Географія інформаційних галузей

Інформаційна індустрія – нова галузь господарства окремих держав і світу. Незважаючи на значний обсяг виконуваної роботи, ця галузь залишається формується галуззю. До теперішнього часу не склалося загальноприйнятого назви цієї галузі, найбільш часто її називають “інформаційна індустрія”, “індустрія інформатики”, “індустрія інформаційних послуг” і т. д. Немає і єдиного підходу до класифікації виробництв. Цим пояснюється відсутність в офіційних довідниках більшості держав даних по галузі.
Інформація – відомості, знання, володіння якими збагачує уявлення про навколишній світ, а в практичній діяльності людей впливає на процеси прийняття рішень і управління. Корисність інформації полягає в наданні споживачу інформації вільної дії. Вона допомагає з декількох і навіть багатьох варіантів вирішення задачі або проблеми вибрати раціональний, оцінити наслідки інших відкинутих варіантів. Важлива властивість інформації полягає в тому, що вона не є фізичним об’єктом. У зв’язку з цим її отримання, зберігання, передача, обробка здійснюються при дуже малому споживанні енергії і речовини.
Географія світової інформаційної індустрії, як і сама галузь, тільки формується, проте певні закономірності поширення її у світовій економіці вже склалися. Основна з них полягає в розміщенні джерел отримання інформації у високорозвинених в економічному відношенні державах і регіонах.
Значення сучасних телекомунікацій визначається:
– глобалізацією засобів зв’язку, тобто охопленням усіма видами телекомунікацій всіх територій і акваторій планети і всього навколоземного простору;
– інтернаціоналізацією засобів зв’язку, тобто стандартизацією технічних, технологічних, організаційних її параметрів у кожному з більш ніж 200 держав світу;
– інтеграцією всіх видів електрозв’язку в єдину потужну світову систему телекомунікацій;
– зростаючої забезпеченістю споживачів інформації різними видами електрозв’язку в найвіддаленіших районах світу.
Зв’язок – одна з найбільш географічно галузей господарства. Створення, розвиток і функціонування окремих її видів (виникнення поштових трактів, але особливо прокладання ліній електрозв’язку: телеграфу, телефону, радіорелейних магістралей і т. д.) все ще багато в чому визначається географічним положенням і місцевими особливостями тих чи інших територій або акваторій планети. Вихід за її межі завдяки освоєнню космічного простору надає цій галузі народного господарства мобільний і глобальний характер. Однак і системи космічного зв’язку поки ще дуже вибірково обслуговують різні регіони земної кулі.
Зв’язок найбільш ефективно вирішує одвічну проблему людського суспільства: подолання великих відстаней з мінімальними витратами для вирішення виникаючих труднощів в складному комплексі господарської, політичної, військової сфер окремих держав, регіонів і світу в цілому. Вона забезпечує численні особисті контакти людей, задовольняє різноманітні потреби духовної, особливо культурної, життя народів планети. Неоціненна її роль у порятунку і збереженні життя людей при стихійних лихах природного або техногенного характеру.
Завдання і роль зв’язку незмірно зросли в епоху НТР. У найсильнішій ступеня зросла її значення в передачі великих масивів найрізноманітнішої інформації, яка все частіше стає товаром. Обсяги такої інформації в суспільстві подвоюються кожні 5-10 років і мають тенденцію до прискорення. Вже зараз темпи збільшення її в два-три рази випереджають темпи росту промисловості, яка є однією з найбільш динамічних галузей господарства. У зв’язку з цим зв’язок як засіб передачі інформації стала все більшою мірою відображати рівень економічного розвитку держав. У число найважливіших його показників (обсягів валового внутрішнього продукту на душу населення, дитячої смертності, автомобілізації та ін.) В даний час включають і ступінь телефонізації окремих країн.
Зв’язок – самостійна галузь народного господарства, його третинного сектору (надання послуг). Вона вводить у свої системи різноманітну інформацію, забезпечує її передачу, розподіл у просторі і доставку споживачеві. Оволодіння інформаційними технологіями, робота в інформаційних мережах (типу Інтернет) обумовлює знання і можливості зв’язку як необхідного інструменту у всіх видах діяльності.
