Гомер – ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС ДАВНЬОГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА – АНТИЧНІСТЬ – Хрестоматія
Малоазійський грек Гомер з античних часів вважається автором героїчних поем “lліtіда” та “Одіссею; – визначних пам’яток давньогрецької літератури. Їх створення відносять до другої половини VIII століття до нашої ери. І грецькі, й римські автори в усі періоди розвитку античної літератури беззаперечно визнавали велич і бездоганність Гомерових поем, вважаючи їх взірцями, які неможливо перевершити. Давні греки не сумнівалися, що всі події, змальовані в давніх поемах, відбувалися насправді. Не сумнівалися вони і в існуванні Гомера, який ці події описав, хоча не знали ніяких вірогідних подробиць із його життя.
Найчастіше Гомера змальовували як сліпого мандрівного рапсода, і навіть його ім’я, на думку дослідників, означає в перекладі сліпий. Сліпота в давнину вважалася невід’ємною ознакою виконавців героїчних пісень та поем. Поширеним було уявлення, що замість зору аеди та рапсоди наділені даром богині Музи. Існує і більш приземлене пояснення для сліпців у ті часи спів чи декламація епічних творів стали єдиним можливим заняттям (порівняйте зі сліпими кобзарями в Україні).
Біографічних відомостей про Гомера нема. Є лише перелік семи давньогрецьких міст, що претендували на право називатися батьківщиною славетного поета (сучасні дослідники схиляються до думки, що це було малоазійське місто Смірна – нинішній турецький Ізмір).
У XIX столітті питання авторства героїчних поем “Іліада” та “Одіссея” стало предметом гострих дискусій. Одні дослідники, які звертали увагу на традиційні фольклорні витоки поем, стверджували, що “Іліада” та “Одіссея” є лише поєднанням різних героїчних пісень і Гомер може бути тільки їхнім упорядником. Інші дослідники обстоювали цілісність поем та авторство Гомера. Вони звертали увагу на свідомо симетричну побудову “Іліади” та “Одіссеї”, прискіпливий відбір матеріалу для оповіді, докладний опис окремих епізодів тощо.
Незважаючи на відсутність прямих доказів існування Гомера та його авторства щодо героїчних поем “Іліада” та “Одіссея”, сучасна наука визнала, що у VIII столітті до нашої ери видатний поет (його і надалі для зручності можна називати Гомером), використовуючи існуючу фольклорну традицію, відібрав із відомих йому епічних творів потрібний матеріал та створив на його основі дві великі героїчні поеми.
ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР. ГОМЕРОВА ПОЕМА “ІЛІАДА”
Поема “Іліада”1 – це епічна розповідь про війну об’єднаного війська племен, що жили на території Греції і називали себе ахейцями, з об’єднаним військом племен, що жили на території Малої Азії. За основу поеми взято троянський цикл міфів.
Проте Гомер в “Іліаді” не переказує міфи і не відтворює історичну дійсність далекого для нього XII ст. до н. е. Він навіть не описав похід ахейського війська на чолі з мікенським царем Агамемноном під мури Трої та її десятирічну облогу. Хронологічні межі поеми охоплюють лише 53 дні десятого року війни, тобто ті події, що стали наслідком гніву Ахілла, сина мірмідонського царя Пелея та безсмертної німфи Фетіди (згадайте “яблуко розбрату”).
Гнів Ахілла викликав верховний вождь усього ахейського війська Агамемнон, який забрав у нього полонянку Брісеїду. Натомість Ахілл – наймогутніший серед воїнів, відмовився виходити на поле бою. Це призвело до низки важких військових поразок ахейців. У якийсь момент уже не вони тримали в облозі Трою, а троянці оточили їхній табір і штурмували захисний вал, намагаючись підпалити кораблі.
Більшу частину поеми складають розлогі описи боїв. І хоча докладно описано лише 9 днів війни, авторові вдалося розгорнути широке епічне полотно. Гомер не просто змальовує поєдинки між ахейськими та троянськими вождями – він через опис подій і діалоги дає характеристику героям.
