Home ⇒ 👍Підручники ⇒ Г. Турков. Манйосю – ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ

Г. Турков. Манйосю – ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ

Пісні Ямато2! Насінням, з якого проростають тисячі й тисячі цих пісень-листків, є людське серце. Люди, що живуть на цьому світі, неначе густими заростями, оплетені безліччю справ і турбот. І те, що в них на серці, те, що вони бачать і чують, висловлюють вони у своїх піснях. Соловей, який співає серед квітів, жаба, що живе у воді, – коли ми чуємо їхні голоси, то розуміємо: немає жодної живої істоти, яка б не співала власної пісні. Без будь-яких зусиль рухає вона небом і землею, породжує співчуття у невидимих злих духів, вносить злагоду у взаємини чоловіка та жінки, заспокоює серця лютих ратників. І все це – пісня!

Пісні виникли ще в ті часи, коли тільки-но з’явились небо і земля. Саме тоді народилася пісня про те, як під плавучим небесним мостом з’єдналися два божества – чоловік та жінка3.

Але як свідчать стародавні легенди, що дійшли до наших часів, пісням, складеним на одвічних небесах, передували пісні Богині Сітатеру Хіме.

Сітатеру-хіме була дружиною Амевака-хіко. У її пісні, що славила божественного старшого брата, співалося про те, як сяйво його краси, відбиваючись, осяває і гори, і долини. Але то були ще, мабуть, пісні ебісу4, оскільки вони не мали ні сталої кількості складів, ні справжньої форми віршів.

А на землі пісні пішли від Бога Сусано О-но Мікото. У вік Богів, які руйнували скелі, число складів (знаків) у вірші ще не установилось. Пісні були занадто простими, оспівували довкілля, і зрозуміти душу слова було важко. Лише тоді, коли настав вік людей5, разом з появою Сусано О-но Мікото з’явилась і пісня з тридцяти одного складу. Сусано О-но Мікото був братом Богині Аматерасу Омікамі. Коли він будував палац у Ідзумо6, щоб поселитися в ньому зі своєю дружиною, то побачив, як підіймаються рядами хмари восьми різних кольорів, і склав таку пісню:

* * *

Над Ідзумо6 нависли вісім хмар,

І вісім мурів височать.

Ці вісім мурів

Я зводжу, щоб дружину захищать.

Ці вісім мурів!

Таким чином, милуючись квітами чи заздрячи пташкам, відчуваючи таємничу чарівність весняного серпанку або ж сумуючи за росою, що зникає, поступово стали виливати люди свою душу в численних і різноманітних піснях.

Як далека мандрівка, що триває місяці чи роки, розпочинається з першого кроку, як висока гора, що сягає аж за хмари у небі, починається з крихітних пилинок та крупинок землі на підніжжі – так розвивалася й поезія.

Пісня про затоку Наніва7 була піснею, яка сповістила про початок доби правління Мікадо8. Коли Осасагі-но Мікото, будучи ще принцем, перебував у Наніва, то вони разом із своїм молодшим братом навперемінно протягом трьох років поступалися один одному титулом принца-наступника, ніяк не погоджуючись вступити на престол. Тоді чоловік, якого звали Вані, стривожений цим, склав і підніс Володареві пісню. Оспівані в цій пісні квіти були квітами сливи.

Була також жартівлива пісня про гору Асака, яку склала дівчина-служниця. Коли Кадзракі-но Окімі послали на північний схід країни у край Мітіноку9, він залишився незадоволений бенкетом, улаштованим на його честь тамтешнім намісником. І хоч той облаштував як слід місце й приготував усе необхідне, він перебував у поганому настрої. Тоді одна діва, що прислуговувала на бенкеті, взяла наповнений вином келих і піднесла йому разом з піснею. І серце принца відразу пом’якшало.

Ці дві пісні вважаються “матір’ю” та “батьком” японських пісень і наводяться на початку всіх існуючих навчальних посібників з письма (каліграфії).

