Функціонування метафоричних перенесень у польській та українській поезії – Українська література – шкільна програма 12 класів

Зміст

Вступ

Розділ І Метафора. Історія дослідження. Проблема функціонування метафор

1 Когнітивний аналіз метафоричних перенесень

2 Розуміння метафори: психологічні моделі

3 Концептуальні основи метафори

4 Аксіологічний аспект метафори

Розділ ІІ Семантика кольору

1 Структура лексико-семантичної групи прикметників на позначення кольору

2 Значення слів у структурі поетичної метафори

Розділ ІІІ Метафора із структурним компонентом кольороназвою

1 Функціонування метафори у збірці поезій Б. І. Антонича “Зелена євангелія”

2 Особливості функціонування метафори із компонентом кольороназвою у поезіях Л. Стафа

3 Порівняльний аналіз метафоричних перенесень у поезіях Л. Стафа та Б. Л. Антонича

Висновки

Література

Вступ.

Таємниця метафори приваблювала до себе великих мислителів – від Арістотелядо Руссоі Гегеля, далі – до Є. Кассірера, Х. Ортегі-і-Гасетта та багатьох інших. Про метафору написано багато наукових праць. Про неї говорили не тільки вчені, але й самі її творці – письменники, поети, художники, кінематографісти. Вивчення метафори стає інтенсивнішим, охоплюючи різні сфери – філософію, логіку, психологію, психоаналіз, герменевтику,, літернатурознавство, літ. критику, семіотику, риторику, різні школи лінгвістики.

В останні десятиліття центр тяжіння у вивченні метафори перемістився з філології (риторики, стилістики, літературної критики) в область вивчення практигного мовлення і в ті сфери, що звернені до мислення, пізнання і свідомості, до концептуальних систем і, нарешті, до моделювання штучного інтелекту.

Поширення метафори в чисельних жанрах художнього, наукового і розмовного мовлення змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на її утилітарні переваги. Р. Хофман – автор досліджень з метафори – писав: “Метафора исключительно практична. […] Метафора, где бы она нам не встретилась, всегда обогащает пониманием человеческих действий, знаний и языка” [Hoffman, 1985, 327]

Ще Арістотель говорив так про метафору: “Метафора состоит в присвоении предмету имени, принадлежащево чему-либо другому; перенос осуществляется либо от рода к виду, либо от вида к роду, либо от вида к виду, либо по аналогии”. [Аристотель. Поетика,1457].

Про необхідність відокремлення метафори і метаморфози писав у свій час В. В. Виноградов: “В метафоре нет никакого оттенка мысли о превращении предмета. Наоборот, “двуплановость”, сознание лишь словесного приравнивания одного “предмета” другому – резко отличному – неотьемлемая принадлежность метафоры”.

Х. Ортега-і-Гассем, розглядаючи метафоричні моделі пізнання, зазначав: “От наших представлений о сознании зависит наша концепциямира, а она в свою очередь предопределяет нашу мораль, нашу политику, наше искуство. Получается, что все огромное здание Вселенной, преисполненное жизни, покоится на крохотном и воздушном тельце метафоры”. [Ортега-и – Гассет 1990, 77 ].

Е. Кассірер “відштовхувався” від ідеї цілісності людської свідомості, що об’єднує різні види ментальної діяльності. У мові, стверджував Кассірер, відображені як логічні, так і міфологічні форми мислення. Рефлекси міфологічних уявлень про світ він шукав у метафорі, в яку включав метонімію і синекдеху. [ Кассірер 1990 ]. Він розрізняв два види ментальної діяльності: метафорична (міфопоетична) діяльність і дискурсивно – логічне мислення. Дискурсивно – логічний шлях полягає у ряді поступових переходів від окремого випадку до більш ширших класів.

На противагу дискурсивного мислення метафоричне “освоєння світу” має зворотню спрямованість: якщо дискурсивне мислення екстенсивне, то міфологічна і мовна концептуалізація дійсності інтенсивні; якщо для першого характерна кількість, то для двох інших якість.