Так, наприклад, Ахілл у поемі – запальний, не надто розумний, але вірний друг і чудовий воїн; Агамімнон – пихатий і жадібний; цар Ітаки Одіссей – розумний та хитрий. Серед троянців вирізняється брат Паріса царевич Гйктор – наймогутніший троянський воїн, він сміливий, але нерозважливий. Характери цих героїв чітко окреслені й упродовж твору не змінюються.
Окремо потрібно зауважити загострене почуття власної гідності та честі, яким воїни керуються і в бою, і в повсякденному житті. Чудовою ілюстрацією цьому є гнів Ахілла, спричинений зовсім не тим, що цар Мікен Агамемнон забрав у нього полонянку, а тим, що було ображено його честь. Ахейські воїни після вдалих боїв ділили здобич відповідно до військових заслуг, тому кількість полонених та цінних речей наочно демонструвала доблесть героя. Забрати бодай щось зі здобичі воїна означало принизити його гідність і применшити заслуги. Для відновлення честі герой міг вдаватися до будь-яких засобів. Саме тому жоден ахеєць не побачив ознак зради у відмові Ахілла воювати під стінами Трої.
Вийти на поле бою змусила Ахілла лише смерть його побратима Патрокла, який загинув у поєдинку з Гектором. Ахілл легко переміг Гектора і забрав його тіло до ахейського табору. Лише за великий викуп вдалося троянському цареві Прібму, який уночі таємно під захистом бога Гермеса пробрався в табір ахейців, викупити тіло загиблого сина.
І ахейських, і троянських вождів зображено як ідеальних епічних воїнів; кожен із них здатен, якщо буде на те воля богів, сам розгромити все вороже військо. Племінні вожді у Гомера – це могутні воїни, вони найкраще озброєні й саме між ними спалахують основні сутички у війні.
Сам спосіб ведення бойових дій підносив їх над іншими воїнами – будь-яка битва відразу розпадалася на окремі двобої, які вели між собою супротивники. В таких двобоях чудово озброєний і спеціально підготований воїн вивищувався над погано озброєним загалом племені. Він виступав могутнім і непереможним сином бога. З ним могли зрівнятися лише такі самі, як він, вожді, “паростки Зевса”, влада яких освячена богами.
Герої наділені нелюдською відвагою і силою, якої немає в рядових воїнів. Цю відвагу й силу в них вдихають боги. Програти бій герой може лише в тому разі, коли боги від нього відвертаються. Найвищою нагородою для такого ідеального воїна є посмертна слава, найбільшою карою – забуття.
Чільне місце в героїчній поемі “Іліада” посідають боги. Вони беруть активну участь у протистоянні між ахейцями та троянцями – застерігають від небезпеки, дають мудрі поради, надихають своїх улюбленців або ж перешкоджають тим, хто їм не подобається. Троянська війна поділила і богів-олімпійців на два табори. Так, ображені Парісом Герата Афїна, а також Посейдбн, Гефест і Гермес2 стали на бік ахейських воїнів, а Аполлбн, Афродіта, Артемїда, Арей3 і бог річки Скамандр – троянців.
Крім безсмертя і всемогутності, боги в поемі Гомера нічим не відрізняються від людей. Чвари та інтриги на Олімпі, які вирішують долі людей та хід бойових дій, є ключовими в тексті “Іліади”. У своїх діях боги керуються лише особистими симпатіями чи антипатіями. А “волею Зевса” неодноразово змінюється хід подій у поемі.
За обсягом “Іліада” – твір надзвичайно великий, вона складається з 15 693 рядків і композиційно поділена на 24 пісні. Початково поділу на пісні не було, його зробили за кількістю букв у грецькому алфавіті давньогрецькі вчені у III столітті до н. е.
Характерними для поеми “Іліада” є традиційні епічні прийоми – повтори, уповільнення оповіді з детальними описами та постійними відступами від основної сюжетної лінії; широке використання постійних епітетів та розгорнутих порівнянь. Поема неримована і написана специфічним віршовим розміром – гекзаметром, довгий рядок якого підсилює урочистість оповіді.
