Формування культури середньовіччя

Насамперед, кілька зауважень щодо існуючих стереотипів в оцінці середньовіччя. Відомий вітчизняний медієвіст А. Я. Гуревич характеризував цей помилковий штамп так: “Середньовіччя – пасинок історії, лихоліття, що розділяє дві славні епохи історії Європи, середостінні між античністю і її відродженням, перерва в розвитку культури, провал,” темні століття “1, застій, епоха інквізиції і гонінь на відьом “. Однак, як свідчить сучасна медієвістика, така оцінка дуже далека від дійсності, це забобон, який склався ще в епоху Відродження і був закріплений епохою Просвітництва. Насправді середні віки – дуже важливий відрізок в історії європейської культури, бо саме в надрах середньовіччя закладалися основи для формування духовних цінностей майбутньої новоєвропейської (класичної) і сучасної культури. Так, саме в Середні століття почали зароджуватися європейські нації і формуватися сучасні держави, мови, міське населення, виникли перші університети (знамениті середньовічні університети), що стали основою класичної європейської освіти, готували грунт, на якій пізніше були вирощені наука і техніка в їх сучасному розумінні. Крім того, саме Середньовіччя здійснило філософську освіту Європи та ввело в обіг термінологію, якої ми досі користуємося, до Середньовіччя сходять багато з культурних цінностей, які стали основою нашої цивілізації

Безумовно, що з переходом від однієї культурної епохи до іншої разом зі зміною типів культур змінюються ціннісні та світоглядні установки, парадигми людей, стиль мислення. Нові культурні, соціально-історичні умови, якісно нові суспільні (феодальні) відносини, що сформувалися в епоху Середньовіччя, істотно змінили картину світу середньовічної людини. Остання складалася переважно як религиозно-особистісна і антропоцентричний. Однак антропоцентризм середньовічної картини світу принципово розходиться з ренесансним антропоцентризмом – явищем самодостатнім для Відродження. Середньовічний антропоцентризм має сенс тільки по відношенню до Бога, поза нього середньовічний людина не існує. У цьому сенсі середньовічна картина світу теоцентрічна. Однак, як справедливо зазначає А. Я. Гуревич, ми нічого не зрозуміємо в середньовічній культурі, якщо обмежимося просто констатацією того, що в Середньовіччі люди вірили в Бога і всі їх помисли і надії були пов’язані з ним. Зрозуміло, концентрація всього і вся в ту епоху навколо Бога – це постулат, без якого середньовічний людина не могла б освоїти світ і орієнтуватися в ньому. Але насправді середньовічна картина світу значно складніше. Хоча Бог і є той стрижень, основа, все ж по суті своїй вона пронизана численними суперечностями. Світ середньовічної людини розколотий на два світи: світ земний і світ небесний, світ вічного і світ тлінного, світ священного і світ гріховного, світ багатства і світ бідності, світ свободи і світ несвободи. Таким же суперечливим було і його світогляд.

Біля витоків середньовічної культури стоять дві значні фігури, які своєю творчістю завершили Античність і відкрили шлях до нової культури, – останній мислитель еллінізму Плотін (204-270) і “батько” християнства Філон Олександрійський (кінець I ст. До н. Е. – Початок. I ст. н. е.). Гребель – один з небагатьох елліністичних філософів, хто першим відчув на собі тяготи аристотелевского ідеалу суворого, достовірного наукового знання. Він настільки був ним обтяжений, що відчув у ньому кайдани, з яких випливає всяку ціну вирватися. Своєю відомою структурою світобудови і ідеєю про містичному екстазі як способі осягнення єдиного Плотін кинув виклик еллінському мисленню, розриваючи античні кайдани і знаходячи порятунок поза знання. Сенсом буття стає свобода від знання. Це “виходження”, “взлетаніе над знанням” (Л. Шестов) означало, по суті, розрив з античною культурою, яка завжди шукала знання і міцні основи, а також перехід від знання до віри. Даний перехід від знання до віри є по суті своїй – перехід до нової культури, до нового культурно-історичному типу раціональності.

Що стосується Філона Олександрійського, то він, волею долі поставлений на стику двох культур – минає античної культурної традиції і народжується нової культури, передбачив своєї гностичної системою багато рис християнського світогляду. Саме на долю Філона Олександрійського випала честь долучити європейський світ до цінностей християнства. І оскільки досі цивілізований світ виховувався на цінностях грецького суспільства, жив мудрістю, істиною великих греків Сократа, Платона і Аристотеля, то, безумовно, чисто психологічно європейці були ще не готові відмовитися від минає культурної традиції і прийняти цінності народжується християнської культури. Філон був змушений вдатися до алегоричного методу тлумачення нових християнських цінностей, він підносив їх як ті ж самі цінності й істини греків, тільки освячені з гори Сінай, тобто як істини божественні. Значить, за справедливим зауваженням Л. Шестова, не “грецьку істину перевіряли біблійної, а біблійну грецької” 1. Полонена чарами грецької мудрості середньовічна культура так і не змогла зректися еллінського спадщини.

