Географія та історія Сербії
Сербія – парламентська республіка. Глава держави – президент (обирається на 4 роки). Законодавчий орган – Скупщина. Столиця – Белград (1100000. Чол.). Географічне положення: південний схід Європи, північна частина Балканського півострова. Межує з Угорщиною, Албанією, Румунією, Болгарією, Хорватією, Македонією, Боснією і Герцеговиною, Чорногорією. Площа: 88 тис. Км2.
Населення: 9,4 млн. Чол. Серби (66%), албанці (17%), угорці, румуни, чорногорці, боснійці. Міське населення 52%, найбільші міста: Новий Сад, Ніш, Крагуєвац. ВВП на душу населення: 6 690 дол. США. Грошова одиниця: динар.
Балкани здавна вважаються складним і “вогненебезпечним” регіоном. Найхимернішимчином тут змішані гори і долини, народи і релігії, культури і мови, долі пересічних людей і цілих держав. Зоною особливо високої напруженості була і залишається територія колишньої Федеративної Республіки Югославії, до складу якої входило шестеро слов’янських республік – Сербія, Хорватія, Словенія, Чорногорія, Македонія, Боснія і Герцеговина та два автономні краї (Косово і Веводіна). На цих землях протягом кількох століть стикалися політичні інтереси декількох імперій, в першу чергу Османської та Австро-Угорської, і три релігії – православ’я, католицизм та іслам.
Близько третини території колишньої Югославії припадає на Республіку Сербію, саме ця частина країни довгий час була центром і об’єднуючим ядром южнославянской федерації. У наші дні Сербія – незалежна держава на півночі Балканського півострова.
Територія країни переважно гориста, причому висоти зростають з півночі на південь і південний захід, досягаючи максимальних значень на кордоні з Албанією. Тут знаходиться найвища точка країни – гора Джяравіца (+2656 м). Північ Сербії займає родюча частина Середньодунайської рівнини. На півдні лежить ряд міжгірських улоговин, і серед них – обширне Косово поле, історичне серце Сербії. На цій рівнинній території, облямованої зазублинами гір, не раз схрещували зброю серби, греки, турки, босняки і болгари.
Клімат країни помірний континентальний, в центральній частині пом’якшується під впливом Середземного моря. Для більшої частини Сербії характерно печеня, досить сухе літо і прохолодна сніжна зима. Взимку бувають сильні вітри. У горах чимало корисних копалин: нафта, газ, вугілля, кольорові метали.
Слов’янські племена заселили центральну частину Балканського півострова в 6-7 ст. Їх основними заняттями були землеробство і скотарство, але сербам нерідко доводилося братися за зброю, щоб відстояти незалежність своїх земель в боротьбі з Візантією, Болгарією та Франкським королівством. У 9-10 вв. в Сербії почало поширюватися християнство, причому майже відразу виникло жорстоке протистояння між двома його гілками – західної (римсько-католицької) та східної (православної). У підсумку перемогу здобуло візантійське православ’я. До цього часу сходить створення князем Воло-стіміром перший сербського держава Рашка на берегах однойменної річки. З часом до його складу увійшли й інші родинні сербам племена.
Періодом розквіту середньовічного сербського держави вважається правління короля Стефана Уроша IV (1336-1355). Мудрий законодавець і покровитель церкви, цей правитель розширив межі Сербської держави, включивши в неї частину Македонії, Епір, Фессалію і Албанію. Після смерті Стефана усі завойовані ним землі відпали, а в 1389 р серби зазнали жорстокої поразки від турків у битві на Косовому полі. Країна потрапила в залежність від Османської імперії, а з 1459 була повністю включена до її складу.
Незалежність Сербія отримала тільки в 19 ст. в результаті Балканських воєн. У 1918 р було утворено Королівство сербів, хорватів і словенців, яке з 1929 р прийняло назву Югославія.
Після Другої світової війни була створена федерація шести слов’янських республік, що проіснувала до 1991 р Розпад Югославії ознаменувався кривавими військовими зіткненнями, в ході яких загинули десятки тисяч мирних жителів – сербів, хорватів і боснійців. Для перетворення громадянської війни було потрібно втручання міжнародних сил ООН. Останнім зі складу Сербії вийшов автономний край Косово (воно ж частково визнана держава), населений переважно албанцями, які сповідують іслам.
Сербія – індустріально-аграрна країна. Тут виробляють чорні і кольорові метали, електроенергію, автомобілі, транспортне обладнання, ліки, продукцію хімічної промисловості, меблі. У гірничопромислових районах видобувають вугілля, природний газ, боксити, мідну руду, ведуться розробки родовищ кольорових і дорогоцінних металів.
У долинах річок, насамперед у Воєводині (межиріччя Дунаю, Сави і Тиси), розташовується основна частина оброблюваних земель. Тут обробляють кукурудзу, пшеницю, ячмінь, соняшник, цукровий буряк, картоплю, овочі. З садових культур в Сербії найбільш широко поширені сливи (республіка – найбільший постачальник чорносливу), яблуні, груші, абрикоси; на півдні вирощують цитрусові, персики і виноград. У сільському господарстві країни зайнято більше чверті її працездатного населення. У горбистих і гористих районах Сербії найбільш розвинене молочне тваринництво.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)