Лінгвісти добре знайомі зметафорами, що пояснюють природу мови та її одиниці. Компаративісти запропонували метафори мовних сімей і мовної спорідненості; для структурного мовознавства основою була метафора рівневої структури; для генеративістів – метафора мови як породжуючого джерела. Зміна наукової парадигми завжди супроводжується зміною ключової метафори, що народжує нову аналогію.

Ми у своїй роботі теж досліджуємо метафору. Завдання даної роботи:

А) методом суцільної вибірки виписати метафори перенесення зі зб. Леопольда Стафа “Ze struny na Strune” і Б.-Л. Антонича “Зелена євангелія”.

Б) проаналізувати функціонування типів метафоричних перенесень у збірці поезій Л. Стафа “Ze struny na struny” і “Зелена євангелія” Б.-Л, Антонича.

Мета даної роботи:

Визначити палітру барв, при допомозі яких створені метафоричні перенесення у поезіях Л. Стафа (збірка “Ze struny na struny”) і Б.-І. Антонича (Зелена євангелія”).

Матеріали даної роботи можуть бути використані при читанні семінарів із семантики, лексикології, лінгвістичного аналізу тексту.

Матеріал нашого дослідження – збірка поезій видатного польського літератора Леопольда Стафа “Ze struny na struny” – Krakow, 1980р. і укр. поета Б.-Л. Антонича “Зелена євангелія” – К.-93р.

Структуру роботи становить вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури.

Уданій роботі ми будемо використовувати наступні методи:

– описовий метод;

– метод контекстуального аналізу;

– порівняльний метод;

– метод суцільної вибірки;

– елементи статистичного аналізу.

Розділ І Метафора. Історія дослідження. Проблема функціонування метафор.

1 Когнітивний аналіз метафоричних перенесень

Інтерес до метафори з боку когнітивної науки пов’язаний з уявленням про неї, як про явище, що відтворює базовий когнітивний процес. На думку прихильників когнітивного підходу, зокрема Дж. Лакофора і М. Джонсона, основну роль у наших повсякденних семантичних висновках відіграє аналогія. З цієї точки зору, метафора є мовним відображенням важливих аналогових процесів.

На думку Дж. Лакофора і М. Джонсона: “Метафора використовується для того, щоб збільшити знання про невідому сферу, шляхом переносу додаткової інформації із вже відомої” [Lakoff, Johnson 1980].

Проведені Дж. Карбонеллом емпіричні дослідження показали, що в процесі метафоричного перенесення інваріантними рідко заміщається конкретні елементи чи характнристики, а частіше – схеми і правила. Запропонована Дж. Карбонеллом когнітивна модель метафоричного перенесення дозволила сформувати принципи відбору характеристик, що не переносяться.

Треба враховувати, що даний підхід зумовлює перенесення від одних чітко структурованих сфер до інших. Ця модель не містить також такого важливого елементу утворення метафор як формування структури первинного метафоричного вираження. Існує теза, що між метафорою та аналогією нема різких відмінностей. А тому і результати, отримані стосовно внутрішньої структури аналогій, можуть використовуватися і для розгляду структури метафори.

Виділяють наступні характеристики аналогій:

А) визначеність базової системи;

Б) ясність;

В) насиченість (число перенесених предикатів);

Г) величина охоплення.

Ідея В. Гертнера про аналогові перенесення як зіставлення на основі вище вказаних характеристик розвивалася у декількох напрямках.

По-перше, була запропонована версія семантичного перенесення, по-друге, було проведено психологічні експерименти з метою виявлення особливостей формування метафор у дитячому віці.

І нарешті, варто відмітити, що ототожнення метафори з аналогією ніби понижує її вартісність. Адже, ми бачимо в ній не лише перенесення інформації, але й певні образно-асоціативні компоненти.

