ФРАШЕРІ, Наїм
(1846 – 1900)
ФРАШЕРІ, Наїм (Frasheri, – 25.05.1846, Фрашері, Албанія – 20.10.1900, Стамбул) – албанський поет.
Дитячі та юнацькі роки Фрашері провів у рідному містечку Фрашері, де вивчив турецьку й арабську мови, які складали основу тодішньої системи освіти в Албанії. У 1866 р. родина Фрашері перебралася у м. Яніни, де юнак вступив у грецьку гімназію, у якій прослухав курс класичних наук, вивчив грецьку та латинську мови, захоплювався творами Гомера та Вергілія, Дж. Румі та Сааді, студіював праці східної філології та філософії. Упродовж 1872-1882 pp. Фрашері працював у представництвах турецької влади в Албанії. З 1882 р. і до останніх днів свого життя Фрашері перебував у Стамбулі. Світогляд Фрашері формувався під перехресним впливом ідей албанського національно-визвольного руху, просвітницьких ідеалів філософії Вольтера та Ж. Ж. Руссо і релігійно-містичної системи суфійського пантеїзму. Проповідь морального удосконалення, заклики до людяності, добра, братерства, до оволодіння знаннями поєднувались у його діяльності з ідеєю боротьби за національне визволення. Фрашері підтримував тісні зв’язки з албанськими політичними угрупованнями та культурними організаціями, зокрема з Прізренською лігою – організацією, що ставила за мету відокремлення Албанії від Туреччини, та стамбульським “Товариством писемності”, яке, крім поширення грамотності серед албанського населення, займалось також пропагандою ідей національного визволення.
Перебуваючи у Стамбулі, Фрашері активно займався видавничою й освітньою діяльністю: видавав підручники для початкових шкіл Албанії, у яких подавав відомості із географії, літератури, природничих наук, писав праці з історії, вперше викладаючи албанською мовою досягнення сучасної йому науки – ідеї Ч. Дарвіна, теорію Канта-Лапласа про походження Всесвіту тощо.
Власне літературно-художню творчість Фрашері розпочав із творів турецькою та перською мовами. У 1884 р. у Стамбулі побачила світ його турецькомовна алегорична новела “Чотири пори року”. Перською мовою Фрашері видав у 1885 р. поетичну збірку “Мрії” (“Tehajylat”), албанською – поетичні збірки “Вірші для початкових шкіл” (1886), “Літні квіти” (“Lulet e veres”, 1890), “Рай і влучні слова” (“Parajsa dhe Fjala fluturake”, 1894). Вірші Фрашері 80-х pp. позначені рисами гуманістичної дидактики, в них втілений заклик поета до знань, світла, праці, проповідь високої моралі, співчуття до знедолених. Дбаючи про виховне значення своєї поезії, Фрашері часто вдавався до жанру байки (“Старий дракон і лисиця”, “Казка і правда”), поетичного афоризму (“Мудрі слова”), алегорії (“Пісня світильника”).
У подальшому однією з головних тем творчості Фрашері, за словами А. Десницької, стає “всюдисуще і знеособлене божество, яке мусульманський поет ніколи не називає Аллахом, а лише “богом великим і істинним”. У перськомовних віршах (“Небо”, “Філософія”, “Сонце”, “Місяць”) і в албанських (“Бог”, Всесвіт”, “Знання”, “Істина “й ін.) автор з ліричним пафосом змальовує картину Всесвіту. Безкінечні зоряні світи, рух небесних світил, народження і згасання, зміни пір року, нескінченний океан буття, в якому живі істоти народжуються, існують, підпорядковуючись законам Всесвіту, йдуть у небуття і знову народжуються у нових перевтіленнях – уся ця космічна тематика постає у його поезії не як виклад уявлень поета про світ, а як одкровення, як схвильований переказ великого міфу.
Поряд із космічною темою у його поезії чільне місце посідає тема Людини. Поет шукав втілення божества у зоряних світах і в крапельці води, але насамперед у людині… Згідно із етичною концепцією Фрашері, божество втілене в людині, і це унеможливлює пошуки будь-яких інших святинь. Людина повинна пізнати себе. І головне – людина, яка вбирає у себе божественну сутність, повинна прагнути до подолання зла як у собі, так і в інших, повинна розвивати людяність, мудрість, прагнення до знань, любов до батьківщини.
З другої половини 80-х і в 90-х pp. Фрашері створив чотири поеми “Отари і луки” (“Bageti e bujqesia”, 1886), “Справжнє бажання албанців” (“О alithis pothos ton Alvanon”, 1886), “Історія Скандеберга” (“Istori є Skenderbeut”, 1898), “Кербела” (“Qerbelaja”, 1898). Поема “Отари і луки” вважається одним із найкращих творів Фрашері. Вона написана під впливом вергілієвих буколік, у ній оспівується краса рідної природи, велич і благородство сільської праці, проповідуються ідеї добра, справедливості, братерства, висловлюються сподівання на звільнення Албанії з-під влади Туреччини. У поемі “Справжнє бажання албанців “Фрашері закликає балканські народи жити у злагоді, ставитись із повагою до національних інтересів різних країн. У поемі “Історія Скандеберга” змальовано життя албанського національного героя XV ст. Георгія Кастріота. В основу поеми “Кербела” покладені трагічні події ранньої історії ісламу.
У творчому спадку Фрашері є також переклади албанською мовою байок Ж. де Лафонтена та першої пісні “Іліади”, дві історичні праці “Загальна історія” (1899), написаний віршами та прозою релігійно-філософський трактат “Бекташинський зошит” (1896).
Поезія Фрашері відіграла важливу роль у формуванні албанської літературної мови (тоскський діалект), поетичних традицій та ідейно-художніх засад, на які спиралася албанська література XX століття.
В. Назарець
(2 votes, average: 3.00 out of 5)