Галицько-Волинський літопис – аналіз
При розумінні історії України майже ніяк не сприймаються події, що відбувалися в XIII столітті, часу першого відпадання Києва, коли на великій території з півночі на південь простягнулося велика держава, звана Галицько-Волинським князівством. Його західне положення, щодо інших володінь руських князів, виділило його. Воно майже не було порушено навалою Батия і тому вело політику щодо інших сусідів, мирно будучи сусідами або воюючи з Литвою, Польщею, Угорщиною і половцями. Час розквіту цього князівства описано в Галицько-Волинському літописі, який дійшов до нас у складі Іпатіївського літопису.
Укладачів історичної хроніки перш іншого цікавило те, що відбувається з правлячими князями, війни і найяскравіші події на Русі. Тому в роки затишшя в літописі так і написано, що нічого не відбувалося. Розповідь починається з 1201 року, а 1203 року онук Мономаха Роман Мстиславич силою взяв Київ, отримавши внаслідок того титул Великого князя. Подальші події заплутують читача, враховуючи часту ротацію володарів княжих титулів. Той же Роман Мстиславич в різні роки правил землями новгородськими, галицькими, волинськими та об’єднаними галицько-волинськими.
Батиєвої навали наводиться в літописі згідно тексту російських літописів. Багато опису повторюють один одного, але частіше доповнюють або з іншого боку дивляться на події. Як приклад – оповідь про умертвіння Михайла Тверського в Орді. Згідно Галицько-Волинському літописі Михайло всього лише відмовився кланятися ідолам, чим викликав гнів хана і тому був страчений, без зайвого упору на релігійні мотиви.
Цікавим епізодом виглядає іменування Галицько-Волинських князів. Роман Мстиславич міг називатися самодержцем всієї Русі або царем Руської землі. Син його, Данило Романович, завдяки волі папи Інокентія IV до кінця життя мав титул короля Русі.
Після смерті Данила Романовича історія Галицько-Волинського князівства втрачає єдину нитку, знаходячи продовження у відносинах наступних князів з Руссю і Литвою. Саме об’єднання князівств не дає уявлення про їх єдності, бо галицькі і волинські землі могли управлятися різними князями. До моменту закінчення літописі у князівств з’явиться єдиний володар – Лев Данилович, син Данила Романовича.
Чому ж історія Галицько-Волинського князівства нині представляє малий інтерес для читача? Вектор розвитку був спрямований в іншу від потреб Русі сторону. Згодом територія князівства виявиться поглинена Литвою, Польщею та Угорщиною відповідно, остаточно вийшовши з поля зору історичних процесів самої Росії. Галицькі і Волинські князі в тій же мірі не цікавилися тим, що відбувалося на Русі, віддаючи пріоритет політиці західних сусідніх держав.
Тепер, коли Галицько-Волинський літопис засвоєна, необхідно переосмислити розуміння минулого. Потрібно побачити ранній крах Русі, передував навала Батия. Внутрішня роздробленість призвела до глибоких змін. Але, оскільки розорення не торкнулося північних частин (Новгород) і західних (Галицько-Волинське князівство), не можна однозначно стверджувати що трапився крах і згодом. Культура Русі не була знищена і не було повного виродження моралі, як про те може тепер думатиметься.
Галицько-Волинське князівство краще вважати складовою частиною Русі, які вели власну політику, так як будучи сусідами з європейськими державами, які правили їм князі відчували обгрунтовану необхідність мати відмінне уявлення про політику взагалі. Це в свою чергу дозволяло російським князівствам ворогувати з приходять з півдня кочівниками або з півночі скандинавами і німцями, не піклуючись про небезпеку з заходу, де і розташовувалися землі Галицького і Волинського князівств.
Тепер, щоб уникнути докорів істориків, слід сказати, що аналізувались не реально відбувалися події, а описане безпосередньо в тексті літопису. У літописців було власне уявлення про те, що відбувалося, тому особистим думка може мати у своєму розпорядженні кожен з них ознайомився.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)