ГОГОЛЬ І УКРАЇНА. УКРАЇНСЬКІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ М. В. ГОГОЛЯ
(нарис)
Палієнко Ліна Вікторівна
Учениця 9 класу Дудчанського загальноосвітнього об’єднання “школа-дитячий садок” І-ІІІ ступенів Херсонської області
Моє серце назавжди залишиться прикутим до священних місць Батьківщини.
М. Гоголь
Гоголь – істинний відкривач поетичного материка, митець, що справді пробився у глибини, до нього не звідані, створив неповторний характер народу, духовний образ України. Рідна земля вигодувала, виховала Миколу Васильовича і не лише фізично, а й духовно з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величністю дум, фантастикою казок, барвистістю і образністю. Українська душа письменника розкривається перш за все у пейзажних замальовках.
Україна для Гоголя була колискою, матір’ю, коханою, молитвою. Він дихав її повітрям у свої найсвітліші роки, бігав малим по землі, а потім згадував у далеких мандрах, як материнську ласку, як вищий дар буття…
І прийшов геній ранньої весни. Саме 1 квітня 1809 року доля посміхнулась Україні, подарувавши їй достойного сина – Миколу Гоголя. Полтавська земля живила талант його розливом пісенної творчості, легендами, наділивши гострим розумом – всіма перлинами народного духу…
В Інституті рукописів при Національній бібліотеці імені В. Вернадського НАН України в Києві у відділі “Гоголіана” знаходяться унікальні документи про сім’ю і предків великого українського письменника. У 1920 році їх передав на зберігання Василь Головня, син молодшої сестри Миколи Васильовича. Серед паперів є аркуш із метричної книги Спасо-Преображенської Церкви містечка Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. У ній записано: “Марта 20. У помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещен 22-го”.
Дід письменника – Панас Дем’янович Яновський – одержав маєток на хуторі Купчин, що дістався йому як посаг за своєю дружиною. Ця садиба, згодом, стала називатися Яновщиною, а пізніше за іменем єдиного сина Василя Панасовича (майбутнього батька М. Гоголя) Василівкою. У народі до тепер збереглися ці дві назви.
В експозиції музею є копія “Послужного списку А. Д. Яновського” за 1788 рік. У ньому сказано, що дід Миколи Гоголя народився у 1738 році, виходець із польської шляхти. Закінчив Київську духовну академію. Вільно володів п’ятьма мовами: російською, латинською, грецькою, німецькою та польською. Служив у Генеральній військовій канцелярії на посаді полкового писаря. Вийшов у відставку у званні секунд-майора.
Уперше прізвище діда письменника з додатком “Гоголь” з’явилося в “Дворянській грамоті”, яку він отримав 15 жовтня 1792 року. До цієї книги записували лише корінних дворян.
У Санкт-Петербурзі багато літераторів знали юного генія України під подвійним прізвищем Гоголь-Яновський. 6 лютого 1832 року Микола Васильович відіслав із Санкт-Петербурга в рідну Василівку своїй матері Марії Іванівні Гоголь-Яновській листа: “… прошу вас адресовать мне просто Гоголю, потому что кончик моей фамилии я не знаю, где делся…”. Відтоді всі свої твори та листи до рідних і знайомих письменник підписує лише першою українською частиною свого прізвища – Гоголь.
Батько митця, Василь Панасович, був українським письменником, дружив з Котляревським, Капністом, добре знав Гнєдича, Наріжного. А дід і прадід закінчили Київську духовну академію й читали в оригіналах твори Платона, Плутарха, Вольтера та Руссо.
Мати Миколи Васильовича походила з багатого роду Косяровських-Щербакових. Її дядько – сенатор Дмитро Прокопович Трощинський, статс-секретар Катерини ІІ, подарував 40 тисяч на облаштування господарства. Він любив Марію Іванівну як рідну дочку, а батька Гоголя – як рідного сина.
Василь Гоголь ставив на сцені Трощинського свої п’єси російською та українською мовами, а мати Гоголя часто виступала в головних ролях, оскільки була не лише красунею, а талановитою людиною. Біографи замовчували, що з колиски поруч з Нікошею завжди була талановита Катерина Косяровська, рідна сестра матері письменника. Вона мала чудовий голос і унікальну пам’ять. Від неї та від матері Гоголь почув сотні українських народних пісень, повір’їв, звичаїв, потішних історій, що пізніше ввійшли до його повістей.
