Громадянське виховання та його значення у сучасному виховному процесі
І. Кучинська,
Кандидат педагогічних наук, докторант Інституту педагогіки АПН України
Київ
Нині, коли відбувається активний розвиток демократизації держави, громадянське виховання є одним із найважливіших завдань, які розв’язує система освіти. Формується національна демократична держава, і однією з передумов її існування є лояльний до держави громадянин, що дотримується демократичних цінностей та настанов у своїй поведінці.
Ідеї громадянського виховання завжди були актуальними для педагогічної еліти України. Такі відомі українські діячі, як В. Антонович, М. Драгоманов, М. Гру-шевський, С. Русова, І. Огієнко, Г. Ващенко, Б. Грінченко, А. Макаренко, В. Сухомлинський та багато інших, звертали увагу у своїх роботах на особливе значення формування громадянської свідомості підростаючої особистості.
Так, наприклад, М. Грушевський (1866-1934 pp.) у своїй книжці “На порозі нової України”, яка була написана після проголошення IV Універсалу, пише про політичний ідеал розбудови Української незалежної держави (яким, до речі, керувався у своїй діяльності). Чільне місце у цьому ідеалові посідає образ громадянина України, його громадянських доброчинностей. Для створення цього образу М. Грушевський звертається до досвіду античної демократії. Він вважає, що розбудова української демократичної держави не може увінчатися успіхом без культивування республіканського героїзму, спартанської простоти і благородства, непримиримого ставлення до протекціонізму й бюрократизму, до гонитви за розкошами і збагаченням за будь-яку ціну. Без сумніву, в цьому політичному заповіті М. Грушевського є багато чого, над чим варто замислитися й нашому сучаснику. Грушевський підкреслював, що українська демократія повинна дбати про укріплення ідеї української демократичної державності, її поширення в суспільстві, виховання у громадян почуття обов’язку перед нею як найвищого стимулу громадянського життя, який має об’єднати весь народ в однім пориві, долаючи партійні відмінності й розбіжності там, де зачинаються основні інтереси держави (Громадянин – Держава – Громадянське виховання. Антологія) Упорядники М. П. Рогозін і О. В. Сухомлинська. – Донецьк, 2001. – С.84).
Безперечно, у процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням у дусі громадянськості. Це поняття об’єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію та здатність долучати до цього процесу моральні цінності.
Нині ми звертаємо увагу на те, що виховання громадянина має бути спрямоване передусім на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. Важливою якістю українського патріотизму має бути турбота про благо народу, сприяння становленню й утвердженню України як правової, демократичної держави, готовність відстояти незалежність Батьківщини.
З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян, яка грунтується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності; історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією (Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (АПН України).
Сьогодні ми розглядаємо громадянське виховання як процес формування громадянськості, як інтегративної якості особистості, що дає змогу людині відчувати себе морально, політично й юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними.
Відомий український педагог В. Сухомлинський (1918-1970рр.) перший (за радянських часів) звернувся до громадянського виховання як до головної педагогічної проблеми. У1970 році вийшла його книжка “Народження громадянина”, де формування громадянськості розглядається на основі людяності, гуманізму. Першочерговою умовою формування рис громадянина педагог вважав організацію емоційно насиченого, діяльного ( з трудовою основою) життя школи, розвиток громадянської активності кожного індивіда в контексті діяльного життя шкільного колективу. Він визначив підлітковий вік як особливо важливий для формування громадянина і твердив, що риси громадянина виховуються безліччю впливів педагогічного характеру й некерованими соціальними впливами.
Сухомлинський підкреслював, що задовго до повноліття наш підліток має жити громадянськими думками й сприйманнями. Справжнє громадянське виховання, на думку педагога, у процесі навчання починається там, де думка надихає, пробуджує й утверджує прагнення до морального ідеалу (Громадянин – Держава – Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. А. Рогозін і О. В. Сухомлинська. – Донецьк, 2001. – С.213).
Вважаємо, що вчителі української літератури, використовуючи творчу спадщину видатних національних діячів – І. Франка, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, М. Старицького, Л. Українки та багатьох інших, повинні спрямовувати нашу молодь на вибір громадянсько-національних цінностей (який має відбуватися свідомо й неупереджено). Наші діти, відчуваючи себе громадянами демократичної держави, обов’язково будуть дбати про її національну та соціально-економічну спроможність.
Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Вона містить такі гуманістичні риси, як доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості.
Значне місце в змісті громадянського виховання займає формування культури поведінки особистості, що виявляється в сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, що грунтується на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого – засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.
Сьогодні ми не маємо права не звернути увагу і на культуру спілкування, яка є одним з вирішальних чинників у налагодженні соціальних контактів. Вона не має нічого спільного з безкультур’ям (нечесність при передаванні інформації, грубість у спілкуванні, байдужість до співрозмовника та його проблем, тиск на партнера по взаємодії тощо). Висока культура спілкування – це гармонія професійних знань, комунікативних і морально-психологічних можливостей, які залежать від інтелектуально-культурних здібностей особистості, що перебуває у стані взаємодії.
