Гомер (бл. VIII – VII ст. до н. е.) – БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА – Античність

Літературний багаж. Розкрийте гуманістичний зміст міфів троянського циклу.

Український філософ XVIII ст. Г. Сковорода назвав Гомера першим пророком давніх греків. Нині достовірних, підтверджених історичних даних про особистість поета та його життєвий шлях немає. Не було таких відомостей і в давнину. За доби античності існувало дев’‎ять біографій Гомера, і всі вони грунтувалися на легендах, що зображували його сином бога, сліпим мандрівним співцем, який заробляв на хліб виконанням своїх поем. Роки життя поета невідомі. На думку античного історика Геродота, це було IX ст. до н. е. Сучасні вчені називають орієнтовно VIII або VII ст. до н. е. Немає точних відомостей і про місце народження Гомера. Вважають, що жив він в Іонії. Легенда свідчить, що аж сім міст – Афіни, Родос, Смірна, Колофон, Аргос, Саламін та Хіос – змагалися за честь називатися батьківщиною митця. Із життєпису Гомера відомий епізод його творчого поєдинку з Гесіодом на острові Евбей. Поети читали свої найкращі твори, і суддя віддав перемогу Гесіоду, оскільки той оспівував мирне життя й працю хліборобів, однак публіка більше симпатизувала Гомеру. Сьогодні в Греції місця, що нібито пов’‎язані з ім’‎ям Гомера, вельми шанують. У Смірні – це печера, де він складав вірші, на острові Хіос – скеля, де співав, дослухаючись до прибою…

За традицією Гомера уявляють позбавленим зору (його ім’‎я, власне, й означає “сліпий”). Проте під час розкопок грецького міста Геркула-нума було знайдено мармурове погруддя поета, датоване IV ст. до н. е. Тонкі риси обличчя, зведені брови, глибокі зморшки на переніссі й чолі, ледь розтулений рот і широко відкриті зрячі очі – ось портрет великого співця античності. Стародавні монети з острова Хіос теж зображують митця без жодних ознак сліпоти.

Чому ж так поширилася думка про те, що Гомер був незрячим? Виявляється, образ “великого сліпого” виник в Александрії, знаменитому місті, заснованому Александром Македонським. Тамтешні філософи вважали, що поет, наділений пророчим даром, не може виглядати, як звичайний смертний. До того ж у поемі “Одіссея” Гомер зобразив сліпого співця Демодока, якого згодом почали ототожнювати з ним самим. Відтак поета зображують сліпим.

Гомер (бл. VIII   VII ст. до н. е.)   БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА   Античність

Гомер (бл. VIII – VII ст. до н. е.)

Давньогрецький історик і письменник Плутарх розповідає, що Александр під час усіх воєнних походів не розлучався з “Іліадою” і називав її своєю найбільшою коштовністю. Завоювавши Єгипет, полководець вирішив побудувати там велике місто й назвати його своїм ім’‎ям. Саме тоді уві сні йому з’‎явився Гомер і прочитав вірші з “Одіссеї”, у яких описав Форос і географічні переваги цього острова. Узимку 332-331 рр. до н. е. там було засновано Александрію. У центрі міста звели храм Гомера, а самого поета піднесли до рангу богів.

Отже, наука не має достеменних відомостей про Гомера і навіть не може стверджувати, що він насправді існував. Тому поряд з античною традицією, що приписує йому “Іліаду” й “Одіссею”, побутують інші версії. За однією з них, чоловіка на ім’‎я Гомер ніколи не було, а “його” поеми є результатом народної творчості. За іншою версією, Гомер існував, але був лише одним з авторів поем (поряд з іншими співцями). За третьою – він був рапсодом, який зібрав, скомпонував і обробив створені до нього пісні або частину з них. У наш час завдяки комп’‎ютерним дослідженням було доведено, що поема “Іліада” – твір одного автора, а не зібрання поетичних переказів. Доведено також, що “Одіссею” написано на тридцять-сорок років пізніше за “Іліаду”. Ці дослідження стали ще одним доказом існування давньогрецького співця, однак “гомерівське питання”, яке дискутується вже кілька століть, і досі залишається невирішеним. Отож сьогодні чи не наймудрішою відповіддю на нього варто вважати твердження про те, що легендарний сліпий співець є уособленням поетичного генія Еллади.

