ГЕРОЇ І ПСЕВДОГЕРОЇ (поеми “Похорон”, “Мойсей”)
Якщо, так би мовити, ідейним поштовхом до написання поеми “Мойсей” були для Франка революційні події в Росії і на Україні 1905 p., що надихнули поета морально, дали йому політичну наснагу, надали певної суспільної цілеспрямованості темі і образам поеми, то зовнішнім імпульсом була його подорож до Італії 1904 р. Про неї пише І. Франко в листі до А. Кримського 18 квітня 1904 p.: “He знаю, чи одержали Ви мій привіт із Риму. Я отеє несподівано для себе самого по зборах Наукового] тов[ариства] ім. Шев[ченка] відбув… тринедільну подорож до Італії (бачили Венецію, Рим і Флоренцію), були пару день у Відні”.
Про те, яке враження справило на Франка перебування в Італії, пише у своїх спогадах донька письменника Ганна Франко-Ключко: “Вже з Італії тато прислав нам картки з видами, з захопленням описуючи все бачене. Головною ціллю був Рим, потім Неаполь. Тато мав нагоду сам оглядати знамениті твори Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаеля та ін:”.
Як свідчить донька Франка, найбільше враження на поета справила статуя Мойсея Мікеланджело з гробниці папи Юлія П у церкві Сан П’єтро ін Вінколі в Римі. “Тато з поїздки,- пише Г. Франко-Ключко,- привіз альбоми з малюнками визначних малярів і інші пам’ятки, а також образ з статуї Мойсея. Цей образ зараз же повісив у себе в спальні над ліжком”.
Що велична статуя Мойсея Мікеланджело була імпульсом до написання поеми І. Франка “Мойсей”, свідчить і сучасник Франка Михайло Мочульський у своїх спогадах “З останніх десятиліть життя Івана Франка”: “Після подорожі Іван Труш, який видавав тоді “Артистичний вісник”, просив поета, щоб вія написав для його журналу щось про свою подорож. Поет у відповідь на його просьбу сказав, що напише про “Мойсея” Мікеланджело, який був дуже захопив його. Але поет не написав обіцяної статті, зате написав нам свою величну поему “Мойсей”.
Проте, як побачимо далі, І. Франко створив у поемі свій, оригінальний образ головного героя. Весь величезний матеріал біблійних легенд про Мойсея, літературу про нього, художні обробки він перетопив у власному творчому горнилі так, що символічний образ давнього пророка набрав зовсім нового значення, став близьким і зрозумілим сучасникам, заграв новими гранями і відтінками, що відбивали Франкове світорозуміння й художнє бачення світу.
Смерть Мойсея стала тим імпульсом, що привів до руху дрімаючі народні сили. “Голод духа і жах самоти і безодні старої”, вимоги сучасності і досвід минулого призводять до величезного вибуху народної енергії, на чолі творчого, дерзновенного народу стає новий вождь Єгошуа:
А Єгошуа зично кричить:
“До походу! До зброї!”
І зірвався той крик, мов орел,
Над німою юрбою.
Покотився луною до гір:
“До походу! До бою!”
Ще момент – і Єгошуї крик
Гірл сто тисяч повторить;
Із номадів лінивих ся мить
Люд героїв сотворить.
Задуднять – і пустині пісок
На болото замісять,
Авірона камінням поб’ють,
А Датана повісять.
В біблійній легенді смерть Датана і Авірона (Абірама) показана, як чудо. Мойсей в супроводі старшин приходить до наметів Авірона і Датана і за допомогою Бога карає їх (отворилася земля і проковтнула їх живцем разом з родиною і майном). Франко ж показує смерть лжепророків і демагогів цілком реалістично, внаслідок “елементарного вибуху народної свідомості по смерті Мойсея”.
Знаменно, як змальовує І. Франко нового вождя Єгошуа. Це енергійний народний ватажок, що вийшов з самих низів народу (“князь конюхів”), представник нового покоління. Він закликає народ до походу, до зброї, до боротьби за нове життя, за новий світ. І його заклик повторять сто тисяч голосів, бо він висловив дійсні прагнення народу, його революційні настрої. Цим образом Франко ще раз підкреслив, що справжнім вождем народу може бути той, хто виражає його найзаповітніші бажання і мрії, його прогресивні ідеали.
Поема “Мойсей” закінчується тріумфом народної справи, за яку боровся Мойсей сорок років, але не знайшов у собі мужності і твердості, щоб завершити її. Народ, незламний і могутній, не лише завершує справу, почату Мойсеєм, а йде далі, змітаючи Датанів і Авіронів, прокладаючи революційний шлях до соціальних змін і оновлень.
Високопоетичним коментарем до поеми “Мойсей” є її пролог, написаний Франком вже тоді, коли текст поеми був набраний у друкарні, як про це пише у своїх спогадах М. Мочульський. “Я був з поетом,- пише Мочульський,- у друкарні саме тоді, коли кінчився друк “Мойсея”. Зажурений управитель друкарні К. Беднарський показав поетові, що на початку надрукованої поеми лишається кілька незадрукованих сторінок, і радив написати вступне слово. Поет подивився на білі сторінки і сказав спокійно: “Добре, добре, я щось напишу і принесу”. І приніс на другий день відомий пролог”.
В пролозі до твору І. Франко немовби формулює його задум, його ідею. В хвилюючих, натхненних рядках прологу постає перед читачем історична доля українського народу, його минуле, сучасне і майбутнє.
Поет висловлює глибокий біль з приводу тяжкого соціального і національного гніту, під яким перебуває народ, біль за пасивність народу, його відсталість, темноту, неусвідомлення своєї ролі могутнього перетворювача світу.
Коли в поемі “Мойсей” І. Франко показав відсталість єврейського: народу, його нездатність піднестися до усвідомлення своєї історичної ролі (у першій половині твору), розкрив, у яких муках відбувається визрівання його свідомості, то, читаючи пролог, ми бачимо, що поет мав на увазі свій власний народ.
В процесі боротьби, мук, страждань, зневір’я, розчарувань, болю і радощів відбувалось визрівання політичної, соціальної і національної свідомості українського народу.
Поет висловлює тверде переконання, що всі жертви, злигодні і страждання українського народу не пропадуть марно, що народ виборе своє щастя і возз’єднається в єдиній вільній державі.
Важливо, що в пролозі, написаному в липні 1905 p., Франко ще раз повертається до проблеми про роль мистецтва, художнього слова в революційній боротьбі мас.
Із закликом – використати могутню силу художнього слова як грізну зброю в боротьбі з гнобителями, як організуючу і мобілізуючу силу – виступає Франко в пролозі до поеми “Мойсей”:
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвалю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну.
Що міліони порива з собою.
Окрилює, веде на путь спасенну!
Такою натхненною піснею, такими глибокими філософськими роздумами над долею свого народу була велична поема Франка “Мойсей”. В образі головного героя поеми Франко змалював самовідданого борця за народне щастя, народного ватажка, який все, що мав у житті найкращого, найдорожчого, віддав ідеї служіння своєму народові. В образі Мойсея знаходимо багато рис самого Франка. Одночасно поет засудив у образі Мойсея вагання, сумніви, непевність у правильності обраного шляху, які виросли на грунті відсталої свідомості народу, що приводять пророка до трагічної самотності і смерті.
Цим самим Франко утверджував думку, що служіння народові покладає величезні обов’язки на людину, вимагає її незламної твердості, колосальної волі і, головне, непохитної віри в високі ідеали людського прогресу і революційної боротьби.
1965 р.
Каспрук Арсен. Філософські поеми Івана Франка. – К., 1965. – С 134-135,158-161.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)