Учені замовчували польське коріння Миколи Васильовича. Проте геній, чиї предки з боку батька приїхали в Україну з Польщі більш за 100 років до його народження, завжди почувався українським письменником. Працюючи за кордоном багато років, Микола Гоголь незмінно в усіх анкетах у графі національність писав – “українець”. Збереглися свідчення далекої родички Миколи Васильовича, онуки Єлизавети Василівни Гоголь – полтавчанки Софії Миколаївни Данилевської. Вона стверджує: “… у родині Гоголя всі говорили українською мовою!” Геній Микола Гоголь по крові за мовою належить трьом великим державам – Україні, Росії, Польщі.
І сьогодні вчені сперечаються, до якої культури належить спадщина Гоголя – до російської чи української. Таємниць у митця дуже багато, однак найбільшою загадкою залишається його творчість. Розгадати всі загадки дуже непросто, проте стежачи за художнім світом письменника, можна виявити, що яскравість і барвистість стилю, мальовничість картин, вихоплених із виру українського життя, привернули до його творів увагу всієї Європи. В. Бєлінський назвав українські повісті Гоголя “зовсім новим, небувалим світом мистецтва”, подібного до якого немає в “європейській чи російській літературі”.
На перше місце в людині Микола Васильович висував не інтелект, а почуття, емоції, “здатність глибоко і жваво реагувати на життя”. Серед останніх слів, які Гоголь написав перед смертю були: “Будьте не мертві, а живі душі і немає інших дверей, як ті, що їх вказав Ісус Христос, і хто ходить інде є тать і злочинець…”.
Значення літератури кожного народу визначається перш за все специфічними ідейними, художніми і своєрідними рисами. У “Вечорах на хуторі біля Диканьки” Гоголь ставив перед собою завдання: художньо розкрити узагальнений образ українського народу в неповторній своєрідності його національних рис. У повістях письменник створив образ України, який назавжди ввійшов в російську літературу. Цей ліричний і прекрасний персонаж проникнутий любов’ю до батьківщини, до її народу. Україна розкривається письменником в чудових поетично насичених пейзажах. Яскравим прикладом цього є опис української ночі у творі “Майська ніч, або утоплена”. Автор, ніби закоханий у неї, створює сплячу Україну у сяйві одинокого місяця. Україна, показана Гоголем, постала перед читачем у всій чарівності ніжності її природи, з її сміливим і вільнолюбним народом.
Український фольклор є основою сюжетів, повістей “Вечорів…”, у яких прослідковується ліризм української пісні, мудрість українського звичаю, чарівність та зворушливість українських традицій. Із його художніх полотен ми черпаємо багатий матеріал, який є джерелом менталітету нашого сучасника.
Гоголь наче грався із народністю, викликаючи український дух, немов біса з того світу… У листах до матері Микола Васильович просив написати йому про народні повір’я і перекази (про колядки, обряд “Івана Купала”, русалок, страшні перекази). Саме ці відомості потрібні були йому для написання циклу українських повістей під назвою “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Створюючи повість під назвою “Вечір напередодні Івана Купала”, автор використав фрагмент обряду “Святкування Івана Купала”: “… у купальську ніч вважалося, що зілля має найбільшу цілющу силу, у цю ніч розквітає папороть, і хто побачить той цвіт, буде щасливий…”.
У повістях майже відсутня картина кріпосного побуту, гноблення селян поміщиками. Гоголь хотів показати народ не підневільним і покірним, а гордим, з його внутрішньою красою і силою, його життєстверджуючим оптимізмом. Не можна забувати історичні особливості у житті українського народу, закріпаченого в кінці ХVШ століття, який зберіг свободолюбиві козацькі традиції.
Створивши повні чарівності образи дівчат – Ганни з “Майської ночі”, Тидорки з “Вечорів напередодні Івана Купала”, Оксани з “Ночі перед Різдвом”, – Гоголь використовував народні пісні, і саме із них вибирав ті прекрасні, задушевні риси і фарби, якими наділені його героїні, то замислені і ніжні, як Ганна, то повні заповзятих веселощів, як Оксана.
У “Вечорах…” письменник з великою любов’ю показує життєрадісний світ дівчат і парубків, цілісні натури людей із народу, які не втратили своїх естетичних почуттів і пристрастей. Крізь романтичний колорит його повістей чітко проступають риси реального життя, зовсім не ідилічного побуту тодішнього українського села. Повні яскравих природних фарб, пройняті народним гумором, образи і типи цих творів Гоголя зовсім не умовні, а передають справжню дійсність. Це смілива реалістична картина.