Нині зростає роль морально-психологічного чинника в спілкуванні, оскільки моральність у контексті спілкування є виміром, який визначає поведінку людини, її ставлення до співрозмовника, манеру говорити, включає в себе її внутрішню потребу до здійснення моральних дій та вчинків. Компоненти морального здоров’я особистості (моральні переконання, якості, моральні звички, здібності, дії) виконують вищу регулюючу функцію у процесі формування навичок спілкування. Високий рівень моральної культури спілкування надає людині можливості не тільки свідомо та систематично долати негативні риси свого характеру, а й гуманізовувати стосунки з іншими.
Звернемо увагу на те, що універсальне соціальне значення мають загальнолюдські принципи, норми і правила, означені поняттями “добро”, “совість”, “обов’язок”, “честь”, “гуманність”, “справедливість”, “відповідальність”, “чесність”. Необхідним компонентом, умовою ефективного спілкування є моральна задоволеність. Це означає, що, здійснивши моральний вчинок, людина відчуває особливе задоволення. Аморальний вчинок часто провокує депресивні переживання. Співучасть і повага до співрозмовника облагороджують людину, збагачують її емоційний світ.
Сьогодні, на жаль, ми чуємо багато нарікань на те, що наші діти прерогативу віддають аморальному спілкуванню та негативному ціннісному вибору. Але задамо собі питання: що зробили ми особисто, щоб це не відбулось? Вважаємо, що спрямування підростаючої особистості до вибору громадянських цінностей буде сприяти як толерантності у взаєминах, так і моральності.
Надзвичайно важливо, щоб діти відчули цінність культурності, духовності та сприймали це як повноцінність життя. Тоді їхнє бажання морального удосконалення буде закономірним.
Процес громадянського виховання особистості значною мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх предметів, які сприяють оволодінню системою знань про людину та суспільство. Крім того, оволодіння системою знань формує здатність усвідомлювати місце своєї спільноти серед інших спільнот світу, норми міжнародного спілкування та взаємодії.
У Концепції громадянського виховання особистості підкреслюється, що весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського виховання. Проте особлива роль тут належить предметам соціально-гуманітарного циклу, а саме: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі як українській, так і світовій. До них долучаються й предмети художньо-естетичного циклу, а також ті, що входять до шкільного компонента освіти.
На наш погляд, окрім офіційних навчальних планів, треба визнати важливість неофіційних занять. Вони стосуються упорядкування шкільною громадою і стосунків між її учасниками. Ці стосунки мають втілювати основні цінності і принципи демократичної держави. Класами і школами повинні керувати педагоги, яким притаманні риси, що гідні наслідування. Учні мають відповідати за свою поведінку на підставі розумних і справедливих стандартів, а також поважати права й гідність інших людей, серед них і однолітків.
Пам’ятаймо, що спілкування людини відбувається у конкретному соціокультурному середовищі, в якому вона засвоює згідно з традиціями та культурними цінностями етичні норми взаємодії, розвивається, формується, стає індивідуальністю (йдеться не про абстрактного індивіда, а про конкретну людину з певною системою національно-психологічних особливостей). Підкреслимо, що індивідуальні і групові форми спілкування мають бути спрямовані на розвиток зацікавленості учасників обговорення проблеми, підвищення їхньої активності, актуалізацію їхнього творчого і комунікативного потенціалу.
Відчутно впливають на взаємодію людей визначальні риси групового менталітету, усвідомлення індивідом належності до конкретної групи, значущості цієї групи в його житті, а також традиційні етнокультурні норми спілкування.
Безперечно, громадянське виховання у сучасному виховному процесі має надзвичайно важливе значення. Повноцінне формування особистості не може позитивно реалізовуватися без громадянської основи. Сьогодні як ніколи важливо спрямовувати дітей і молодь на вибір громадянсько-національних ідеалів та ціннісних орієнтацій у їхньому житті. Всебічне виховання підростаючої особистості в наш час не має сенсу без громадянського компонента. Ефективність виховання громадянськості, як і багатьох інших особистісних характеристик, значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості виникають і закріплюються передусім ті новоутворення, у “конструювання” яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність.
Сьогодні, у пору активних демократичних перетворень, ми маємо змогу реалізовувати у виховній практиці ті громадянські надбання, які будуть сприяти вибору активної життєвої позиції та свідомого формування громадянського світогляду нашої молоді.
Література
1. Вишневський О. Сучасне українське виховання (система цінностей). – Львів, – 199. – 15 с.
2. Громадянин – Держава – Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. П. Рогозін і О. В. Сухомлинська. – Донецьк, 2001, -262 с.
3. Концепція громадянської освіти в Україні //Директор школи. – 2001. – № 20 (164). – С 7-Ю.
4. Орбан-Лембрик Л. Е,. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с
5. Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина // Відродження. – 1998. – № 2. – С.2-4.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)