Спочатку налічувалося шість видів пісень – так само, як у китайській поезії. Перший серед них – сое-ута10. Саме такою була пісня, яку піднесли імператору Осасагі-но Мікото:

* * *

РОЗКВІТЛИ КВІТИ

В бухті Наніва11!

Прийшла весна,

Змінивши довгу зиму,

І на деревах квіти розцвіли!

Другий – кадзое-ута12:

* * *

Вишневий цвіт

Бентежить нам серця!

Мабуть, тому,

Що він також не знає

Ні долі власної, ні власного кінця!

У цих піснях оспівується все так, як є, простими словами, без будь-яких порівнянь чи інших подібних засобів. Що можна сказати про ці пісні? їх душа незбагненна. Саме тому такі пісні можна віднести також до п’ятого виду пісень – тадагото-ута.

Третій вид – надзурае-ута13:

* * *

Покриє землю іній на світанні,

І ти мене покинеш,

Любий мій!

Як іній,

Я розтану від кохання.

Такі пісні, оспівуючи щось, уподібнюють одне іншому, шукаючи певну схожість. Якщо ж наведена пісня не дуже вдало віддзеркалює таке визначення, тоді краще навести таку:

* * *

Немов личинку в коконі,

Плекають мене батьки –

Невже на самоті

Без любої

Я вікувати буду?14

Четвертий вид – татое-ута15:

* * *

Моя любов незмірна,

Мов піщинки

На узбережжі моря Арісо16,

Які також

Не можна полічити!

У цих піснях почуття душі висловлюються через об – рази різних трав, дерев, птахів та звірів. Вони не мають жодного прихованого змісту. Але засоби вираження в даному випадку дещо відрізняються від тих, що застосовуються в піснях першого виду, тобто в сое-ута. Наведемо ще один відповідний приклад таких пісень:

* * *

Кудись поніс

Раптовий подих вітру

Струмочки диму з огнищ солярів,

Що сіль випарюють

На узбережжі Сума17.18

П’ятий вид – тадагото-ута19:

* * *

Якби неправди в світі не було,

З якою радістю

Ми слухали б, напевно,

Слова промов палких

Із вуст людських!20

У цій пісні оспівується справедливий та чесний світ, яким би він мав бути. Але дух цієї пісні все ж таки не повністю відповідає її визначенню, тому краще було б назвати її томе-ута21.

Ось інший приклад:

Гірськими вишнями

Милуюсь досхочу!

На щастя, вітер ще не встиг зірвати

Та рознести по світу

Сніг-парчу!

Шостий вид – іваї-ута22. Наприклад:

* * *

Воістину розкішний цей палац!

Чотирилисником,

Трилисником-травою23

Від нього галереї

Простяглись!

У таких піснях прославляється цей світ, звеличуються Боги. Але й ця пісня не зовсім відповідає своєму визначенню. Тому краще наведемо інший приклад:

* * *

На полі в Касуга24

Я першу зелень25

Для тебе рвав:

Хай знають всі Боги –

Тисячоліття я тобі бажаю!26

Та чи можна взагалі всі пісні розділити на шість видів?

У наш час, коли люди почали все більше піклуватися про зовнішню красу, а їхні серця приваблюють лише блиск та марнославство, з’явилося безліч пустих і легковажних пісень, які складаються з тієї чи іншої нагоди. Пісня знайшла собі притулок у оселях любострасників, де вона марніє в безвісності, загниваючи, неначе впале дерево. Хіба що в окремих місцях, де її ревно оберігають, прозирне вона, як волоть очеретини.

Якщо ж пригадати, як починалася пісня, то розумієш, що зовсім іншою мала б бути її доля.

Колись, ще в давні часи, весняним ранком, коли розквітали вишні, чи осінньої ночі, коли світив місяць, Володарі наші – Мікадо27 скликали до себе придворних і повелівали їм складати відповідні пісні. Іноді, щоб оспівати вишневий цвіт, деякі з них заради цього вирушали в далекі краї, інші, щоб висловити свої почуття під час милування місяцем, прямували крізь морок ночі в гірські нетрі. А потім Володарі, слухаючи їхні пісні, оцінювали – які з них майстерні та мудрі, а які легковажні.