2 Розуміння метафори: психологічні моделі.

Можна виділити дві тенденції в аналізі психологічних аспектів метафори. В рамках першої – основну увагу приділялося тому, як і завдяки чому ми розуміємо метафору. В рамках другої увага приділяється створенню психологічних моделей інтерпретації метафори. В основі одцієї із перших таких моделей – гіпотеза про вирішальну роль буквального значення.

Відповідно, у цій моделі виділяються три етапи обробки небуквального метафоричного виразу. На першому етапі встановлюється буквальне значення; на другому – це значення співвідноситься з контекстом; а на третьому етапі відбувається пошук небуквального, метафоричного значення. Таким чином, інтерпретація метафор розглядається у вигляді багаторівневого семонтичного висновку.

Прийняття вказаної моделі передбачає, щообробка метафор потребуватиме більшої кількості зусиль і часу.

Оріентуючись на це, Х. Кларк та П. Люсі в 70-ті роки дійсно отримали експериментальні дані, які свідчили про різну кількість часу для обробки даних.

У початкових експериментах даних вчених детально не розглядалася роль контексту при визначенні необхідного на обробку даних часу. Згодом виявилося, що при достатній контекстуальній підтримці на обробку метафор витрачається небільше часу, ніж на обробку буквальних виразів

При обробці буквальних та небуквальних виразів діють одні і ті ж психологічні механізми:

1) наявні відмінності у часі обробки пов’язані не з типом виразів, а з об’ємом задіяних знань;

2) контекст виступає певним обмежувачем в процесі метафоричного перенесення, тим самим, різко звужуючи сферу можливих семантичних характеристик.

Особливе місце в психологічних дослідженнях метафори займає підхід, що розглядає її як неподільну єдність вербального і образно-асоціативного. Так, на думку А. Павіо метафора є наслідком взаємодії образної та вербальної систем.

3. Концептуальні основи метафори.

Досі нема єдності ні в питанні механізму метафоричного перенесення, ні відносно критеріїв виділення сематичних характеристик. Невизначеною залишається фундаментальна проблема – чи є метафора мовним, дискурсивним чи концептуальним утворенням?

На даний час найпоширенішою є думка про мовну природу метафори.

Е. Кіттей поділяє думку Дж. Лакоффа і М. Джонсона відносно того, що метафори існують не лише в мові, але й у танцях, музиці тощо. На думку вченої, лише мова структурує та організовує концептуальну (ментальну) систему людини. Тому, вивчення будь-яких характеристик метафори можливе через мову і значення.

Проте, ще у 20-ті роки були сформульовані інші гіпотези, що експериментально підтвердилися лише недавно. Отримані дані засвідчують існування великого впливу з боку культурного середовища. Якщо це дійсно так, то вивчення лише мови не може дати нам повних відомостей про метафору.

Тому, доцільно буде розглядати метафору не лише як мовний, але як концептуальний феномен. Цей висновок здається більш обгрунтованим, якщо враховувати, що репрезентація метафори здійснюється на двох принципово відмінних рівнях – пропозиціальному і образно-асоціативному.

Складність полягає у тому, що метафороутворення пояснюється при допомозі різних моделей і понять, відповідно до кожного рівня.

Сама процедура метафороутворення здійснюється в рамках взаємодії вербально-образних комплексів, а не лише семактичних полів чи значень. Але це вже один з найновіших етапів дослідження метафори.

Отож, можна підсумувати, що метафори розрізняються своїми “дотеоретичними” базами і кінцевими результатами.

4. Аксіологічний аспект метафори.

” Можливість виникнення оцінного змісту при метафоризації пов’язана із самою природою метафори. Метафора створюється шляхом предикації основному суб’єкту ознак допоміжного суб’єкта”3.