[I] Назва поеми “Іліада” походить від слова Іліон – ще однієї назви міста Трої.
2Гера – дружина Зевса, богиня шлюбу; Афіна – богиня мудрості та справедливої війни; Посейдон – бог морів й океанів; Гефест – бог вогню і ковальства; Гермес – бог торгівлі й злодійства.
3Аполлон – бог сонця, покровитель мистецтв; Афродіта – богиня краси і кохання; Артеміда – богиня диких лісів і полювання; Арей – бог жорстокої війни.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Як утворився народ Еллінів? Що стало передумовою нового культурного злету Давньої Греції? Розкажіть про літературні досягнення Давньої Греції. Якими із цих досягнень ми послуговуємося досі?
2. Назвіть основні жанрові особливості героїчних пісень ахейців. Якою здебільшого була тематика цих фольклорних епічних творів?
3. Доведіть, що героїчні пісні Мікінської доби відповідали войовничому духу ахейських народів.
4. Як виконували героїчні пісні Мікенської доби? Поясніть, чому аеди були у великій пошані в ахейських вождів.
5. Чому побутування героїчних пісень перемістилося в Малу Азію? Якого особливого значення набули ці епічні твори для греків, що змушені були оселитися в Малій Азії?
6. Як змінилася епічна традиція в часи Гомера? Що є спільного і відмінного між давніми героїчними піснями аедів та героїчними поемами рапсодів?
7. Поясніть, чому дослідники називають героїчні пісні колективними фольклорними творами, а героїчні поеми – індивідуальними авторськими.
8. Що свідчить про надзвичайне значення поем Гомера у культурі давніх греків?
9. Поясніть, у чому полягає сутність дискусії щодо гомерівського питання.
10. Які реальні історичні події стали основою троянського циклу міфів та епічної поеми “Іліада” Гомера?
ІЛІАДА
Двобій Ахілла й Гектора
Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,
Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику.
Мелеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим
Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.
Рвавсь так Ахілл1 уперед, та вздовж іліонського муру
З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми.
Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,
Бігли вздовж муру міського обидва вони шляхом битим.
Мимо промчали вони, той – рятуючись, той – здоганявши…
Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто
В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.
Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних2:
– “Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона
_ Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко
Серце моє засмутилося!.. Сьогодні ж Ахілл богосвітлий
Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.
Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,
Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду3
Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен”.
В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:
“Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!
Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні”. […]
Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті –
Гектора, коней баских упокірника, й другий – Ахілла,
І по середині взяв. Долі Гектора день похилився,
Вниз, до Аїду пішов, – Аполлон одвернувся од нього.
.
До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,
Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
“Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині
До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,
Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.
Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись.
Тож зупинись на хвилину й спочинь! А сама я подамся
До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою”.
Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.
От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.
І до божистого Гектора миттю вона поспішила,
Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,
Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
“Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,
Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.
Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!”
В відповідь Гектор великий промовив їй, шоломосяйний:
“Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший
З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.
Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,
Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь
Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались”.
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
“Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо
В січі завзятій, – побачимо ще, чи Ахілл прудконогий
Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве
До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!”
Мовила так і підступно його повела за собою.
А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,
Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
“Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.
Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши
Стріти твій напад. А зараз – дух мій мене спонукає
Стати грудьми проти тебе – здолаю чи смертю загину.
Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу
Дасть мені Зевс і душу із тіла твого відберу я.
Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,
Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш”.
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
“Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, –
Так і між нами не бути любові, не бути ніяким
Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже […]”
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа
Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,
Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,
В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна
Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.
Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:
“Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
Був балакун ти, словами готовий мене ошукати! […]”
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа
Кинув і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.
Але далеко одскочив той спис од щита. І, розсердившись,
Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно,
Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.
Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,
Щоб йому ратище дав, а того уже не було й близько.
Все зрозумів тоді Гектор. І так він до себе промовив:
“Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!
Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,
Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
Але нехай уже не без борні, не без слави загину,
Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!”
Мовивши так, він із піхов загострений вихопив меч свій,
Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди.
Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,
Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим
Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,
Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста
Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.
Але ховалося Гектора тіло в озброєнні міднім,
Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову4 силу.
Там лиш, де кості ключиці поєднують шию з плечима,
Горло біліло, – найшвидше душі там сягає загибель, –
Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,
І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.
В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
– “Гекторе, вбивши Патрокла, невже врятуватись самому
Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?
Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший
Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишився –
Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають
Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї”.
Весь знемагаючи, Гектор одрік йому, шоломосяйний:
“Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,
Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:
Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,
Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове
Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали5″.
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
“Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
Нині ніхто вже від псів не врятує голови твоєї,
Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!”
Смертю конаючи, Гектор одрік йому, шоломоносний:
“Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався
Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!
Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене
В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний
Вб’ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий6″.
Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,
Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,
З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,
А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
“Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як
Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!”
Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа.
Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,
Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські
І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню Гектора.
Й жоден із них не минув його списом кольнути.
Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,
Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
“Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
Нині, коли мені вічні богові дали подолати
Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом…
Слави сягли ми великої – Гектор поліг богосвітлий,
Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!”
Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля
В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,
До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.
На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,
Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось
Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,
В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу
Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина
Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши
Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.
Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо
Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.
Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока
Полум’ям вся невгасимим од верху до низу палала.
1Велетень Ахілл володів нелюдською силою, тому усіх, хто виходив із ним на двобій, вважали приреченими. Гектор, прийнявши виклик, хотів захистити честь царської сім’ї.
2 Тобто верховний бог Зевс.
3 Пелід, або Пелеон – Ахілл, син Пелея.
4 За тогочасними законами зброя й обладунок переможеного ворога ставали власністю переможця. Ахілл лютує ще більше, бачачи на Гекторові обладунок мертвого друга Патрокла.
5 Тут згадується давній обряд поховання через спалення тіла, інакше душа померлого, страждаючи, не знаходила спокою.
6 Ахілл справді загине від стріли Паріса, спрямованої Аполлоном в єдине вразливе
Місце на його тілі – в п’яту (Ахіллесова п’ята).
Викуп Пріамом тіла Гектора
На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих
Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний
Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.
Там він застав його й друзів, що одаль сиділи […]
В дім непомітно (ввійшов великий Пріам і, схилившись,
Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.
Здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,
Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.
Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:
“Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.
Все ж він, принаймні, почувши про те, що живий ти і цілий,
Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я
В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,
Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,
Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий – Гектор.
Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських
Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, –
Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!”
Мовив це, й пам’ять про батька збудив і викликав сльози.
Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця,
Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
Тяжко журився, – і стогін їх сумно лунав по покоях.
А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,
Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
“О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! […]
Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.
Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним. […]
Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:
Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.
Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,
Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства”.
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
“Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій
Гектор Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене
Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість
Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо”. […]
Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,
Та не один, за ним поспішили соратників двоє.
Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’язавши,
І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,
В крісло його посадили, і з міцноколісного воза
Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканний,
Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.
Тіло помили служниці і, маслом його намастивши,
В чистий вгорнули хітон і плащем його зверху накрили.
Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,
З товаришами поставив на добре гембльованім возі. […]
Знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.
Сів у крісло, оздоблене гарно, і так до Пріама промовив:
“Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, –
Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш. […]
В Трою привізши, і там, многослізний, він буде для тебе!
Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
Щоб не виходив на битву я сам і воїв стримав”.
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
“Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба.
Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
І поховать на десятий та справити тризну для люду.
На одинадцятий – пагорб насипати зверху могильний,
А на дванадцятий – бій відновити, якщо вже так треба”.
Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
“Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
Я припиняю війну на час, що його зажадав ти”.
Мовивши це, правицею руку він біля зап’ястя
Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. […]
В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,
Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив
Їхні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше,
Аніж Кассандра1, на золоту Афродіту подібна.
Вздріла вона із твердині пергамської любого батька
На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.
Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.
Заголосила вона і на весь Іліон заволала:
“Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте:
З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався
З битви, – він завжди був радістю міста й цілого народу!”
Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті
Не залишився, велика людей огорнула скорбота.
