Функції Європейської ради
Завдання Європейської ради визначаються наступним чином: давати ЄС необхідні “спонукальні імпульси” для розвитку ЄС і визначати для нього “загальні політичні орієнтири і пріоритети” (параграф 1 ст. 15 Договору про ЄС). Європейська рада реалізує поставлені перед ним завдання різними способами.
а) Стратегічне планування і політичне керівництво.
Імпульси, орієнтири і пріоритети традиційно оформляються документом під назвою “ув’язнення” Європейської ради (conclusions). Висновки приймаються за підсумками кожної сесії Європейської ради. Висновків Європейської Ради не мають юридично обов’язкової сили і не входять в систему правових актів ЄС. У той же час внаслідок високого посадового становища членів Європейської ради ці документи на практиці відіграють величезну політичну роль і зумовлюють подальші кроки з розвитку європейської інтеграції.
Відсутність у Європейської ради власних повноважень по виданню юридично обов’язкових актів не дозволяло до вступу в силу Лісабонського договору віднести його до числа інститутів ЄС, т. Е. Центральних елементів механізму управління ЄС. З моменту створення Європейська рада ставився до категорії органів ЄС, що явно не відповідало його реальному значенню в управлінні інтеграційними процесами. Після вступу в силу Лісабонського договору Європейський рада є повноправним елементом “інституційного механізму” ЄС. В офіційному переліку інститутів ЄС він займає друге місце (відразу після Європейського парламенту).
Визнання Європейської ради інститутом ЄС послужило передумовою для наділення його повноваженнями видавати правові акти ЄС у формі рішень. Останні мають юридично обов’язкову силу, але не повинні бути спрямовані на уніфікацію або гармонізацію національного права держав-членів (на відміну від регламентів і директив ЄС).
Як уже зазначалося, установчі документи прямо забороняють Європейській Раді здійснювати законодавчу функцію, яка є виключною прерогативою Європейського парламенту і Ради ЄС (параграф 1 ст. 15 Договору про ЄС). Рішеннями Європейської ради, зокрема, визначаються стратегічні інтереси і цілі діяльності ЄС на міжнародній арені (зовнішньополітичної діяльності ЄС), а також спеціальні принципи і орієнтири для загальної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (ст. 22 і 26 Договору про ЄС).
На розсуд Європейської ради як інституту, що включає вищих посадових осіб всіх держав-членів, залишено видання деяких рішень організаційного характеру, які спрямовані на уточнення і доповнення правил установчих документів ЄС і мають для ЄС фактично “конституційно-правової” характер (наприклад, визначення квот держав – членів при виборах Європарламенту (див. вище), системи ротації держав-членів після того, як Комісія буде включати громадян не всіх країн ЄС (див. нижче) або поширення повноважень Європейської прокуратури на інші злочини, крім тих, які безпосередньо зазіхають на фінансові інтереси ЄС (параграф 4 ст. 86 Договору про функціонування ЄС)).
б) Перегляд установчих документів ЄС.
Європейській Раді також відводиться ключова роль в процедурі перегляду установчих документів ЄС. Саме на підставі його рішення буде проводитися скликання спеціального “конвенту”, покликаного розробляти проекти документів щодо реформування Договору про ЄС і / або Договору про функціонування ЄС.
В рамках спрощених процедур перегляду (ст. 48 Договору про ЄС) Європейській Раді надано право самостійно, без скликання конвенту і міжурядової конференції, приймати рішення щодо перегляду окремих положень установчих документів ЄС (в подальшому зміни повинні бути підтверджені державами-членами). Зокрема, можуть бути переглянуті:
– Норми, що стосуються внутрішньополітичної компетенції ЄС (частина третя “Внутрішня політика та діяльність ЄС” Договору про функціонування ЄС), – потрібно подальша ратифікація всіма державами – членам ЄС;
– Процедурні правила, змінюючи які Європейська Рада може розширювати законодавчі повноваження Європарламенту і скорочувати коло питань, за якими держави-члени ще зберігають право вето – потрібно мовчазне схвалення з боку держав – членів ЄС (рішення приймається за відсутності заперечень проти його проекту з боку хоча б одного національного парламенту протягом шести місяців з моменту повідомлення про проект).
в) Політичний контроль.
Новими важливими прерогативами Європейської ради після набрання чинності Лісабонським договором стали право висувати кандидата на пост Голови Комісії та право призначати Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки.
Відповідно до ст. 7 Договору про ЄС Європейська Рада одноголосним рішенням на пропозицію 1/3 європейських держав – членів ЄС або Комісії та після схвалення Європарламенту може встановити наявність серйозного порушення цінностей ЄС з боку будь-якої держави – члена, запропонувавши попередньо цій державі надати зауваження з даного питання. У разі, якщо Європейська Рада встановив порушення, він кваліфікованою більшістю може прийняти рішення про призупинення щодо держави-порушника окремих прав, що випливають з установчих договорів.
Лісабонський договір також розширив можливості Європейської ради виступати в якості арбітра щодо врегулювання розбіжностей між державами-членами, в тому числі розбіжностей при обговоренні проектів нових законодавчих актів ЄС (незважаючи на те, що сам по собі Європейська рада, як уже зазначалося, не здійснює законодавчу функцію ).
Відносно законопроектів щодо деяких питань (наприклад, координація режимів соціального забезпечення або гармонізація кримінального та кримінально-процесуального права) представники держав-членів має право вимагати передачі їх на розгляд Європейської ради. В цьому випадку нормативний акт може бути прийнятий, тільки якщо Європейська Рада підтримає його на основі консенсусу (т. Е. Зі схвалення керівників всіх країн ЄС). При відсутності консенсусу законопроект може бути прийнятий і отримати обов’язкову силу лише щодо зацікавлених в ньому держав-членів (в рамках механізму “просунутого співробітництва”).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)