Форми психологічного аналізу у новелістиці Григорія Косинки
Інтерес до людської психології письменники завжди пов’язували з майстерністю психологічного аналізу, завдяки чому поглиблюється багатогранність художніх образів, з’являється можливість проникнути у внутрішній світ героя замість конкретно-історичного зображення. Н. Калениченко зазначила, що психологічний аналіз в літературі початку XX століття настільки поглиблюється, що змінює обличчя літератури, внаслідок чого “зовнішній вияв сюжету змінюється на внутрішній” [4, с. 117]. В. Фащенко до психічних станів зараховує настрої, афекти, пристрасті, почуття і емоції, і говорить: “… якщо вони осягнені митцем від кореня до неповторної краси, то завжди були і є відкриттям таємниць людської психіки” [6, с. 85].
Григорій Косинка – талановитий новеліст 20-30-их р. р. ХХ століття багато зробив для того, щоб у літературі домінуючим став саме психологічний аспект. Насамперед він – психолог-людинолюб і знавець людського серця. Недарма М. Рильський, П. Панч, Ю. Мартич називали його великим майстром прямої мови героїв, виразного діалога. “І не тільки в мові Косинчиних персонажів та у внутрішніх їх монологах, а й у самій авторській мові раз у раз дається бачити виразні риси селянської психології ” [2, с. 226]. Марія Галич відзначила, що стиль Косинки характеризує глибока психологічна характеристика персонажів.
Справді так, адже вміння у зовнішньому побачити внутрішнє – це особливе обдарування людинознавця, тому що саме завдяки поєднанню психологічного аналізу і емоційного підтексту письменник активно звертається до читацького співпереживання й співтворчості.
Сам Григорій Косинка зізнався: “Прекрасний намір письменника показати душу людську” [2, с. 318].
Психологію персонажа новеліст виявляє в поведінці, діалогах; авторська увага зосереджена на явищах зовнішньо-предметного світу; письменник не прямо проникає у душевні переживання героя, а зображує їх через фіксацію зовнішніх ознак: “Сашко злякано поглядав то на матір, то на покуття, на образ св. Миколи, уквітчаного польовими васильками, і хлипав…” (“В хаті Штурми”) [3, с.22].
Опис зовнішніх подій і невеликих саморефлексів героя Г. Косинка поєднував за допомогою авторського втручання: “Петро Цюпка крутнув головою: у його родилась думка…” (“Сходка”) [3, с.23]. Також автор застосовує різні форми внутрішнього монологу: висловленого (“Темна ніч”, “За ворітьми”, “Циркуль”, “Серце”); імітацією невисловленого внутрішнього мовлення (“Змовини”); спогади про давньоминулі часи (“Перед світом”). Засобами психологічного аналізу є деталі, майстерно використані тропи, персоніфікація предметів, описи пейзажів, зображення поз персонажів, їх міміки, рухів, жестів і ходи.
Особливе місце в новелах Григорія Косинки займають сновидіння. Розкриття психології героїв – одна з головних функцій картин сну. Зображуючи сновидіння, автор, як правило, пов’язує його зі змінами у внутрішньому світі героя. У залежності від інтенсивності цих змін, картини сну по-різному визначають психологічний стан героя. Наприклад, сон головного героя з новели “На буряки” уособлює мрії і бажання: “Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, аж пахне, і сниться: біліє полями туман, а росою – молоко, холодне і смачне-смачне; перекликаються півні…” [3, с.14]. На думку З. Фрейда, дитяче сновидіння є реакцією на переживання дня, яке залишило пряме, неприховане виконання цього бажання. [7, с.478]. Розташування картин сну в структурі художнього твору теж відіграє певну ідейно-композиційну роль. Сновидіння на початку твору, як правило, виконують функцію попередження. Г. Косинка у новелі “Анкета” демонструє нам стан Антона Собачки після сну: “Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бе-бе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч! [3, с.82]. Пізніше ми дізнаємося, що Собачка “бандитом був, бандитом і зостався”. Незрозуміле “бе-бе”, гидка лайка та грубе поводження з дружиною налаштовують читача на певну упередженість та недовіру в сприйнятті героя. Він грубий з людьми, особливо не любить інтелігенцію, жорстокий з дружиною і дітьми.
Розглянемо засоби психологізації, до яких вдається Г. Косинка, на прикладі новели “Темна ніч”. Перший засіб – це діалог полоненого Байденка з повстанцями, які його “посадили на покуті, як почесного гостя”. У цьому діалозі автор відтворює трагедійний конфлікт – зустрілися два полярні світогляди, кожен з яких відстоює свою правду до кінця і нізащо не відмовиться від своїх переконань.
