Фонологія

Фонологія (грецьк. phonos – звук, logos – слово) – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, власне, мовні звуки як засіб побудови та розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а також семасіологічну релевантність, функціональні особливості звуків, звукосполучень та просодичних засобів. Кількість фонем української мови, що належить до індоєвропейської мовної сім’ї, визначається на підставі одномірних релевантних фонологічних протиставлень, коли їх компоненти (переважно однієї частини мови) вживаються у початкових або граматичних формах та різняться між собою лише одним звуком: лак – лук, бік – пік, лан – лань, мити – пити, книга – крига. Такі фонологічні опозиції складають у поезії основу римування, а просодичні засоби правлять за джерело ритмомелодики віршового тексту, однак не обмежуються лише лірикою, поширюючись у прозі та драматургії. Ініціаторами Ф. були Я. Бодуен де Куртене, М. Крушевський, остаточним кодифікатором класичної теорії фонем – М. Трубецькой.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Фонологія