Гімн – Іван Франко (1856-1916) – Титан духу і думки
Вічний революцьонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє:
Словом сильним, мов трубою.
Міліони зве з собою,-
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття –
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний революцьонер –
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
1880
Виявляємо літературну компетентність
1. У чому полягає жанрова своєрідність поезії “Гімн”? Які традиції світової літератури використав І. Франко, визначаючи жанр свого твору?
2 Який настрій переважає у творі? Якими художніми засобами цей настрій твориться?
3. Який заклик є ключовим? Обгрунтуйте свої міркування.
4. Що символізує “вічний революціонер”? Аргументуйте свою відповідь.
5. Яку роль у творі відіграє мотив боротьби?
Досліджуємо самостійно
6. Знайдіть у творі антитетичні образи. Що вони позначають? Розкрийте роль антитези в поезії.
КРАСА МАТЕРИНСТВА
Материнство належить до світових, або вічних тем. До цієї теми зверталися художники, скульптори, музиканти, письменники. Жіночий ідеал часто розкривався через авторитетний християнський взірець материнства – образ Богородиці. Цей образ неодноразово осмислювала давня українська література. Ушанування Богородиці стало частиною української народної традиції. Материнство є наскрізним мотивом поезії Т. Шевченка. Автор збірки “З вершин і низин” теж працював над розкриттям вічної теми.
Його захопили гуманістичні ідеали епохи Відродження, а надто вразила досконалість “Сікстинської Мадонни” Рафаеля Санті. Полонило те, що в образі героїні художник гармонійно поєднав щирі релігійні переживання та риси звичайної людини. Висока краса материнства привабила українського поета й навіяла роздуми, що втілились у формі сонета.
Сонет виник в італійській поезії. До нього зверталися визначні майстри слова Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо. В епоху Відродження він був провідним жанром лірики, утвердився в усіх європейських літературах. Сонети писали П. Ронсар, М. Сервантес, В. Шекспір. Українська література засвоїла сонет у XIX ст.: цю поетичну форму використовували О. Шпигоцький, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Шашкевич, Ю. Федькович. Чимало сонетів створив І. Франко (цикли “Вольні сонети” й “Тюремні сонети” зі збірки “З вершин і низин”).
Сікстинська Мадонна (Рафаель Санті, 1513-1514)
Сонет – лірична поезія, що має чотирнадцять рядків п’ятистопного або шестистопного ямба та чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох катренів (чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки)
Сонет – жанр ліричної поезії. Він має чотирнадцять рядків п’ятистопного або шестистопного ямба та чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох катренів (чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки). Існує, правда, й менш поширений варіант строфічної будови: три чотиривірші та дистих.
Деякі митці дотримувались правила, яке, однак, не є обов’язковим. Воно стосується композиції розвитку авторської думки за визначеною схемою: теза – антитеза – синтез – розв’язка.
У “Сікстинській Мадонні” І. Франко в цілому витримав сонетну композицію. У першому катрені спірна теза ще обговорюється (“Хто смів сказать, що не богиня ти?”), однак у другому катрені вона вже остаточно заперечується авторським визнанням: “Так, ти богиня! Мати…”. Синтезом виступає узгодження різних поглядів: сумніву (“О Возі, духах можся сумнівати…”) і ствердження (“Та ти й краса твоя – не казка, ні!”). Нарешті, настає розв’язка: колись “світ покине / Богів і духів, лиш тебе, богине, / Чтить буде вічно – тут, на полотні”.
Думки поета про минуще й вічне доволі суб’єктивні. З ними можна погоджуватись або ні. Та як не перейнятися щирою вірою поета у вічність краси, явленої на полотні безсмертним витвором людського генія?
Читацький практикум
(1 votes, average: 5.00 out of 5)