В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.
Перед всіма його люба дружина і мати шановна,
Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадала,
Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.
Як досягли вони славного дому Пріама та мертве
Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили
Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням
Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.
Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,
Голову Гектора-мужезвитяжця обнявши руками:
“Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою
В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко,
Що породили його ми, бездольні, – квітучого віку
Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту
Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,
Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.
Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних.
З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною
Підеш до краю чужого роботу робить примусово
Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв
Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку2
В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор.
Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,
Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні!”
Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.
Переклад із давньогрецької Бориса Тена
[I] Кассандра (Олександра) – дочка Пріама і Гекуби. Закоханий у неї Аполлон наділив її даром провидиці. Але красуня не відповіла йому взаємністю, за що була покарана: її віщуванням ніхто не вірив. Кассандра пророкувала, що Паріс принесе Трої нещастя і місто загине.
2 Андромаха передбачає, що їхнього з Гектором сина ахейці скинуть із мурів палаючої Трої.
ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗНАТИ БІЛЬШЕ
Багато століть була поширена думка, що місто Троя й усі події, пов’язані з Троянською війною, – це лише втілена у міфах та поемі Гомера вигадка, яка не має історичного підгрунтя. Проте в 1871 році німецький археолог-любитель Генріх Шліман, який був упевнений, що все описане в “Іліаді” – правда, розпочав розкопки на пагорбі Гисарлик у Туреччині.
На його думку, це місце повністю відповідало опису розташування міфологічної Трої. І, несподівано для всього світу, він справді розкопав руїни давнього багатого міста. Дослідники виявили, що знайдене поселення неодноразово знищувалося, але його знову відбудовували на тому самому місці. За характером руїн археологи з’ясували, що на початку XII століття до нашої ери воно вкотре було спалене. Це місто ідентифікували як Трою Гомера.
Окрилений дослідник-любитель, а разом із ним і професійні археологи розпочали розкопки інших міст, про які йдеться в “Іліаді”. Так було знайдено стародавні міста Мікени та Пілос, де вчені відкопали глиняні таблички з написами, які вдалося розшифрувати. їх здивуванню не було меж, коли вони прочитали на цих табличках імена багатьох богів та людей, про яких ідеться в поемах Гомера.
Стало зрозуміло, що в XIII-XII ст. до н. е. на території сучасної Греції існували могутні держави. Вони справді в XII ст. до н. е. вели війну на території Малої Азії, взявши в облогу та знищивши малоазійське місто Трою.
Географічне положення Трої було надзвичайно вигідним. Вона панувала над важливим морським шляхом – протокою Дарданелли. Це могло стати причиною військових нападів на багате місто. Один із таких нападів, вочевидь, ліг в основу давньогрецького троянського циклу, отримавши в міфі нове тлумачення історичних причин війни.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ВІРШОВИЙ РОЗМІР. ГЕКЗАМЕТР
Ц вивченого у попередніх класах ви вже знаєте, що в літературі є прозові і віршові твори. Віршовим творам властива ритмічність мови. Вона досягається певним порядком чергування наголошених складів із ненаголошеними. Таке чергування складів у віршових творах може здійснюватися за різними схемами, які називають віршовими розмірами.
Ритмічний принцип побудови тексту зберігається впродовж усього твору.
Гекзаметр основний віршовий розмір в античній літературі. Слово гекзаметр перекладається з грецької як шестимірник (hex – шість, metros міра), оскільки у віршорядку налічується 6 наголошених складів1. Схема гекзаметра (чергування наголошених і ненаголо – шених складів) така:
– означає наголошений склад
– означає ненаголошений склад
У гомерових героїчних поемах використано гекзаметр.
“Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали
В затишній бухті, якимось до неї приведені богом” (“Одіссея”).
“А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.
Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює…” (“Іліада”).
В епоху античності цей віршовий розмір був надзвичайно поширений. Твори, написані гекзаметром, виконувалися наспівним речитативом. Вони відрізнялися повільністю й особливою урочистістю мови.