Складали пісні й про інше. Прославляючи Володарів, згадували поети і “маленький камінець”28, і гору Цукубу29, щоб висловити свої почуття, коли вони були в захваті, а їхні серця переповнювала радість; оспівуючи кохання, порівнювали його з димом, що в’ється над горою Фудзі30; слухаючи голоси маленьких коників поміж соснами, сумували за друзями й усвідомлювали, що вони теж старіють разом з тими двома соснами, що в Такасаго31 та Суміное32; дивлячись на гору Отоко33, зі смутком згадували далеку юність, як згадували її також, помітивши квітку омінаєсі34, – і лише в піснях знаходили відраду.

А ще, коли весняним ранком бачили вони, як обсипаються квіти; коли осінньої ночі чули шерех листя, що падає з дерев; коли, дивлячись у дзеркало, помічали, як з літами додається снігу на голові та хвиль-зморшок на обличчі; коли бачили росу на траві або ж піну на воді, – то з подивом і жахом усвідомлювали вони і власну тлінність.

Траплялося, що заможні та гордовиті ще вчора, вони раптом утрачали все на світі, стаючи жебраками, і навіть найкращі друзі цуралися їх. І тоді деякі з них “здіймали хвилю вище вершини Мацу-ями”35, деякі “черпали воду з джерел Нонака”36, інші подовгу милувались осіннім листям хагі37 чи рахували на світанні “удари крил бекаса” по воді, деякі скаржилися на прикрощі долі, порівнюючи її мінливість із кільцями бамбука, або ж, використовую – чи образ річки Йосіно38, нарікали на швидкоплинність життя в цьому світі. І коли дізнавалися раптом, що дим більше не піднімається над вершиною Фудзі, або чули про те, що стародавній міст Нагара39 оновлено, – лише в пісні знаходили вони спокій і розраду.

Такими були наші пісні ще з прадавніх часів, але тільки в епоху Нара40 набули вони широкого росповсюдження. У ті часи Володарі наші добре розуміли душу пісні, і не випадково, що саме тоді з’явився чародійник пісні – Какіномото-но Хітомаро, який був міністром третього рангу. Можна сказати, що в той час саме поезія єднала правителів і їх підданих. Багряне листя, що пливло осіннім вечором по річці Тацута41, здавалося імператорові золотою парчею, а квітучі вишні в горах Йосіно ввижалися серцю Хітомаро білосніжними хмаринками.

І був іще чоловік на ім’я Яма(-но)бе-но Акахіто. Як ніхто інший, був він майстром у складанні пісень. Важко поставити Хітомаро вище за Акахіто, так само, як і Акахіто поставити нижче за Хітомаро.

Ось пісня, яку склав імператор Нари42;

* * *

Багряне листя річкою Тацута

Пливе в безладді.

Спробуй перейти –

Парча розкішна

Розірветься навпіл!

Хітомаро:

Сливовий цвіт!

Хіба ж його помітиш,

Коли з небес одвічних

Сипле сніг,

І все змішалось у густім тумані?

* * *

Ледь-ледь видніється

В ранковому тумані

За островом в затоці Акасі43

Той човен,

Що забрав мої надії!44

Акахіто:

* * *

Прийшов на поле весняне

Фіалки рвати

І зачарований красою

На всю ніч

Залишився у полі ночувати!45

* * *

Затоплює косу

В затоці Вака46

Морський приплив –

І з криком журавлі

Летять у прибережні очерети.47

Окрім цих поетів, було багато інших майстрів пісні, які протягом поколінь змінювали один одного, як колінця бамбука. Складені ними та їх попередниками пісні були зібрані в окрему збірку, яку назвали “Ман-йо-сю”.

