дійсність, яка “марить” (тому-то гротеск досить часто набирає в художніх творах форми маячних сновидінь героїв, хвороби їх чи божевілля). Умовність гротескового образу, яка виступає перепоною безпосередньому, “буквальному” сприйняттю ним зображуваного, має свій внутрішній сенс: гротеск найчастіше “виконує роль свого роду “каталізатора”, за допомогою якого існуючі життєві закономірності виявляються з особливою інтенсивністю та наочністю” [64, 86].

Гротеск – один з найстаріших типів художньої образності, але в “амплуа” літературного поняття фігурує з XV – XVI століть. Спочатку словом “Гротеск” (італ. Gratta – грот, печера, франц. Grotesque – вигадливий, химерний) визначали особливий тип орнаменту, настінний живопис, що був знайдений під склепіннями в гротах під час розкопок давньоримських будов. Цей тип античного орнаменту, що вирізнявся химерним поєднанням малюнків квіток, рослин з карикатурним зображенням тварин та людей, виник у стародавньому Римі як наслідування “варварського” стилю Сходу. Гротеск поширився в епоху Відродження, особливо в образотворчих мистецтвах. Так, у 1502 році одному з художників кардинал Пікколоміні пропонує прикрасити склепіння палацу “з такою фантазією, фарбами та фігурами, що сьогодні називають гротеском”. Широко відомі також гротески у ватиканській лоджії, розписані Рафаелем.

Не характерний для естетики класицизму, гротеск знову з’являється в літературі з підвищенням в ній ролі творчої особистості, зумовленої поетикою романтизму. Художню спрямованість гротеску романтики розуміли по-різному: як поєднання прекрасного й потворного (В. Гюго), як “нищівний гумор” (Жан-Поль) і т. п. В основі ж ставлення романтиків до гротеску лежить розуміння його як одного з найбільш дійових принципів образного осмислення дійсності поетичним мистецтвом.

Своє художнє втілення гротеск знаходить вже в комедіях Лукіана, Арістофана, Плавта. Звертаються до гротеску Еразм Роттердамський і Шекспір. Крізь призму гротеску виступає соціальна сатира у творах Ф. Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”, Д. Свіфта “Мандри Гуллівера”, Е. Т. А. Гофмана “Крихітка Цахес”, до гротескних зображень вдаються М. Гоголь, М. Салтиков-Щедрін, Т. Шевченко, І. Франко, К. Чапек, Б. Брехт, Е. Іонеско, П. Загребельний, О. Чорногуз.

Гротеск як специфічний тип образної побудови художнього світу потрібно все ж відрізняти від власне фантастики. Фантастичне у фантастиці не відчувається, оскільки фантастика, повністю абстрагуючись від об’єктивної реальності, створює нову, суб’єктивну реальність, яка стає об’єктивною в межах даного художнього світу, “забуваючи” про своє фантастичне походження. Гротеск, навпаки, ні на хвилину не забуває про своє фантастичне походження, тому що він не створює ніякої нової реальності, залишаючись лише ірраціональним вкрапленням у раціональному в цілому змісті. Гротеск – це не фантастика, що стала реальністю, а реальність, яка маскується під фантастику, і в гротеску важлива зовсім не фантастика як така, а сам момент переходу ймовірно реального в фантастично нереальне, смислова невмотивованість якого й розкриває естетичну значущість гротеску.

Форми гротеску в літературі різні: від сатиричних до трагічних, жанри, які найчастіше використовують гротеск, відповідно тяжіють до творів сатиричної чи трагічної спрямованості.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Гротеск – Автологічний тип художнього образу – Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