У наступних епохах цей віршовий розмір використовувався як наслідування античним авторам.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з текстом
1. Розкажіть, що вам відомо про Гомера.
2. Який міфологічний цикл ліг в основу “Іліади” Гомера?
3. Що вам відомо про історичну основу описаних у поемі Гомера подій?
4. Який епізод Троянської війни зображено в поемі “Іліада”?
Працюємо над змістом твору
5. Назвіть імена персонажів, зображених у поданих фрагментах.
6. Чому Гектар не сховався за мурами Трої, щоб уникнути смерті від руки Ахіпла?
7. Розкажіть про двобій Гектара та Ахілла. Які епітети і порівняння використовує автор, зображуючи героїв? .
8. Доведіть, що Гомер не принижує царевича Гектара, якому притаманні, як звичайній смертній людині, також і слабкості.
9. У чому виявилася підступність богині Афіни?
10. Спробуйте уявити, що переживали батьки і дружина Гектара, спостерігаючи з міських мурів за двобоєм. Чому образи Пріама, Гекуби й Андромахи викликають співчуття?
11. Що вчинив Ахілл із тілом троянського царевича? Чому долю Гектара можна назвати символічною для Трої Та її мешканців?
12. Чому для давніх воїнів важливо було не залишити тіла вбитих на полі бою.
13. Із якою метою цар Пріам прийшов до Ахілла? Що вражає в словах Пріама
“Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!”?
14. Порівняйте, яким постає Ахілл у сцені двобою з Гектаром і в сцені зустрічі з Пріамом.
15. Колись Гектар сказав Андромасі: “Війна – чоловіча турбота”. У чому, на вашу думку, з ним можна погодитися, а в чому ні?
16. Якою у голосінні дружини передбачається доля сина після смерті батька?
17. Які види зброї й обладунків описано в поемі? Доведіть, що герої твору надають їм особливого значення.
Міркуємо самостійно
18. Як у поемі Гомера пояснюються причини військових перемог і поразок, людського щастя і горя? Чому люди в цій поемі створюють враження іграшок?
19. Чи завжди боги-Олімпійці справедливі до людей? Доведіть, що в поемі “Іліада” боги не ідеалізовані. Якими людськими рисами наділено античні божества?
20. Які звичаї та обряди описано в “Іліаді”? Поясніть, якого значення надають герої твору обряду поховання.
21. Доведіть, що в поемі подано чоловічий погляд на війну. Спробуйте уявити, яким був би зміст цієї поеми, якби автором твору була жінка.
Узагальнюємо і підсумовуємо
22. Схарактеризуйте образ Ахілла. Доведіть, що Ахілл був ідеальним воїном.
23. Схарактеризуйте образ Ректора. Які ідеальні риси втілено в його образі?
24. Що вас вразило в образі Пріама? У чому полягає трагізм цієї постаті?
25. Схарактеризуйте жанрові особливості Героїчної поеми “Іліада”, створеної давньогрецьким рапсодом.
26. Поясніть, як виконувався цей твір в античні часи.
Застосовуємо теоретичні поняття
27. Поясніть особливості героїчної поеми як жанру.
28. Що таке Гекзаметрі
29. Доведіть, що поема Гомера написана гекзаметром.
Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше
30. Прокоментуйте, що є спільного між образами міфологічних героїв Ахілла і Геракла.
31. Поясніть відмінність між Авторською і народною творчістю. Чому поему “Іліада” називають авторським, тобто Літературним Твором?
32. Згадайте з вивченого у 7 класі, які твори ми називаємо Героїчними піснями.
33. Що є спільного і відмінного в образах, наприклад, билинних богатирів та міфологічних героїв?
34. У чому, на вашу думку, відмінність між героїчними піснями та епічними поемами?
Виконуємо творчі завдання
35. Спробуйте уявити, як давні співці зобразили б у героїчних піснях подвиги наших українських військових – учасників АТО.
36. На яких рисах вдачі давні митці акцентували б увагу насамперед?
37. Придумайте назву для героїчної пісні, присвяченої подіям минулого або сучасності.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)