З того часу можна згадати хіба що одного чи двох поетів, які б розуміли душу пісні та знали її минуле. У них також були як досягнення, так і невдачі. Час минав. Пройшло понад сто років. Змінилося десять поколінь Володарів. Але протягом цього часу небагато було тих, хто б знав діяння минулих літ, розбирався в піснях і вмів би їх складати.

Нині, говорячи про це, не стану я згадувати імена людей високого звання, оскільки не мені судити про них поспіхом.

Що ж стосується інших відомих поетів, то наведу лише імена з недалекого минулого, а саме48;

Содзьо Хендзьо. Його пісні – чудові за формою, але їм бракує щирості. Вони схожі на красуню, намальовану на картині, дивлячись на яку, тільки марно тривожиш серце:

* * *

На гілочках смарагдових

Верби –

Нанизані на нитки намистинки:

Сріблясті крапельки

Весняної роси.

* * *

Листочки лотоса!

Не здатне і багно,

Заплямувати вашу чисту душу!

Не треба й перлами

Росинки називать!

Упавши з коня в полі Сага49, він склав:

* * *

Ім’ям спокушений,

Зірвав-таки тебе,

Дівоча квітко50!

Та прошу – нікому

Ти про моє падіння не кажи!

Аріварано Наріхіра. Серце його переповнювали почуття, але слів йому бракувало. Тому й пісні його немов зів’ялі квіти, які хоч і поблякли, та все ще зберігають аромат:

* * *

І місяць не такий,

І не така

Весна тепер приходить, як бувало!

Лиш я один

Такий же, як тоді!51

* * *

Багато хто

І місяця не любить:

Чим довше ми милуємося ним,

Тим швидше старіємо ми

На цьому світі!

* * *

Тієї ночі швидкоплинний сон!

Коли, дрімаючи, .

Я знову його бачу

Ще ефемернішим

Здається він мені!

Фун’я-но Ясухіде. У слові він був майстерним, але форма його пісень не відповідала змісту. Тому й пісні його схожі на купця, вирядженого в розкішне вбрання:

* * *

Тугі пориви хилять до землі

Дерева й трави

На полях рівнини.

Як влучно “вітром в горах” нарекли

Осінню “бурю”52!

Складено в день роковин смерті імператора Фука-куса53:

* * *

Сьогодні теж

Прощальний відблиск сонця

Погас в долині у густій траві,

Як і тоді,

Серпанком оповитій.54

Чернець Кісен з гори Удзі55. Слова його пісень туманні й невиразні, а їх початок не завжди сходиться з кінцем – немов любуєшся осіннім місяцем, прикритим завісою світанкових хмар:

Живу собі в оленячім краю

У горах Удзі,

На південнім сході.

Чому ж в столиці люди нарекли

Цей дивний край країною печалі?56

Складених ним пісень мало і знаємо ми їх погано, щоб порівнювати та судити про них.

Оно-но Коматі наслідувала Сотоорі Хіме57, яка жила ще в давні часи. У її піснях є чарівність, але їм бракує сили. Вони схожі на красуню, змарнілу від туги. Проте від жіночих пісень, мабуть, і не варто чекати сили:

* * *

Того, про кого мріяла завжди,

Сьогодні уві сні своїм зустріла.

Якби я знала,

Що то тільки сон,

Мабуть, не прокидалася б ніколи!58

* * *

Як непомітно

В’яне квіт кохання

В серцях людей

На грішній цій землі!

Як неминуче в’яне квіт кохання!59

* * *

Немов трава-плавушник60,

Я також,

Коріння відірвавши, течією

Услід за долею сумною

Попливу!

А ось пісня Сотоорі Хіме:

Мабуть,

Мій любий прийде уночі:

Маленький павучок –

Прикмета вірна –

Сьогодні в сутінках до мене завітав!61

Отомо-но Куронусі. За формою його пісні відразливі. Вони нагадують мешканця гірського села, який з оберемком дров на плечах присів відпочити в затінку квітучої вишні:

Свою кохану згадую,

Коли

У небі плачуть гуси перелітні.

Невже вона

Не відає про це?

