ГРИБНИЙ ПОХІД – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ
ГРИБНИЙ ПОХІД
Нарешті і гриби дочекалися свого часу. Кілька хвилин тому над лісом пролетіла кореспондентка “Лісової зірки” Сорока. Вона голосно повідомляла. всім, що з боку лісового санаторію до лісу вирушили десятки дітей з козубами в руках… Зачувши таку новину, гриби почали хапливо причепурюватися. А господар лісу збуджено никав між кущами і нагадував:
– Не збивайтеся, громадяни, у натовп, ховайтеся поодинці! Бо що то за гра, коли вони наповнять свої луб’янці за хвилину?
Звісно, чутки про грибний похід дійшли і до вух Барбули. Тож господар затону зі своєю ріднею подався до вигину річки, – туди, де дерева стояли не так густо, а значить, і видно було набагато краще. Зупинилися підводні любителі видовищ у глибокій ковбані, яку затінював невеличкий вільховий гайок. Звідси було добре видно, як Даваня гасав лісом і давав останні напучення своєму лісовому воїнству.
– А сам як вирядився! – зауважив Барбула.- Фазан, та й годі! Проте в душі він страшенно заздрив старому товаришеві. Заздрив тому, що не до нього, а до Давані прийшли діти. Тому, що у лісового господаря он скільки грибних припасів для дітей, а в нього, Барбули, немає нічого, окрім води та водоростей…
Врешті, заздрив тому, що не може сам гасати по суходолу і роздавати на всі боки цінні вказівки.
– Коли ж ти, нарешті, змайструєш мені суходих? – докірливо запитав він свого сина, що сидів поруч.
– Вже скоро,- відказав Бухтик.- Бачиш – іде Сергійко? А он Вітько та Наталя Гаврилюк. Та, котра білявенька така. Бачиш?
– Та вже ж не сліпий,- відказав Барбула.- Не заважай. До цього дня господар затону був переконаний, що його доньки, особливо Чара, найгарніші у світі. І лише зараз він на власні очі переконався, що вони нічим не відрізнялися від дівчаток. От хлопчики.- то інша справа! Далеко їм до Бухтика. У жодного з них немає такого верткого хвостика і блискучих ріжок.
А Бухтик сидів поруч з батьком і навіть не здогадувався, який він чудовий.
– Поглянь-но на того Миколаєнка! – вигукував він.- От же ж розбійник! Йому б тільки футболити все підряд! Хіба ж можна так поводитися з грибами?
Неподалік Чара загукала горлицею:
– Дядю Даваню! Найкращі гриби хай ідуть до дівчаток! Скажи їм про це!
Господар лісу заспокійливо махнув рукою: чую, мовляв. Тоді зачекав, доки дівчатка відійдуть трохи убік, і на пташиній мові скомандував:
– Найкращі гриби, слухай мою команду! Один, два, три… З’явись!
Господар лісу не любив, коли в лісі блукали чутки, нібито він має пестунчиків. Даваня вважав, що для нього всі повинні бути однаковими. А дівчатка… Так за них же прохали друзі. А прохання друзів – для нього закон.
…Наталя Гаврилюк завмерла. Просто перед нею виник велетенський гриб-боровик. Трохи далі – підберезовик, підосиновик, лисички – всі мов з картини зійшли. Але й поміж них вирізнявся своєю лискучою голівкою один маслюк. Той самий, що колись переплутав оленячих дітей з людськими. Проте як він витягнувся за цей час! Тепер це був справжній маслючковий король. Наталя обережно зрізала маслючка і простягла руку дло боровика. Боровик ледве помістився у козубі.
– Гляньте, який гриб я знайшла! – у захваті вигукнула вона.
– І я! І я! – почулися звідусіль голоси дівчаток.
– Ховайтеся! – похапцем наказав грибам Даваня. – Хлопці біжать!
Першим до Наталі підбіг Васько Миколаєнко.
– Оце так гриб! Всім грибам гриб! – заздрісно промовив він.- це що? Ого, це ж не маслюк, а справжній маслючище! А мені не щастить, все дрібнота попадається,- пожалівся він і зневажливо копирснув сімейку тугих молоденьких лисичок.- Ось така дрібнота… і така… і така…
– Та не можна ж цього робити! – захвилювався Барбула.- Агов, Даваню! Куди ж ти дивишся? Натякни йому якось, що так чинити негоже!
І Даваня натякнув. Він відтягнув убік ліщинову гілляку і, зачекавши, поки Васько повернеться до нього спиною, зненацька відпустив її. Гілляка свиснула у повітрі і вперезала грибного футбольника трохи нижче пояса. Переляканий Васько з місця подолав таку висоту, яку і з розбігу не мріяв подолати. Цієї хвилини над деревами пролетіла стривожена Сорока. Вона невпинно стрекотіла:
– Тривога! Слухайте всі! Заблудився хлопчик! Увага! Йому загрожує небезпека – він прямує до трясовини! Від того скрекоту Даваня стрепенувся і чимдуж поспішив до болота. Допомогти заблукалому мандрівникові було найпершим обов’язком лісовика.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)