Зв’язок метафори і оцінки “добре-погано” далеко неоднозначний. Серед метафоричних виразів немало тих, які не містять позитивної чи негативної оцінки, що є одним з основних критеріїв виділення оцінного змісту. Лише звернення безпосередньо до контексту дає змогу характеризувати метафоричні конструкції зі знаком “+”/ “-“.

Оцінні прикметники, що включають у свій склад дескриптивні семи, легко набувають метафоричного змісту. Перенесення ознаки з об’єктів фізичного світу та інші об’єкти становлять один із основних засобів метафоризації: “біла тканина” і “біла паляниця”; “сонячний день” і “сонячна кутя”. Прикметники, що характеризують предметні об’єкти за фізичними властивостями, самі по собі не містять оціночного змісту.

Очевидно, що метафоричні концепти прикметників оцінки зорієнтовані на норму. Є. М. Вольф зазначає, що якісні ознакі, зокрема оцінні, можна розташувати за кваліфікаційною шкалою, причому протиставні ознаки – світлий/темний, широкий/вузький тощо – перебувають на протилежних кінцях шкали і розділені зоною норми. Норма передбачає рівновагу ознак, які роташовані на шкалі і співвідносяться зі стереотипними уявленнями про середню кількість ознаки, яку повинен мати даний об’єкт.4

Оцінні концепти, що актуалізуються вметафорах, виявляються в різних семантичних зонах. У ряді метафор оцінний зміст пов’язаний з:

1) поняттями емоцій (сердитий/радий);

2) звуковими поняттями (тихо/шумно);

3) поняттям кольору (білий, сивий, сріблястий).

3 Арутюнова Н. Д. Лингвистика и поетика. – М., 1979. – с.147-173

4 Вольф Е. М. Метафора в языке и тексте. – М., 1988. – с. 52-64

Слід відзначити, що метафоричний концепт дає лише основу для оцінного переосмислення: оцінного змісту набуває не сам пиркметник, а іменна група, до складу якої він входить.

Нерідко в метафорі іменник виступає з оцінним значенням, при цьому прикметник слугує своєрідним інтенсифікатором, посилаючи оцінку сему означеного.

Інший вид метафоричних утворень становлять структури з дискриптивними дієсловами, що за словами Р. Д, Арутюнової, включають у своє значення вказівку на спосіб дії і мають живий суб’єкт.5

В оцінному значенні, як відомо, можна виявити два аспекти: об’єктивний, що базується на, власне, якостях об’єкта, і суб’єктивний, пов’язаний зі ставленням суб’єкта оцінки до об’єкта. Із суб’єктивним аспектом оцінки співвідносяться і додаткові значення, що можна пов’язати із загальними якостями “ефективності”.6 Ці два аспекти виявляються і в оцінних метафорах.

Отже, оцінне значення – це значення, що, як правило, виникає для задоволення потреби формування певної думки, закріплення результатів процесу осягнення дійсності, для називання нового. Однак оцінність переносно вжитих виразів має неоднаковий ступінь виразності та загальнозрозумілості. Це здебільшого залежить від контексту.

У метафорі можуть набувати оцінного змісту слова, незалежно від того, мають чи не мають вони оцінку конотацію у вихідних значеннях. В основі концептів, що визначають оцінний зміст у метафорах, лежить ціннісна картина світу і семантика одиниць мови у їх взаємодії.

5 Арутюнова Н. Д. Лингвистика и поетика. – М., 1979. – с.147-173

6 Вольф Е. М. Цит. вид. – с. 61

Розділ ІІ. Значення слова у структурі поетичної метафори.

Семантика кольору.

Лексика на означення кольору традиційно використовується в поетичній мові як у первинному, так і в похідному значеннях. Кожен художній стиль має свою кольорову гаму, що відрізняє його від інших стилів.

Колір у поезії часто виступає основним компонентом метафоричного образу. Кожен колір в поезії має свою силу експресивності. Усталеністю відзначаються в поетичній практиці прикметники на означення кольору синій, фіолетовий, блакитний, що часто сполучаются з іменниками небо, зорі.