У повістях письменник передав все те чудове і поетичне, що він побачив в житті народу. “Вечора на хуторі біля Диканьки” за словами Бєлінського, “поетичний нарис Малоросії, нарис, сповнений життя і чарівності. Все, що може мати прекрасного сільське життя простих людей, спокусливого, все що народ може мати оригінального, типового, все це веселковими кольорами виблискує у цих перших поетичних мріях Гоголя…”. У своїй творчості він часто звертається до фантастики, вводить у свої повісті чортів, відьом. Але його фантастика особлива і нічого спільного не має з містикою західноєвропейських романтиків. Фантастика Гоголя – це смішна або трагічна фантастика народних казок та легенд. Для Миколи Васильовича вона постає своїм побутовим боком, притягуючи його своєю наївністю, безпосередністю. Біс, чорт – чи не головний персонаж “Вечорів…” Чорт у нього самий звичайний боягуз, здатний на дрібні капості, – таким він постає в “Ночі перед Різдвом”. Він залицяється до Солохи, ревнує її. Відьма в адському пеклі, куди потрапляє запорожець в “Пропавшій грамоті”, грає в карти і при цьому навіть шахрує. Фантастичне тут є засобом сатиричного глузування. Гоголь виступив зі своїми “Вечорами на хуторі біля Диканьки” в той час, коли в російській літературі виникла предметна цікавість до України, яка виявилася у появі ряду творів з українського життя. Їх значення не тільки в тім, що вони познайомили російських читачів з чарівною поезією українського народу: вже в цих перших повістях було видно демократичні тенденції, які відкривали перед читачем новий світ – світ народного життя. Хоч і в недовершеній ще формі Гоголь показує ті ворожі сили, які заважають проявляти істинну красу і здоровий початок, що захований в житті народу. Ось тому в поетично чарівний світ “Вечорів на хуторі біля Диканьки” вкрадаються трагічні і печальні ноти. Сумна доля героя “Вечора напередодні Івана Купала” бідняка Петра, шляхом злочину домігся він багатства, щоб одружитись з коханою дівчиною.
Там, де життя народу стикається зі шкідливим впливом кріпосної дійсності, починає звучати трагічна нота. Так, наприклад, весела, сповнена лукавого гумору, сяюча яскравими фарбами побуту повість “Сорочинський ярмарок” несподівано закінчується тривожним акордом.
Серед повістей “Вечорів…”, присвячених мирним будням українського села, особливе місце займає повість “Страшна помста”, яка передбачила написання героїчного епосу “Тарас Бульба”.
“Страшна помста” присвячена минулому України, боротьбі козацтва за свою національну незалежність з польською шляхтою. В основу повісті покладено мотиви українських народних легенд і дум. У творі розповідається про сміливого козака Данила Бурульбаша у доблесній боротьбі козацтва за свою батьківщину.
Цікава історія написання повісті Миколи Гоголя “Тарас Бульба”. Саме цей переказ, що у родині Міклухо-Маклая передавався із покоління в покоління, ліг в основу твору. Григорій Ілліч Міклухо-Маклай, навчався і товаришував із Миколою Гоголем. Письменник цікавився сімейними переказами друга і поклав їх в основу одного з найбільш знаменитих своїх творів. Так, Охрім Макуха став прототипом Тараса Бульби.
Микола Ілліч постійно тримав у себе на столі малюнок гоголівського Тараса Бульби. Знаменита повість Гоголя була однією з улюбленіших книг його сина, яку той брав із собою в усі мандри…
Також світ знає видатну поему “Мертві душі”, над якою автор працював до кінця свого життя і яка так і залишилася для нас незакінченою.
Природно, що пісенно-фольклорним матеріалом письменник не обмежився. Він добре знав і знамениту “Історію Русі”, і козацькі літописи Самовидця Самійла Величка, Григорія Грабянки, й “Історію Малої Росії” Д. Бантиш-Каменського та “Історію про козаків запорозьких” С. Мишецького, і “Опис України” французького інженера Гійома-Левассера Боплана, зроблений ще у XVII столітті і перекладений на англійську, німецьку, латинську, польську, російську та інші мови.
Творчість М. В. Гоголя стала справжньою школою для російських, українських та багатьох інших письменників. Впливу його творів так чи інакше зазнали Островський і Гончаров, Герцен і Некрасов, Салтиков-Щедрін і Достоєвський, Шевченко і Франко. Охоче перекладали перлини його творчості Іван Франко, Леся Українка, Степан Васильченко, Максим Рильський, Остап Вишня.
Широку популярність здобули твори Миколи Гоголя за межами нашої країни. На Заході їх почали перекладати ще за життя письменника. Поетичні шедеври, розсипані щедрою рукою генія, давно вже привертають увагу багатьох художників, композиторів. Ілюстрації і картини за сюжетами українських повістей Гоголя залишили видатні художники І. Крамський, В. Маковський, К. Трутовський…
Його доробок, неоціненна духовна спадщина допомагають більш глибоко усвідомлювати та відстежувати розвиток національної української культури, її становлення, точніше і правдивіше відновлювати кращі традиції та звичаї рідного народу, що є скарбом прийдешніх поколінь.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)