* * *

Ну, що ж!

На гору Дзеркало62 зійду –

На себе подивлюся,

Щоб дізнатись,

Наскільки я зістарівся уже?

Окрім цих поетів, були також інші імена, що множилися подібно до того, як розростається плющ у полі, рясніли, немов густе листя на деревах у лісі. Але хіба що їм самим пісні їхні здавалися піснями, бо інших, справжніх пісень, вони не знали.

І ось чотири пори року змінилися дев’ять разів з того часу, як на трон під небесами зійшов наш нинішній Володар63. Повсюди широко котяться хвилі імператорської любові, виходячи за межі Восьми островів64, а з покровом його ласки та благовоління не здатна зрівнятися навіть гора Цукуба65. За численними державними обов’язками у хвилини відпочинку не забуває Володар і про інші справи. Натхненний діяннями минулих часів, вирішив він нині відродити їх і передати спадщину прийдешнім поколінням. Вісімнадцятого числа четвертого місяця п’ятого року епохи Енго66Повелів Володар старшому секретареві відомства наказів Кі-но Томонорі, головному архіваріусу Книжкової палати Кі-но Цураюкі, колишньому молодшому чиновникові управління провінції Каї Осі – коті-но Міцуне та офіцеру правого крила палацевої гвардії Мібу-но Тадаміне скласти й подати йому збірку пісень – давніх, що не увійшли до складу “Ман-йо-сю”67, і сучасних, включаючи їхні власні пісні68.

Серед відібраних і піднесених нашому Володарю пісень були різні: починаючи з тих, де йдеться про те, як прикрашають себе квітом сливи, слухають голос зозулі, ламають багряну гілочку клена, і закінчуючи тими, де оспівується любування снігом. А також пісні, у яких величають Володарів, бажаючи їм довголіття журавля та черепахи; сумують за любою дружиною, милуючись осіннім квітом хагі69 чи літніми травами; моляться, склавши

Руки, перед горою Зустрічей70; і багато інших пісень, що не відносяться ні до весни, ні до літа, ні до осені, ні до зими.

Усі ці пісні, загальна кількість яких склала тисячу, були зібрані в двадцятьох сувоях. І назвали це зібрання “Кокін-вака-сю” (“Збірка старих і нових японських пісень”).

Зібрані таким чином пісні нагадують потік, який безупинно струмує під горою. А оскільки їх безліч, як піщинок на березі моря – цих пісень, зібраних тут, то не почуємо ми нині нарікань на те, що поезія міліє, як річка Асука71. І до того часу, “поки маленький камінець не стане скелею”72, будуть дарувати ці пісні лише радість.

І нехай майстерності нашій усе ще бракує аромату квітучих вишень, слава – то марна річ, навіть якщо вона буде такою ж тривалою, як “нескінченна осіння ніч”73. Бентежить нас тільки те, як сприймуть нашу працю, а соромно нам – хіба що перед душею пісні. Що б там не було: залишимося ми чи зникнемо, як хмаринки в небі, ще послухаємо плач оленя вранці та ввечері чи ні, але і я, Цураюкі, і сподвижники мої безмірно раді тому, що поталанило нам народитися й жити саме тоді, коли здійснилося це!

Немає вже Хітомаро, проте життя пісні триває! Спливає час, сьогоднішні справи стають минулим, радість і сум по черзі змінюють одне одного, але ніколи не зітруться слова цих пісень. Як не рвуться молоді гілки верби і не обсипається зелена глиця на соснах, як в’ється безустанно дикий плющ і одвічно тягнуться вздовж піщаного узбережжя сліди пташиних лапок – так і пісня! І можливо, той, хто пізнає суть оспіваних у піснях речей, зрозуміє душу поезії, із захопленням подивиться колись на старі пісні й залюбується піснями новими, подібно до того, як любуються місяцем у безкрайньому небі.

