Громадянська лірика – Борис ГРІНЧЕНКО (1863-1910) – ТЕАТР КОРИФЕЇВ
Творчість Б. Грінченка тісно пов’язана з темою громадської і просвітницької праці. На його думку, література мусить вирішувати суспільні завдання, закликати народ до боротьби за краще майбутнє. “Література інша не має права бути,- писав поет,- і через те я так ненавиджу всі ті твори, які пригнічують нам дух, псують нам ясність душевного погляду, убивають надію й бажання боротися і досягти кращого й більшого”.
Для Б. Грінченка поезія була дієвою формою громадської, національної й культурної активності. Тому й писав він переважно про народні страждання та соціальну несправедливість, закликав до рішучих громадських змін. Не дивно, що деякі ліричні твори поета позначені декларативністю, тобто надмірною прямотою й піднесеністю вислову, а іноді навіть закличним, майже агітаційним характером. До таких належать вірші “Доки?”, “До праці”, “До народу”.
Назва поезії “Доки?” (1881) покликана пробудити в читачів гостре неприйняття життя без надії. Тривають довгі роки недолі і, здається, немає тому кінця: “І доки будемо так жить? / Ніхто не скаже – все мовчить!” Ліричний герой і сам болюче переживає такий кризовий стан, і своїм читачам нагадує про неприпустимість громадської пасивності й рабської покори.
А щоб досягти бажаної свободи, слід долати пасивність і братися до роботи. Лише вона відкриє шлях до майбутнього. Таким є провідний мотив поезії “До праці” (1881). Виклад у ній має піднесену інтонацію. Це вірш-заклик до ідейних однодумців: не покладаючи рук, виступати на “довгий той шлях і важкий” та здобувати “щастя” й “долю” хоча б і для наступних поколінь: “Сміливо ж, браття, до праці ставайте, – / Час наступає – ходім!”.
Але боротьба за народне майбуття, довготривала й невдячна, може викликати сумніви, розчарування, утрату ілюзій. Саме через це пройшов ліричний герой поезії “До народу” (1884): “І зникли рожевих тих мрій і сліди…”. Та перші розчарування не змінили переконань, сумніви вдалося подолати, а віра в прийдешню перемогу зросла і зміцніла. Вагання і страх уже в минулому: “Я силу новую почув у руках, / Щоб зло і темноту бороти”. Ніколи не миритися з неправдою, лише наполегливо працювати, долаючи зневіру,- таким є переконання ліричного героя поезії Б. Грінченка.
Читацький практикум
Прочитайте зразки громадянської лірики Б. Грінченка. Виконайте завдання.
До праці
Праця єдина з недолі нас вирве:
Нумо до праці, брати!
Годі лякатись! За діло святеє
Сміло ми будему йти!
Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і долі прямує:
Нумо до праці мерщій!
Праця не згине між людьми даремне:
Сонце засвітить колись,
Дякою нас тоді люди згадають –
Нум же! До праці берись!
Хоч у недолі й нещасті звікуєм –
Долю онукам дамо!
Ми на роботу на світ народились,
Ми для борні живемо!
Сміливо ж, браття, до праці ставайте, –
Час наступає – ходім!
Дяка і шана робітникам щирим!
Сором недбалим усім!
Доки?
Минає час, минають люди;
Ми всі ждемо того, що буде,
І кажем всі: давно вже час,
Щоб воля та прийшла й до нас,
А все її нема, не йде, –
А час не жде, а час не жде!..
А час не жде, а час летить,
А серце змучене болить,
Бо довгий гніт минулих днів
Його украй вже пригнітив,
І тяжко так, що, може, ми
Гіркими плакали б слізьми,
Якби не гніт цей днів тяжких,
Щоб нас за довгий час усіх
І одслід навіть з мук навчив
Ховать в душі без сліз і слів.
І так на світі живемо,
На плечах лихо несемо.
І доки будемо так жить?
Ніхто не скаже – все мовчить!
1881
До народу
Були ті часи, як тобі я до ніг,
Убогий народе, схилявся.
І в думах улюблених чистих моїх
У дні ті щасливії мрій молодих
Мені божеством ти здавався.
Любив я тебе почуванням палким,
Бажав я на тебе робити,
І праці віддавсь цілим серцем моїм,
І тільки для тебе й тобою самим
Хотів я і на світі жити.
І певна надія у мене була,
Що ти привітаєш, народе,
Ту душу, що тільки тобою й жила,
Що в мріях у сяйво тебе повила,
Й зазнаєм ми братньої згоди.
Але я побачив не те, чого ждав,
І що сподівавсь, що побачу,
Бо той ідеал ти щодня зневажав,
Який я у мріях собі малював,
Мав інший ти звичай і вдачу.
Замість ідеалу я вздрів на селі
Зубожений люд занімілий.
Темнота й незгода у нашій землі,
Здавалося, скрізь панували й жили
І люд той безщасний гнітили.
Чи я працювати для тебе не вмів,
Чи ти не діймав мені віри,
Та вкупі зо мною ти йти не схотів,
На працю мою ти з невірством глядів,
Мов бачив нещирі заміри.
І поглядом іншим я глянув тоді
На тебе, народе коханий.
І зникли рожевих тих мрій і сліди,
Неначе од сонечка краплі з води,-
Ти знову мені був незнаний.
Але ж я не кидав і далі робить,
Робив, бо якіїсь надії
На те, що розрада тяжка ця на мить,
Що знову у згоді ми будемо жить,-
Були ще хоч трохи у мрії.
Що більше і важче невтомно робив,
Що більш віддававсь я роботі,
То більше мені все твій образ яснів
І в поті чола я того зрозумів,
Хто сам працювать звик у поті.
Чи той – я спитався – кому засягти
Ти дав і культури, й освіти,
Братався з тобою, схотів принести
Тобі свого світла у темні хати,
Щоб міг ти свій шлях зрозуміти?
Ні! здавна хто світло в руках своїх мав –
Не йшов він до тебе світити,
І той тільки в хату до тебе вступав,
Що заздро на працю твою зазіхав
І вмів тебе тільки гнітити.
Не дивно ж, що темрява – доля твоя,
Що, темними йдучи лісами,
Забув навіть власне своє ти ім’я,
Забув, що існує з народів сім’я,
Що рівний ти в їй із братами.
Як міг ти, пригнічений вниз до землі,
Недавній ще раб в своїй хаті
І наймит часами на власній ріллі,
Тепер, після всіх, що дурить тебе йшли,
Як друзів ти міг упізнати?
Я це зрозумів. І вагання, і страх –
Все зникло, і знов до роботи
Іду я, і певний лежить мені шлях,
Я силу новую почув у руках,
Щоб зло і темноту бороти.
І вже чи дійду до своєї мети,
Чи зламаний вмру серед шляху,
Але не покину до неї іти,
За правду, за волю все зможу знести –
І жити, і вмерти без страху!..
1884
Виявляємо літературну компетентність
1. Які риси властиві громадянській ліриці?
2. Зверніться до творів і поясніть, чи наявні вони в поезіях “Доки?”, “До праці”, “До народу”?
3. Який вірш громадянської лірики поета зацікавив вас найбільше? Визначте найяскравіші риси ліричного героя цього вірша.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)