Гегель про суб’єктивний дух і індивід
Поява індивіда в надрах природи, згідно з Гегелем, зовсім не є раптовим і непередбаченим. Життя виробляється і ускладнюється через ряд прогресивно розвиваються організмів, щоб досягти духовної і моральної життя. Природа шукає і поступово створює людину через поступовий розвиток рослин і тварин видів. Вона створює його відразу після здійснення необхідних для людського існування умов. У міру того, як поліпшуються умови для існування тварин організмів, очищається атмосфера, утворюється і шириться тверда земля, – життєві функції починають відділятися один від одного, органи диференціюються, форми вимальовуються; рослинні сімейства ускладнюються і отримують різноманітність; види тварин збільшуються, проявляють різноманітні властивості, інстинкти, напрямок; поступово виявляються відчуття, сприйняття, пам’ять – предвозвестніка розуму. Мало-помалу сліпа сила життя стає силою свідомої. Нарешті зоря поступається місцем дню, сонце розуму сходить над світом: з’являється людина – індивід зі своїм суб’єктивним духом. Так філософія природи поступається місцем філософії духу.
Син природи, людський індивід призначений до того, щоб стати її царем. Він володіє тільки йому одному властивим могутністю – могутністю змінювати, яку він виявляє в нижчих царствах і в самому собі. Він один видозмінює природу, інші істоти, – і самовдосконалюється за допомогою власних сил. Тварина, пише Гегель, самозберігається і відтворюється; людина самозберігається, відтворюється і прогресує, маючи перед собою ідеали: добро, красу, істину. Одним словом, людина, суб’єкт є дух, тобто свідомість і свобода.
Але, вийшовши з горнила природи, людина така тільки в принципі, тільки в силу заложенной в ньому, але поки ще не реалізованої можливості. Згідно з Гегелем, дух, як і природа, підпорядкований закону розвитку. Свідомість і свобода не існують у колисці індивіда і роду. Рід, як і індивід, з’являється в змозі дитинства. Але дитинство є стан протиріччя. Це свідомість ще несвідоме, свобода ще в рабстві. Людина-дитя є ще істота безособове, пасивне прояв загальної життя, сліпий орган всемогутнього інстинкту. Щоб стати справжнім чоловіком, індивід повинен піднятися з того стану невинності, в якому фатальним чином перебувають рослина і тварина. Індивід, суб’єкт повинен поступово вивільнитися з обіймів природи, повинен усвідомити свою незалежність, свою духовність, самого себе. Гегель вважає, що з цього моменту розвитку суб’єктивного духу починається новий розвиток життя природи, що отримала свідомість, – розвиток розуму, моральності, свободи в індивіді і в людському суспільстві, історія політики, мистецтва, релігії, науки.
За Гегелем, індивід у початковому, дитячому природному стані, підпорядкований сліпому інстинкту, тваринам пристрастям і тому егоїзму, який складає відмінну рису тваринного життя. Але, у міру розвитку розуму, суб’єкт визнає в інших індивідах рівних собі, т. Е. Духовні істоти. Він визнає, що розум і свобода (дух) не їсти лише його виключне властивість, але що він існує, в різних ступенях, у всій сукупності індивідів його роду. Він визнає духовність собі подібних і схиляється перед нею, як перед законом, який він повинен поважати. Так як дух, який він знаходить у нестямі, є синонім розуму і свободи, то, схиляючись перед розумом і собі подібними, він схиляється перед їх свободою. Індивід усвідомлює себе вільним; бо усвідомлювати себе духом значить усвідомлювати себе вільним. Але він усвідомлює, що подібний йому, будучи таким же суб’єктивним духом, вільний, як і він. Лише тільки індивід знаходить здатність мислити, він негайно розуміє, що його індивідуальна свобода обмежена свободою йому подібних.
Необмежена свобода, вважає Гегель, належить лише сукупності різних істот, роду, людині взагалі. Індивіду належить лише більш-менш значна частина загальної свободи, свобода відносна. Слова дух і свобода – синоніми, проте можна сказати того ж про вирази суб’єктивний дух і абсолютна свобода. Свобода є загальне всім благо; тому індивід не може претендувати на виняткове володіння нею, не входячи в протиріччя з самою природою речей. Факт свободи подібного мені індивіда стає законом, вуздечкою, обмеженням моєї власної волі. Свобода всіх є закон, що виходить з духовності всіх. Цю загальну силу, що стоїть над суб’єктом, Гегель називає об’єктивним духом. Початок процесу розвитку об’єктивного духу Гегель розглядає у філософії права.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)