Гострі гепатити
Гострі гепатити є збірної групою захворювань печінки, які поділяються на:
– Власне інфекційні захворювання (вірусні гепатити, лептоспірозная жовтяниця – хвороба Вейля – Васильєва);
– Вторинні інфекційні гепатити (на тлі крупозної пневмонії, сепсису, захворювань системи крові, частіше – інфекційного мононуклеозу);
– Токсико-алергічні гепатити (різні ліки, промислові отрути – інтоксикація фосфором, миш’яком і їх сполуками);
– Токсичні, переважно алкогольні гепатити.
У цьому підручнику описані лише гострі вірусні гепатити, інші групи гострих гепатитів вивчаються на старших курсах.
Гострий вірусний гепатит – це кишкова інфекція, що виявляється як общеінфекціонному захворювання з переважним ураженням печінки. Ще С. П. Боткін провидницьки припускав інфекційну природу гострих гепатитів та запропонував назву катаральної жовтяниці. Це захворювання довгий час носило його ім’я – хвороба Боткіна. Початок прямого доказу вірусної природи останньої було покладено П. Г. Сергієвому, Є. М. Тарєєвим і співавторами ще в передвоєнні роки (1940) при вивченні вірусної жовтяниці, що виникла після вакцинації проти лихоманки паппатачі. Вже пізніше багаторічними дослідженнями вдалося уточнити ряд кардинальних властивостей вірусу і обгрунтувати існування двох його різновидів: вірусу А, що викликає, як правило, епідемічний гепатит, і вірусу B, передающегося переважно через кров (парентерально). У 1965 р BS Blumberg зі співавторами в сироватці австралійських аборигенів виявили антиген, який давав виразну преципитацию з сироваткою двох пацієнтів, повторно отримували гемотрансфузії. Автори назвали цей антиген австралійським (Au-антиген). За це відкриття дослідники були удостоєні Нобелівської премії. Надалі детальні серологічні дослідження і титрування вірусів А і В показали, що частина захворювань типовим гострим вірусним гепатитом не належить ні до однієї з цих форм, і був запропонований термін “гепатит ні А, ні В”. Дана форма з парентеральним шляхом передачі вірусу отримала пізніше назву гепатиту С, а збудник епідемічного гепатиту ні А, ні В з ентеральним шляхом передачі був визначений як гепатит Е.
У 1977 р італієць V. Rizetto виявив ще один збудник гепатиту – вірус гепатиту дельта (Δ). У літературі останнього часу цей різновид вірусів частіше іменують вірусом D. Він виявився ковірусом, здатним до реплікації тільки в присутності вірусу В.
В даний час є всі надійні критерії діагностики для всіх вірусів від А до Е.
Поширеність гострих вірусних гепатитів у світі велика і значно перевищує таку ВІЛ-інфекції. У різних регіонах число інфікованих гострим вірусним гепатитом становить десятки мільйонів чоловік, а число хворих цією формою патології досягає 1 млн на рік. У Росії вже в 1990-і рр. налічувалося більше 500 000 хворих на рік. За даними ВООЗ (1993), гострий вірусний гепатит найбільш часто зустрічається серед всіх важких вірусних захворювань. Він включає кілька однотипно протікають інфекцій, які розрізняються за етіологічної та епідеміологічної характеристикам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)