Співвідношення “реального” і метафоричного осмислення кольору може визначатися лише для даного контексту. Переважно всі епітети побудовані на семантицікольору, вживаються у поетичному контексті, набуваючи вторинного метафоричного змісту.

Для створення метафоричного образу поети послуговуються генітивними структурами – такими, де семантика кольору сама сприймається як предмет і може стати поряд із іншими предметами.

Наприклад: “олійна зелень” (“Ідольські ночі” Б.-І. Антонича).

Аналізуючи симантико-стилістичне навантаження прикметника золотий у сучасній поезії, відзначимо переважання не прямих асоціацій з кольором золота, а вживання загального позитивного емоційного змісту якогось явища.

Гама кольорів, що виявляє індивідуальну манеру поета, розширює сполучуваність загальновживаних слів, збагачує їх лексико-семантичну структуру. Метафори, побудовані на багатозначності кольорової гами, викликають найнесподіваніші асоціації.

“У поетичній мові абстрактність або нереальність предмета переплітається з конкретною реальністю інших предметів”.1

1 Дятчук В. В., Пустовіт Л. О. Семантична структура і функціон. лексики. – К. – 1983. – с.7

Втрата значення кольоровості у кольороназвах і набуття ними іншого значення нерідко пов’язане із стилістичним прийомом контрасту, коли в одному контексті протиставлено світлі і темні кольори.

Конкретні предмети з характерними кольоровими ознаками можуть називатися також абстрактними іменниками кольору. Наприклад:

Зелень – “рослинність”;

– “зелена фарба”;

– “зелений колір”.

Отже, прикметник зелений виступає здебільшого вконтекстах, які передають враження від зорового сприймання явищ.

Поетика кольору – явище глибинної структури тексту. Пряме й метафоричне значення кольору можуть бути в тісному зв’язку і зіставленні смислів.

Дієслівні форми поширюють семантичний обсяг назви кольору і збагачують його різними стилістичними нюансами. До таких форм часто звертаються сучасні поети.

Р. Токаревський у своїй книзі зазначає: “Wśród podstawowych nazw barw chromatycznych cztery określania kolorystyczne wyrózniaja sie szczedólnie wysoka pozycia w hierarchii barw. W polszczyźnie jedynie dla czerwonego, zóltego, niebieskiedo i zielonego udalo sie, odnaleść prototypowe wzorce barwy”2

Дієслівні ж форми поширюють обсяг кольороназви і значно збагачують їх.

На семантиці кольору побудований епітет “сизокрилий”. Метафоричне словосполучення сизий вітер характерне саме для поетичного мовлення.

Значення кольору має і прикметник русявий. Якщо у словосполученні русявий дощ ще можна відзначити сему кольору, то, поєднуючи його зіменинниками день, вечір, цей прикметник нейтралізує значення кольору і вживається тільки з позитивним оцінним емоційним змістом.

2 R. Tokarski Semantyka barw we wspólczesnej polszezyźnie. – Lublin. -1995. – s.174

У поезії велику роль відіграють поняття, які можна віднести до кольороназв умовно. Це назви джерел світла (сонце, місяць, зірки, веселка, блискавка). Названі понаття використовуються як здорові образи, вони є основою для створення складних метафор. Наприклад: “небо зорями цвіте”, “холодні зорі”.

До семантичної групи кольороназв зараховуємо й такі означення: ясний, світлий, осяйний, світловидний, засмаглий, загорілий. Їх семантика перетинається із значенням кольору-різних відтінків світлого і темного, які функціонують на основі зорового сприймання, зорових асоціацій.

За кольоровим тоном формуються групи, що називають кольори червоний, жовтий, синій, зелений. Властивість світлоти кольору відоюражується в диференціації кольорів одного тону (червоний, малиновий, рожевий, вишневий). Жовтий порівняно з червоним означає світлішийколір. Різниця щодо світлоти кольорів передається і формальними засобами: до кожного прикметника на позначення кольору можуть приєднювати означення яскравості (світло-, темно-). Наприклад: світло-зелений, темно-синій.