Поеми “Іліада” й “Одіссея” виникли не пізніше VIII ст. до н. е. і були записані два століття по тому. “Іліаду” присвячено подіям останнього, десятого, року Троянської війни (назва твору походить від другої назви Трої – Іліон). У ній зображено картини військового життя, битви й подвиги славетних героїв Еллади. Поема “Одіссея” оповідає про багаторічне повернення героя Троянської війни Одіссея додому, протягом якого він переживає безліч захопливих і небезпечних пригод. Їх докладний опис і становить основний зміст твору.

Науковці поділили “Іліаду” на двадцять чотири пісні (за кількістю букв грецького алфавіту) та на п’‎ятнадцять тисяч шістсот дев’‎яносто три рядки. У поемі ідеться лише про один епізод десятого року Троянської війни – останні п’‎ятдесят днів облоги Трої.

Розпочинається твір сваркою Ахілла із царем Агамемноном. За наказом Зевса, Агамемнон мусить повернути свою полонянку Хрісеїду її батькові Хрісу – жерцю Аполлона. Цар виконує волю Громовержця, але замість Хрісеїди забирає полонянку Ахілла. Ображений герой відмовляється брати участь у війні й звертається по допомогу до своєї матері, богині Фетіди, яка вмовляє Зевса помститися грекам за сина.

Утративши найсильнішого й найхоробрішого воїна, ахейці зазнають серйозних поразок: отримують поранення Агамемнон, Одіссей і Діомед, троянці підступають до грецьких кораблів. У шістнадцятій пісні друг Ахілла Патрокл бере його зброю і стає на герць із ватажком троянців Гектором. Поєдинок закінчується для Патрокла трагічно.

У вісімнадцятій пісні йдеться про те, як бог Гефест виготовляє нову зброю для Ахілла, а в дев’‎ятнадцятій – про примирення Ахілла й Агамемнона: смерть друга змусила Ахілла повернутися на поле бою, забувши особисту образу. У двадцятій пісні описано битву на березі Скамандра, у якій активну участь беруть самі боги. Від руки Ахілла гине сила-силенна троянців і головний захисник Трої Гектор. Згодом до Ахілла приходить батько Гектора – цар Пріам. Він благає віддати йому тіло сина. Зворушений батьківським горем, Ахілл погоджується. Останні, двадцять третя й двадцять четверта, пісні поеми оповідають про похорон Патрокла та Гектора.

Коментар філолога

Поему Гомера справедливо визнано сюжетно досконалою і завершеною. Автор свідомо домагався симетричності композиції твору. Перша пісня містить зав’‎язку (“Гнів Ахілла”), а остання – розв’‎язку (“Повернення тіла Гектора”).

Дія поеми охоплює приблизно п’‎ятдесят днів, але майже сорок з них заповнені подіями, про які автор тільки згадує. Дев’‎ять днів лютує моровиця в грецькому таборі, на дванадцятий день після сварки вождів боги повертаються на Олімп і Фетіда звертається до Зевса. Тільки на дванадцятий день після загибелі Гектора Пріам вирушає до табору Ахілла по тіло сина, після чого троянці ще дев’‎ять днів оплакують загиблого й готуються до його поховання. Отже, основне ядро оповіді симетрично обрамлене рівною кількістю днів: 9 + 12 = 12 + 9.

Увиразнює симетричність і прийом подвоєння мотивів. Так, симетрично розташовані в поемі поєдинки Менелая з Парісом, два побачення Ахілла з Фетідою, два поєдинки Гектора з Аяксом і Ахіллом, втручання Гери та інші епізоди.

Ще однією з найважливіших композиційних особливостей “Іліади” є так звана часова несумісність. Вона полягає в тому, що розповідь ніколи не повертається до вихідної точки і розгортається лінійно. Тому паралельних дій, які одночасно відбуваються в часі й просторі, у Гомера немає, їх зображено як послідовні, іноді одна з них лише згадується або навіть замовчується. Цим науковці пояснюють деякі уявні суперечності в тексті поеми.

Змальовуючи героїв “Іліади”, Гомер застосовує принцип індивідуалізації: виділяє якусь одну рису характеру. Причому характеризують героїв їхні власні дії та промови або ж інші герої, тимчасом як авторська характеристика майже відсутня.

Головний герой “Іліади” Ахілл безстрашний і мужній, але Гомер наголошує іншу рису його вдачі – схильність до гніву. Двічі в поемі Ахілла поймає нестримна злість: спочатку він розлючений через вчинок Агамемнона, що зганьбив його перед усім народом, потім – через загибель Патрокла. Прагнучи помститися за смерть друга, Ахілл стає кровожерливим і жорстоким. Убивши Гектора, він оскверняє його тіло. Однак дія поеми має передати душевну трагедію героя, його шлях від згубного гніву до душевного очищення й людяності. Тож коли жага помсти згасає, Ахілл постає великодушним і співчутливим. Він повертає Пріамові тіло Гектора й гірко ридає разом зі згорьованим батьком. Відтак серце героя огортає довгоочікуваний спокій.

