Г – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009
Короткі відомості про письменників
Г
Гéте Йóганн Вóльфганг (1749-1832) – німецький поет, прозаїк, драматург, філософ і державний діяч. Найвідоміші твори: драма “Гец фон Берліхінген” (1773), трагедія “Іфігенія в Тавриді” (1787), роман “Страждання молодого Вертера” (1774), поема “Герман і Доротея” (1797), балади “Вільшаний король” (1782), “Коринфська наречена” (1797), поема “Фауст” (1808-1831).
Народився в м. Франкфурті-на-Майні у знатній родині, отримав грунтовну домашню освіту. Згодом вивчав право, медицину, філософію і літературу в Лейпцизькому і Страсбурзькому університетах. Володів французькою, італійською, давньогрецькою, латинською мовами, чудово їздив верхи. Досконало знався на каменях і металах. Початок творчого шляху Гете пов’язаний із рухом “Буря і натиск” під проводом Г. Гердера. Прогресивна молодь, яка прагнула соціальних змін, заявляла про розрив зі старими традиціями, ставала на шлях новаторства в літературі. Всебічна освіченість Гердера, його високі помисли, талант захопили молодого Гете. Під впливом Гердера Гете вивчав німецький фольклор, опановував стилі народної поезії (“Дика трояндочка”). Ранні твори – драма “Гец фон Берліхінген” (1773), віршований фрагмент “Прометей” (1773) – спрямовані проти феодальної відсталості Німеччини. У романі “Страждання молодого Вертера” (1774) відбилась особиста любовна драма автора. Роман про нерозділене кохання приніс світову славу Гете. З 1775 р. поет живе у Веймарі. Герцог Карл Август запрошує молодого талановитого письменника на посаду радника Веймарського двору. Гете погоджується, і незабаром Веймар стає осередком німецької культури. З часом письменника призначають першим міністром, у його руках зосередились влада, фінанси, промисловість. За роки служби Гете майже нічого не пише (10 років), присвятивши себе державній службі. Згодом переконується, що досягти прогресивних змін неможливо. Розчарований, він покидає Веймар. Подорожує Італією, яка надихає поета на творчість своєю давньою культурою. Гете повертається до Веймара, але для того, щоб зайнятися літературною працею. Цей період творчості Гете (кінець 80-х – початок 90-х років) дослідники називають “веймарським класицизмом”. Для його творів характерні бунтарські мотиви, але водночас він проявляє і врівноваженість, стриманість. Героїчна драма “Егмонт” (1788) наповнена вільнодумством і гуманізмом, у драмі “Іфігенія в Тавриді” (вид. 1787), трагедії “Торквато Тассо” (вид. 1790) і деяких інших намітався компроміс з дійсністю. Суперечливим було також ставлення Гете до французької революції XVIII ст. Романи “Роки навчання Вільгельма Мейстера” (вид. 1795-1796), “Роки мандрівок Вільгельма Мейстера” (вид. 1821-1829), трагедія “Фауст” (перша редакція 1773-1775, кінцева редакція 1808-1831) дають енциклопедичну картину німецької дійсності. У трагедії “Фауст” з великою філософською глибиною Гете заявляє, що основою життя, запорукою прогресу і свободи є праця на благо народу. Гете-гуманіст глибоко переконаний, що обов’язок кожної людини – вдосконалювати в міру своїх можливостей навколишній світ, прикрашати землю, не допускати насильства й несправедливості. Талант Гете універсальний: він писав у різних жанрах, вільно відтворював історію різних історичних епох, майстерно розкривав внутрішній світ людини. Творчість Гете – вершина німецької культури епохи Просвітництва.