Насиченість кольору формально відображається у тому, що до кожного прикметника з симантикою кольору можуть приєднюватися означення насиченості (густо-, бліда-). Наприклад: густо-червоний, блідо-жовтий.

У поетичному мовленні активізуються складні кольороназви з компонентами прозоро-, зоряно-, багряно-.

Якісні прикметники на означення простих кольорів часто набувають символічного змісту. Світлі та яскраві кольори при переносному вживанні виражають радість, приємні емоції, настрої, а темні – передають важкий стан, гнітюче почуття.

Розділ ІІІ. Назви кольорів та метафори з їх використанням.

1. Метафора і кольороназви у поезіях Б.-І. Антонича.

Кожен поет володіє власною, притаманною лише йому, манерою написання та створення поетичних образів.

Часто поети використовують певну кольорову гаму для створення неповторних поетичних метафор, для певної диференціації своїх творів серед багатьох інших.

Для нашого дослідження ми обрали одну поетичну збірку Б.-І. Антонича – “Зелена євангелія”.

У даній збірці автор використовує прикметник червоний, поєднуючи його з різноманітними поняттями. Прикладами можуть стати: “сім червоних весел”, “брудно-червоне тісто грязі”. Ці приклади являються поетичними (розгорнутими) метафорами, які за своєю структурою є метафорами-реченнями. У кожному звипадків колір несерізний рівень експресивного навантаження.

Наступний колір (білий) належить до ахроматичних кольорів. Це доволі частотний колір у поезіях поета. Він так проявляється у поезіях автора: “білий схід” (блідий схід сонця); “білі села” (заметені снігом); “зоря аж біля” (дуже ясна, світла).

Цей колір, на нашу думку, автор використовує для надання своїм образам позитивного забарвлення.

Зелений колір являється домінуючим у збірці “Зелена євангелія”. При допомозі кольороназви автор створює насичені образи.

Наприклад: “зелений дим”

“свічки зелені” (на деревах);

“душа зелена” (молода);

“монет зелених листя”.

Останній приклад являє собою метафору-речення, розгорнута (поширена).

Серед варіантів кльороназв із синьою барвою є складний прикметник сріблясто – синій (сніг сріблясто-синій), що несе ознаку недостатності. Тут автор ніби натякає на синюватий відтінок снігу.

Серед хроматичних кольорів поет використовує і жовтий колір. Наприклад: “жовті квіти людські”, жовте полум’я”, барву автор поділяє ознаками позитиву і світла, вфід чого образи стають експресивно насиченіші. Тим самим створюються нові метафори, які є семантично оновленими через нову, сполучуваність і розширення метафоричного контексту. Метафора-словосполучення “жовті квіти людські” показує, що автор прагне показати позитивні емоції з допомогою жовтого кольору.

Метафора-речення “роса на сивих квітах” утворена при допомозі прикметника “сивий”. Поетичною традицією позначене вживання прикметникового означення “сивий”, що містить пряму вказівку у такій сполучуваності: сиве небо, сиві тумани. Б.-І. Антонич подає нові можливості використання даної барви. Метафора “роса на сивих квітах” несе ознаки суму, розпачу, жалю.

У поетичних словниках активністю відзначається прикметникове означення “срібний”, що має позитивну оцінку семантику (“срібний мур”, срібне військо”, срібний лій”). Даний колір несе ознаки легкості і сили одночасно. Автор робить спробу поєднати різні поняття, які раніше ніхто поєднувати не намагався.

У поетичній збірці “Зелена євангелія” доволі частотним є використання кольору золота. Ця кольороназва має яскраво виражений позитивний характер. Наприклад: “поволока з золотого клею”, “золота бляха”.

Блакитний колір у збірці несе як традиційний зміст (“блакитні краєвиди”), та і новаторські нашарування у значенні (“ягоди блакитні”).