Робота підприємств зв’язку обслуговується власною інфраструктурою, яка складається з різних технічних засобів з приймання та обробки інформації, що надходить в установах зв’язку, каналів зв’язку для її передачі, систем комунікації (вузлів зв’язку різного профілю) для розподілу інформації, апаратури для її доставки адресату. У перспективі організуючий і інформаційне значення зв’язку ще більше зростає.
Функції зв’язку схожі з функціями, виконуваними будь-яким видом транспорту, однак зв’язок переміщує в просторі незрівнянно більш транспортабельну, нематериалоемких продукцію – інформацію і з незрівнянно високими швидкостями. Зв’язок чітко відображає головну особливість сучасного економічного розвитку, яка полягає в дематеріалізації людської діяльності.
Зазначені функціональні особливості зв’язку визначають її дуже високу ефективність і прибутковість.
У процесі формування сучасної системи зв’язку чітко виділяються окремі етапи її розвитку.
Перший етап охоплює весь історичний період, що передував появі в XIX в. електрозв’язку. Існуюча практика передачі інформації розсильному, гінцями, кур’єрами, фельд’єгерем обслуговувала вузьке коло осіб держави, носила епізодичний характер. Проте з часом ці функції поступово переходили до виникав комерційним, а частіше державним поштовим службам (наприклад, ямський наказ в Росії XVII ст., Який відав поштовим справою). Їх швидкий розвиток в багатьох країнах привело до створення на основі національних пошт в 1878 р Всесвітнього поштового союзу, що регламентував в першу чергу найважливіші питання міжнародної поштової діяльності (тарифи, схоронність кореспонденції і т. д.).
Другий етап – створення і широке впровадження в XIX в. засобів електрозв’язку, що поклали початок розвитку сучасних телекомунікацій. Він ознаменувався винаходом в США телеграфного апарату (Морзе, 1837), телефонного апарату (Белл, 1876), радіо (А. С. Попов, 1896). У цих апаратах були втілені результати досліджень світової науки в області електрики і магнетизму, що призвели до створення багатьох електромагнітних приладів і машин. У техніці та технології зв’язку був здійснений перший революційний науково-технічний прорив. Він поклав і початок формування нової структури зв’язку та світі, сильно розширив інформаційні можливості галузі. Головною перевагою електрозв’язку стало різке збільшення швидкості передачі інформації, що зробило її одночасно і помічником поштового зв’язку, і її конкурентом.
Телеграф і телефон протягом усього XIX ст. розвивалися організаційно як самостійні (автономні) засоби електрозв’язку зі своїм управлінням, інфраструктурою, завданнями, колом абонентів і їх кількістю.
Телеграф відразу ж перетворився на вид відомчої (найчастіше державної, рідше комерційної) зв’язку, покликаної через поштово-телеграфні контори обслуговувати установи, підприємства та місцевих громадян. Велика швидкість передачі інформації по телеграфу привернула особливу увагу військових відомств у країнах Європи, де найчастіше в XIX в. виникали війни.
Географічною особливістю телеграфного зв’язку відразу ж стало придбання нею функції далекого зв’язку: спочатку в окремій країні, а незабаром і за її межами.
Телефонний зв’язок спочатку виникла і розвивалася як суто локальний (місцевий) вид електрозв’язку в межах міста. Її роль виявилася незамінною в установах, на великих промислових підприємствах (диспетчерський зв’язок). Однак вона все ширше ставала і надбанням городян. Діяльність телефонного зв’язку спочатку не перевищувала 100-150 км. Тільки в самому кінці XIX ст. були прокладені перші відносно далекі лінії телефонного зв’язку (наприклад, в Росії в 1898 р лінія Петербург – Москва).
Третій етап – революційний прорив у техніці та технології зв’язку – був обумовлений розробкою в XX в. принципово нових видів електрозв’язку та перетворенням її в даний час в потужну, складну за своєю структурою, розгалужену систему, телекомунікацій світу.
На третьому етапі розвитку зв’язку чітко виділяються два різних періоди в створенні та освоєнні техніки і технології окремих видів електрозв’язку. Вони у найсильнішій мірою відображають напрями наукових досліджень, наукові досягнення та їх реалізацію в практиці електрозв’язку, а також міграцію найважливіших наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт після Другої світової війни з Європи до США.
Перший період (з початку до середини XX ст.) Характеризується бурхливим розвитком радіозв’язку. До середини XX в. між електрозв’язком та іншими видами зв’язку визначилися ознаки суперництва.