Письменник застосовує в новелі внутрішнє мовлення, щоб простежити процес мислення персонажа, пульсацію його думки та плинність свідомості: “Чудний якийсь чоловік, кумедний,- думав собі Щербачок,- очі горять, а видно, людей не бачить… Хоч і комуніст…” [3, с.45].
Внутрішнє мовлення піддається лише самоспостереженню. Його пульсуючий ритм прихований від інших у глибинах свідомості й підсвідомості. Правдиво відтворити його – це означає дати можливість зазирнути в одну з найбільших таємниць людської психіки.
Григорій Косинка зображував своїх персонажей у стані відчаю, глибокого горя, коли вони під впливом потрясіння, тяжкого переживання розкриваються у схвильованому, майже неконтрольованому свідомістю монолозі. В новелі “Темна ніч є монолог Байденка, коли він дивиться на хазяїнового сина Митька і пригадує свого сина: “- Ех, приборкали нашу волю… Тліє душа, болить… Смерть, Сашо, смерть, Сашо…” Герой не чує, як до нього звертаються співрозмовники, тому що пдсвідомо він не з ними. Як зазначає З. Фрейд, розділення психіки на свідоме і несвідоме є основним завданням психоаналізу, і тільки воно дає йому можливість зрозуміти і застосувати до науки патологічні процеси, які часто спостерігаються в духовному житті [8, с.11].
У Байденка було лише одне прохання: сказати щось чужому хлопчикові, який нагадав йому сина, аби він запам’ятав те вагоме слово на все життя, щоб не став таким, як його батько.
Отже, Григорій Косинка показав читачеві, що реалізація душі якнайдоцільніше відбувається навіть без посередництва автора: внутрішнім монологом чи й навіть потоком свідомості.
Важливим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність, вона допомагає читачеві самому домалювати зображене. М. Наєнко зазначає, що єдиний співчутливий голос звучить лише з вуст автора, Косинка вкладає його в персоніфікований образ явора, що у новелі виступає характерною деталлю. [5, с.82].
“Сріблястим листом поклонився явір коло порога, як вели в невідому хату невідомого чоловіка на весілля смерті криваве… Поклонився і зажурено зашелестів…” Образ явора в новелі набуває символічності і згадується двічі, очевидно, для того, щоб підкреслити емоційну напругу, якою пройнятий зміст усього твору. Навіть природа тяжко переживає смертельну ворожнечу, яка є трагедією народу, нації, де обидві сторони виявляються жертвами. В Агеєва вважає, що жертв і переможців більше об’єднує, ніж розділяє, за інших обставин вони б легко знайшли спільну мову [1, с.59]. Фразою “весілля смерті криваве” Григорій Косинка вдається до засобу контрасту, щоб підкреслити напруженість конфлікту і гострої психологічної проблеми. Назва твору “Темна ніч” також є символічною. Можна відзначити чутливість прозаїка до гри кольорів і тіней: “На комині затанцював од сміху лойовий каганець, а на лаві засвітились засмалені лоби і тінями великими одбились по білих стінах хати постаті людські…” Засобом психологізації також є зображення жестів: “Далі підвівся, але дужа рука Щербачка посадила його на своє місце.- Жди, тобі твоє буде”. В новелі використані порівняння, епітети: “Він під образами, блідий, як стіна, але гордий, що поборов жах…”.
Отже, від фіксації змалювання зовнішнього виразу психологічного стану героя Г. Косинка переходить у сферу психології, простежує процес мислення персонажа, плинність його свідомості і застосовує багатогранність засобів психологізації.
Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза.- К., 1994.- C. 59.
Косинка Г. Гармонія. Оповідання. Публіцистика. Спогади про Григорія Косинку.- К., 1988.- C. 226, 318.
Косинка Г. Заквітчаний сон.- К., 1990.- C. 14, 22, 23, 45, 82.
Калениченко Н. Л. Українська література кінця XIX – початку XX століття. Напрями, течії.- К., 1983.- C. 117.
Наєнко М. К. Григорій Косинка. Літературно-критичний нарис.- К., 1989.- C. 82.
Фащенко В. В. Вибрані статті.- К., 1988.- C. 85.
Фрейд З. Введение в психоанализ.- М., 1997.- C. 478.
Фрейд З. Я и Оно.- М., 1990.- C. 11.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)