ГОМЕР – ЛЮДИНА ТА її СВІТ У ДАВНІХ ЛІТЕРАТУРАХ
ГОМЕР – ЛЮДИНА ТА її СВІТ У ДАВНІХ ЛІТЕРАТУРАХ
Як, за висловом Гомера, усі ріки й потоки мають початок в Океані, так будь-яке словесне мистецтво виток має в Гомері.
Михаїл Хоніат, XII-XIII ст., Візантія
Що ми знаємо про легендарного основоположника європейської літератури Гомера? Майже те саме, що й елліни, тобто нічого достеменного. Греки вважали, що Гомер жив у IX – VIII ст. до н. е., коли ще не стерлася нам’ять про “добу героїв”, і оспівав її в героїчних піснях (епічних поемах) про Троянську війну. Буцімто, він був божественного походження, сліпим і бідним, ходив від оселі до оселі, декламуючи свої вірші, і тим заробляв на життя. Як і належить нащадкові богів і Поету, йому збудували храм – Гомерейон. Кажуть, Гомера нагадує сліпий аед Демодок з “Одіссеї”. Хтось доводив, що ніякого Гомера взагалі не існувало, а одна людина не може написати дві такі різні поеми, як “Іліада” й “Одіссея”. Отож ще в давні часи постало знамените гомерівське питання, яке включало чимало дрібніших. Ось лише деякі з них: чи існував Гомер як конкретна історична особа, чи це вигаданий образ? Чи “Іліаду” й “Одіссею” створила одна людина, чи вони виникли спонтанно і їх зібрав “редактор” або група “редакторів”? Чи поеми виникли з розрізнених пісень, зібраних воєдино, чи з одного “зерна” (т. зв. “Пра-Іліади” та “Пра-Одіссеї”)? Але хіба так уже й важливо, був Гомер чи були Гомери? Головне, що людство має два шедеври – “Іліаду” й “Одіссею”.
Епічні (героїчні) поеми “Іліада” й “Одіссея”, що уславили ім’я Гомера, називають епопеями – монументальними художніми творами, у яких широко зображені й уславлені яскраві характери та значні історичні, переважно героїчні, події минувшини; порушені й глибоко висвітлені важливі проблеми загальнонародного значення.
Гомерівський епос має дві основи – міфологічну й історичну. Перша пов’язана з троянським міфічним циклом, інша визначилась у зв’язку з археологічними знахідками (зокрема – з відкриттям у XIX ст. Г. Шліманом руїн Трої на пагорбі Гіссарлик, у сучасній Туреччині), про які ви дізналися з курсу всесвітньої історії. На думку сучасних учених, історична Троянська війна відбулася приблизно в XIII ст. до н. е., а на початку І тис. до н. е. легенди й міфи про неї були взяті за основу героїчних пісень, які складали аеди (автори – виконавці) і співали по всій Елладі. У VIIIст. до н. е. (тобто через 400-500 років після походу ахейців на Трою) якийсь талановитий аед (Гомер?) відібрав серед багатющого епічного матеріалу й поєднав те, що згодом дістало назву “Іліади” й “Одіссеї”. Популярність поем була величезною, їх почади виконувати рапсоди (не автори-виконавці, як аеди, а лише виконавці), щось додаючи та змінюючи в тексті поем. Бажання зберегти тексти “Іліади” та “Одіссеї”, не дати їм розчинитися в численних імпровізаціях спонукало в середині VI ст. до н. е. створити в Афінах комісію, що зафіксувала тексти поем письмово в тому вигляді, у якому вони дійшли й до сьогодення. А в III ст. до н. е. греки розділили поеми Гомера кожну на 24 пісні, за кількістю літер давньогрецького алфавіту, тим самим ніби натякаючи, що в поемах Гомера, як у абетці від “альфи” до “омеги” (наше “від А до Я”), зосереджені всі початки та кінці…
Які літературні відкриття зробив Гомер? У чому виявився його геній? Велич теми (Троянська війна як уособлення кінця величної героїчної епохи) потребувала особливої оповіді – повільної та монументальної. Припускають, що саме для неї Гомер винайшов поетичний розмір – гекзаметр (шестимірник), бо в кожному довгому рядку є по шість наголошених складів: “Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла…” Ще однією важливою ознакою цих поем є характер оповіді, що отримав назву “епічного (гомерівського) спокою”. Проте спокій, неспішність оповіді зовсім не тотожні байдужості автора до зображуваного. Прямі оцінні висловлювання становлять п’яту частину (!) усього тексту “Іліади”. Гомер зайняв чітку етичну позицію: війна – це горе, лихо для людей. Так, сам Зевс лає свого сина Ареса, бога несправедливої війни: “…Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!/Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві…” У тексті поеми є прямі докори богам щодо їхньої причетності до розпалювання Троянської війни: “…Пріам же покликав Єлену: / Мила дитино моя, тут проходячи, трохи спинися, – /В нашій біді ти не винна: боги, гадаю, в ній винні””.