(Переклад І. Бондаренка)

____________________________

1 У тексті “Передмови” Кі-но Цураюкі трапляються вставки, зроблені вже після смерті головного укладача “Кокін-сю”. Деякі з них приписуються Фудзіварі Кінто (966-1041), інші – Фудзіварі Юкінарі (972-1027) чи Фудзіварі Садаіе /Тейка/ (1162-1241). Оскільки оригінал “Кокін-сю” не зберігся, Фахівці й досі сперечаються з цього приводу, намагаючись остаточно з’ясувати це складне питання. Перекладаючи текст “Передмови”, ми користувалися виданням “Кокін-сю”, що було надруковане за списком Фудзівари Садаіе Яейка/ від 1223 р.

2 Ямато – давня назва Японії.

3 Мова йде про синтоїстські божества Ідзанамі-но Мікото та Ідзанагі-но Мікото.

4 Ебісу – “варвари”, “дикуни”, а також (заст., зневажл.) – “селюки”.

5 За синтоїстською міфологією, вік людей починається з появою Богині Аматерасу.

6 Ідзумо (“країна Богів”) – історична назва місцевості на узбережжі Японського моря (східна частина сучасної преф. Сімане, о. Хонсю), нині – один із головних цент – рів синтоїзму в Японії.

7 Наніва – давня назва морської затоки в м. Осака.

8 Мікадо – імператор; мова йде про імператора Нінтоку (313-399 рр.).

9 Мітіноку – давня назва місцевості (преф. Міягі).

10 Сое-ута – пісня-натяк, вірш алегоричного змісту.

11 Наніва – давня назва морської затоки в м. Осака.

12 Кадзое-ута – пісня-переказ, вірш описового характеру.

13 Надзурае-ута – пісня-уподібнення.

14 Вірш невідомого автора з антології “Ман-йо-сю” (XII, 2991).

15 Татое-ута – пісня-порівняння, у якій художній образ створюється через алюзію.

16 Арісо(-умі) – “Бурхливе море”, давня поетична назва затоки Тояма в Японському морі.

17 Сума – назва затоки та місцевості на узбережжі Внутрішнього Японського моря (о. Хонсю), де в минулому в солярнях випарювали з водоростей сіль.

18 Вірш невідомого автора з антології “Кокін-сю” (XIV, 708).

19 Тадагото-ута – пісня про звичайні речі.

20 Вірш невідомого автора з антології “Кокін-сю” (XIV, 712).

21 Томе-ута – пісня-бажання.

22 Іваї-ута – пісня-вітання (славослів’я).

23 У оригіналі: (“сакі-куса”); сучасна назва: (“яма-юрі”) – гірська золотиста лілія.

24 Касуга – назва мальовничої місцевості та гори на схід від м. Нара.

25 На початку року в Японії збирають та їдять молоду зелень, яка, за легендами, до – дає людям життєздатності, сприяє їх довголіттю.

26 Вірш із антології “Кокін-сю” (VII, 357), що приписується Сосей-хосі.

27 Мікадо – мова йде про імператора Нінтоку (313-399 рр.).

28 Див. вірш із антології “Кокін-сю” (VII, 343).

29 Цукуба – гора в північній частині о. Хонсю на схід від м. Токіо.

30 Фудзі (Фудзі-сан, Фудзіяма) – гора вулканічного походження в центральній частині о. Хонсю.

31 Такасаго – назва місцевості на узбережжі Внутрішнього Японського моря.

32 Суміное – морська затока поблизу м. Осака. Див. вірші з антотології “Кокін-сю” (XVII, 905; XVII, 906).

33 Гора Отоко (Отоко-яма, досл. з яп.: “Чоловіча” /”Парубоча”/ гора) – невисока гора (143 м.) неподалік від м. Кіото.

34 Омінаєсі (досл. з яп.: “дівоча квітка”) – висока рослина з дрібними квітами жовтого кольору (лат.: Patrinia scabiosaefolia).

35 Мацу-яма (Суе-но Мацу-яма) – гора поблизу м. Тагадзьо в північній частині острова Хонсю (преф. Міягі).