Ахілл – відчайдушний, безжалісний воїн і водночас – вірний, турботливий друг. Загибель Патрокла не лише збурює душу героя, а й ставить його на межу життя і смерті.

Ахілл знає, що над ним тяжіє фатум: повернутися додому і дожити до старості або залишитися біля стін Трої і загинути, уславившись у віках. Спочатку герой спирається не на внутрішній вибір. Він продовжує воювати заради безсмертної слави, тому коли Агамемнон принижує його гідність, тобто позбавляє цієї слави, відмовляється від участі у війні. Однак після втрати Патрокла відбувається переоцінка цінностей. Честь Ахілла відновлено тим, що ахейців спіткають “ганебні лиха”. Та яка в тім радість, коли поряд немає друга? Відтак вірність кодексу воїна, жага визнання поступаються місцем відповідальності перед близькою людиною, вдячності за дружбу. Герой вирішує мститися за Патрокла, але вже через прості людські почуття. Ба більше – Ахілл проклинає ворожнечу й гнів, які змушують людину шаленіти.

Ватажок троянців Гектор постає в поемі воїном-захисником, який щиро вболіває за батьківщину. Честь для Гектора – не лише героїчні подвиги заради слави, а й важка ноша відповідальності за долю співгромадян.

Так само як і Ахілл, троянський герой змушений обирати між життям і смертю на полі битви, але вибір його грунтується на інших міркуваннях і почуттях. Гектор – непохитний воїн, що дотримується кодексу честі, й водночас – люблячий чоловік, ніжний батько. Сцена прощання героя з коханою, яка просить його не приймати відкритого бою, щоб зберегти власне життя, пройнята невимовним сумом. Однак внутрішні переживання й любов до близьких лише зміцнюють Гектора. Обираючи бій, він не відмовляється від сім’‎ї. Навпаки, безпеку рідних герой ототожнює з безпекою всіх жителів міста. У своєму сині він бачить і власне майбутнє, і майбутнє Трої.

Гектору притаманні звичайні людські почуття. Опинившись віч-на-віч з розлюченим Ахіллом, він лякається, потім намагається домовитися з ворогом про те, щоб тіло загиблого переможець віддав для поховання близьким. Та коли засліплений гнівом Ахілл знущається з його пропозиції, Гектор позбувається страху й невпевненості. Утративши списи й розуміючи, що доведеться загинути, троянець відчайдушно нападає на ворога з мечем, являючи приклад героїчного життя і славної смерті.

Гомер (бл. VIII   VII ст. до н. е.)   БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА   Античність

А. Лосенко. Прощання Гектора з Андромахою. 1773 р. Фрагмент

Людяність героїв “Іліади”, протиставлена жорстокості світу ворожнечі, несправедливості й утрат, змушує співчувати їм, перейматися їхніми долями. Арістотель вважав, що завдяки саме таким відчуттям читач або глядач може пережити катарсис.

Літературознавча довідка

Катарсис – душевна розрядка, очищення, яке відчуває читач або глядач, співпереживаючи з героями художнього твору.

Термін “катарсис”, уведений Арістотелем у праці “Поетика”, пов’‎язаний з ученням про трагедію. На переконання філософа, трагедія викликає гнів, страх, співчуття, змушує глядача хвилюватися, тим самим виховуючи, очищуючи його душу.

Давньогрецька поезія звучала інакше, ніж сучасна європейська, була солодкозвучною, мелодійною і майже завжди супроводжувалася музикою. Повільна епічна плинність оповіді в “Іліаді” зумовлена особливостями античного віршування. Давньогрецька мова й латина вирізняються наявністю довгих і коротких голосних звуків. Тому в основі античного віршування – чергування коротких і довгих складів, які з’‎єднано в стопи, що нагадують поєднання нот у музичному такті. Повторення таких стоп утворює віршовий рядок і визначає його внутрішній ритм. Українська мова передає давньогрецьку поезію своїми засобами: чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Зауважмо, що поняття стопи збереглося і в нашій класичній системі віршування як умовне позначення одиниці, повторення якої створює ритм вірша (хорей, ямб, дактиль, амфібрахій, анапест тощо). Найпоширенішим віршовим розміром античної поезії був гекзаметр. Саме ним складено “Іліаду”.

