ГЕЙДЕНСТАМ, Карл Густав Вернер фон

(1859 – 1940)

ГЕЙДЕНСТАМ, Карл Густав Вернер фон (Heidenstam, Carl Gustaf Verner von – 06.07.1859, Ольсхаммар – 20.05.1940, Евралід) – шведський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1916 р.

Гейденстам, за висловом вітчизняної критики, – “найяскравіша зірка в сузір’ї самобутніх митців, котрі відродили шведську поезію наприкінці XIX століття”. Він народився 6 липня 1859 р. в Ольсхаммарі, що у Південній Швеції, в старовинній аристократичній сім’ї. З дитинства хворів, тому після здобуття початкової освіти батьки послали його навчатися за кордон, у південні країни Середземномор’я. Гейденстам багато мандрував по Близькому Сходу, Греції та Італії, а після повернення у Швецію в 1890 р. батько, помітивши здібності сина до малювання, відправив його у Париж, де той вивчав живопис у Школі вишуканих мистецтв. З 1886 р. разом із дружиною-швейцаркою Гейденстам мешкав у середньовічному замку в Північній Швейцарії, де познайомився з А. Стріндбергом, а в 1887 p., після повернення у Швецію, оселився в рідному Ольсхаммарі, де й прожив до самої смерті.

Дебютував Гейденстам як поет збіркою “Пілігримство та роки мандрів” (“Vallfart och vandringsar”, 1888), вірші з якої, навіяні мандрівкою Середземним морем, були сповнені східної екзотики та дитячими спогадами. Вже перша збірка зробила Гейденстама популярним, а через деякий час він став одним із лідерів неоромантичного напряму в шведській поезії. Свої естетичні погляди Гейденстам обгрунтував у літературному маніфесті “Ренесанс” (“Renassans”, 1889), де протиставив неоромантизм натуралізму, а також у присвяченому Середземномор’ю романі “Ендіміон” (“Endymion”, 1889) і експериментальному романі “Ганс Альєнус” (“Hans Alienus”, 1892), де чергуються вірші та проза, а постать головного героя інтерпретує фаустівські мотиви.

Найдовершенішою частиною літературного спадку Гейденстама є його поезія, у якій з роками посилювалися історичні, національно-патріотичні та релігійні мотиви: збірки “Вірші” (“Dikter”, 1895), “Народ” (1902), “Нові вірші” (“Nya dikter”, 1915), “Останні вірші” (“Sista dikter”, вид. 1942 p.). Паралельно письменник продовжував звертатися й до прози, у якій також домінує тематика героїчного історичного минулого Швеції: одна з найпопулярніших прозових книг, своєрідний національний міф “Війни Карла ХІІ” (1898), збірка новел “Святий Юлій і змій” (“Sankt Goran och draken”, 1900), романи “Древо Фолькунгів” (“Folkunga trader”, 1905- 1907), “Паломництво святої Біргіти” (“Heliga Birgittas pilgrimsfard”, 1901), двотомна поема у прозі “Шведи та їхні вожді” (“Svenskarna och deras hovdingar”, 1908-1910). У 1916 p. письменнику була присуджена Нобелівська премія з літератури “як визначному представнику нової епохи в світовій літературі”, після цього Гейденстам більше не писав художніх творів. Його останнім твором стала мемуарна книга “Коли квітнули каштани” (“Nar kastanjerna blommade”), яка вийшла друком вже після смерті автора, у 1941 р.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

ГЕЙДЕНСТАМ, Карл Густав Вернер фон