Другий період (з середини XX в. До наших днів) припав на епоху розгорнулася НТР, що обумовило потужні процеси ділового і громадського життя, контактів маси людей у??світовому співтоваристві. Стрімко зростав потік різної інформації. У зв’язку з цим головними напрямками в розвитку зв’язку як галузі господарства стали:
– Переважна орієнтація всіх її видів на надання кожному індивідуальному абоненту можливості активного отримання необхідної інформації в необхідному обсязі;
– Пріоритетне розширення мереж електрозв’язку для більш повного охоплення її послугами території країн і доступу до неї проживаючого там населення;
– Всебічне підвищення мобільності зв’язку, тобто гарантії її отримання в будь-якому місці, в будь-який час, в зручному для абонента вигляді;
– Забезпечення високої технічної якості послуг зв’язку. Успіхи в розвитку електрозв’язку в цей період були досягнуті за рахунок всеохоплюючої електронізації як нових, так і старих її видів, що призвело
– До найширшого впровадження напівпровідників і мікросхем в усі засоби (апаратуру) електрозв’язку;
– Масового застосування відеоапаратури в ряді видів електрозв’язку;
– Використання комп’ютерів у нових видах електрозв’язку (електронна пошта та ін.), Оснащенню ними вузлів зв’язку (електронні АТС замість електромеханічних);
– Створенню лазерної техніки, що призвела до появи нового виду ліній зв’язку – волоконно-оптичних (ВОЛЗ);
– Винаходу модему (модулятора-демодулятора) – приладу, що дозволяє перетворювати аналогові сигнали в цифрові і назад.
Різко возраставшее кількість абонентів зв’язку і передавачів інформації виявило обмежені технічні та економічні можливості розширення існуючих до 1970-х рр. провідних ліній зв’язку та вільних від взаємних перешкод каналів радіочастот для радіо – і телемовлення сусідніх країн, особливо в Західній Європі. Виключно важливе технічне, економічне і географічне значення набула проблема розвитку каналів (ліній) зв’язку. Науково-технічний прорив забезпечив:
– створення глобальної багатофункціональної (телефонного, телевізійної і т. д.) космічного зв’язку;
– успішну прокладку дуже протяжних наземних і підводних (у тому числі по дну морів і океанів) ВОЛЗ;
– стрімку заміну повітряних провідних ліній зв’язку кабельними, особливо для організації кабельного телебачення та покращення якості телефонного зв’язку;
– бурхливе зростання радіорелейних ліній зв’язку, різко скоротили витрати коштів і матеріалів на спорудження повітряних або кабельних ліній у великих за площею країнах або мають складний рельєф по трасі лінії;
– поява нових видів бездротового мобільного зв’язку (системи стільникового, портативної, пейджингового та ін.).
Інтернет – найбільша комп’ютерна телекомунікаційна система світу, що служить засобом доставки інформації. Вона втілила найважливіші технологічні і технічні досягнення НТР в галузі електроніки та телекомунікацій. Її виникнення і розвиток припало на другу половину XX ст., Коли склалися необхідні технічні передумови для створення системи:
– організація масового виробництва персональних комп’ютерів і насичення ними не тільки сфер ділового життя, а й побуту багатьох десятків мільйонів людей;
– створення та прокладання ліній електрозв’язку високої пропускної здатності, поєднали більшість країн і регіонів світу;
– впровадження уніфікованих з комп’ютерами цифрових методів передачі інформації по системам телекомунікацій;
– досягнення широкої телефонізації провідних промислових країн Північної Америки та Західної Європи, що дозволило підключити національні комп’ютерні інформаційні мережі до Інтернету.
Широкі міжнародні функції Інтернет став виконувати після того, як в Європейському центрі ядерних досліджень в Женеві була розроблена система World Wide Web (WWW) – “Всесвітня павутина”. Новий протокол передачі (технологія www) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали зв’язку, дозволив погодити світову схему адрес і кодів для постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки www, Інтернет був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів Інтернету не тільки в США, але і у всьому світі, в тому числі і в Росії.
Інтернет не має організаційної структури. Користувачі його послугами підключаються до різних національних або міжнародних, комерційним або державним компаніям в системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступенева схема виходу користувачів в Інтернет через численних посередників (“провайдерів”). Нерідко окремі канали електрозв’язку в робочі години відчувають сильну перевантаження і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації з мереж Інтернету.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Географія інформаційних галузей