Отже, принаймні на етапі формування цінностей християнської культур не філософська думка пристосовувалася до теології, а навпаки, пробним каменем ранньої християнської теології стала грецька мудрість. Не випадково для Середньовіччя, за словами Л. Шестова, “грецька філософія була (в особі насамперед Аристотеля. – Прим. Авт.) Другим Старим Заповітом” 2.

Як відомо, становлення християнської культури здійснювалося в гострій боротьбі з йде зі сцени грецької язичницької культурою, яка втратила духовні ідеали і моральні принципи, їй християнство протиставило прості, всім зрозумілі гуманістичні принципи:

– Людина – найвища цінність в цьому світі (навіть Бог приносить себе в жертву заради його порятунку);

– Всі люди рівні перед Богом;

– Любов до “ближнього свого” – вищий принцип морального життя.

Проте в перші століття н. е. – Століття затвердження нової релігії та культури – результат боротьби між язичниками і християнами був далеко не ясний: перші ще були досить міцні, а у других сил було не так вже й багато. Тому в широко відомих “гоніння на християн” останнім доводилося вибирати тактику захисту, правда, своєрідною захисту – у наступальній формі. Саме ця тактика і зумовила початкову форму християнської культури – християнську апологетику. Один з перших відомих апологетів Тертуліан вважав, що своє завдання він якраз бачить у тому, щоб просвітити гонителів, що означало для нього, якщо не звернути, то, принаймні, примирити їх з новою культурою.

У своїй критиці Античності перші християнські мислителі виходили з того, що греко-римська культура в цілому була історичною помилкою, плодом діянь людей, що не знайшли правильного життєвого шляху. Критика християнськими апологетами античної культури велася за наступними напрямками: релігійні, філософські, моральному і науковому. Безумовно, вістря цієї критики було спрямовано насамперед проти релігії еллінів і римлян, які, на думку апологетів, так і не змогли знайти істинного Бога, захлинувшись у своєму багатобожжя.

Що стосується філософського аспекту цієї критики, то апологети звинувачували греко-римську філософію в тому, що вона впродовж всієї своєї історії шукала мудрість і істину, але так і не змогла їх знайти. Християнська філософія початку містить в собі мудрість і істину, отримані нею в “божественному одкровенні”, тобто вона вже спочатку володіє ними. Її завдання – лише захистити “богоодкровення істини”.

Другий недолік античної філософії перші християнські мислителі вбачали в її практичної марності, відірваності від життя, умоглядному мудруванні. Їй вони протиставили свою філософію – практичну філософію, навчальну людини правильного життя, зокрема, – за моральними законами, які дав людям Бог в особі Ісуса Христа.

Якщо з релігійною та філософською критикою античності апологетами важко погодитися, то навряд чи можна вважати сумнівною їх критику етичних засад еллінів і римлян. Аморальність грецьких і римських богів, язичницьких культів, негативне ставлення до традицій і звичаїв в римському суспільстві, жорстокість, лицемірство, розбещеність, розбещеність, несправедливість, беззаконня – ось самий неповний перелік рис, які визначали звичаї грецького і римського суспільств. Аморальності і аморальності еллінів і римлян християни протиставили свою високу мораль, ідеалом якої служить християнський аскетизм.

Елліністичну науку – насамперед науки і мистецтва давньоримської епохи – апологети засуджували за те, що вона була спрямована лише на примноження розкоші і винахід все нових способів і засобів розваг аристократії. Безумовно, на тлі високих духовних ідеалів, освячених божественним розумом, занадто нікчемним здавався погрузла в чуттєвих задоволеннях розум людський. І якщо грек уявляв себе майже рівним богам, то тепер людина був зведений на рівень звичайної живої немічною тварюки. Стало бути, на зміну античному романтизму приходить християнський реалізм і критицизм, які можна, слідом за вітчизняним дослідником ранньої християнської культури В. В. Бичковим, характеризувати як “етап критичного самоаналізу, самознищення і самобичування людини перед обличчям нового духовного ідеалу”.

Апологети відмовляли грекам в науках, вважаючи, що останні є творіння варварів.

Для розуміння істоти культури Середньовіччя важливо мати на увазі, що в розвитку середньовічної духовності простежуються дві основні тенденції:

– Теологізацію філософії на етапі ранньої патристики, коли після тривалого панування античного суворого достовірного раціонального знання в європейську духовність все більше вкраплюються елементи теологічного, сакрального знання, що і привело в підсумку до монопольного панування останнього в культурі раннього Середньовіччя і істотного обмеження самостійності філософської рефлексії;

– Раціоналізація, філософізації теології (зворотна першої тенденція), що почалася в епоху латинської патристики і досягла своєї найвищої точки в епоху розквіту схоластики, коли перед лицем загрози вихолощення середньовічного мислення У. Оккам повів запеклу боротьбу зі схоластикою допомогою своєї знаменитої “бритви”.

У змістовному плані ці дві тенденції знайшли своє адекватне вираження в основоположних проблемах і темах, способи і методи обговорення яких утворюють ядро ​​середньовічного стилю мислення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Формування культури середньовіччя