Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843) – Нова українська література
Григорій Федорович Квітка (Основ’яненко – літературний псевдонім) народився 18 (29) листопада 1778 року в селі Основа під Харковом. Походив із дворянської сім’ї, що мала козацьке коріння. Освіту здобув від приватних учителів, потім навчався в монастирській школі. За тогочасними звичаями батьки записали його на військову службу. Військова кар’єра Г. Квітку не привабила. Вихований у релігійному дусі, після відставки він вступив до монастиря, провів там декілька місяців як послушник. Розчарувавшись у монастирському побуті, чернецтва не прийняв. Залишивши монастир, Г. Квітка брав активну участь у громадському й культурному житті Харкова, керував справами Благодійного товариства. Сповідуючи прогресивні погляди на освіту, сприяв заснуванню Харківського інституту шляхетних панн. У 1812 році він очолював Харківський театр. Письменника поважали за моральні й людські якості. Декілька разів його обирали предводителем (тобто почесним головою) дворян Харківського повіту. У різний час Г. Квітка обіймав відповідальні посади совісного судді та голови Харківської палати кримінального суду.
Квітка входив до редакції журналу “Український вісник”. Перші літературні спроби, тоді ще російськомовні, опублікував у цьому виданні та в журналі “Харківський Демокрит”. Писав він і драматичні твори. Популярними стали “Сватання на Гончарівці” й “Шельменко-денщик”.
За роботу над українською прозою Г. Квітка взявся на початку 30-х років. У публічних виступах обстоював права української літератури, її значний художній потенціал. Прозові твори автор підписував як Грицько Основ’яненко, узявши псевдонім від місця свого народження. Йому судилося стати засновником нової української прози. Іван Франко зауважив, що Г. Квітка – “творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах”.
Хоча Григорій Квітка-Основ’яненко писав і російською мовою, літературну славу й визнання він здобув як український прозаїк і драматург.
Помер письменник 8 (20) серпня 1843 року в Харкові.
Григорій Квітка-Основ’яненко (невідомий художник, 1810-ті рр.)
Опрацьовуємо прочитане
1. Звідки походить псевдонім Григорія Квітки?
2. Які твори принесли Г. Квітці-Основ’яненку славу драматурга?
3. Коли він почав писати українську прозу?
4. Яким є внесок письменника до європейської літератури?
5. У зручній для вас формі (тексту-конспекту, таблиці, схеми, графіка) занотуйте подану в підручнику інформацію про життєвий шлях письменника. Які факти його біографії вас зацікавили, здивували?
СЕНТИМЕНТАЛІЗМ І ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
Ідеалом для сентименталістів була “природна людина”, яка живе просто, за покликом серця. У нашому письменстві таким ідеалом став український селянин із його мовою, традиціями, звичаями. Звідси походить ідеалізація всього устрою селянського життя як “природного”, не зіпсованого впливами цивілізації.
Представники сентименталізму в літературі віддавали перевагу певним темам.
До них належать кохання і шлюб, сім’я, виховання, стосунки між батьками і дітьми, переживання хвороби й смерті, скорбота за померлим. Одне слово, тематичне коло сентименталізму визначене емоційним змістом особистого життя людини. Найбільше в сентименталізмі розроблялася тема кохання.
Автори сентиментальних творів зосереджуються на відображенні емоційних станів своїх героїв. Закоханість, хвилювання, тривога, радість і сум виявляються не лише в монологах, а й у зовнішніх проявах – поведінці, жестах, міміці. Особлива увага приділяється описам зовнішності, бо ж відомо, що обличчя – це дзеркало душі. Пейзаж також дозволяє увиразнити настрої й переживання персонажів. Поряд із такими засобами, як портрет і пейзаж, у сентименталізмі важливими є авторські відступи. Автор прагне викликати співчуття до тих героїв, яким симпатизує. Його коментарі можуть містити оцінні судження, вони майже завжди забарвлені емоціями. Мовлення тяжіє до простоти, у діалогах персонажів нерідко трапляються слова в зменшено-пестливих формах.
Сентименталізм (від французького sentiment – почуття) – літературна течія, що набула розвитку наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття. Представники сентименталізму в осмисленні людини і світу на перше місце ставили почуття. Вони ідеалізували природу, протиставляючи її негативним проявам цивілізації.
Опрацьовуємо прочитане
1. Коли в літературі поширився сентименталізм?
2. Як ви зрозуміли поняття “природна людина”?
3. До яких тем звертались сентименталісти?
4. Яким художнім засобам віддавали перевагу представники цієї течії?
АВТОРСЬКИЙ ЗАДУМ
Художні можливості сентименталізму Г. Квітка-Основ’яненко підпорядкував власному задумові. Він хотів написати твір, що не викликав би сміх, як “Енеїда” І. Котляревського, а заохочував читачів до поважних роздумів та піднесених емоцій. У такий спосіб він долучався до полеміки, що стосувалася нової української літератури в період її становлення. Використовуючи народну мову, українські автори заперечували застарілі стереотипи, згідно з якими проста людина вважалася людиною другого сорту. Упереджені критики писали, що українська мова не дуже придатна для застосування в літературній сфері. Вони заявляли про обмежені можливості народної мови у творах на серйозну тематику. Г. Квітка-Основ’яненко рішуче спростовував необгрунтовані судження й робив це не лише в публіцистичних виступах, а й у художній творчості. Повість “Маруся” він задумував ще й для того, щоб на ділі довести високий літературний потенціал української мови.
Опрацьовуємо прочитане
1. У чому полягали творчі наміри автора “Марусі”?
2. Чому в реалізації цих намірів він звернувся до сентименталізму?
3. Яким було ставлення письменника до використання народної мови в літературі?
4. Чи мав слушність Г. Квітка-Основ’яненко, високо оцінюючи літературний потенціал української мови? Доведіть свою думку, спираючись на твори української літератури пізніших періодів, які ви вивчали в попередніх класах.
ДЖЕРЕЛА ПОВІСТІ “МАРУСЯ”
Повість у сентименталізмі була досить поширеним жанром. Наприклад, твори “Поль і Віржині” Бернардена де Сен-П’єра та “Бідна Ліза” Михайла Карамзіна написані саме в жанрі повісті. Однак Г. Квітка-Основ’яненко не лише переймав європейський досвід, а й залучав національні джерела. Оскільки до нього повісті в українській літературі не існувало, прозаїк звернувся до переосмислення жанрових форм, які можна було знайти в давній літературі й фольклорі. Зокрема, він використав такі жанри, як проповідь і агіографія (житія святих). Можливості житійної літератури, у якій було розроблено набір засобів для зображення ідеальних персонажів, автор використав для змалювання своїх героїв й особливо героїнь. Фольклорні художні засоби, переважно з народної лірики, застосував у розкритті душевних якостей, а саме в портретних характеристиках персонажів.
Опрацьовуємо прочитане
1. Що таке повість?
2. Чи існував до Г. Квітки-Основ’яненка жанр повісті в нашій літературі?
3. Які жанри давньої літератури використав письменник?
4. З якими зразками цих жанрів ви познайомились на попередніх уроках?
5. Художні засоби з яких жанрів фольклору він застосував у своєму письмі?
6. На які художні особливості варто звернути увагу, читаючи повість Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)