Літературознавча довідка

Гекзаметр – віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль із цезурою (паузою) в середині віршового рядка Гомер (бл. VIII   VII ст. до н. е.)   БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА   Античність Гомер (бл. VIII   VII ст. до н. е.)   БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА   Античність остання стопа завжди двоскладова (хорей).

“Героїчний розмір (гекзаметр) найбільше відповідає епічному викладу, адже з усіх розмірів він найспокійніший, найповажніший, найприродніше поєднується з діалектизмами та метафорами. Саме цим епос вирізняється з-поміж інших видів поезії”, – зазначав Арістотель у “Поетиці”.

Коментар філолога

Так званий епічний простір “Іліади” утворюють повтори, епітети, порівняння, започатковані в пісенній стадії розвитку епосу. Боги, люди, речі – усе має епітети: для зображення Ахілла, наприклад, їх використано сорок шість. Зауважмо, що Гомер зазвичай застосовує складні епітети: Зевс – “хмарогонитель”, Гера – “волоока”, спис – “довготінний”, море – “багатошумне” тощо.

Гомерівські епітети – усталені поетичні формули: Ахілл “прудконогий” навіть під час відпочинку, а Гектор “шоломосяйний” і тоді, коли тікає від ворога.

Ще одним художнім засобом опису епічних подій є складні порівняння, найчастіше з природою. Так, розповідаючи про нестримність Ахілла перед боєм з Гектором, Гомер використовує порівняння із соколом, який попід хмарами гонить сполохану горлицю.

В “Іліаді” багато повторів. Дублюються не лише епітети, а й описи бою, бенкету, навіть промови. Підраховано, що в “Іліаді” й “Одіссеї” кількість віршів, які повторюються повністю чи з незначними відхиленнями, сягає дев’‎яти тисяч двохсот п’‎ятдесяти трьох, тобто третини твору.

Одним із художніх засобів у поемах Гомера є так звані крилаті слова. Автор пояснює таку назву тим, що з вуст поета-співця вони ніби летять до слухача. Згодом крилатими словами (висловами) почали називати висловлювання видатних людей, назви історичних і міфологічних подій, що набули переносного значення, цитати з відомих літературних творів тощо. Наприклад, у поемі “Іліада” такими є, зокрема, слова троянського героя Сарпедона, звернені до друга перед битвою: “Разом вперед! Іль на славу кому, чи за славою сам!”. А відомий вислів “гомеричний сміх”, який означає нестримний, гучний регіт, виник з опису сміху богів.

Гомер (бл. VIII   VII ст. до н. е.)   БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА   Античність

А. Монтічеллі. Щит Ахілла. 1820 р.

Український мотив

Переклад поем Гомера вимагає високої поетичної майстерності. Одним з перших за цю роботу взявся Олександр Навроцький – член Кирило-Мефодіївського братства, у якому підтримував революційно-демократичне крило, очолюване Т. Шевченком. У 1960-1970-х роках Навроцький виконав повний переклад “Іліади”, який, проте, не було видано. Степан Руданський, здійснивши повний віршований переклад “Іліади”, намагався наблизити давньогрецький епос до української народнопісенної традиції. Уривки з “Іліади” та “Одіссеї” перекладав Франко. Над перекладами Гомера працювали Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Леся Українка, Петро Ніщинський.

Значною подією українського культурного життя став повний переклад “Іліади” та “Одіссеї” Бориса Тена, зроблений гекзаметром. Цей переклад визнано найдосконалішим і художньо неперевершеним.

Перевірте себе

1. Які легенди й перекази про життя Гомера існували за доби античності? Яким постає легендарний поет у цих оповідях?

2. У чому полягає “гомерівське питання”? Наведіть аргументи “за” і “проти” існування Гомера.

3. Що стало міфологічним підгрунтям сюжету поеми “Іліада”?

4. Схарактеризуйте композицію “Іліади”.

5. У чому полягають особливості зображення героїв у поемі?

6. Що таке гекзаметр? Яку роль він відіграє у створенні епічного простору поеми Гомера?

7. Дайте визначення поняття “катарсис”. Поясніть його походження.

8. Які ознаки героїчного епосу притаманні “Іліаді”?

9. Хто з українських митців перекладав “Іліаду” та “Одіссею”?

Перед читанням. Читаючи уривки з поеми “Іліада”, визначте епізоди, які могли справити на давніх греків виховний вплив.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Гомер (бл. VIII – VII ст. до н. е.) – БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА – Античність