Головна літературна зброя Гоголя
Оголошуючи сміх своїм літературним зброєю, Гоголь, як і письменники Просвітництва, ставив перед собою завдання виправляти душі не тільки шляхом сатиричного викриття, а й за допомогою повернення до їх природної та істинної основі. Навіть незначні недоліки знаходять в Гоголь не поблажливого комічного письменника, який беззлобно потішається над слабкостями людей і прощає їх, а вимогливого автора. Сміх Гоголя – це кут його зору на світ і спосіб опису світу. Тому він повинен охопити всі сторони і всі відтінки життя і бути настільки ж всеосяжним, як саме життя. Сміх Гоголя сатирич і юморістічен, безтурботний і сумний, радісний і трагічний, веселий і гіркий. Його не можна звести до однієї бічующей сатирі. Він ширше – в ньому є і гумор, і іронія, і насмішка. Він пов’язаний з епічним і з ліричним началом. У ньому багато об’єктивного, що йде від самого життя, але багато і ліричного, внесеного автором. Цей сміх буває пронизливо жалісливий, глибоко гіркий і болісно трагічний. Всі ці грані гоголівського сміху з’являлися поступово, у міру того як дозрівав і мужнів талант Гоголя. Зараз важливо засвоїти одне – Гоголь в цілому не сатирик, але сатира у нього є; Гоголь не поблажливий гуморист, але і гумор йому притаманний. Гоголь – комічний письменник, у якого комічне обертається драматичним і трагічним змістом.
“Вечори на хуторі біля Диканьки”. “Вечори на хуторі біля Диканьки” викликали майже загальне захоплення. “Все зраділи, – писав Пушкін, – цьому живому опису племені співаючого та скакав…” Критики відзначали веселість і щирість “Вечорів…”. Успіх “Вечорів…” пояснювався декількома обставинами.
Гоголь був вихідцем з України і добре знав її фольклор, звичаї, звичаї, мову. Він зумів підняти зображення національного колориту на новий щабель, відтворивши вільний дух українського народу. Гоголь не обмежив свою художню задачу тільки описами малоросійської провінції. Хутір поблизу Диканьки і сама Диканька не тільки особлива колоритна околиця Росії, а цілий художній світ.
Петербург розчарував письменника. Люди в ньому знеособлені. Гоголь з Петербурга іншими очима дивився на Україну і оцінив дух свободи, природність і прямоту почуттів, повноту переживань. Хутір поблизу Диканьки контрастний омертвілі Петербургу. Цей романтичний погляд Гоголя близький точці зору вигаданого видавця Рудого Панька. Дідок-оповідач несподівано з’являється у “великому світі”. Він простий, безпосередній, простодушний, але одночасно затейлів, балакучий, сміливий і гордий, не чужий іронії і досить язвітелен. Рудий Папько любить описувати колоритні жанрові сценки, дає живописні картини, широко користується українською мовою, хоча знає і російську. Він, не будучи інтелігентом, але потрапивши в “великий світ”, хоче виражатися книжною мовою і користується риторичними патетичними виразами і зворотами. Йому властива захоплена, висока, навіть одична мова. Він “переводить” мова простонародну в книжкову, інтелігентну і навпаки.
Фантастика і реальність. Фольклор та література. Майже всі повісті, які увійшли до книги “Вечори на хуторі біля Диканьки”, – це легенди й казки. У них панують образи фольклору та народної фантастики. Ними пронизані жанрові сценки та мальовничі описи. У художньому світі Диканьки збереглася природність і повнота почуттів, здорове начало загальнонародної життя. Тому похмурі сили зла не настільки страшні персонажам, щоб боятися їх, а іноді й просто смішні.
У розповіді про чортів та відьом вірять і не вірять. Але чорт може нагадати і стряпчого, тому що у нього хвіст такий же, як і фалди мундира у чиновника, і провінційного залицяльника, на тій підставі, що може так само кокетливо звиватися. Старий запорожець з “Пропалої грамоти” боїться чортів і відьом, але може від них відхреститися. А коваль Вакула з “Ночі перед Різдвом” не церемониться з демонічною нечистю і б’є її поліном.
У повістях “Вечорів…” переважають світлі фарби, піднесена тональність і веселий сміх. Гоголь дає простір своєю веселою фантазії. Світ Диканьки – природний, простий і цілісний. Якщо духовне і душевне здоров’я збереглося на хуторі, значить, є надія, що воно не зникло і з великого світу національного життя.
У цілому ряді повістей піднесений ліризм змінюється тривожним настроєм. Ноти смутку і туги проникають в повісті. Іноді картини, які малює Гоголь, стають страшними. Фантастика робиться похмурою. У повісті “Вечір напередодні Івана Купала” Петро продає душу чорту. Басаврюк спокушає його грошима. В інших повістях теж розказано про те, як руйнуються природні та родинні зв’язки, як загибель підстерігає людей. Яскраві фарби часом блякнуть, життя стає менш насиченою і більше тьмяною, менш казкової і більш прозаїчною. Гоголь бачить, що колишнє багатство, завзятість, веселощі йдуть з сучасності, яка втрачає життєві сили. Це відноситься до всього світу і насамперед стосується нинішнього часу.
Персонажі “Вечорів…” живуть на межі фантастики та реальності, сміху і страху. У повісті про Шпоньке Гоголь звернувся, однак, до самому звичайному, нічим не примітному герою.
Іван Федорович Шпонька настільки посередній і нікчемний, що про нього нічого сказати. Разом з тим читач, звиклий до манери “Вечорів…”, чекає, що із згадкою будь-якого предмета чи явища неодмінно має статися подія, надзвичайне. Однак нічого не відбувається, і побут, який оточує Шпоньку, тьмяний і непримітний. Ця повість вже віщує іронічні й сумні повісті “Миргорода”. У “Вечорах…” Гоголь описує історично пішов цільний світ народної казковості і спрямовується до опису сучасної дійсності. Письменник пробує і освоює різноманітні прийоми комічного розповіді.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)