36 Нонака (досл. з яп.: “посеред поля /полів/”) – давня назва однієї з долин у провінції Ямато.

37 Хагі – довголітня кущовидна рослина родини бобових з квітами рожевого та білого кольору (лат.: Lespedeza).

38 Йосіно – назва гірської місцевості і ріки в південній частині преф. Нара.

39 Нагара – міст через ріку Йодо в м. Осака.

40 Епоха Нара – історичний період (710-794 рр.), коли столицею країни було місто Нара.

41 Тацута(-гава) – ріка в преф. Нара.

42 Імператор Хейдзей (774-824); роки правління: 806-809.

43 Акасі – назва затоки у Внутрішньому Японському морі (преф. Хього).

44 Вірш із антології “Кокін-сю” (IX, 409).

45 Вірш із антології “Ман-йо-сю” (VIII, 1424).

46 Затока Вака – мальовнича морська затока поблизу сучасного м. Вакаяма (преф. Вакаяма).

47 Вірш із антології “Ман-йо-сю” (VI, 919).

48 Автор має на увазі й далі стисло характеризує творчість, так званих, “шістьох безсмертних (поетів)” (яп.: “роккасен”), до когорти яких належали: Содзьо Хендзьо (816-890), Арівара-но Наріхіра (825-880), Фун’я-но Ясухще (/?/ – кін. IX ст.), Кісен-хосі (перша пол. IX ст.), Оно-но Коматі (834/7/-900/?/), Отомо-но Куронусі (824/?/ – поч. X ст.).

49 Сага – назва місцевості в північно-західній частині м. Кіото.

50 Дівоча квітка (досл. переклад з яп.: “омінаєсі”) – висока рослина з дріб – ними квітами жовтого кольору (лат.: Patrinia scabiosaefolia).

51 Вірш із антології “Кокін-сю” (XV, 747).

52 Гра слів: ієрогліф [арасі], який означає “буря” (“буревій”), складається з двох частин – верхньої [яма] (“гора”) та нижньої [кадзе] (“вітер”). Пізніше цей вірш у дещо зміненому варіанті був включений Фудзіварою Садаіе (Тейка) до складу антологій “Хяку-нін іс-сю” (№ 22).

53 Гра слів: ім’я імператора Фукакуса (Німмьо-тенно /810-850/; роки правління: 833-850) перекладається з яп., як “густа трава”.

54 Вірш із антології “Кокін-сю” (XVI, 846).

55 Удзі – гірський масив поблизу м. Кіото.

56 Цей вірш також пізніше увійшов до складу антології “Хяку-нін іс-сю” (№8).

57 Сотоорі Хіме (Сотохосі-но Ірацуме) – поетеса, коханка імператора Інгьо (412-453). Її вірші містяться в тексті історичної хроніки “Ніхон-сьокі” (XIII, 65; XIII, 68).

58 Вірш із антології “Кокін-сю” (XII, 552).

59 Вірш із антології “Сінсен-вака-сю” (V, 292).

60 Трава-плавушник – річні трав’янисті плавучі водорості (лат.: Hottonia L.).

61 Вірш із історичної хроніки “Ніхон-сьокі” (XIII, 65).

62 Гора Дзеркало – досл. переклад з яп. назви гори Кагамі, що в преф. Сіга.

63 Мова йде про імператора Дайго (885- 930); роки правління: 897-930.

64 Вісім островів (яп.: Ясіма) – міфолого-поетична назва Японії.

65 Цукуба – гора в північній частині о. Хонсю на схід від м. Токіо.

66 25 травня 905 р.

67 Попри це в “Кокін-сю” зустрічається 7 віршів із антології “Ман-йо-сю”.

68 До складу “Кокін-сю” увійшли 95 віршів самого Кі-но Цураюкі, 55 – Осікоті-но Міцуне, 45 – Кіно Томонорі, 30 – Мібу-но Тадаміне.

69 Хагі – довголітня кущовидна рослина родини бобових з квітами рожевого та бі – лого кольору (лат.: Lespedeza).