Отже, метафори у збірці “Зелена євангелія”, побудовані на багатозначності кольорової гами, викликають найнесподіваніші асоціації. Поет часто зіставляє різноманітні поняття, тим самим створюючи новаторські поетичні образи.

2. Особливості функціонування метафори із компонентом кольороназвою у поезіях Л. Стафа.

Спроба класифікувати кольороназви у поезіях Леопольда Стафа вимагала попереднього вивчення його творів. В поезіях автора прикметникові метафори зі значенням кольору побудовані на зорових відчуттях.

Прикметник “червоний” традиційно об’єднює різні поняття. Проте, Стаф по-своєму розгортає семантичне значення червоної барви. Наприклад: “czerwone dachy” (передають саме зорове сприйняття кольору); “rudoczerwone lasy wieczorne” (тут не лише зорові ознаки, але й барви настрою ліричного героя). Метафора-речення “rudoczerwone lasy wieczorne” справді є осоюливою і новаторською. Створюючи її, автор чудово використав червоний колір, утворивши складний прикметник “rudoczerwony”.

В одному синонімічному ряду з прикметником “червоний” виступає епітет “рожевий”, який мало використовує Леопольд Стаф.

У творчості поета метафор із кольором золота є доволі багато. Наприклад: “w zloty sercu” (у значенні “доброму”, “щирому”); “lan zloza zloty”; “zadiel zloty”; “ro morzu zlota”.

Дуже яскравим є використання прикметника “золотий” у сполученні з іменинником “повітря”. Таке нетрадиційне поєднання кольору і абстрактного понаття “мудрість” раніше не зустрічалося у польській поезії (“w powietrzu madro-zlotym”).

Метафора-речення “lisci opadlych zlote dymani” передає не лише ніжність, але і м’якість листя.

На відміну від ніжності та ясності золота, колір срібла у поезіях Л. Стафа несе ознаку холоду і загостреності предмета. Наприклад: “tysiacen srebrych nozyc”.

У своїх творах поет доволі часто використовує і ахроматичний білий колір. Стаф створює несподівані, нові образи здопомогою даної барви. Наприклад: “obloki sa tak biale”; “biala wapna rzeka”; “szered biala znakow”.

Стосовно чорного кольору, то в його семантичній структурі прийнято виділяти три групи значень.

Перша група має непохідне значення “кольору вугілля” (“skrzydl ozarne parasole”).

Друга група має метафоричні переносні значення: “брудний” і “побутовий-фізично важкий”. Таких прикладів ми в поезіях Л. Стафа не відшукали.

Третя група утворена значеннями оцінного характеру і має значення “безрадісний” і “важкий”. Поет, як приклад цього значення, створив таку метафору-речення: “owinac sie czarna cisza”.

Якісний прикметник “зелений” теж використовував Л. Стафа у своїх поетичних творах. Наприклад: “zielonym brzediem”; “za skola. ktora mchem zielona”. Ці приклади ілюструють семантичне значення, побудоване саме на зоровому сприйманні цього кольору.

3 Порівняльний аналіз метафоричних перенесень у творах Л. Стафа та Б.-І. Антонича.

Розглядаючи поетичні твори Л. Стафа та Б.-І. Антонича, ми зробили спробу диференціювати деякі відмінності у використанні обома цими поетами назв кольорів, а також синтезувати те спільне, що об’єднує їх у створенні поетичних метафор із значенням кольору.

Так, нами простежено часте використання обома поетами назви червоного кольору. Але, якщо Б,-І. Антонич використовує цю барву у нетрадиційному об’єднанні, то метафори Л. Стафа (“czerwone clachi”; “rudoczerwone lasy wieczorne”) мають більш нейтральне значення. Антонич же створює своєрідні сполучення: “червоне слово” (у значенні “гучне”, “дзвінке”), “сім червоних весел” тощо.

