ГОРБОКОНИК – ПЕТРО ЄРШОВ – КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ – З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ
Російський письменник Петро Єршов уславив своє ім’я у дев’ятнадцять років, створивши віршовану казку “Горбоконик”.
Цей твір називають казкою дитини для дітей. Адже задум написати її виник у Єршова ще в одинадцять-дванадцять років. За словами автора, “Горбоконик” – це твір, записаний від оповідачів з народу. Прочитавши його, Олександр Сергійович Пушкін сказав: “Тепер цей вид творчості я можу залишити”.
ГОРБОКОНИК
(Уривки)
За горами, за лісами,
За широкими морями,
Проти неба на землі
Жив дідусь в однім селі.
У старенького три сини:
Старший – з розумом
Хлопчина, середульший
– сяк-такий, а найменший
– геть дурний.
Хлопці сіяли пшеницю
Та й возили у столицю:
Бач, столиця та була
Недалеко від села.
От чи скоро, чи не скоро
Приключилося їм горе:
Хтось у поле став ходить
І пшеницю толочить.
Про таку лиху пригоду
Ще ніхто не чув ізроду;
Стали думать і гадать,
Як би злодія впіймать.
Та й надумали ходити
Уночі той лан глядіти,
Щоб його оборонить,
Лиходійника зловить.
Почало ж ото смеркатись,
Старший брат почав збиратись,
Він сокиру й вила взяв
Та й у поле почвалав.
Непогожа ніч настала;
Боясть парубка напала,
І сховався молодець
У кошару1 до овець.
Встало сонце із-за хмари,
Вийшов тихо він з кошари…
Хлопці двері відчинили,
Брата старшого впустили
Та й питаються його,
Чи не бачив він чого.
Старший брат перехрестився,
На всі боки поклонився,
Кашлянув і проказав:
“Цілу нічку я не спав;
А було ж, мені на лихо,
І не тепло, і не тихо:
Як звірюка, вітер вив,
Дощ холодний ливма лив.
Ох, намучивсь я доволі!..
Ну, та все гаразд у полі”.
Похвалив його отець:
“Ну, Данило, молодець!
Послужив ти службу щиру,
Тобто, мовить до приміру,
Не ловив у полі гав, лан
Як треба доглядав”.
Ілюстрація Миколи Кочергіна
1 Кошара – загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.
Почало ізнов смеркатись;
Середульший став збиратись..
– Як ти гадаєш, чи відповідально поставився до свого завдання середній брат? Поясни свою думку.
І йому сказав отець:
“Ти, Гаврило, молодець!”
Стало втретє знов смеркатись,
Час найменшому збиратись…
Тут Іван злізає з печі, кобеняк1
Бере на плечі, хліб за пазуху
Кладе, вартувати лан іде.
Ніч настала; місяць сходить;
Поле все Іван обходить,
На всі боки погляда
І під кущиком сіда:
Зорі лічить, мов читає,
Та окраєць уминає.
Враз опівніч кінь заржав…
Вартовий швиденько встав,
Подививсь під рукавицю –
І побачив кобилицю.
Наче сніг, була вона –
Чисто-біла та ясна,
Грива хвилями спадала,
Щирим золотом сіяла…
“Еге-ге! так он який
Наш злодюжка!..
Ну, постій!
Жартувати я не вмію,
Сяду враз тобі на шию!
Подиви, яка прудка!”
Скинув він кобеняка,
До кобили підбігає,
За хвоста її хапає
Ілюстрація Миколи Кочергіна
1 Кобеняк – вид чоловічого плаща з відлогою; каптан.
Та й сідає на хребет –
Тільки задом наперед.
Стрепенулася кобила
Ще й очима засвітила,
Шию лебедем звила
І зірвалась, як стріла.
В’ється змієм над полями,
Висне птахом над ровами,
Мчиться скоком вище гір,
Лине чвалом1 через бір2,
Хоче скинути Івана,
Щоб не став він їй за пана.
Та в Івана славний хист –
Цупко держить він за хвіст.
Натомилася кобила
І отак заговорила:
“На мені ти вмів сидіть,
Будеш мною володіть.
Дай лиш місце для спокою,
Та ходи як слід за мною,
Та щодня мене гляди,
В поле чистеє води,
Випускай гуляти в полі
На роздоллі ще й на волі.
Через три дні я заржу,
Коней двійко породжу –
Гриванів, яких донині
Не стрічалося людині;
Ще й конятко-малюка,
Чверть аршина3 без вершка4,
На хребті з двома горбами
Ілюстрація Миколи Кочергіна
1 Чвал – швидкий біг навскач; галоп.
2 Бір – тут: ліс.
3 Аршин – давньослов’янська міра довжини, яка дорівнює близько 70 см.
4 Вершок – міра довжини, яка дорівнює близько 4 см.
Ще й з предовгими ушами.
Більших двох, як хоч, продай,
Горбанька ж не віддавай
Ні за яхонт1, ні за гроші,
Ні за царськії розкоші.
В ясен день, у тьмі нічній
Він товариш буде твій:
У мороз тебе зогріє,
Влітку холодом обвіє;
В голод хлібом покріпить,
В спеку медом освіжить.
А мене, як час настане,
Знов гулять пусти, Іване!”
Час минає, час летить…
Ілюстрація Миколи Кочергіна
– Нікому не розповідаючи про те, що відбулося, Іван узявся доглядати кобилицю. Однак згодом брати дізналися, що він має двох чудових золотогривих коней, і вирішили їх продати. Відтак у житті Івана розпочалися численні пригоди… Як ти гадаєш, хто став вірним товаришем героя і допоміг йому подолати всі перешкоди й небезпеки?
– Докладно дізнатися про пригоди Івана й Горбоконика ти зможеш, прочитавши казку в повному обсязі. А наразі ознайомся з переліком цих подій (автор завершує ним першу частину твору).
А тепер ми їх лишімо, знову казку розпочнімо, щоб потішити мирян2, – що накоїв наш Іван, живучи на службі царській, при конюшні володарській; як він коней доглядав,
1 Яхонт – коштовний камінь.
2 Миряни – тут: люди.
Як перо своє проспав,
Як то він зловив жар-птицю,
Як украв він цар-дівицю,
Як перстеника шукав,
Як на небі гостював,
Як добивсь у сонця-світа,
Щоб воно простило кита;
Як од лиха він одвів цілих
Тридцять кораблів;
Як в окропі не зварився,
Як він краснем ізробився…
Словом, річ ми поведем,
Як зробивсь Іван царем.
Переклад Максима Рильського
– Прочитай зачин казки. Яка біда трапилася в родині дідуся?
– Розкажи про старших братів Івана. Чим вони схожі між собою?
– Як ти гадаєш, чому Івану пощастило? Якою він був людиною?
– За малюнком на с. 60 опиши коней, яких подарувала Іванові кобилиця.
– Що в казці чарівного? А що могло бути насправді?
– Підготуйся до виразного читання одного з поданих уривків казки (на вибір).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)