Географія і історія Лівану
Ліван – парламентська республіка, унітарна держава, що складається з 6 провінцій. Глава держави – президент. Законодавчий орган – Палата депутатів. Столиця – Бейрут (1300000. Чол.). Географічне положення: Південно-Західна Азія, східне узбережжя Середземного моря. Межує з Сирією та Ізраїлем. Площа: 10,4 тис. Км2.
Населення: 3900000. Чол. Араби (95%), вірмени (4%), греки, турки, курди. Міське населення 87%. ВВП на душу населення 14400 дол. США. Грошова одиниця: ліванський фунт.
Ліван – невелика держава, яке немов “припало” до узбережжя Середземного моря. Завдяки своєму географічному положенню країна здавна була центром міжнародної торгівлі, тут впродовж тисячоліть вели непростий діалог християнська і мусульманська цивілізації. Територія Лівану володіє особливою привабливою силою – і це відбилося в історії країни, в складі її населення, в економіці. Заволодіти приморськими землями Лівану прагнули десятки завойовників, та й у наші дні країну роздирають болісні суперечності і конфлікти, пов’язані з ситуацією в Південно-Західній Азії в цілому. Однак і в таких умовах Ліван продовжує використовувати своє економіко-географічне положення, виступає в якості фінансового посередника, найважливішого найбільшого транспортного і торгового вузла.
Ліван – переважно гірська країна. Частина його території займає хребет Ліван, який дав ім’я всій країні. З боку материка гори обриваються потужним уступом, за яким лежить тектонічна долина Бекаа. Південна частина цієї долини – головна житниця Лівану.
Для приморської низовини і передгір’я характерний субтропічний середземноморський клімат з сухим жарким літом, коли температура рідко опускається нижче 27 ° С, і прохолодною дощовою зимою.
На схилах гір ростуть твердолисті ліси. У передгір’ях переважають дуб, лавр, ялівець, дика олива. Вище поширені платан, клен, кипарис, алеппская сосна. А на перевалах і вершинах панує ліванський кедр. Це дерево є символом Лівану, воно зображено на її державному прапорі і гербі, а в давнину було одним з головних багатств країни.
Вже в 3 тис. До н. е. на території Лівану існували фінікійські міста-держави. Найважливішими з них були Тир, Сидон, Беріт і Бібл. Фінікійці увійшли в історію як заповзятливі торговці, кораблебудівники і видатні мореплавці. Фінансове та політичну могутність фінікійців здавалося непохитним, проте в 16 в. до н. е. Фінікію підпорядкували собі єгиптяни, а в 6 в. до н. е. – Перси. Персів витіснили армії Олександра Македонського, а в епоху найвищої могутності Римської імперії територія Лівану була включена до складу римської провінції Сирія.
Аж до 7 в. фінікійські міста залишалися осередком економічного життя Середземномор’я. Але не тільки економічної, у цьому регіоні століттями змішувалися і стикалися різні релігійні вірування і течії. А з появою християнства, а пізніше – ісламу, ця проблема тільки загострилася. У 7 в. в Північний Ліван переселилася громада християн-маронітів, в 10-11 ст. одна з таємних шиїтських сект почала вербувати прихильників з числа селян на півдні, а в 1110 Бейрут і Сидон захопили християни-хрестоносці, для яких і ті, й інші були “невірними”. З 13 по 16 у. Ліван входив до складу ісламського Єгипту, потім до 20 ст. був частиною Османської імперії, при цьому в гірських районах країни існував автономний округ, населений християнами-марронітамі, що визнали верховенство Римського Папи.
З часом християнська громада почала відігравати дедалі помітнішу роль у житті країни, врешті-решт навіть правила країною династія емірів-мусульман прийняла християнство.
Після Першої світової війни Гірський Ліван і столиця Бейрут були окуповані французькими та британськими військами, а в 1923 р Франція отримала мандат на управління Ліваном і Сирією.
Була розроблена і прийнята конституція країни, і в 1943 Ліван став суверенною і незалежною державою.
У 70-90-х рр. 20 ст. країна стала ареною протиборства між християнами і радикальними мусульманами, що призвело до різкого погіршення економічного становища.
Ліван унікальний – це єдина арабська країна, де значна частина населення (близько третини) належить до різних гілок християнства. Половина ліванців – мусульмани, досить численні друзи, що належать до шиїтської секті, яка сповідує вчення про переселення душ.
Ліван – індустріально-аграрна країна, в економіці якої найважливішу роль відіграють фінансово-банківська діяльність і посередництво в міжнародній торгівлі. У ліванських містах діють підприємства, що виробляють нафтопродукти, будівельні матеріали, продукти харчування, одяг, взуття, тканини, меблі, папір.
Сільське господарство Лівану спеціалізується на виробництві фруктів. На узбережжі збирають багаті врожаї бананів, оливок і різних цитрусових. У передгір’ях вирощують яблука, персики, груші; у внутрішніх районах обробляють виноградну лозу. Із зернових найбільші площі займають пшениця і ячмінь.
Величезний туристичний потенціал Лівану залишається нереалізованим через нестабільності в регіоні. У країні збереглася величезна кількість історичних пам’яток, що мають всесвітнє значення. Серед них античні храми Баальбека, ассірійські і фінікійські давнини.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)