Гомер писав так неспішно, ніби замість одного віку Зевс подарував йому цілих три. Характерною ознакою його стилю є детальний опис (т. зв. “гомерівський каталог”) подій, предметів, ознак тощо, причому не обов’язково пов’язаних із війною. “Іліаду” й “Одіссею” недаремно називають енциклопедією життя стародавніх греків, у них можна знайти найрізноманітніші відомості про Елладу. Так, у знаменитому описі щита Ахілла втілені тогочасні відомості з астрономії, судочинства, тактики бою, обрядовості, різних сільськогосподарських робіт тощо.
Гомерові притаманний також “епічний об’єктивізм” (А. Білецький), тобто неупереджене, об’єктивне ставлення до подій і героїв твору. Здавалося б, Гомер мав би вихваляти греків (“своїх”) і зневажати троянців (“чужих”). Але він ставиться до всіх однаково. Типовий приклад – оцінка Гектора й Ахілла перед їхнім останнім двобоєм, коли ахеєць гнався за троянцем під мурами Іліона: “Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато/ Дужчий від нього…”
Гомер ще й ідеалізує Ахілла та Гектора. Попри свою належність до протилежних таборів, обидва вони є ідеалами воїнів гомерівської доби. їм притаманні мужність, твердість у бою, готовність швидше померти, ніж зганьбити себе, свої рід і плем’я негідним учинком. Так, Гектор, добре знаючи про неминучість своєї загибелі, не захотів ховатися від двобою з Ахіллом. Андромаха благала його залишитися під захистом міцних мурів, не сиротити її та їхнього сина. Та Гектор твердо відказав дружині: “…Сором страшенний /Був би мені від троян і троянок у довгій одінні,/Як боягузом би став далеко від бою ховатись. Та не дозволить і дух мій цього…” Ідучи на смерть, він думав не про власний порятунок, а про свою честь і славу поміж нащадків.
Та не лише героїку битви оспівав Гомер. “Одіссею” присвячено поверненню додому царя Ітаки. І знову автор виявив неймовірну для тієї ранньої доби художню майстерність. Насамперед це стосується гармонійного поєднання в поемі пригодницького (поетизація подорожей, відкриття нових земель), казкового (чарівні персонажі й перетворення) і побутового (порання Поліфема біля отари, побут Ітаки) елементів. Провідним пафосом “Одіссеї” є звеличення людського розуму, винахідливості та допитливості. Саме вони допомагають Одіссеєві перемогти значно сильнішого циклопа Поліфема, який, нехтуючи священними законами гостинності, почав убивати ахеїв. Одіссей описаний різнобічно: він не лише мужній воїн, а й мудрий ватажок, люблячий батько й син, ніжний чоловік, допитливий мандрівник і патріот. Гомер засуджує як беззаконня, несправедливу силу циклопа Поліфема, так і самовпевненість і пиху Одіссея, який знущається над осліпленим сином Посейдона.
Якби не Гомер, можливо, історія людства пішла б іншими шляхами. Так, під подушкою великого завойовника Александра Македонського щоночі поряд із кинджалом лежала “Іліада”, яку він постійно возив із собою в коштовно оздобленій скриньці. Під час східного походу Александр наказав знайти гробницю Ахілла, якого вважав своїм пращуром. Він відвідав її та оплакав власну долю: на відміну від Ахілла, полководець не мав свого Гомера, який увічнив би його подвиги в пам’яті людства… А наші пращури вірили, що великий троянський герой Гектор похований у Києво-Печерській лаврі й навіть знаходили докази щодо цього в славетному “Слові о полку Ігоревім”… Отож можна повторити слідом за елліном Філіпном Фессалоніком:
Вигаснуть зорі скоріш на склепінні широкого неба,
Гелій освітить скоріш Ночі святої лице,
Хвиля солона скоріш буде людям напоєм солодким,
Мертвий з Аїду скоріш вернеться знов до життя,
Ніж славнозвісне ім’я меонійця Гомера забудуть,
Ніж його древні пісні кануть у млу забуття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)