Спорідненим, також, є використання обома авторами білого кольору. І Л. Стаф, і Б.-І, Антонич надають природності й відкритості кольороназвам білого кольору. Порівняймо: “дарма зоря аж біла”, “білі села” (Б.-І. Антонич “Зелена євангелія”) і “obloki sa tak biale”, “biala wapna rzeka” (L. Stafa “Ze struny na struny”).

Приклади використання жовтої барви зустрічаємо лише у деяких творах Б.-І. Антонича (напр.: “жовті квіти людські”), а Л. Стафа не звертається до назв цієї барви у своїх поезіях.

Отже, можна підсумувати, що у збірці Б.-І, Антонича “Зелена євангелія” автор використовує таку палітру барв:

– чорний колір (4 рази);

– блакитний (2 рази);

– синій (5 разів);

– жовтий (23 рази);

– срібний (13разів);

– золотий (8разів).

Зустрічається ще поодиноке створення поетичних метафор з іншими кольороназвами.

Найчастіше поет використовує у даній збірці зелений колір та його відтінки.

Нами налічено вживання даної барви близько вісімдесяти трьох разів.

Що стосується збірки “Ze struny na strune” Л. Стафа, то у цій збірці поет застосував такі кольороназви:

– золотий (18разів);

– зелень, зелений(13 разів);

– чорний (8разів);

– срібний (6 разів).

Треба зазначити, що Л, стаф меншою мірою створює поетичні метафори при допомозі кольороназв у своїх творах.

Б.-І. Антонич частіше використовує назви кольорів, зокрема зеленого кольору.

Висновки.

Отже, досліджуючи проблему функціонування метафоричних перенесень у польській та українській поезії, ми дійшли висновку, що дана проблема є малодослідженою в сучасній лінгвістиці.

Ми погоджуємося із тезою Р. Хофмана, що метафора, де б вона не проявлялася, завжди збагачує розуміння людських вчинків, знань, поведінки і людської мови. [Hoffman, 1985, 327].

Усвоїй роботі ми виконали наступні завдання:

А) Методом суцільної вибірки виписали метафоричні перенесення зі збірки Л. Стафа “Ze struny na strune”.

Б) Методом суцільної вибірки виписали метафори перенесення зі збірки Б,-І. Антонича “Зелена євангелія”.

Проаналізувавши метафори у поезіях Л. Стафа, так і Б.-І. Атонича, ми визначили палітру барв, що допомогли створити дані метафоричні перенесення, досягнувши поставленої мети. У Л. Стафа переважають назви тонів (основні кольороназви). Наприклад: червоний, синій, зелений, жовтий. А у поезіях Б.-І. Антонича зустрічаються як основні, так і “другорядні” назви (т. зв. тони кольорів).Наприклад: сивий, блакитний, срібний, тощо. Також у його поетичних творах зустрічаються складні назви кольорів. Наприклад: сріблясто-синій, брудно-червоний.

Автор “Зеленої євангелії” використовує:

– чорний колір (4рази);

– блакитний (2);

– синій(5);

– жовтий(23);

– срібний (13);

– золотий (8).

Найчастіше автор використовує зелену барву (83 рази).

Л. Стаф у своїх поезіях використав такі назви основних барв:

– золотий колір (18);

– зелений (13);

– чорний (8);

– срібний (6).

Зокрема, автор частіше створює метафоричні перенесення із складними кольороназвами.

Зміст нашої роботи полягав у тому, щоб на основі теоретичних відомостей і нашого дослідження зробити власні висновки.

Отже, проблема функціонування метафори у поезії є дуже цікавою, багатогранною і вимагає ще глибшого її дослідження. Багато лінгвістів цікавиться проблемою метафоричних перенесень не лише в поезії, але й в інших сферах мистецтва, де вона яскраво проявляється.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Функціонування метафоричних перенесень у польській та українській поезії – Українська література – шкільна програма 12 класів